Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 14.4. Система загроз економічній безпеці

Загроза у широкому розумінні - це будь-який намір, можливість здійснити фізичну, моральну, матеріальну чи іншу шкоду суспільним чи особистим інтересам. У літературі існують різні підходи щодо визначення загроз економічній безпеці. На наш погляд, загрозами економічній безпеці України слід вважати наявні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

З цієї дефініції випливає, що визначення національних економічних інтересів має першочергове значення при створенні системи економічної безпеки, яка є складовою цілісної системи національної безпеки України. Національні економічні інтереси невіддільні від історії і традицій українського народу, системи господарювання, менталітету, культурних і духовних цінностей. У ролі виразника і гаранта захисту національних економічних інтересів повинна виступати держава. Однак в Україні досі відсутні чітко визначені національні економічні інтереси, не сформовано їх цілісну систему.

Це дає змогу урядовцям різних рівнів виправдовувати будь-які свої дії, запевняючи, що вони повністю відповідають національним економічним інтересам. Така ситуація (скільки чиновників - стільки ж трактувань національних економічних інтересів), містить в собі значну загрозу економічній безпеці України. Для проведення аналітичної та прогнозної діяльності відповідні державні органи повинні визначити національні економічні інтереси, досліджувати їх взаємодію, співвідношення пріоритетності тощо.

Для з'ясування суті національних економічних інтересів доцільно розглянути досить широку за діапазоном ознак класифікацію (рис.14.2).

Для створення цілісної системи національних економічних інтересів та її ефективного функціонування насамперед необхідно:

- створити відповідну нормативну базу;

- проводити моніторинг національних економічних інтересів та їх моделювання;

- створити банк даних щодо національних економічних інтересів;

- забезпечити баланс національних економічних інтересів та їх гармонійне поєднання.

Найбільш пріоритетними економічними інтересами є:

- створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої економіки;

- розбудова розвинутої інституціональної ринкової інфраструктури, ефективного господарського механізму та правового їх забезпечення;

- забезпечення альтернативних джерел надходження енергоресурсів, перш за все нафти та газу;

- створення ефективного військово-промислового комплексу;

- збереження й розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалів України;

- вирішення державою соціальних проблем;

- створення надійної системи економічної безпеки України;

- побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправності та взаємо вигідності тощо.

Рис. 14.2. Класифікація національних економічних інтересів

Для протидії загрозам національній економіці необхідно досить чітко визначити систему національних інтересів, на основі якої будуть базуватися дії держави. Коло національних інтересів досить широке, тому, не намагаючись охопити всю систему національних інтересів щодо економічної безпеки, визначимо пріоритетні національні інтереси, на засадах яких повинен будуватися та розвиватися цей ринок. Серед них виділимо наступні:

- формування єдиного ринкового та інформаційного простору;

- інвестиційна привабливість;

- здійснення структурної перебудови економіки;

- створення достатніх запасів державних золотовалютних резервів;

- подолання інфляції;

- захист національного ринку від несприятливої дії світової кон'юнктури та іноземної конкуренції;

- прискорення відтворювального процесу;

- покриття дефіциту бюджету;

- збереження накопичень громадян;

- стабілізація курсу національної валюти;

- реалізація регіональних соціально-економічних програм;

- пожвавлення підприємницької активності;

- підвищення зайнятості населення;

- доступ на міжнародні ринки капіталу;

- зміцнення міжнародного авторитету фінансової системи держави та її окремих інститутів;

- раціоналізація ринку;

- прогнозованість соціально-економічного розвитку.

У загальному вигляді загрози економічній безпеці можна поділити на внутрішні та зовнішні.

Виходячи з реальної ситуації в українській економіці у процесі її реформування, можна виділити такі ключові економічні загрози:

- посилення структурної деформації економіки;

- зниження інвестиційної та інноваційної активності та розпад науково-технічного потенціалу;

- тенденція до перетворення України на паливно-сировинну периферію розвинутих країн;

- посилення залежності від імпорту;

- втеча з країни валютних ресурсів;

- поглиблення майнового розшарування суспільства;

- високий рівень зовнішнього та внутрішнього боргу;

- надмірна відкритість економіки;

- криміналізація економічних відносин.

Зміни структури економіки включають два етапи - пасивний та активний. На першому етапі відбувається зменшення потужностей по виробництву продукції, яку не потребує ринок. Цей етап необхідний для поточного балансування попиту та пропозиції. На другому етапі збільшуються потужності по виробництву конкурентноздатної продукції, яка вироблялася раніше, та створюються потужності для виробництва нових видів продукції. Напрямки та підходи до структурної перебудови економіки та її фінансового забезпечення потребують розробки наступних рішень:

- визначення доцільності збереження діючих підприємств в господарюючій системі;

- встановлення переліку підприємств оборонного комплексу, які повністю працюють за воєнним замовленням і які не підлягають конверсії;

- визначення підприємств, у яких контрольний пакет акцій чи "золота акція" повинні бути закріплені за державою з метою Здійснення впливу на рішення, які вони приймають;

- залучення іноземного капіталу у ті галузі та сфери економіки, які значним чином здійснюють вплив на структурні зрушення;

- законодавче визначення так званих локомотивних галузей та сфер виробництва, які сприяють формуванню нової структури економіки (пріоритетне їх фінансування, пільги тощо).

Зниження інвестиційної та інноваційної активності, руйнування науково-технічного потенціалу - серйозна загроза економічній безпеці країни. Кризовий стан економіки проявляється перш за все в істотному зниженні інвестиційної та інноваційної активності. Без масштабних капіталовкладень у стратегічні сфери народного господарства, зрушень у їх адміністративно-правовому забезпеченні економічне відродження України неможливе. До основних загроз економічної безпеки в інвестиційному комплексі можна віднести: різке зниження обсягів ресурсів капітального будівництва; зруйнування економічних зв'язків між його підсистемами (сировинна база, технічне та технологічне забезпечення; наукова та кадрова база), відсутність стратегічних орієнтирів у інвестиційній сфері; переважання тактичної спрямованості у інвестиційному процесі (елітне житлове будівництво, підтримка експортно орієнтованих сировинних галузей та ін.) над стратегічною.

Інвестиційну та інноваційну кризу можна подолати за допомогою: активізації інвестиційної діяльності з оновлення основного капіталу (загальна передумова); виділення пріоритетів та напрямків сучасного економічного росту, перш за все капітального будівництва; створення холдингових компаній у вигляді будівельно-фінансових корпорацій; формування фінансово-промислових груп по замкненим відтворювальним і технологічним структурам; здійснення заходів по стимулюванню приватних інвестицій; розробка системи заходів по залученню у країну іноземних інвестицій, створення умов для трансформації накопичень та заощаджень населення у інвестиції.

До суттєвих загроз економічній безпеці України слід віднести надмірну відкритість економіки. Відкритість економіки у стратегічному плані - правильний курс, про що свідчить світовий досвід країн з розвинутою економікою. Розумна відкритість економіки сприяє підвищенню її ефективності, конкурентоспроможності, мобільності. Водночас будь-які умови, за яких здійснюється входження вітчизняного господарства у міжнародний поділ праці, незрілість ринкових відносин та кризовий стан економіки потребують обережності у визначенні ступеня такої відкритості. Відкриваючи економіку, необхідно враховувати стан захищеності вітчизняного виробництва, фінансів та банківської системи, грошового обігу, стратегічних галузей та сфер виробництва, що є, власне, функцією економічної безпеки.

Світова практика свідчить, що багато країн прямували до так званої повної відкритості під жорстким наглядом держави. Водночас ще й сьогодні у багатьох промислово розвинутих країнах - Японії, Франції, США, Швеції - законодавчо визначений перелік галузей та сфер виробництва, до яких іноземний капітал не залучається. Особливо жорсткий режим встановлений у Японії, де іноземному інвестору не дозволено придбання акцій компаній, які працюють у оборонних галузях, у галузі зв'язку та деяких інших пріоритетних галузях.

Реальною загрозою розвитку ринку корпоративних цінних паперів є активність держави із випуску високодохідних державних боргових зобов'язань, недостатній розвиток професійної діяльності та інфраструктури ринку цінних паперів, слабкість правового регулювання, інформаційної відкритості та захисту інтересів інвесторів. Концентруючи і контролюючи основну частину фінансових ресурсів у бюджеті, держава через здійснювану економічну політику не в змозі подолати економічну кризу. Виробництво стримується непомірними податками, кредитно-грошовими обмеженнями, різким звуженням ринку, а сама держава залишилася у зв'язку зі спадом економіки та обумовленим цим зменшенням оподатковуваної бази в умовах гострої бюджетної кризи.

Вихід з кризи держава намагається знайти за допомогою, зокрема, залучення внутрішніх та зовнішніх позик, використовуючи їх для покриття поточних видатків. Продовження такої політики призведе до подальшого загострення бюджетної кризи. Для зміни ситуації необхідно стати на шлях реальної підтримки корпоративного сектора економіки. Фінансування дефіциту повинно бути погоджене з загальною економічною та фінансово-кредитною політикою держави. Для стимулювання економічного зростання і задоволення потреби у залученні коштів, державі необхідно "поділитися" залученими коштами, оскільки загальний обсяг ресурсів у країні у даний час обмежений.

Основною умовою зміни попиту з державних на корпоративні цінні папери є зниження прибутковості вкладень у державні цінні папери. Необхідне вирівнювання сумарної (за дохідністю! ліквідністю та надійністю) привабливості вкладень у різні сектори економіки. Навіть при вирівнюванні дохідності з іншими секторами економіки запишаються проблеми ризиків. У інвестора відсутній правовий захист від необов'язковості партнерів та прямого обману. Комерційні ризики, пов'язані з оцінкою ситуації та прийняттям рішень, - це нормальні ризики.

Інша справа - ризики, обумовлені протиправними діями та недостатнім розвитком інфраструктури. Вони підривають до віру до цінних паперів як одних з головних фінансових інструментів ринкової економіки.

Отже, важливим засобом протидії загрозам нормальному функціонуванню фондового ринку є забезпечення прав інвесторів. Тому повинні бути вжиті невідкладні заходи та гарантовані права інвесторів, які забезпечують: придбання захищених від підробки цінних паперів, їх реєстрацію, депозитарне обслуговування та переоформлення у разі купівлі - продажу на іншу особу, професійний захист прав власників, включаючи судові розгляди. Завдання держави має полягати насамперед у створенні та підтриманні справедливого, ефективного та упорядкованого економічного середовища для випуску і обігу цінних паперів, у якому інвестори мали б можливість приймати виважені рішення та були б захищені від шахрайств і махінацій з цінними паперами з боку недобросовісних емітентів та фінансових посередників. Для досягнення цих завдань держава повинна формувати свою стратегію на такій засаді, як відповідальність, яка має носити не лише загальний, а цілком специфічний, конкретний характер.

Усі загрози економічній та фінансовій безпеці країни нерозривно пов'язані з загрозами безпеці фондового ринку та ринку корпоративних цінних паперів, тому доцільно розглянути загрози, систематизовані на рисунку 14,3.ил

До загальних загроз ринку корпоративних цінних паперів спід перш за все віднести концентрацію пакетів акцій у вищого менеджменту підприємств. Для вищого менеджменту підприємств необхідність отримання контрольних пакетів диктувалась тим, що значна частина директорів підприємств ще до приватизації почала застосовувати практику перепродажу продукції свого підприємства через офшорні структури, чим досягалось присвоєння всієї або більшої частини прибутку підпри

Рис. 14.3. Система загроз економічній безпеці у фінансово-кредитній сфері

ємства безпосередньо його керівництвом. Така практика стала можливою в силу нездатності держави належним чином контролювати через адміністративно-правові механізми рівень управління на приналежних йому підприємствах. Водночас приватизація створила для директорів загрозу появи нових приватних власників, які цілком логічно відсунули б старий адміністративний апарат від джерел присвоєння прибутку підприємств. Незважаючи на те, що директорський корпус успішно про лобіював варіант приватизації на користь вищого менеджменту підприємств, він водночас не мав цілковитої впевненості в тому, що він надійно застрахований від нового перерозподілу власності, оскільки залишався ризик продажу акцій новому сторонньому стратегічному інвесторові.

Як внутрішні, так і зовнішні фактори національної економічної безпеки наражаються на безпосередній вплив тіньової економіки - однієї з найбільш небезпечних загроз, розвиток якої призводить до руйнації та диспропорцій фундаментальних зв'язків у системі "держава-суспільство-підприємство-особа". Втрачаючи контроль над значною частиною економічного простору, держава послаблює свою силу і зменшує обсяг свого регулюючого впливу та контролю, перетворюється на один із конкуруючих центрів сили щодо реалізації загальнонаціональних інтересів: вона не захищає особу від кримінальної частини тіньової економіки, не допомагає малому та середньому підприємницькому секторам захиститися від дії згубного тінізуючого впливу елітних секторів економіки. Виникає глибокий розрив між особою та державою, заснований на втраті взаємної довіри, і як наслідок з'являється взаємна недовіра індивідів. Держава втрачає функції захисту експліцитних та імпліцитних контрактів, що також призводить до посилення недовіри та несхильності до довгострокової стратегічної економічної діяльності (в тому числі й інвестування). Це, відповідно, знижує й ефективність економіки у середньо - та довгостроковому горизонтах функціонування.

Зростання питомої ваги тіньової економіки у загальному обсязі господарювання провокує посилення недовіри у взаємовідносинах легітимних економічних суб'єктів, є перепоною на шляху розвитку ефективних економічних процесів у цілому; це, зокрема, пов'язано зі збільшенням трансакційних витрат, що є неминучим у зв'язку із зростанням загальної недовіри та посиленням фактора ризику, що, у свою чергу, посилює невизначеність та нестабільність процесів. Поглиблення розриву між особою і державою, з одного боку, значно знижує якість трудових ресурсів країни за рахунок, зокрема, руйнації позитивної мотивації діяльності, роз'єднання нації, а з другого - погіршує якість державного регулювання соціально-економічних процесів, деформує зв'язки між макро- та мікроекономічними їх рівнями. Відсутність довіри до держави з боку інших економічних агентів має реальну вартісну оцінку: вона проявляється у розміщеннях мільярдних доларових заощаджень громадян поза офіційною фінансовою системою, у тіньовій еміграції капіталів та робочої сили.

Одна з найбільш серйозних загроз, яка виникає для національної безпеки при розширеному відтворенні джерел розвитку тіньової економіки і дедалі більшому залученні ресурсів країни у тіньову кризову діяльність, виявляється у формуванні загрози потрапляння економіки у тіньову інституційну пастку. Це такий стан стійкої рівноваги інституційної кризи, який визначається розповсюдженням тіньових процесів на переважну активну частину економічного організму, його визначальні інституції при неможливості мобілізувати ресурси, утому числі інституційні, для переходу в інший, більш ефективний, рівноважний стан. Вихід із цієї пастки потребує мобілізації витрат, що порівняні з дохідною частиною державного бюджету.

Рух до стану тіньової інституційної пастки може перетворитися на процес з позитивним зворотним зв'язком для стану ефективності суб'єктів економічної діяльності: функціонування у сфері кризової тіньової економіки стає тим вигіднішим, чим більше системних макроресурсів у ній задіяно. Звідси й ефект "порога неповернення", небезпечний тим, що повернення до відповідного попереднього позитивного механізму руху економіки стає практично неможливим (чи потребує надзвичайних зусиль). Він виникає тоді, коли ступінь втягнення економічної діяльності у тіньову перевищує певний поріг: якщо цей ступінь досягає 40%, повернення до попередніх станів функціонування з низькими рівнями тонізації стає вкрай важким.

Найбільший деформуючий ефект експансія тіньової економіки справляє саме на інституціональну структуру суспільства і на його культурний прошарок. У функціональному аспекті тіньова структура, умовно кажучи, адитивна стосовно до офіційної економіки і в багатьох аспектах (ВВП, доходи, зайнятість, послуги, товари тощо) доповнює її до масштабів і функцій, необхідних для забезпечення системи потреб. Однак в інституційному аспекті ця адитивність повністю відсутня: базові інститути тіньової економіки за своєю суттю мають протилежну спрямованість стосовно діяльності офіційної складової економіки.

Для економічної безпеки важливе значення мають не самі показники, а їх порогові значення та структура, тобто граничні величини, недотримання значень яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворювання, призводячи до формування негативних, руйнівних тенденцій в економічній безпеці.

Показники (індикатори), за якими визначені порогові значення, виступають системою показників економічної безпеки. Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умови, коли весь комплекс показників знаходиться у межах допустимих порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не за рахунок інших. Відповідно до використовуваної методики в Україні діапазон можливих значень кожного показника розбивається на декілька інтервалів:

o економічно досяжні мінімальне та максимальне значення індикатора, або нижня та верхня границі;

o порогові нижнє та верхнє значення індикатора, тобто значення, які бажано не перетинати;

o мінімальне та максимальне оптимальні значення індикатора, тобто інтервал оптимальних значень.

При цьому оптимальні значення знаходяться в інтервалі порогових значень. Мінімальне та максимальне значення індикатора, мінімальне та максимальне оптимальне значення індикаторів та порогові значення визначаються експертним шляхом.

Виявлення загроз економічної безпеки і прогнозування їх наслідків відбувається на основі моніторингу (систематичного співставлення дійсного стану економіки з бажаним) показників економіки України. Безпосередній відбір показників (індикаторів) для моніторингу вимагає спеціального опрацювання дпя точного визначення "діагнозу" стану економіки, для виявлення і усунення небезпечних тенденцій необхідна комплексна оцінка порогових значень всіх показників (індикаторів), що, в свою чергу, вимагає додаткового поглибленого дослідження на основі класичної і некласичної залежності економічних параметрів з урахуванням зміни базису суспільства і особливої специфіки України.

Контрольні запитання та завдання

1. У чому полягають сутнісні характеристики економічної безпеки?

2. Розкрийте зміст державної політики гарантування економічної безпеки.

3. Якими е напрями досягнення цілей економічної безпеки?

4. Проаналізуйте загрози економічній безпеці.

5. Розкрийте особливості тактичного та оперативного рівнів гарантування економічної безпеки.

6. У чому полягають особливості реалізації політики щодо забезпечення економічної безпеки в Україні?