Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - Гребельник О. П. - 11.2. Всесвітня митна організація— основний суб'єкт регулювання митно-тарифних відносин на мегарівні

Важливим напрямом багатостороннього регулювання митно-тарифної практики є створення міжнародних об'єднань і організацій, які ставлять за мету уніфікацію та стандартизацію системи митного регулювання зовнішньоекономічних операцій. Рух у даному напрямі насамперед диктувався розвитком кризових тенденцій, які охопили більшу частину економічно розвинутих країн наприкінці 20-х — на початку 30-х років. "Велика депресія" 1929—1933 рр. довела необхідність координації багатьох питань макроекономічної політики на багатосторонньому рівні.

Відсутність у передвоєнні роки міжнародних інституцій, які визначали б "правила гри" в міжнародних економічних відносинах на мегарівні з метою протидії економічній кризі, призвела до сепаратних дій окремих країн, що значно поглибило економічну кризу. За умов спаду, що наближався, в США для захисту від конкуруючого імпорту і для стабілізації економіки був прийнятий закон Холі-Смута, за яким середній рівень митних зборів був спочатку піднятий до 44,7 %, а в 1932 р. досяг 59,1 %. Після цього відбулося значне підвищення ставок у тарифах більшості західних країн, що мало пагубні наслідки для світової економіки: за 1922—1932 рр. обсяги світової торгівлі скоротилися майже на 60 %.

Новий імпульс у розвитку даного процесу відбувся у зв'язку зі змінами структури міжнародного товарообміну. Оскільки щорічно його номенклатура поповнюється новими й ускладненими товарами, суттєво розширюється і коло суб'єктів зовнішньоекономічних зв'язків, які виходять на світовий ринок з метою реалізації своїх економічних інтересів. Тому вироблення "єдиних правил гри" для всіх країн світу у сфері митної політики є нагальною потребою не тільки для розвитку світової системи господарювання, але й для реалізації економічного потенціалу окремих країн через зовнішньоекономічні зв'язки. Система міжнародного співробітництва в митній справі пройшла декілька еволюційних етапів.

Першу міжнародну митну організацію було створено в 1890 р. Бона мала назву Міжнародний союз для публікації митних тарифів (Брюссель) і виконувала, скоріше, інформаційні, ніж організаційні функції. Тому окремі питання у сфері митного законодавства (спрощення митних формальностей, зведення до мінімуму заборон та обмежень в зовнішній торгівлі, співробітництво в боротьбі з контрабандою та ін.) вирішувались на Женевських конференціях 1923 та 1928 рр.; у 30-ті роки XX століття — Лігою Націй, коли було підписано угоду "Про спрощення митних процедур та інших формальностей". Після Другої світової війни співробітництво в цьому напрямі тривало: положення щодо митних процедур було включено до установчих документів Міжнародної торгової організації.

У 1948 р. за ініціативою 13 західноєвропейських держав за допомогою Постійного бюро тарифів було організовано Економічну і Митну комісії, основні функції яких полягали в запровадженні загальної товарної номенклатури та розробці принципів оцінки товарів з митними цілями. Комісія також вивчала способи уніфікації митних процедур. 15 грудня 1950 р. члени робочої групи цієї комісії підписали Брюссельську конвенцію, на якій було проголошено про створення Ради Митного Співробітництва (РМС) (Customs Cooperation Council) як постійно діючого самостійного міжнародного органу. Конвенція про створення РМС набула чинності 4 листопада 1952 р. З жовтня 1994 р. РМС було перейменовано на Всесвітню митну організацію (ВМО).

Діяльність Ради почалася з роботи І сесії 26 січня 1953 р. в Брюсселі. На першому засіданні були присутні представники 17 держав-членів Ради: Австрії, Бельгії, Франції, Німеччини, Греції, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Туреччини, Великої Британії, Північної Ірландії.

У 1961 р. в Раді налічувалося 29 держав, у 1971 — 66, 1981 — 93, 1986 — 97, 1987 — 103, 1997 р. — 132, 2004 р. — 142 держави. Радянський Союз став членом РМС у 1991 р. 19 червня 1992 р. Україна стала повноправним членом Ради митного співробітництва. В 1997 р. Україна вибрана до Фінансового комітету, а в 1998 р. — в Політичну комісію.

Разом з Конвенцією про створення РМС було підписано Конвенцію про оцінку товарів з митними цілями і Конвенцію щодо митної номенклатури. Основними завданнями ВМО є дослідження можливостей митного співробітництва і уніфікації митної практики держав-учасниць, підготовка проектів міжнародних митних угод і рекомендацій з питань міжнародних митних відносин.

Провідними функціями даної структури є: організація обміну інформацією щодо митного законодавства і митних процедур; врегулювання суперечок, пов'язаних з тлумаченням діючих митних конвенцій; забезпечення більш високого ступеня нормалізації й уніфікації митних систем (ст. З Конвенції).

Засідання ВМО відбувається один раз на рік у червні в Брюсселі (Бельгія). Засідання можуть також проводитись у державах, які є членами Ради. Делегації країн-учасниць, як правило, представлені головами національних митних служб. Кожна держава-учасниця має один голос і представлена відповідно одним делегатом. Рішення Сесії приймаються 2/3 голосів присутніх членів ВМО. Щорічно на сесії вибирається Президент, Віце-президент і Генеральний секретар. Офіційна мова — англійська, французька.

Бюджет Всесвітньої митної організації (500 млн бельгійських франків на рік) формується із внесків держав-учасниць. Розмір внесків відповідає системі внесків в ООН. Внески держав-учасниць складають: США — 25 %, Японія — 17, Німеччина — 8, Італія — 5, Франція — 5, Велика Британія — 4, Канада — З, Іспанія - 2, Україна — 1,72 %.

З 1978 p. використовується основна Брюссельська митна номенклатура, яка стала підґрунтям побудови національних митних тарифів у сфері зовнішньоторговельних відносин близько 150 держав. Використання Брюссельської номенклатури значно спростило і здешевило облік зовнішньоторговельних операцій на національному рівні і надало можливість зіставлення митних тарифів окремих країн.

Рада митного співробітництва у 1984 р. прийняла рішення щодо використання системи регіонального представництва за такою структурою регіонів: Північна Африка, Близький та Середній Схід; Південь Сахари (англомовні країни); Північ Сахари (франко-, іспано- та португаломовні країни); Далекий Схід, Південна та Південно-Східна Азія, Австралія та Тихоокеанські острови; Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка та Карибський басейн; Європа (40 країн).

У бюджеті, прийнятому ВМО на 1993—1994 pp., 6 млн бельгійських франків виділено на розвиток регіоналізації, половина з цих коштів витрачена на боротьбу з порушеннями митних правил, решта — на навчання. Було створено 18 регіональних центрів з боротьби з порушниками митних правил.

У 1988 р. розпочався новий етап уніфікації митних правил на базі досконалішої Гармонізованої системи опису і кодування товарів, розробленої Радою Митного Співробітництва за участі експертів багатьох країн і міжнародних економічних організацій. Постійно діючим виконавчим органом ВМО є Секретаріат.

Організаційна структура сформована відповідно до статей 5 і 6 Конвенції і має такий вигляд: Генеральний секретаріат; Фінансовий комітет; Політичний комітет; Комітет з номенклатури; Комітет щодо системи гармонізації; Комітет з цін; Комітет з оцінки товарів з митними цілями; Комітет з навчання і оцінки; Постійні технічні комітети.

Основна функція роботи Генерального секретаріату — це координація дій Ради митного співробітництва. Генеральний секретаріат складається із 100 осіб. Держави-учасниці забезпечують секретаріатові необхідний штат для виконання проектів.

Вироблення Брюссельської номенклатури, а отже, і Гармонізованої системи опису і кодування товарів безпосередньо здійснювалося двома спеціалізованими органами — Комітетом з номенклатури і Комітетом з оцінки товарів з митними цілями (з 1973 р. Комітетом з Гармонізованої системи), а також Постійним технічним комітетом, який виконував обов'язки щодо розробки міжнародних митних норм та підготовки глосарію, який забезпечуватиме однозначність у тлумаченні міжнародних митних термінів.

Основне завдання Комітету з номенклатури, що розпочав свою діяльність з 1960 p., — це розробка загальних принципів класифікації товарів у національних митних тарифах, спрощення зіставлення мита, ведення переговорів щодо тарифів, забезпечення однозначності класифікації товарів у національних митних тарифах. Комітет виробляє рішення з питань, що виникають унаслідок суперечностей між національними органами і міжнародними організаціями, узгоджує позиції митних органів, прагне забезпечити однозначність у тлумаченні та використанні номенклатури.

Комітет з оцінки товарів з митними цілями також почав свою роботу в 1960 p., і основна його діяльність спрямована на досягнення максимальної однозначності при оцінці товарів, спрощення ведення переговорів шодо митних тарифів і спрощення зіставлення зовнішньоторговельної статистики шляхом уніфікації бази для оцінки товарів. Комітет видає інформаційні збірники, в яких дає рекомендації з митної оцінки товарів. До функцій комітету входять порівняння і розповсюдження інформації відносно оцінки товарів у різних країнах, вивчення національних правил, процедур і практики окремих держав щодо використання Брюссельських принципів, вироблення рекомендацій РМС і країн-учасниць щодо збереження однозначності в тлумаченні і використанні принципів і єдиних стандартних процедур.

Постійний технічний комітет вирішує в основному питання, які стосуються безпосередньо митних процедур. Ним розроблено понад 30 рекомендацій, у тому числі щодо налагодження співробітництва між митними адміністраціями, забезпечення одноманітності в практиці дозволів на безмитний імпорт, відшкодування або зменшення мита, полегшення міжнародного транспортування вантажів і туризму, використання рішень конвенцій, спрощення і узгодження митної документації і т. ін. Одним із найважливіших документів, підготовлених Постійним технічним комітетом, є Міжнародна конвенція спрощення і гармонізації митних процедур, яку було прийнято в Кіото у 1973 р.

У 1995 р. ВМО прийняла стратегічний план розвитку світової митної організації, що реалізується в таких конкретних напрямах, як гармонізація правил визначення походження товарів, уніфікація використання системи HS-кодифікації товарів, впровадження Кодексу митної оцінки WTO, верифікація Конвенції Кіото, що стосується спрощення, гармонізації митних процедур, прийняття програми боротьби з порушеннями положень митного законодавства, допомога і співпраця з країнами, які щойно організовують митну службу або здійснюють її реформування.

Для визначення стратегії розвитку митних служб у світі та їх завдань велике значення мала декларація, прийнята на форумі UNCTAD у місті Колумбусі (Огайо, США). Текст цієї декларації було підготовлено попередньо на форумі Всесвітньої митної організації і схвалено представниками кількох десятків митних служб на Симпозіумі ООН щодо проблем ефективності міжнародної торгівлі в 1994 р. Декларація містить такі основні рекомендації:

• мати власні стратегічні плани, погоджені з зацікавленими сторонами на урядовому і неурядовому рівнях;

• здійснювати контроль існуючих митних процедур щодо їх ефективності й актуальності. Внести зміни відповідно до міжнародних норм;

• максимально збільшувати застосування інформаційних технологій;

• забезпечити ефективне використання фахових можливостей працівників за допомогою аналізу ризику, профілювання і застосування техніки вибіркової перевірки і скерування на ідентифікацію пересилань з високим ризиком;

• впроваджувати нові інформаційні технології для полегшення роботи митниць, зокрема для підготовки митних процедур перед прибуттям товару;

• вивчати можливість розмитнення товару на підставі мінімуму інформації;

• вдосконалювати процес митного оформлення товарів поза митними службами за допомогою різноманітних урядових служб з погодженням дій цих служб;

• спростити процедуру визначення митної вартості товару, застосовуючи Кодекс митної оцінки (WTO);

• забезпечити застосування раціонального митного тарифу, що сприяло б зменшенню контрабанди;

• схвалити програми співпраці з іншими прикордонними службами, що грунтуються на взаємопорозумінні (програма MOU);

• забезпечити дотримання працівниками митниці етичних норм і правил службової поведінки;

• обмежувати застосування так званого контролю перед пересиланням (PSI), який здійснюють приватні фірми;

• застосовувати мінімальні стандарти щодо перевізників та митних агентів і вимагати від них професіоналізму;

• забезпечити прозорість і швидкий перебіг митного огляду, надаючи всім зацікавленим інформацію про формальності, яких слід дотримуватися при перетинанні митного кордону;

• підвищувати рівень митного контролю і спростити процедуру митних відправлень, використовуючи електронні засоби зв'язку між країнами експорту та імпорту;

• забезпечувати вірогідність статистичних даних;

• забезпечувати митні служби відповідним спеціальним обладнанням;

• надавати можливість навчатись і вдосконалювати фахові навички працівникам митниць країн, що розвиваються, в розвинутих країнах, а також через міжнародні організації;

• забезпечувати належну діяльність Всесвітньої митної організації.

Неможливо уявити розвиток митної системи України без імплементації положень найважливіших митних конвенцій, які укладено в рамках діяльності Всесвітньої митної організації, предметом яких є найбільш важливі сфери митного регулювання, а саме:

1. Конвенція про створення Ради митного співробітництва 1950 р. (Україна підписала дану конвенцію у 1992 р. і фактично стала членом даної організації).

2. Митна конвенція про контейнери 1972 р.

3. Міжнародна конвенція про безпеку контейнерів 1972 р.

4. Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 р. (Україна бере участь з 1995 р.).

5. Конвенція ООН з боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 р.

6. Найробійська конвенцію 2000 р.

7. Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів (зі змінами) (приєднання відбулося згідно з Указом Президента України від 17 травня 2002 року № 616/2002).

8. Женевська міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах (приєднання відбулося згідно з Указом Президента України від 4 липня 2002 р. №616/2002).

9. Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (приєднання відбулося згідно з Указом Президента України від 23.05.2000 № 699/2000).

Положення деяких конвенцій фактично вже використовується Україною. Це, наприклад, Вантажна митна декларація, порядок і метод визначення митної вартості, режим функціонування митних складів.

Україна укладає угоди і з регіональними об'єднаннями. Так, 16 червня 1994 р. було підписано "Угоду про партнерство та співробітництво" з Європейським співтовариством, де в статті 76 "Митниця" було зафіксовано, що метою співробітництва є забезпечення виконання всіх положень, що мають бути прийняті щодо торгівлі на основі взаємної вигоди, та досягнення зближення української митної системи з митною системою Співтовариства.

Співробітництво, зокрема, передбачає:

• обмін інформацією;

• удосконалення методів роботи;

• запровадження об'єднаної номенклатури та єдиного адміністративного документа;

• взаємозв'язок між транзитними системами Співтовариства та України;

• спрощення перевірки та оформлення, які стосуються перевезення товарів;

• підтримку введення сучасних митних систем;

• організацію семінарів і навчальних циклів.

На протязі 1991—2004 років Україною було підписано більше 40 двосторонніх міжурядових угод з іншими державами про взаємну адміністративну допомогу в митних справах. Міжурядові угоди, що базуються на рекомендаціях Світової митної організації, підписано практично з усіма країнами СНД (крім Киргизії), деякими країнами ЄС (Великою Британією, Францією, Австрією, Грецією, Фінляндією, Бельгією, Італією) та іншими країнами світу в галузі попередження, розслідування та припинення порушень митного законодавства.

З числа міжнародних угод, прийнятих у рамках СНД, на багатосторонній основі Україна підписала Правила визначення країни походження товарів від 24.09.1993 р.; Угоду між урядами країн СНД про взаємну допомогу в митних справах.