Логістика - Тридід О.М. - 2.3. Основні інструменти управління логістикою

Інструменти управління логістикою та основні логістичні показники розглянуті в праці А.Г. Кальченко^*24.

*24: {Кальченко A.Г. Логістика: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 21.}

До основного інструментарію управління логістикою належать:

1) бюджет логістики, що враховується як складова загального бюджету фірми при плануванні її господарської діяльності;

2) показники логістики;

3) планування номенклатури товарів згідно з методом ABC;

4) методи дослідження операцій.

У розвинутих країнах до основних логістичних показників належать:

1) частота оборотності всіх запасів, що визначається як відхилення розміру товарообороту до обсягу складських запасів;

2) загальні витрати на матеріально-технічне забезпечення, що припадають на одиницю товарообороту;

3) ступінь готовності постачальника (у %), який визначається як частка від поділу обсягу потреб, що задовольняються у визначений строк, на загальний обсяг потреб;

4) витрати на логістику (у % від загальних витрат);

5) швидкість обороту матеріальних ресурсів для окремих складів;

6) витрати на відправлену одиницю продукції;

7) витрати на тонно-кілометр вантажів, що перевозяться;

8) завантаження складу та парку транспортних засобів;

9) ступінь ризику, пов'язаного зі складуванням запасів.

2.4. Співробітництво, конфлікти та конкуренція в логістичних каналах

Між учасниками одного каналу, а також між різними каналами можуть спостерігатися:

1) різні ступені співпраці;

2) конфлікти;

3) конкуренція.

Співпраця характерна для учасників одного каналу розподілу. Завдяки співпраці вони мають змогу гостріше відчувати, краще обслуговувати й повніше задовольняти цільовий ринок.

Конфліктувати можуть:

1) представники різних рівнів одного й того самого каналу;

2) фірми одного рівня.

Конкуренція може виникати між:

1) фірмами і системами, що намагаються обслуговувати одні й ті самі ринки;

2) комплексними системами, що обслуговують конкретний ринок.

Останнім часом як засіб уникнення конфліктів між учасниками товароруху виникли вертикальні маркетингові системи (ВМС).

Традиційний канал розподілу складається з незалежного виробника, одного чи кількох оптових та одного або кількох роздрібних торговців. Кожен член каналу – це окреме підприємство, яке намагається забезпечити собі максимальний прибуток, навіть на шкоду отримання максимального прибутку системою в цілому. Жоден із членів каналу не має повного чи навіть достатнього контролю над діяльністю решти членів.

Вертикальна маркетингова система складається з виробника та одного або кількох роздрібних торговців, що діють як єдина система. У цьому разі один із членів каналу є або власником роздрібних торговців, або надає їм торговельні привілеї, або має можливості забезпечити їх певну співпрацю. Домінувати у межах вертикальної маркетингової системи може або виробник, або оптовик, або роздрібний торговець.

Основні типи вертикальних маркетингових систем^*25:

*25: {Кальченко А.Г. Логістика: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — С.31}

1) корпоративні – в межах корпоративної ВМС послідовні етапи виробництва та розподілу перебувають в одноосібному володінні;

2) договірні – складаються з незалежних фірм, що пов'язані між собою договірними відносинами і координують програми своєї діяльності для спільного досягнення більшої економії та вищих комерційних результатів;

3) керовані – координують діяльність ряду послідовних етапів виробництва та розподілу товарів завдяки могутності та розмірам одного з їх учасників. Виробник основного марочного товару в змозі співпрацювати та досягти міцної підтримки з боку проміжних продавців цього товару.