Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - Гребельник О. П. - 2.3. Митна політика Російської імперії

Водночас митний тариф 1757 року виявився непрактичним. Мита продовжували стягуватись як металевою валютою, так і російськими "ходячими грошима". Численна і зайва деталізація статей, відповідно до яких проводилося митне оформлення однорідних товарів, ускладнювало застосування тарифу.

Тому в основу нового митного тарифу, який був опублікований 1 вересня 1766 року, були покладені такі принципи: по-перше, всі імпортні товари, що у Росії не вироблялися, завозилися безмитно; по-друге, під помірний податковий тиск попали товари, національне виробництво яких знаходилось у стадії зародження; по-третє, помірними були також ввізні мита на матеріали та сировину для вітчизняного виробника; по-четверте, готові вироби оподатковувались більш високим митом в порівнянні з напівфабрикатами; по-п'яте, імпортні товари, виробництво аналогів яких існувало в країні, оподатковувались порівняно високим ЗО % митом. Експортне мито, як правило, не перевищувало 5 % ціни товару. При цьому сировинний експорт попадав під підвищене митне оподаткування в порівнянні з вивозом готової продукції. Таким чином, прийняття митного тарифу 1766 року підтверджувало реалізацію політики вільної торгівлі.

В 1782 році було прийнято новий митний тариф, який відповідав даній моделі зовнішньоекономічної політики. В ньому практично були відсутні статті про заборонене мито. Більшість товарів при ввезенні оподатковувалось 10% митом. Велика кількість товарів була звільнена від оподаткування експортним митом. В 1796 році митний дохід країни становив 7 млн 500 тис. руб., а в 1802 році митні надходження до державного бюджету країни були 8 млн 750 тис. руб.

Митно-тарифна політика Російської імперії в першій половині XIX століття базувалася на реалізації меркантилістських, фіскальних та протекціоністських функціях. При розробці тарифної політики враховувалось, що західні країни були зацікавлені в експорті сировинних товарів з Росії, а відповідно, на національному ринку підвищувався, але не задовольнявся попит як на товари споживання, так і на товари промислового призначення (машини, обладнання). Але головною функцією, яку виконували митні органи, була фіскальна.

В даний період було прийнято два митних тарифи— 1811 та 1819 рр. Відповідно до першого високими ставками мита оподатковувались французькі товари. Другий, навпаки, вважається самим помірним в митній історії Російської імперії, бо практично зняв заборону на ввезення та вивезення товарів.

Зростання обсягів світової торгівлі на рубежі XIX століття в цілому вплинуло на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків як цілих регіонів, так і окремих країн. В економічній теорії почали домінувати положення теорій "порівняльних" та "абсолютних" переваг, які обстоювали безперешкодний обмін товарами і послугами. За 50 років (1810—1860 рр.) зовнішньоторговельний оборот Росії збільшився майже в 3,5 рази.

Разом з тим митна політика Російської імперії відображала протекціоністські тенденції. Це пов'язано з тим, що молода російська промисловість не могла конкурувати із західними товарами (особливо англійськими). Наприклад, відповідно до Митного тарифу 12 березня 1822 р. було заборонено вивіз 21 найменування товару та ввезення 300 найменувань. Основними положеннями були:

• низьке мито на товари, що необхідні для Росії, виробництво яких можливе в країні;

• звільнення від мита іноземних товарів та продуктів, які не виробляються в країні, але в яких є потреба;.

• заборона ввозу товарів, які можуть конкурувати з російськими. Митний тариф 1822 року частково припинив ввезення імпортних товарів на територію Російської імперії, тобто національна

промисловість не конкурувала з іноземними виробниками, що забезпечило існування активного торгового балансу. Почала розвиватися внутрішня бавовняно-паперова промисловість. Однак заборонний митний тариф знизив попит на російську сировину, підвищив ціни на споживчі товари, сприяв зростанню контрабанди. Тариф 1822 року потім неодноразово переглядався (1824 роки, 1825 роки, 1830 роки, 1831 роки, 1836, 1838 та 1841 роки).

Але незважаючи на очевидний протекціоністський митний тариф Росії на початку XIX століття, окремі регіони через географічне розташування почали функціонувати як центри прикордонної торгівлі. Так, Одеса стала одним із важливих морських портів після введення в 1816 р. пільгового митного тарифу, що зумовило звернення військового губернатора Херсонського краю графа Ланжерона до Петербурга щодо заснування порто-франко в Одесі. Під порто-франко, або вільним портом, розумівся морський порт, а інколи і велика прилегла до нього територія. В межах даної території ввіз і вивіз будь-якого товару або інших предметів здійснюються без дотримання митних формальностей і звільнюються від сплати мита і митних зборів, якщо вони спрямовуються для виробництва і споживання в межах порто-франко.

Відповідно до маніфесту 1817 року в Одесі було створено порто-франко, що передбачало "свободный беспошлинный привоз всех иностранных товаров без различия, не исключая и тех, кои по общему тарифу к вывозу в Россию запрещаются. Привозные товары выпускаются в город и его округ без таможенного осмотра и без подачи установленных объявлений (кроме хлебного вина и водки, других крепких напитков, запрещенных к вывозу тарифом до 1 января 1821 г.)" .

Разом з тим слід зазначити, що крім позитивних тенденцій з розширення зовнішньої торгівлі в даному регіоні відбулося й накопичення негативних сторін - втрати фіскального характеру, контрабанда та ін. Спочатку режим порто-франко було введено терміном на 30 років, але потім він двічі коригувався та подовжувався — в 1848 і 1854 роках.

Новий митний тариф Російської імперії було затверджено 18 жовтня 1850 року. Він дозволив ввезення 64 із 89 товарів, заборонених попереднім тарифом, що значно послабило протекціоністську спрямованість митної політики, початок якої було покладено в 1822 р.

Початок другої половини XIX ст. негативно відобразився на митно-тарифних відносинах. Це проявилось у першу чергу в різкому скороченні митних доходів. В умовах затяжної Кримської війни 1853—1856 pp. та підписання Паризького договору, в результаті якого Росія втратила не тільки південно-західну частину Бессарабії, але й вихід на Дунай, значно погіршилось стратегічне положення Росії на Чорному морі, що, у свою чергу, вплинуло на різке скорочення обсягів зовнішньої торгівлі. В даній ситуації митна політика Росії почала орієнтуватися на модель "вільної торгівлі", що проявилось у зменшенні митних ставок перш за все на сільськогосподарську продукцію, чавун, залізо, бавовну.

В 1864 р. у Міністерстві фінансів було створено департамент митних зборів з метою контролю митної системи, що значно вплинуло на поповнення державної казни за рахунок цих платежів. Подальший розвиток митної системи спрямовувався на виконання митними службами перш за все фіскальних функцій. 10 листопада 1876 р. було прийнято рішення про так звані золоті мита, тобто митні збори почали справлятись тільки в золотій валюті. Митницям дозволялось крім російської золотої монети приймати іноземну валюту (золото), купони від білетів внутрішніх державних "металевих" позик, білети Державного банку, іноземні банківські білети, які розмінювалися на золото. Основні завдання, що вирішувалися при цьому, — це скорочення ввозу іноземних товарів, забезпечення активного торговельного балансу, поповнення золотовалютного резерву країни. Але даний захід призвів до негативних наслідків— спочатку відбулося підвищення цін на іноземні товари, а потім через відсутність конкуренції зросли ціни і на товари внутрішнього виробництва. Тому з часом цю систему було скасовано.

З приходом в 1881 р. нового царя Олександра III митно-тарифна політика Російської імперії змінилась у бік протекціонізму. У наступному десятиріччі ставки мита щорічно переглядались і кожен раз у бік збільшення. Піком протекціоністської політики стало прийняття в 1891 р. митного тарифу. Розповсюджуючись на галузі, які до цього не попадали під дію тарифних регуляторів, він посилив ефект захисту (а в деяких випадках це було адекватно забороні ввезення іноземних товарів) і для галузей, які були під "митною парасолькою". Слід зауважити, що аналогічної політики на той час дотримувалися США та Німеччина. При цьому митні бар'єри в США були значно вищими, ніж у Російській імперії, хоча в Росії вони охоплювали більш різноманітний асортимент товарів.

Механізм дії митного тарифу мав певні особливості, а саме прийнятий митний тариф 1891 р. вважався мінімальним. Як доповнення до нього шляхом додатків створювався максимальний тариф. В 1893 р. даний механізм був зафіксований у Законі "Про подвійний митний тариф". Відповідно до даного законодавчого акта товари з країн, які відмовили Росії в наданні пільгових умов для ввезення чи транзиту товарів, оподатковувались митом, яке на 15—20 % перевищувало звичайні ставки.

Усе це призвело до того, що наприкінці XIX століття митні платежі посідали друге місце в непрямих прибутках держави. Якщо прямі податки в 1897 році становили 101,4 млн руб., то непрямі — 596,4 млн руб. При цьому надходження мали таку структуру. Найбільшою статтею дохідної частини державного бюджету був акциз на алкоголь 280,1 млн руб., який був на 50% більше, ніж прямі податки, іншими складовими акцизного збору були: цукровий — 55,5 млн руб., нафтовий — 22,8; тютюновий — 35,3; сірниковий — 7,1 млн руб. Друге місце посідали митні податки— 195,6 млн руб. Головними предметами митного оподаткування були: чай - - 28,1 млн руб.; бавовна— 24,1 млн руб.; машини — 91 млн руб.; вина — 4 млн руб.; вовна — 3,2 млн руб.; фрукти — 3,1 млн руб.; риба — 2 млн руб.

Серед непрямих податків митний податок посідав перше місце після акцизу на алкоголь, у той час як останній упав з 34,5 % у 1884 року до 25,7 % у 1894 році. Державні прибутки в Російській імперії збільшилися за 11 років із 706 266 до 1 155 786 тисяч руб., тобто на 63,3 %. непрямі податки— на 205 090 тисяч руб. (54,5 %), митний прибуток — 84 148 тисяч руб. (84,4 %).

У першому десятилітті XX століття намітилася депресія в промисловому виробництві, але з 1909 року Російська імперія вступила в смугу промислового підйому. Це позначилося на організації митної справи, головним завданням котрої як і раніше, залишалася реалізація фіскальної функції.

Митний тариф 1903 року, який почав діяти в 1906 році, був ще більш протекціоністським, але в перші ж роки його існування багато статей цього тарифу було скасовано або замінено.

Збільшення експорту в період 1900—1913 років на 212 % позначилося і на рості митних прибутків. Якщо в 1893—1897 роках загальна сума прибутків становила щорічно 174 мільйона руб., у 1898—1902 роках— 218 мільйонів, у 1903—1907 роках — 239 мільйонів, у 1908—1912 роках— 306 мільйонів, то в 1913 році — 370 мільйонів руб.