Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 10.3. Корпоративне регулювання та його роль у сучасних економічних системах. Інсайдерські та аутсайдерські системи корпоративного управління

Одним із конструктивних факторів створення сприятливого інвестиційного клімату, забезпечення стабілізації економіки України та переходу до ринкової соціально-орієнтованої системи господарювання є комплексне вирішення проблем ринкових реформ, що в нашій державі й до цього часу мають безсистемний та незавершений характер. Йдеться про утвердження достатньої критичної маси перетворень, яка має гарантувати у перспективі економічний розвиток на самодостатній ринковій основі та входження у світове співтовариство.

Значної актуальності при вирішенні цих питань набуває виправлення наявних деформацій у відносинах власності та відповідних їм координуючих механізмах, підвищенні ролі приватного та корпоративного секторів. Такий підхід зумовлений тим, що механізм державного регулювання в соціалістичних країнах довів свою обмеженість, замкнутість, не конкурентоспроможність порівняно з країнами ринкової економіки. Але й ринковий механізм, що виправдовувався західною економічною теорією, також довів свою недосконалість: циклічні кризи, соціальний диспаритет, монополізм, проблеми розподілу і перерозподілу тощо.

Виходом з цієї ситуації в розвинених країнах стало утворення нових видів підприємницьких структур - акціонерних товариств, корпоративних утворень, які дали змогу вирішити проблему поєднання державних і ринкових механізмів регулювання господарської діяльності суспільства. Виникнення акціонованих та корпоративних підприємницьких структур у цих країнах зробило можливим:

1. Закріпити переваги ринкового господарства, розширивши його можливості адаптуватись до нових умов розвитку, до викликів сучасності.

2. Розширивши рамки ринкових відносин, дозволив компенсувати так звані "провали ринку" поєднанню ринкових механізмів з регулюванням господарських процесів.

3. Спираючись на інститут акціонерної власності, інститут акціонерних товариств, став своєрідним "локомотивом" розвитку. В акціонерному капіталі розвинених країн співіснує індивідуальний вибір і колективним інтересом, що дає можливості вирішувати протиріччя, які стоять і виникають перед людиною, бізнесом і суспільством.78

Існує цілий ряд особливостей та переваг корпоративної, акціонованої форм власності та відповідного їм механізму корпоративного регулювання.

У США компанії малого бізнесу розробляють і досліджують в 20 разів більше проривних технологій, ніж великі корпорації. Але останні мають величезні кошти і конкурентну перевагу при комерціалізації наукового чи технічного нововведення. Об'єктивність розвитку корпоративного сектора з цієї точки зору підтверджується думкою Шумпетера-Гмібрейта, яка полягає в наступному: великі корпоративні структури, які володіють корпоративними фінансами та мають реальну ринкову (або фінансову) владу, необхідні суспільству для досягнення швидких темпів НТП. Решта сучасної науково-технічної діяльності щодо розробки нових продуктів та нових технологій є дуже дорогою і неможливою для підприємств та організацій середнього і малого бізнесу: вони не мають ні коштів, ні стимулів для забезпечення конкурентних переваг своїх товарів і послуг порівняно з корпораціями, які є великими структурами, що об'єднують фінансовий та промисловий капітал і зосереджують на забезпеченні товарами і послугами не лише регіональні, національні, а й міжнародні ринки.

Акціонерні товариства (АТ) об'єднують капітал, робочу силу, виробничі фонди, які функціонують у різних галузях і сферах економіки. Тут важливою стає координація зв'язків між підприємствами, галузями, регіонами. Корпоративне управління і регулювання стало тим механізмом, який поєднав ці інтереси, дав змогу вирішувати проблеми розвитку підприємства, галузей та регіонів, маючи високу мобільність капіталу і широкі можливості його акумуляції. Великі корпорації й об'єднання забезпечують технологічний процес, економічне зростання передових розвинених країн. Ця ефективність залежить від участі в них підприємств різних галузей. Найбільші американські корпорації, наприклад, одночасно охоплюють 30-50 галузей; в Англії серед 100 найбільших компаній 96 - багатогалузеві; в Італії - 90, у Франції - 84, у ФРН - 78.п

Акціонерні товариства в багатьох розвинених державах забезпечують охорону здоров'я, відкриваючи клініки і лікувальні центри не лише для своїх працівників, а й для інших громадян. Займаються благодійницькою діяльністю, вкладають кошти в державні соціальні проекти (будівництво доріг, мостів, створення паркових комплексів тощо), беруть участь в реалізації державних та регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку.

Участь працівників в управлінні фірмою має важливе значення в несприятливих обставинах діяльності фірми, коли вона просить про поступки з боку робітників тощо. У США, наприклад, існує програма акціонерної власності робітників, яка має на меті створити рівні умови доступу до капіталу не лише інвестиційним інвесторам, але й іншим верствам населення (розпочалась з ідей Л. Келсо). В Україні під час масової приватизації значна частка робітників підприємств стала їх акціонерами. Але вони є так званою "пасивною" групою, що не має змоги впливати на роботу АТ, законодавчої підтримки і достатньої кваліфікації. Однією з основних причин такого стану є страх втрати роботи, що робить робітника-акціонера легким об'єктом маніпулювання з боку вищого керівництва.

Світовий досвід свідчить, що в розвинених країнах особливе місце в державній власності займають ті об'єкти, що становлять економічну базу підприємницької діяльності держави. В Україні й до цього часу не побудовано механізмів ефективного управління державними частками акціонерної власності, участі держави в управлінні АТ, взаємодії АТ з органами влади. Кожного року наша держава недоотримає свої дивіденди, а робота підприємств, де держава є великим акціонером, визнається неефективною. Це призводить до постійного і необдуманого зменшення підприємств з державною часткою акцій.

Фондові біржі в розвинених країнах стали не просто місцем купівлі-продажу корпоративних цінних паперів, вони перетворились на нервові центри економіки. Важливо зазначити також той факт, що лише корпорації серед всіх форм бізнесу мають свій особливий ринок - фондовий, а також мають доступ до всіх інших ринків. Стало очевидним, що фондовий ринок - найбільш гнучкий інструмент переливу капіталу між галузями і навіть між країнами. Розвинений ринок акцій є найбільш ефективним інструментом залучення інвестицій до реального сектора економіки, що збільшує базу оподаткування та надходження до бюджету. Поява корпорацій і могутніх національних фондових ринків створили сучасну міжнародну економічну систему і координують її діяльність.80

Світова практика свідчить, що переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склалися внаслідок історичних особливостей соціально-економічного розвитку в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно - прийняття рішень та реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. Слід мати на увазі, що серед науковців існує дещо різне трактування інсайдерських та аутсайдерських систем.

Так, деякі фахівці вважають, що інсайдерські системи характеризуються такою ситуацією, коли власність зосереджена в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку управління здійснюється цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною і тому вплив на прийняття рішень значною мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією. Ці фахівці вважають, що у країнах континентальної Європи та Японії існує переважно інсайдерсь-ка система корпоративного управління, в США та Великій Британії - аутсайдерська. Інсайдерська система корпоративного управління базується на діяльності інституційних інвесторів, які здійснюють внутрішній прямий контроль діяльності корпорацій, а зовнішній контроль (наглядові ради невиконавчих директорів та ринки) є дещо допоміжними. Аутсайдерські системи базуються на регулюванні через невиконавчих директорів і через ринки цінних паперів.

Рада директорів в англо-американській моделі складається з людини, яка працює в корпорації (виконавчий директор чи службовець) або тісно пов'язана з управлінням корпорацією. Синонімом слова "інсайдер" є "виконавчий директор", тобто будь-яка особа, яка водночас виконує функції менеджера компанії. Аутсайдер - незалежний директор, тобто особа, запрошена для виконання певних функцій, яка не має інтересів у компанії.

Наприклад, особливості англо-американської аутсайдерської системи корпоративного управління безпосередньо пов'язані з особливостями акціонерної форми власності, та, головним чином, з відсутністю в англійських та американських корпораціях значних, домінуючих над іншими, інвесторів.

Акціонерний капітал цих корпорацій значною мірою розпорошений. Велика кількість корпорацій не має у своїх реєстрах жодного індивідуального чи інституціонального акціонера, частка якого становила б більше одного відсотка від сукупного капіталу. Таким чином, жодна група акціонерів не може пред'явити претензій на особливе представництво в раді директорів. Іншою, досить важливою, особливістю є те, що більшість акцій, які не належать індивідуальним інвесторам, сконцентрована в руках інституціональних інвесторів - пенсійних та взаємних (пайових) фондів. Ці інвестори, в руках яких сконцентровано більше 50% акціонерного капіталу, виступають, швидше, в ролі фінансових менеджерів: вони не прагнуть до представництва в радах директорів та, як правило, уникають брати на себе відповідальність, що випливає з права власності, за компанії, в яких вони мають значні пакети акцій.

Така розпорошеність акціонерного капіталу значно полегшує "перетікання" акцій від одних власників до інших: дрібному акціонеру значно простіше прийняти рішення про продаж належних йому акцій, ніж великому, для якого продаж його пакета часто означає зміну стратегічних планів та може потягти за собою втрати, пов'язані зі зміною курсової вартості акцій певної компанії (в результаті значної разової їх пропозиції на ринку). За таких обставин як британський, так і американський ринки цінних паперів вирізняються високою ефективністю та ліквідністю, що робить продаж пакетів дрібними інвесторами швидкою і технічно легкоздійсненною справою. Злиття, поглинання та викупи компаній досить поширені на таких фондових ринках.

Однак наявність тих чи інших систем корпоративного управління не знімає існування однакових проблем. Перш за все це проблеми забезпечення інтересів дрібних інвесторів, суперечність між короткостроковими та довгостроковими інтересами інвесторів, суперечність між виконавчими та невиконавчими директорами, між різними групами інвесторів. Так, для України особливо характерною є також суперечність між державою як власником корпоративних прав в акціонерних товариствах і менеджментом та іншими групами інвесторів.

Трактування інсайдерських та аутсайдерських систем розвивається і набуває більш конкретного значення в роботах вітчизняних економістів. Наприклад, деякі з них вважають, що інсайдери - це особи, які одночасно є акціонерами й працівниками підприємства. Аутсайдери - це особи, які виконують відносно підприємства тільки роль акціонерів. Інсайдерами можуть бути робітники і менеджери підприємства, які є його акціонерами. Аутсайдери можуть бути представлені юридичними та фізичними особами (не працівниками підприємства), а також державою.82

Дійсно, таке трактування є конкретнішим, оскільки дається чітке визначення інсайдерів та аутсайдерів. До речі, такі підходи приймаються також у випадках, коли виникають проблеми розголошення так званої інсайдерської інформації, набуття акцій з метою контролю - тут чітке визначення є найбільш сприйнятним. Тому поєднання виділених трактувань найбільш прийнятне і дає підґрунтя для аналізу проблем керованості акціонерним капіталом.

Узагальнення підходів щодо керованості рухом акціонерного капіталу дає можливість виділити три основні моделі корпоративного управління, які у науковій літературі дістали назви "англо-американської", "японської" та "німецької". Передусім слід враховувати, що такий підхід містить різні теоретичні й практичні аспекти, його можна вважати дещо дискусійним, але такий погляд існує і набув значного поширення серед фахівців з управління акціонерним капіталом.

10.4. Основні сучасні моделі корпоративного управління
Англо-американська модель
Японська модель
Німецька модель
10.5. Особливості формування корпоративного управління в Україні
ТЕМА 11. регіональна економічна політика
11.1. Суть, принципи і цілі регіональної політики
1. Економічна політика
2. Соціальна політика
3. Науково-технічна політика
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru