Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - Гребельник О. П. - 1.2. Митно-тарифна політика як складова зовнішньоекономічної політики держави

Процес ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників, але основними є вибір оптимальної моделі господарювання, визначення головних рушійних сил у даному напрямі, відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Усі ці питання вирішуються під час формування економічної політики держави.

Однією з основних складових економічної політики є зовнішньоекономічна політика— комплекс заходів, який спрямовується на досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і на захист національного ринку від конкуренції іноземних товарів. Від загальної концепції побудови економічної системи залежать напрям руху, етапи формування, механізм функціонування політики держави у сфері міжнародних економічних зв'язків. При цьому реалізуються як економічні цілі, так і політичні.

Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин збігається з еволюцією розвитку та вдосконалення системи державного регулювання даного виду взаємовідносин. Оскільки в сукупності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємопов'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, але й різних країн, держава неминуче стає одним з основних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

Централізовано-планова модель господарювання передбачала досить жорстку ієрархічну систему регулювання економіки, тому основним постулатом, на якому базувалась зовнішньоекономічна політика, була монополія держави на здійснення будь-яких операцій у сфері міжнародних економічних відносин, тобто тільки держава могла наділити певні органи правом дієздатності на зовнішньому ринку.

У ринковій моделі для суб'єктів господарювання немає принципової різниці, на якому ринку працювати — внутрішньому чи зовнішньому; головне — це реалізація економічних інтересів відповідно до існуючого правового поля.

Для визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному - з урахуванням того, що ефективність функціонування зовнішньоекономічної політики залежить від реалізації обох функціональних завдань. Реалізація наступальної функції неможлива без чіткого відпрацювання захисної, оскільки ці процеси глибоко взаємопов'язані.

Наступальна функція спрямована насамперед на отримання (у результаті участі у світогосподарських відносинах) країною порівняльних та абсолютних переваг, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.

З великого спектра проблем, які розв'язують країни, беручи участь у сфері міжнародних економічних відносин, основною є проблема збереження суверенітету. Ідеться не стільки про політичну незалежність, скільки про економічний суверенітет країни, який означає свободу держави у виборі форм і шляхів збереження та захисту своєї національної економіки від будь-якого втручання з боку іноземних держав та їхньої економічної діяльності, у тому числі й у сфері міжнародного поділу праці.

Захисна функція реалізується з метою формування господарської структури відповідно до національних інтересів і цілей зовнішньоекономічної політики. Основними причинами введення і підтримання захисних заходів є:

• створення системи регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції;

• необхідність захисту певних галузей і підприємств у період становлення нових виробництв, структурної перебудови і подолання кризових явищ. Такий протекціоністський захист, як правило, мас вибірковий і тимчасовий характер і є результатом компромісу між зацікавленими вітчизняними виробниками, з одного боку, і місцевими імпортерами і споживачами — з другого, відповідно до ступеня їх впливу на структури влади, які визначають зовнішньоекономічну політику;

• необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегічних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв'язок і т. п.) або обороноздатність країни. З огляду на міжнародні домовленості такий державний контроль покриває також оборот продукції й технологій подвійного призначення;

• необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок в обмін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для вітчизняного експорту. Потреба в цьому є особливо нагальною за вступу до ГАТТ/СОТ і проведення в його рамках періодичних раундів переговорів про лібералізацію умов торгівлі. Тому імпортний режим більшості країн світу диктується, як правило, помірним протекціонізмом. Даний резерв використовується також і у внутрішній політиці з метою залучення ділових кіл, котрі зацікавлені в протекціонізмі, як союзників партій і рухів, що перебувають при владі;

• сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом проведення вибіркової структурної політики і менше — джерелом поповнення державного бюджету, хоч, безперечно, дані фіскальні заходи відіграють значну роль у країнах, що розвиваються;

• необхідна реалізація даної функції у процесі розв'язання проблеми екстерналізації, тобто перекладання на інші національні господарські системи своїх проблем, витрат, труднощів. Це виявляється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують свої витрати через розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції й капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на територію інших країн, зазвичай тих, які є на світогосподарській периферії.

Слід акцентувати увагу на важливому методологічному посиланні— зовнішньоекономічна політика є каталізатором ринкових перетворень у країні; вона, безперечно, стимулює рух у даному напрямі, але основний фундамент створення ефективної економічної системи— це внутрішні економічні відносини. За рахунок ефективності зовнішньоекономічних відносин можливе вирішення цілої низки, перш за все локальних завдань, але питання стратегії реалізуються на рівні внутрішніх економічних взаємовідносин.

Використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики має передбачати аналіз механізму їх реалізації та наслідків їх дії як для світового співтовариства в цілому, так і для економіки конкретної країни зокрема. При цьому дана проблема має кілька аспектів.

По-перше, усі інструменти зовнішньоекономічної політики мають свої власні механізми дії.

По-друге, реалізація того чи іншого інструменту зовнішньоекономічної політики супроводжується як певними здобутками, так і певними втратами. У кожному конкретному випадку той чи інший інструмент впливу на експортні чи імпортні потоки приносить одним зовнішньоекономічним суб'єктам реальний виграш, економічне становище інших погіршується.

По-третє. економічні наслідки використання інструментів зовнішньоекономічної політики доцільно розглядати в двох основних вимірах:

• безпосередні зміни, які відбуваються на ринку того товару, який е об'єктом державного регулювання;

• опосередковані зміни (вторинні ефекти) ринку інших товарів. Такі зміни зумовлені тим, що кожний окремий ринок товарів є елементом національної економічної системи, який тісно взаємодіє з іншими її складовими ринками, які також реагують на відповідні зміни на ринку окремого товару.

Тому, приймаючи рішення про використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики, уряд країни повинен оцінювати їхній сукупний вплив на характер економічної політики і можливі дії у відповідь за принципом "дія—протидія" з боку інших країн.

Застосовуючи певний інструмент зовнішньоекономічної політики, необхідно проаналізувати цілу низку питань, відповіді на які дадуть змогу спрогнозувати наслідки його використання. Найважливішими серед таких питань є:

? Який очікується економічний виграш для галузі або фірми і яку кількість робочих місць буде створено або збережено в результаті здійснення даного заходу?

? Чи збільшаться доходи бюджету і на скільки, або які потрібні будуть бюджетні видатки на здійснення того чи іншого заходу?

? Чи збільшаться внутрішні ціни і скоротиться споживання в результаті застосування даного заходу?

? Який вплив матиме даний захід на структуру відповідного ринку і на конкуренцію на ньому?

? Чи дасть змогу даний захід у перспективі забезпечити структурну перебудову галузі і вивести її на конкурентоспроможний рівень, чи він лише законсервує існуючу відсталість?

? Який вплив матиме даний захід на суміжні галузі, особливо ті, які купують і продають свою продукцію в ті галузі, на захист яких він спрямований?

? Як відреагують інші країни на застосування даного заходу і який його потенційний вплив на них?

? Чи відповідає очікуваний захід існуючим багатостороннім і двостороннім угодам, в яких бере участь країна?

Процеси, які відбуваються в Україні за умов трансформації економічної системи, вимагають розробки такого механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який би враховував особливості перехідного етапу. Такий висновок пояснюється тим, що національна промисловість України з ЇЇ застарілими виробничими факторами ще не в змозі конкурувати з дешевими і більш якісними товарами, які виробляються за кордоном за допомогою сучасніших технологій, з вищим рівнем організації виробництва тощо. Без захисту національної економіки на етапі формування економічної системи наповнення ринку дешевими імпортними товарами зумовлює скорочення національного виробництва і навіть знищення деяких його видів, що спричиняє скорочення робочих місць, зростання безробіття, загрожує національній економічній безпеці, міжнародному престижу країни. її культурі і традиціям.

Тому для країни з перехідною економікою дуже актуальним є використання захисного інструментарію національного виробництва, національного ринку. Застосовуючи той чи інший інструмент регулювання зовнішньоекономічних відносин необхідно визначити його пріоритетність, тобто визначити, який з інструментів чи їх комплекс слід застосовувати за тієї чи іншої ситуації, який з них дасть найбільший економічний ефект.

Найбільш дієздатною системою реалізації і захисної, і наступальної функцій держави є митна політика. Митна політика завжди була тісно пов'язана з державною політикою. Ми розділяємо точку зору тих дослідників, які вважають, що митна політика історично була першою формою державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Політика як вираження інтересів різних верств суспільства і заходів щодо їх захисту виникла в період появи приватної власності — спочатку індивідуальної, потім родової, місцевої (князівської) і, нарешті, суспільної у вигляді державної власності. Держава набула низку особливостей у порівнянні з родовою організацією суспільства, в тому числі за такими ознаками:

• територіально-організаційна структура, згідно з якою почали встановлюватись і охоронятися державні кордони, а також створюватися система органів, що здійснюють охорону, контроль і збір податків при переміщенні товарів через кордони або торгівлі всередині країни;

• владна структура: державні чиновники або жреці, які були вповноважені не тільки правити, але й розробляти та регулювати за допомогою елементарних норм і правил суспільні відносини, у тому числі у сфері зовнішніх відносин;

• економічна ознака, тобто вияв державних економічних інтересів у вигляді різних податків, зборів, які збираються як з населення, так і з торговців товарів з інших країн, і управління цими процесами;

• система світсько-релігійних етичних норм і правил поведінки, кодекси честі, біблійні заповіді, вияви державної, політичної моральності.

Становлення митної системи як чинника розвитку держави залежить від взаємодії як об'єктивних, так і суб'єктивних причин. Оскільки організація митної системи — це складова політики держави і частина економічної системи, то її реформування відбувається відповідно до еволюції економіки в цілому. Зі зміною типів і форм державності змінювалась і митна політика, що відповідно, відбивалось на ролі митних органів у системі регулювання державою економічних процесів.

Процес створення митно-тарифної системи України відбувався впродовж великого історичного періоду формування державності. На певних історичних етапах, коли територія країни була підпорядкована іншим державам, даний процес розвивався у рамках державних політик країн васалів. З часу проголошення незалежності Україна самостійно створює власну митну систему та провадить власну митну політику.

В Україні вперше поняття "митна політика" було впроваджено відповідно до ст. 13 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". У подальшому дана категорія отримала розвиток у ст. 2 Митного кодексу України № 1970-ХІІ від 12.12.91, де наголошено, що Україна самостійно визначає митну політику.

При визначенні митної політики повинні бути враховані основні підходи до її трактування: владно-правовий, організаційно-інституціональний, економічний і психоетичний. Усі чотири складові митної політики взаємопов'язані і взаємозалежні.

Владно-правовий підхід до трактування митної політики орієнтується на розкриття її основних положень через дії, спрямовані на отримання, утримання і використання державної влади у сфері регулювання міжнародних економічних відносин. За даним підходом митна політика— це система або комплекс заходів, правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності, передусім адміністративно-владного характеру, що впорядковується і регулюється за допомогою нормативно-законодавчої бази і т. д.

Владно-правове трактування митної політики конкретизується організаційно-інституціональним підходом. У цьому разі митна політика формується через державні організації й інститути, в яких вона розробляється, визначається і реалізовується. Це передусім виконавчі і законодавчі органи влади, різні компетентні організації й відповідні міністерства і відомства, які розробляють заборонно-дозвільні або обмежувальні системи щодо переміщення товарів і фізичних осіб через митний кордон України та організують їх контроль. На Державну митну службу України та її організаційні структури покладаються функції передусім з розробки, реалізації та визначення цієї політики.

Економічний підхід до митної політики пов'язаний в основному з упровадженням у життя зовнішньої і внутрішньої економічної політики країни, яка грунтується на виборі оптимальної моделі взаємовідносин зі світовою системою господарювання: протекціонізм, вільна торгівля або гармонійне їх поєднання. Залежно від вибору того або іншого напряму і ступеня його впливу (наприклад, протекціонізм може бути селективним, галузевим, колективним, прихованим, монопольним, помірним, жорстким) на практиці застосовуються різні інструменти економічної політики, у тому числі й митно-тарифні регулятори.

За психоетичним підходом митна політика— це своєрідна характеристика психологічних відносин, які складаються протягом її розробки та прийняття. Одне з важливих призначень митної політики розкривається через її ключову мету — поєднання загальнодержавних, колективних та індивідуальних економічних інтересів через митно-тарифні відносини.

Сьогодні митна політика з психоетичних позицій— це площина продуманих конфліктно-консенсусних кроків, маневрів, лавірувань, вимушених компромісів, угод, поступок, натисків і бар'єрів. Моральність і бажання до коригувань або зміни напряму митної політики є найважливішою характеристикою відносин, які виникають у митній діяльності.

Наявність різних підходів до трактування митної політики пояснюється багатогранністю цього виду діяльності, що настійно вимагає проведення серйозних наукових досліджень. Необхідно не тільки зрозуміти і визначити підходи до митної політики в сучасних умовах, але й усвідомити їх взаємозв'язок з іншими категоріями, такими як принципи митної політики, її об'єкт і суб'єкт вивчення.

Згідно зі ст. З Митного кодексу України "порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу".

У даному формулюванні, на наш погляд, не зовсім правильно трактується поняття митної політики, бо, з одного боку, митна політика тлумачиться як складова митної справи, а з другого — всі інші перелічені елементи цієї справи є водночас заходами даної політики.

Митна політика — це система принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Основними цілями цієї політики є:

• забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території України;

• участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту внутрішнього ринку;

• стимулювання розвитку національної економіки;

• сприяння проведенню структурної перебудови та інших завдань економічної політики України.

Нарівні з названими можуть установлюватися й інші цілі митної політики України відповідно до загальної економічної політики держави. Таким чином, саме митна політика визначає основні цілі, завдання і функції митної справи в Україні.

Водночас немає єдиного підходу до тлумачення поняття митної політики, оскільки більшість авторів, з одного боку, трактують її як "систему заходів, правил, процедур", до того ж часто у вузькому значенні слова, тобто з урахуванням, наприклад, тільки двох або трьох чинників, з другого — як "функцію, механізм регулювання" або як "комплекс напрямів, стратегічну лінію" і под. Дані трактування поняття митної політики не охоплюють різноманіття важливих нюансів. На нашу думку, до даної проблеми потрібно підходити із системних позицій.

У митній справі, яка тісно пов'язана економічними, правовими, організаційними та психологічними взаємовідносинами, досить часто дані поняття трактуються залежно від того, яка частина цієї діяльності домінує або набирає чинності.

Предметом дослідження митна політика стала з кінця XIX ст. Дослідники того часу зазначали, що "вся митна політика звертала увагу (спочатку) на суб'єкт торгівлі. Проблема торговельної політики полягала у визначенні ставлення державної влади до осіб, які здійснюють торгівлю з чужоземними країнами". Лише з часом почалося дослідження об'єкта митної і торговельної політики.

Під кутом економічного підходу об'єктом у митній політиці є те, на що спрямований економічний вплив з боку митних органів як суб'єкта митної політики, тобто товар, послуги, транспортний засіб, інтелектуальна власність і фізична особа, які перетинають митні кордони, суб'єктом— система митних органів як сукупність активних органів, які приймають і реалізують рішення у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Об'єкт і суб'єкт економічної політики б митній системі формують систему економічної політики, складовими якої є:

• механізм економічної політики (мета, завдання, принципи і методи);

• формування економіко-нормативної бази;

• сукупність економічних заходів і правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• процеси прийняття і реалізації економіко-політичних рішень.

За владно-правовим підходом об'єктом у митній політиці є відносини, що формуються при реалізації цієї політики, які підлягають з погляду регулюючого органу (ДМСУ) держави правовому регулюванню, інформуванню й охороні. Визначаючи в нормативно-правових актах належну і можливу поведінку учасників зовнішньоекономічної діяльності або осіб, які перетинають митні кордони, права і обов'язки митних органів і под., держава спонукає сторони, що вступають у відносини, обирати той варіант суспільної поведінки, який відповідає інтересам держави. Суб'єкт за владно-правовим підходом — це особи (фізичні та юридичні), тобто індивідуальні і колективні суб'єкти, які згідно із законом здатні здійснювати права і юридичні обов'язки (тобто є правосуб'єктними).

За психоетичним підходом об'єктом у митній системі є реальний інтерес різних людей, на який спрямована активність взаємопов'язаного з ним суб'єкта. Інтерес— це об'єктивне явище (причина), що викликає в людей певні прагнення і стимули (свого роду відбиття у свідомості людей їхніх інтересів).

Усвідомлені тією або іншою мірою інтереси породжують у людей певні спонукання до дії або зумовлюють поведінку, а інакше — стимул. Потреби-стимули зумовлюються біологічною, психологічною і суспільною природою людини, а отже, потреби мають більш містке визначення, ніж інтереси. На нашу думку, зовнішньоекономічні інтереси — це сукупність етичних думок і поведінки людини, спрямованих на який-небудь товар, послугу або інтелектуальну власність, що переміщуються через митні кордони і задовольняють або здатні задовольнити його потреби.

Суб'єктом за даним підходом є окремий співробітник або колектив митних органів, який здійснює зміни відносно об'єктів.

За організаційно-інституціональним підходом об'єкт— це різне організаційно-просторове наповнення митних територій і кордонів держави, на яку впливає суб'єкт митної політики. Останній, у свою чергу, є системою інститутів митної справи, які організаційно впливають на об'єкти митної політики.

Отже, доцільно охарактеризувати митно-тарифну політику під кутом зору її спрямованості, насамперед цільової та функціональної.

Під кутом зору цільової спрямованості митно-тарифна політика— це система політико-правових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних заходів у сфері митно-тарифних відносин, спрямованих на реалізацію і захист як внутрішніх, так і зовнішньоекономічних інтересів країни з метою здійснення динамічних соціально-економічних перетворень за умов формування ринкових відносин.

З огляду на функціональну спрямованість митно-тарифна політика— це система заходів економічної і зовнішньоекономічної політики, що вживаються державою в митному оподаткуванні, контролі і митному оформленні. На думку автора, таке визначення дає чітку градацію сфер дії держави при здійсненні митно-тарифної політики.

Отже, можна виділити такі основні напрями митно-тарифної політики: система митного оподаткування, система митного контролю та система митного оформлення. Слід зауважити, що система митного оподаткування — це економічні важелі регулювання; митний контроль і митне оформлення — це винятково адміністративні інструменти здійснення митної політики.

Водночас поняття митної політики не має зводитись тільки до технічного виконання митних заходів на кордоні (сплата митних платежів, проходження митного контролю чи виконання митних формальностей). Це поняття потрібно розглядати в контексті системи заходів, які використовуються державою з метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Тому, на нашу думку, митна політика є одним із важливих проявів суверенітету держави поряд з такими атрибутами державності, як територія, кордон і под.

Таким чином, митна політика реалізує як економічні, так і політичні цілі, які визначаються державним устроєм, існуючою законодавчою базою та соціально-економічним напрямом розвитку суспільства. І аналізувати їх необхідно як одне ціле.

Цілі класифікуються на стратегічні (довгострокові), які забезпечують нормальне функціонування національної економіки в цілому, та тактичні (короткострокові), що зумовлені поточними потребами.

В економічній літературі трапляються визначення, в яких основні цілі митно-тарифної політики зводяться до двох основних напрямів: фіскального — "забезпечення належного рівня надходжень до державного бюджету" та регулятивного — "створення рівних умов для конкуренції вітчизняних і іноземних виробників", при цьому наголошується на першому.

Реалізація фіскальної мети суттєво важлива з точки зору тактичних цілей. Але стратегічним напрямом розвитку митної політики є регулятивна функція, тобто створення конкурентного середовища як рушійного важеля ринкового механізму функціонування економіки. Тому основна мета митної політики повинна бути підпорядкована зовнішньоекономічній політиці держави і спрямована на досягнення економічної стабільності та прогресу за умов оптимального рівня основних макроекономічних показників.

Отже, необхідно визначати загальноекономічні цілі митної політики держави, що мають стратегічний характер, і конкретні цілі, які визначають тактику, або мають автономний характер. Наприклад, регулювання дефіцитів торговельних і платіжних балансів крім безпосереднього впливу на зовнішню заборгованість і непрямого впливу на курс національної валюти тісно пов'язане зі зміною співвідношення попиту і пропозиції на деякі товари на внутрішньому ринку (зокрема, внаслідок обмеження митними тарифами їхнього імпорту), тобто може визначати темпи зростання інфляції.

Але необхідно зазначити, що в конкретній економічній ситуації митна політика може суперечити кінцевій меті. Це пов'язано з тим, які митна політика має більш гнучкі важелі для оперативного втручання держави з метою реалізації тактичних цілей, що можуть бути проміжним етапом на шляху до макроекономічної стабілізації.

Як зазначалось вище, стратегічні цілі визначаються для довготермінового періоду. їх досягнення, як правило, супроводжується коригуванням митно-тарифної політики відповідно до одержаних проміжних результатів, органи державної влади розробляють проміжні та тактичні цілі, а за необхідності й систему взаємопов'язаних тактичних цілей, послідовна реалізація яких надає можливості досягти кінцевої стратегічної мети. Потреба у визначенні проміжних тактичних цілей викликана тим, що інструменти здійснення митної політики в основному не мають безпосереднього впливу на визначену стратегічну мету. Крім того, реалізація тактичних цілей в окремих випадках може мати і зворотний результат. Тому дуже важлива теоретична розробка моделей, які враховували б не тільки безпосередній взаємозв'язок впливу інструментів митно-тарифної політики на економічні показники, але й давали змогу врахувати вплив інших чинників.

Одним із чинників, який негативно впливає на ефективність митно-тарифної політики, є неузгодженість у діях і протистояння різних гілок влади, що призводить до дестабілізації та не досить ефективного виконання прийнятих рішень. Як правило, прийняття конкретних економічних програм і законів переростає в політичне протистояння між законодавчою і виконавчою владою. У свою чергу, неузгодженість у діях різних гілок влади призводить до необгрунтованого використання митно-тарифних регуляторів, які не враховують загальноекономічних інтересів держави, а реалізують інтереси певних фінансово-політичних груп. Особливо часто це відбувається при наданні окремим суб'єктам господарювання митних пільг з одночасною ескалацією митного тарифу для інших.

Формування й реалізація митно-тарифної політики країни — це складний і системний процес, у якому беруть участь не тільки суб'єкти функціонування всіх гілок державної влади — законодавчої, виконавчої і судової, але й безпосередні учасники міжнародних економічних відносин — підприємства. Від гармонійного поєднання реалізації економічних інтересів усіх суб'єктів функціонування залежить ефективність проведення митної політики.

Отже, під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

Положення, що митні відносини є однією зі складових сукупності всіх ринкових відносин, дає змогу зробити висновок, що цілі митно-тарифної політики є похідними від загальноекономічних цілей і визначаються пріоритетами останніх.

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довгострокових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завданнями митно-тарифної політики є: створення оптимальних умов для конкуренції між національними й іноземними виробниками; забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту ринку України; стимулювання розвитку економіки: сприяння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших завдань економічної політики; забезпечення належного рівня надходжень до державного бюджету країни.

Створення оптимальних умов для конкуренції можливе тільки за умови вирішення головної суперечності митно-тарифної політики: з одного боку, вона повинна сприяти розвитку конкуренції, розв'язанню завдяки імпорту проблеми монополізації ринку підприємствами-монополістами, тобто реалізації наступальної функції, і забезпечити захист національного товаровиробника від непосильної іноземної конкуренції, тобто виконання захисної функції — з другого.

Важливим методологічним аспектом дослідження митно-тарифної політики є формулювання її основних засад. Прийняття ефективних рішень у сфері митно-тарифних відносин неможливе без визначення концептуальних положень, тобто загальних принципів митно-тарифної політики.

Принципи мають об'єктивний характер і відбивають певні закономірності функціонування даної системи. Отже, митні принципи — це загальні закономірності, у рамках яких реалізуються зв'язки між різними об'єктами і суб'єктами митної політики, що виявляються при реалізації практичних завдань функціонування митної системи.

Оскільки система митного регулювання є однією з основних функцій державного управління, то на нього розповсюджуються як загальні (або основні) принципи, що притаманні державному управлінню в цілому, так і специфічні принципи, на яких базується митна політика країни.

До основних належать такі принципи: виключної юрисдикції України на її митній території; виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; законності; єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; системності; ефективності; додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб; гласності та прозорості.

Виключна юрисдикція України на її митній території реалізується через дію принципу верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України.

Виключна компетенція митних органів України щодо здійснення митної справи проявляється в тому, що митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу. Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, організації та громадяни не мають права втручатися в службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.

Принцип законності передбачає, що всі основні правила, пов'язані з переміщеннями через митний простір і передусім через митні кордони, повинні базуватися на законах України і міжнародних угодах. Це стосується як товарів, послуг та інтелектуальної власності, так і фізичних осіб, які перетинають митні кордони України.

Законність повинна базуватися на законодавчій діяльності митних органів з використанням як українських, так і міжнародних правових актів, договорів та інших документів. У Митному кодексі України зазначається, що "...якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться у цьому Кодексі та інших актах законодавства України про митну справу, то застосовуються правила міжнародного договору". Забезпечення сумісності національного та міжнародного законодавства можливе тільки за умови уніфікації даного виду правових відносин у сфері митно-тарифного регулювання. Розширення прозорості, гласності, загальнодоступності та врахування громадської думки— це показники нового підходу і сучасного стану інформаційно-правової характеристики митної політики.

Він спрямований на захист прав учасників зовнішньоекономічних правовідносин шляхом суворого дотримання норм чинного законодавства митним органом (посадовою особою) в процесі проведення контрольних дій. Митне регулювання повинно здійснюватися: у межах повноважень органу, який проводить контроль; компетентними посадовими особами; з дотриманням необхідної процедури та термінів контролю; з належним юридичним закріпленням етапів та результатів контролю та ін.

Митні органи несуть відповідальність за збитки або шкоду, заподіяні особам та їхньому майну внаслідок своїх неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб га інших працівників митних органів при виконанні ними службових або трудових обов'язків.

Таким чином, митні органи є не тільки правоохоронними за своєю суттю, але й право-відповідальними з позицій загального законодавства. У XXI ст. роль і значущість правоохоронних функцій зростуть, оскільки у світовій спільноті домінуватимуть проблеми безпеки, в тому числі й у митній справі.

Єдиний порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України спрямований на забезпечення додержання всіма митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи, дотримання встановленого чинним законодавством єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Митні органи зобов'язані інформувати заінтересованих осіб про митні правила, норми та умови переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Інформація про нормативно-правові акти з питань митної справи (назва акта, його основні положення, інформація про опублікування) безоплатно надається митними органами заінтересованим особам за їх запитами.

Стислі довідки щодо основних положень законодавства України з питань митної справи розміщуються для загального ознайомлення в місцях розташування митних органів. За недостовірність наданої інформації з питань митної справи посадові особи митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій несуть відповідальність, передбачену законом.

Системність як принцип митного регулювання передбачає: віднесення митного регулювання до компетенції вищих органів державної влади та управління України, а також повноту і масштабність охоплення правовим регулюванням суспільних відносин у сфері митної справи.

Системність передбачає проведення митного регулювання не разово від випадку до випадку, а постійно з урахуванням стратегічної політики держави щодо регулювання митної справи. Постійне оновлення правового регулювання митною справою, усунення суттєвих прогалин — обов'язкова умова ефективного функціонування митного регулювання.

Слід зауважити, що під час розгляду при