Інтелектуальна власність - Базилевич В.Д. - Розділ 10 РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ГЛОБАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Існування міжнародної системи інтелектуальної власності покликано заохочувати індивідуальну творчу діяльність з тим, щоб ми могли скористатись нею в економічному, соціальному і культурному планах.

Каміл Ідріс

10.1. Формування глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності.

10.2. Міжнародне співробітництво у сфері патентного права.

10.3. Охорона та захист авторського і суміжних прав у міжнародному масштабі.

10.4. Інтелектуальна власність в епоху Інтернету.

Примітки.

Сучасні тенденції глобалізації економіки, лібералізації світових ринків, стрімкого прогресу технологій у сфері міжнародних комунікаційних систем, загострення та зміни форм конкурентної боротьби, утвердження інтелектуальної діяльності як рушійного фактора розвитку інформаційного суспільства загострюють проблеми регулювання міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зростання обсягів ліцензійної торгівлі, трансферу технологій, купівлі-продажу наукомісткої продукції, патентів, ноу-хау, надання консалтингових, інжинірингових послуг сприяють формуванню глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності, похідного щодо ринків наукомісткої та інформаційної продукції. Водночас права інтелектуальної власності перетворюються на важливий інструмент глобальної конкуренції держав та їх союзів за доступ до інноваційних ресурсів та ринків інноваційної продукції. Як відбувається реалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності в умовах активних процесів глобалізації?

10.1. Формування глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності

Сучасне господарство активно перетворюється на неподільну глобальну цілісність, у якій постійно формуються та реалізуються різнопланові та різноспрямовані процеси, виникають нові глобальні ринки (капіталів, страхування, інтелектуальної власності), з'являються нові засоби передачі інформації (інформаційні системи, Інтернет, стільниковий зв'язок), утверджуються нові дійові особи (транснаціональні корпорації, міжнародні організації, громадські рухи), розробляються нові "правила гри" у вигляді багатосторонніх угод з питань економічного співробітництва.

Зростання обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій уможливило розвиток міжнародного трансферу об'єктів інтелектуальної власності, загостривши проблему формування відповідного інституційного середовища та розробки узгоджених правил взаємодії між окремими країнами та між суб'єктами прав інтелектуальної власності цих країн.

Важливо також зазначити, що в умовах формування глобального конкурентного середовища результати творчої інтелектуальної праці можуть бути скопійовані та впроваджені конкурентами майже миттєво, внаслідок чого виробники втрачатимуть прибуток. Відтак економічний аспект охорони та захист прав інтелектуальної власності набуває першочергового значення в умовах глобалізації.

Слід також наголосити на тому, що механізми регулювання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності справляють суттєвий вплив на обсяги прямих іноземних інвестицій, ліцензійних угод, рівень розвитку національних інноваційних систем та конкурентоспроможність суб'єктів господарювання усіх рівнів. Водночас проблеми врегулювання міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності є складними та суперечливими внаслідок посилення нерівномірності економічного розвитку країн світу та наявних відмінностей у співвідношенні імітаційних та інноваційних стратегій національних економік.

Розвинені країни, країни-інноватори зацікавлені у високому рівні захисту прав інтелектуальної власності, дієвому механізмі комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності з метою підвищення власної конкурентоспроможності, пожвавлення інвестиційної активності та нарощування експорту високотехнологічної продукції.

У доповіді Комісії з прав на інтелектуальну власність "Поєднання захисту прав на інтелектуальну власність з політикою розвитку" (Велика Британія, 2002) зазначається, що в розвинених країнах інтелектуальна власність сприяє економічному зростанню, зниженню рівня бідності, залученню іноземних інвестицій і трансферу технологій завдяки стимулюванню винахідництва та нових технологій¹. Наполягаючи на впровадженні більш жорстких "правил гри" на глобальному ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності, урядовці цих країн звертають увагу на зниження конкурентоспроможності не захищеної виключними правами продукції; зростаючі ризики навмисного та ненавмисного порушення прав третіх осіб, у тому числі за транскордонних переміщень об'єктів інтелектуальної власності; слабкість позицій інноваційних підприємств та організацій, які ігнорують капіталізацію своїх нематеріальних активів, тощо. Відтак проблеми охорони інтелектуальної власності в цих країнах прирівнюються до стратегічних проблем розвитку та національної безпеки.

У новітній практиці порушення прав інтелектуальної влас­ності можна виділити такі основні напрямки: 1) нелегальне відтворення й розповсюдження компакт-дисків та CD-ROM; 2) розповсюдження програм неправомірним шляхом (без здійснення продажу); 3) розповсюдження комп'ютерних прог­рам через мережу Інтернет. Дані Альянсу комп'ютерних прог­рам свідчать, що піратство комп'ютерних програм в 1998 р. призвело економіку США до втрати 109 000 робочих місць та 1,6 млрд. дол. податкових платежів. Асоціація інтерактивних цифрових комп'ютерних програм (ІДБА) оцінює втрати від ви­робництва контрафактної продукції для Індустрії комп'ютерних розваг у 2000 р. у 3 млрд. дол. Цих грошей вистачило б для розробки 1600 нових ігор. Музична індустрія оцінює втрати від світового впливу піратства в 2000 р. у 4,2 млрд. дол.

За даними Асоціації кіно Америки (МРАА), 1 млн фільмів розповсюджуєть­ся через мережу Інтернет щодня. Нікого вже не дивують масш­таби піратства: контрафактні примірники фільму "Гаррі Потер і Філософський камінь" з'явилися в продажу в Китаї ще до прем'єри фільму. У січні 2002р. газета "Нью-Йорк таймс" пові­домила, що нелегальні примірники фільму "Володар кілець", який на той час щойно вийшов на екрани кінотеатрів у США, вже продавалися на вулицях Джеллалабада (Афганістан), а програма Windows ХР активно розповсюджувалась у Москві за два місяці до її презентації компанією "Майкрософт". Не зди­вує споживачів і той факт, що відеогру, яка в США коштує 50 дол., у містах Китаю можна придбати за 75 центів.

Водночас країни з низьким рівнем економічного розвитку, держави, які є споживачами інтелектуального продукту або імітаторами інновацій, не зацікавлені у вжитті жорстких заходів щодо охорони прав інтелектуальної власності. У цих країнах поширені переконання, що права власності не спроможні стимулювати винаходи та науково-дослідні роботи з огляду на відсутність необхідного кадрового та технічного потенціалу, низького життєвого рівня населення, неспроможного пред'являти попит на інноваційну продукцію.

Відстоюючи свої інтереси у глобальному економічному середовищі країни, що розвиваються, розглядають жорстку систему захисту цих прав як один із чинників "приватизації знань" у світовому масштабі, монополізації ринків транснаціональними корпораціями, зростання розриву у рівнях технологічного розвитку промислово розвинених країн і країн "третього" світу, уповільнення загальноцивілізаційного процесу створення і впровадження інновацій та перешкоду розвитку інформаційного суспільства. Саме тому Декларація і Програма дій форуму тисячоліття о Ми, народи: ООН в XXI ст." (26 травня 2000 р.) містить заклик до Організації Об'єднаних Націй щодо "звільнення країн, які розвиваються, від дотримання угод Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності і недопущення винесення цих питань на обговорення в рамках будь-яких нових раундів переговорів ".

Загальновизнано, що вдосконалення технологій відтворення та передачі інтернаціональних продуктів інтелектуальної діяльності у вигляді цифрових даних (CD, CD-ROM, DVD), збільшення користувачів на нових ринках та доступність піратського програмного забезпечення, зокрема через Інтернет і файлообмінні мережі сприяють швидкому поширенню піратства та контрафакції, які є глобальною проблемою сьогодення. За оцінками міжнародних експертів, обсяги щорічної світової торгівлі контрафактною продукцією становлять 500 млрд. євро. При цьому рентабельність одного підпільного цеху, що виробляє таку продукцію, може досягти від 500 до 1000 %. Результати досліджень компанії ІДС засвідчують, що у 2003 р. у світі було витрачено понад 50 млрд. дол. на комерційне програмне забезпечення для персональних комп'ютерів. Однак фактично було встановлено програмне забезпечення на суму майже 80 млрд. дол.

Рівень комп'ютерного піратства (відношення кількості одиниць піратського програмного забезпечення до загальної кількості програмного забезпечення, що використовується) в Україні та країнах СНД (крім Росії) у 2004 р. становив 91 %, що на 1 % нижче, ніж у Китаї та В'єтнамі. В Індонезії він становив 88 %, у Росії — 87 %, Польщі — 68 %, Естонії — 54 %, США—22%.

Незважаючи на те, що в США рівень піратства найнижчий у світі, ця країна лідирує за збитками від контрафакції, які становлять 6,5 млрд. дол. (23 % від світових), 3,8 млрд. дол. втрачає щороку Китай, 2,3 млрд. дол. — Франція, 1,9 млрд. дол. — Німеччина, 1,6 млрд. дол. — Японія, 1,1 млрд. дол. — Росія. Таким чином, визначальним фактором розміру збитків є не стільки рівень піратства, скільки обсяг ринку програмного забезпечення в країні. Наприклад, 91 % програмного забезпечення, встановленого в Україні, в 2003 р. було піратським, що завдало збитків на суму 92,1 млн дол. (0,32 % загальносвітових)².

У дослідженні "Зростання глобальної економіки: переваги зменшення комп'ютерного піратства", оприлюдненому у 2003 р. незалежною аналітичною агенцією IDC та Асоціацією виробників програмного забезпечення BSA, зазначається, що зменшення рівня піратства у світі на 10 % сприятиме збільшенню обсягів світового ринку на 400 млрд. дол., забезпеченню податкових надходжень на суму 64 млрд. дол. та створенню 1,5 млн додаткових робочих місць. За умови зменшення піратства в Європейських країнах на 10 % до 2006 р. можливим є отримання 20 млрд. дол. податкових надходжень, 250 тис. нових робочих місць і подвоєння обсягу IT ринку. Зменшення рівня піратства в Україні на 10 % (з 87 % до 77 %), на думку авторів дослідження, дасть змогу до 2000 р. збільшити ринок IT до 1,1 млрд. дол., додатково залучити до економіки країни 600 млн дол. та отримати 47 млн дол. податків і 5 тис. нових робочих місць³.

У зв'язку з цим вітчизняні та зарубіжні дослідники звертають увагу на необхідність не стільки жорсткого, скільки ефективного та надійного режиму охорони прав інтелектуальної власності, здатного забезпечити баланс інтересів різних країн, гармонізацію національних законодавств і плідне міжнародне співробітництво у цій сфері. Останніми роками найважливіші заходи у сфері міжнародних економічних відносин і міжнародного права були спрямовані на подальший розвиток та удосконалення інституційного механізму комерціалізації та охорони прав інтелектуальної власності, спрощення процедури отримання такої охорони, визнання ключової ролі прав інтелектуальної власності у зростанні соціально-економічного добробуту та культурного розвитку народів світу.

Сучасні дослідники виокремлюють чотири основні форми придбання прав інтелектуальної власності в умовах транснаціональної інноваційної діяльності: ліцензування; прямі іноземні інвестиції; заснування спільних підприємств; злиття (поглинання).

На сьогодні інтелектуальна власність є об'єктом багатьох міжнародних угод, найважливіша з яких — Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Convention establishing the World Intellectual Property Organization), підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 p., яка вступила в дію в 1970 р. В основу Конвенції було покладено ідею широкого співробітництва і взаємодопомоги держав при збереженні незалежних національних систем охорони та захисту прав інтелектуальної власності.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, World Intellectual Property Organization, WIPO), спеціалізована установа у системі ООН, міжурядова організація, що регулює міжнародну систему охорони прав інтелектуальної власності та виконує адміністративні функції щодо багатосторонніх угод з приводу її правових та економічних аспектів. Станом на 27 вересня 2004 р. членами ВОІВ була 181 країна. Україна є членом цієї організації з 26 квітня 1970 р.

ВОІВ — незалежна фінансова організація, оскільки внески держав-членів становлять лише 5—6 % від її щорічних надходжень. Основні фінансові надходження ВОІВ пов'язані з оплатою послуг наданих приватному секторові (депонування міжнародних патентних заявок, міжнародна реєстрація торговельних марок і промислових зразків, сплата за послуги арбітражу тощо).

Союзи держав, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, засновані на конкретних договорах, які визначають інституційні засади розвитку міжнародного співробітництва у XXI ст., проголошеного СОІВ століттям інтелектуальної власності. Розрізняють договори трьох категорій;

— договори, які формують міжнародну систему охорони інтелектуальної власності. До цієї групи на сьогодні належать 9 договорів та конвенцій, що врегульовують визнані державами — членами ВОІВ стандарти регулювання відносин інтелектуальної власності в кожній країні, зокрема Договір про патентне право (Patent Law Treaty, PLT), Угода СОІВ про авторське право (WIPO Copyright Treaty, WCT), Договір про закони щодо товарних знаків (Trademark Law Treaty, TLT), Паризька конвенція про охорону промислової власності (Paris Convention for the Protection of Industrial Property) тощо;

— договори, які лежать в основі практичного забезпечення міжнародної охорони інтелектуальної власності. В цю групу входять 10 договорів, які забезпечують дію кожної міжнародної реєстрації чи поданої заявки у будь-якій державі — учасниці угоди, в тому числі Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty, РСТ, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks), Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreements Concerning the International Deposit of Industrial Designs) тощо;

— договори, які створюють класифікаційні системи та процедури їх удосконалення і оновлення. До цієї групи належать договори, які відіграють допоміжну роль, пов'язану зі створенням та порядком використання класифікаційних систем, покликаних полегшити пошук необхідної інформації щодо об'єктів інтелектуальної власності, в тому числі Локарнська угода щодо заснування Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs), Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks), Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію (Strasbourg Agreement Classification the international Patent Classification) тощо. Діяльність ВОІВ охоплює три основні напрями:

— реєстраційна діяльність (прямі послуги заявникам і власникам прав на промислову власність);

— забезпечення міжурядового співробітництва щодо адміністративних питань інтелектуальної власності (керівництво роботою фондів патентних документів, оновлення міжнародних класифікаційних систем, оброблення статистичних даних, підготовка оглядів про стан правових норм у сфері промислової власності і авторського права);

— програмна діяльність (забезпечення більш широкого визнання існуючих договорів, їх оновлення, розробка нових договорів, організація діяльності зі співробітництва з метою розвитку тощо).

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея до якої входять усі держави — члени ВОІВ, які одночасно є членами будь-якого з її союзів. До адміністративної системи ВОІВ входить також Конференція, до складу якої належать усі держави — члени ВОІВ незалежно від того, чи є вони членами того чи іншого союзу. Ще один адміністративний орган ВОІВ — Координаційний комітет, який одночасно є консультативним та виконавчим органом. Четвертий орган ВОІВ — Міжнародне бюро, або Секретаріат, який очолює генеральний директор і до складу якого входять більш ніж 600 співробітників з різних країн.

Всесвітня організація інтелектуальної власності: сприяє підвищенню ефективності охорони прав інтелектуальної власності шляхом розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері; розробляє правові норми та надає відповідні рекомендації щодо регламентації правових і адміністративних аспектів інтелектуальної власності; надає консультації та здійснює розробки типових законів щодо врегулювання відносин інтелектуальної власності на національному та міжнародному рівнях, є міжнародним центром обміну інформацією у сфері інтелектуальної власності, надає навчальну та техніко-юридичну допомогу країнам; визначає міжнародні стандарти в галузі інтелектуальної власності, знання яких є обов'язковим для спеціалістів, що працюють у цій сфері; здійснює реєстрацію об'єктів права промислової власності та їх подальшу охорону; організовує дослідження глобальних проблем у сфері інтелектуальної власності; сприяє врегулюванню суперечок в галузі інтелектуальної власності між суб'єктами приватного права; здійснює діяльність, спрямовану на гармонізацію національних законодавств та процедур у сфері інтелектуальної власності.

У 2004 р. у Брюсселі за сприяння ВОІВ спільно зі Світовим альянсом бізнес-лідерів у боротьбі з контрафактною продукцією (GBLAAC), Міжнародною асоціацією торгових марок (INTA), Міжнародною асоціацією управління безпекою (ISNA) та іншими впливовими міжнародними організаціями відбувався Перший Всесвітній конгрес із боротьби з підробками товарів і торговельних марок.

У Заяві конгресу зазначається, що інтелектуальна власність є могутнім інструментом підвищення добробуту та економічного розвитку країн світу. Водночас піратство та торгівля контрафактною продукцією перетворились на зростаючу загрозу інтелектуальній власності, економічному розвиткові, здоров'ю та безпеці споживачів у багатьох країнах у глобальному масштабі. Це пов'язано з тим, що: підробка товарів завдає істотної шкоди національним інтересам, бізнесу через втрату бюджетних доходів, розпорошення урядових засобів, негативний вплив на економічний розвиток й іноземні інвестиції; у значній кількості підроблених товарів використовуються небезпечні, неперевірені або нестандартні інгредієнти, які становлять загрозу здоров'ю і безпеці споживачів; виробництво, розповсюдження і роздрібний продаж контрафактних товарів усе більш підпадають під контроль великих злочинних організацій, а також використовуються для фінансування діяльності деяких терористичних угруповань; торгівля контрафактними товарами сприяє підвищенню рівня корупції в публічному та приватному секторах; продаж контрафактних товарів завдає значних фінансових збитків, призводить до втрати репутації виробників, торговців та власників торговельних марок, підриває довіру до них споживачів тощо.

У Заяві наголошується на спільній зацікавленості та нагальній потребі у вдосконаленні співробітництва та координації на національному, регіональному та глобальному рівнях між різними органами влади та промисловими групами, які намагаються протидіяти торгівлі контрафактними товарами, що швидко зростає. У зв'язку з цим Конгрес рекомендував: запровадити тривале співробітництво громадського та приватного секторів на світовому рівні, в тому числі між міжнародними установами, що відповідають за боротьбу з контрафактними товарами; запровадити регіональні ініціативи громадського та приватного секторів щодо протидії підробкам товарів; провести зустрічі на вищому рівні для власників торговельних марок приватного сектору і організацій, що працюють над проблемами підробок з метою координації та підвищення ефективності дій цій сфері; надати допомогу країнам у модернізації їхніх можливостей щодо боротьби з контрафактними товарами, сприянні отриманню матеріальних вигод від захисту інтелектуальної власності; завершити розробку Всесвітньою митною організацією "типового законодавства" щодо захисту прав інтелектуальної власності на кордоні; забезпечити повну імплементацію та активну підтримку ініціативи Інтерполу щодо захисту прав інтелектуальної власності та боротьби з контрафактними товарами; підтримати ВОІВ у її зусиллях надати країнам допомогу з підвищення рівня знань суддів та прокурорів, які займаються питаннями захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі запровадження, у разі доцільності, спеціальних судів для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності; забезпечити подальшу розробку відповідних стандартів, стратегій та інструментів протидії підробкам з боку Всесвітньої митної організації; заохочувати уряди до підвищення пріоритетності та виділення додаткових ресурсів для посилення боротьби з протизаконною торгівлею тощо4.

Важливу роль у регулюванні міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності відіграє Світова організація торгівлі (COT, World Trade Organization, WTO), яка надає цим питанням першочергового значення.

Процес створення системи міжнародних економічних від­носин, побудованих на узгоджених правилах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і світової торгівлі зокрема, пройшов складний шлях розвитку.

З 1948 до 1994 р. провідну роль у регулюванні міжнарод­ної торгівлі відігравала Генеральна угода про тарифи і торгів­лю (ГАТТ) — багатостороння міжнародна угода, яка визначала принципи і правові норми торговельних відносин країн-учасниць на основі пристосування національного зовнішньотор­говельного законодавства до єдиних вимог.

За майже півстолітню історію ГАТТ було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів. Протягом перших трьох десятиріч діяльність ГАТТ була зосереджена на лібералізації міжнародної торгівлі шляхом взаємного знижен­ня митно-тарифного захисту. Але одночасно зі зниженням митних бар'єрів у світовій торгівлі з'явилися проблеми, пов'язані з нетарифними обмеженнями, що потребували спільного розв'язання. З цієї причини в ході VII Токійського раунду багатосторонніх переговорів (1973—1979 pp.) сфера регулювання ГАТТ була значно розширена. Було укладено па­кет угод щодо врегулювання правил митної оцінки, технічних бар'єрів у торгівлі, імпортного ліцензування, введення анти­демпінгових компенсаційних мит тощо.

Однак, незважаючи на досягнуті успіхи, в регулюванні між­народної торгівлі залишилось багато невирішених питань, більше того, поступово почали накопичуватися нові пробле­ми. Розвиток світогосподарських зв'язків, НТР І поглиблення валютно-фінансового співробітництва сприяли зростанню самостійної ролі й експортного потенціалу сфери послуг (телекомунікаційних, банківських, страхових, туристичних, транспортних) у міжнародній економіці. На початку 80-хроків загострилися питання торговельних аспектів прав інтелекту­альної власності внаслідок зростання масштабів торгівлі товарами з підробленими товарними знаками, відео-, комп'ю­терного піратства, використання чужих наукових і конструк­торських розробок.

За цих обставин відсутність загальновизнаних правил у світовій торгівлі послугами та міждержавних домовленостей щодо охорони прав інтелектуальної власності гальмує по­дальший розвиток міжнародних економічних відносин. Ви­никла також потреба у створенні ефективного міжнародного інституту, який був би в змозі охопити багатосторонніми уго­дами широкий спектр міждержавних торговельно-економіч­них зв'язків і мати широке коло повноважень у врегулюванні світової торгівлі.

Обговоренню цих складних старих і нових проблем була присвячена робота VIII Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, який тривав найдовше, — з 1986 до 1993 р. У результаті семирічних переговорів було розроб­лено та узгоджено пакет із 28 домовленостей та юридичних норм. Ці угоди охопили широке коло різноманітних видів діяльності й уперше набули комплексного характеру, вклю­чивши до сфери міжнародного регулювання торгівлю послу­гами, а також питання захисту прав інтелектуальної власності, інвестицій, пов'язаних із торгівлею тощо.

Важливим результатом Уругвайського раунду стало ство­рення Світової організації торгівлі, до компетенції якої увій­шли нові (раніше не регульовані в рамках ГАТТ) питання. На сьогодні СОТ припадає роль міжнародного форуму для про­ведення торговельних переговорів, арбітра міждержавних торговельних суперечок і здійснює нагляд за широким спект­ром торговельно-політичних угод, маючи набагато ширші повноваження завдяки вдосконаленню низки процедур щодо прийняття рішень. Водночас СОТ є інституційним механізмом реалізації домовленостей Уругвайського раунду.

До складу Генеральної ради СОТ входять три організації: Рада з торгівлі послугами, Рада з торгівлі товарами та Рада з інтелектуальної власності, яка здійснює нагляд за виконанням Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, TRIPS), підписаної 15 квітня 1994 p. З метою впровадження нових стандартів у галузі охорони та забезпечення прав інтелектуальної власності між COT і ВОІВ була укладена угода про співробітництво, за якою Світова організація інтелектуальної власності зобов'язалася надавати технічну допомогу державам щодо приведення національного законодавства у відповідність до вимог угоди TRIPS.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності регулює широкий спектр прав у сфері інтелектуальної власності, в тому числі авторське право і суміжні права, право на товарні знаки та знаки обслуговування, географічні зазначення, промислові зразки, патенти, топології інтегральних мікросхем, закриту інформацію тощо.

Угода TRIPS є торговельною угодою, а не договором прямої дії, відтак передбачає прийняття відповідного національного законодавства; вперше включає інтелектуальну власність у контекст світової торгівлі та пов'язаних з нею глобальних проблем; детально регламентує процес забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності; уніфікує судові процедури захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності у країнах — членах COT; передбачає заходи, спрямовані на попередження порушень прав інтелектуальної власності без створення перешкод на шляху торгівлі продуктами інтелектуальної діяльності; регламентує відповідальність за зловживання правами інтелектуальної власності, жорсткі заходи боротьби з піратством і контрафактною продукцією тощо.

Основне призначення Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності — сприяння заохоченню технічних нововведень, передачі та поширення інновацій на основі взаємовигідного співробітництва виробників та споживачів інтелектуальних продуктів, гармонійного поєднання їх прав та обов'язків, підвищення соціально-економічного добробуту населення. Згідно зі ст. 7 Угоди TRIPS захист та контроль за дотриманням прав інтелектуальної власності мають сприяти запровадженню технологічних нововведень, передачі та поширенню технологій для обопільної вигоди виробників та споживачів у такий спосіб, що сприяє підвищенню соціального та економічного добробуту, а також балансу прав і обов'язків сторін. Угода також передбачає, що права інтелектуальної власності повинні відповідати критеріям права на захист, передбаченим Паризькою конвенцією (1967), Бернською конвенцією (1971), Римською конвенцією та Договором з інтелектуальної власності стосовно інтегральних мікросхем.

У ст. 1—8 Угоди TRIPS закріплені загальні положення щодо: характеру та сфери дії зобов'язань (члени Угоди можуть, але не зобов'язані, передбачати у своєму законодавстві вищий рівень охорони, ніж цього вимагає угода, вони є вільними у визначенні методу впровадження цієї угоди в межах їхніх національних законодавчих систем); об'єктів інтелектуальної власності, зокрема авторського права та суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промислових зразків, патентів, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, захисту нерозголошуваної інформації тощо; режиму права інтелектуальної власності, в тому числі:

— національного режиму, який вимагає від учасників Угоди надання громадянам інших країн — членів Угоди режиму, передбаченого цією Угодою;

— режиму найбільшого сприяння, згідно з яким стосовно охорони інтелектуальної власності будь-які вигоди, пільги, привілеї, імунітети, що надаються членом Угоди громадянам будь-якої країни, надаються відразу і безумовно громадянам усіх інших країн — учасниць Угоди відповідно до принципу "торгівлі без дискримінації".

Отже, угода TRIPS передбачає здійснення прийнятних процедур щодо проведення ефективних дій проти актів порушення прав інтелектуальної власності та зловживань, не створюючи бар'єрів на шляху законної торгівлі.

У 1995 р. у Женеві між COT і ВОІВ була підписана Угода щодо взаємодопомоги і співробітництва у сфері охорони інтелектуальної власності, що стало важливим кроком на шляху зближення двох впливових міжнародних організацій та сформованих ними міжнародних стандартів щодо охорони інтелектуальної власності. Найважливішими напрямами співробітництва цих організацій є такі: консультативна та практична допомога щодо вдосконалення національного законодавства у сфері інституціональної власності; реалізація комплексних програм навчання посадових осіб, виробників, споживачів інших суб'єктів відносин інтелектуальної власності; надання підтримки країнам, що розвиваються, в отриманні інформаційних ресурсів та вирішенні проблем комп'ютеризації для забезпечення їх участі в глобальній інформаційній мережі ВОІВ; надання фінансової допомоги та полегшення участі окремих країн у заходах і засіданнях ВОІВ тощо.