Міжнародна економіка - Білоцерківець В.В. - 2.4. Країни, що розвиваються. Нові індустріальні країни

Більшість країн, що розвиваються, утворилися завдяки національному визвольному руху і розпаду колоніальної системи в середині ХХ ст. Ця найчисельніша група країн (усього - понад 130) об'єднує: по-перше, "молоді" держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Іран, Таїланд, Туреччина, Ефіопія та ін.), які тривалий час утворювали аграрно-сировинну периферію світового господарства. За роки незалежності вони здійснили складні соціально-економічні перетворення, досягли певних успіхів у створенні основ національної економіки. Проте переважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відставання від розвинутих країн. Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн цього типу за останні 2-3 десятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, розвиток сфери послуг, експортна орієнтація).

З'явилися країни із середніми і високими душовими доходами. Серед них виділяють такі групи: а) нові індустріальні країни - латиноамериканські (Аргентина, Бразилія, Мексика) та азіатські (чотири "далекосхідні дракони" - Південна Корея, Сінгапур і Тайвань); б) нафтодобувні - Алжир, Бруней, країни Перської затоки, Лівія; в) малі острівні країни - Антигуа і Барбуда, Багами, Барбадос, Кіпр, Сейшельські острови.

Решта країн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і дуже низькі доходи. Специфічну групу країн цього типу становлять соціалістичні країни, дві з яких дотримуються централізовано планової економіки (Корейська Народно-Демократична Республіка і Куба), а дві - запроваджують в економіку елементи ринкового механізму (Китай, В'єтнам).

Спільні риси країн, що розвиваються:

1) багатоукладність економіки: економічні системи цих країн представлені строкатим набором економічних укладів і форм: від патріархально-общинної і дрібнотоварної до монополістичної й кооперативної. Вони існують як відносно автономні структури зі складним механізмом внутрішніх та зовнішніх зв'язків;

2) слаборозвинутість, яка виражається в якісній неоднорідності і системній невпорядкованості суспільства, що складається з різних економічних та неекономічних інститутів традиційного і сучасного типів, а також проміжних, перехідних структур;

3) економіка цих країн характеризується низьким рівнем розвитку продуктивних сил і ринкових відносин;

4) залежність країн, що розвиваються, від країн-лідерів, що виявляється у відносинах домінування й підкорення, які в останні десятиріччя реалізуються переважно економічними та політичними методами. Економічна залежність впливає на політику, ідеологію та культуру цих країн;

5) соціальні організми країн, що розвиваються, включають у себе різні утворення: класові, етнічні, релігійні, кастові та ін. зв'язки між якими не є гармонізованими. Не подолано общинний тип соціальності, який бере початок від родового укладу і визначається зв'язками, що ґрунтуються на родинних відносинах і сусідстві;

6) у цілому ряді цих країн не сформувалось розгалужене й стійке громадянське суспільство як соціально організована структура.

Нові індустріальні країни (НІК): Республіка Корея, Сінгапур та Тайвань відомі під назвою "маленьких тигрів" (або "драконів") Південно-Східної Азії. До них часто зараховують також Малайзію, країни "великого потенціалу" - Аргентину, Бразилію та Мексику. НІК відрізняються вищими темпами розвитку порівняно з більшістю країн, що розвиваються, та багатьма розвинутими країнами. За виробництвом низки видів промислової продукції, у тому числі наукомісткої, НІК займають провідні позиції у міжнародній економіці. Високими темпами розвивається експорт взуття, одягу, текстилю, побутової техніки, легкових автомобілів. При цьому НІК не тільки знайшли свою нішу у міжнародному поділі праці, але й випередили деякі розвинуті країни.

У формуванні НІК можна виділити чотири етапи (рис. 2.3). На першому етапі 4 країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань) та три країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) досить швидко досягли значних соціально-економічних зрушень за темпами розвитку і майже зрівнялися з державами, які мали стабільно високі темпи економічного зростання. На другому етапі до цих країн приєдналися ще Індія, Малайзія та Таїланд. На третьому етапі до групи НІК почали зараховувати Індонезію, Кіпр, Туніс та Туреччину, на четвертому - Китай та Філіппіни. З'явились цілі регіони, які можна оголосити індустріальними, стабільно зростаючими.

Широкого розвитку в НІК набуло верстатобудування, а також авіаційна та авіакосмічна промисловість. Сянган (Гонконг) займає провідне місце у світі за виробництвом одягу, радіоприймачів, телефонів; Тайвань - моніторів, швейних машин; Республіка Корея - телевізорів з чорно-білим зображенням, аудіо- та відеокасет. НІК є найбільшими виробниками суден (Бразилія, Південна Корея, Тайвань), морських нафтосвердловинних установок (Сінгапур), легкових автомобілів (Бразилія, Мексика, Республіка Корея), відеомагнітофонів (Республіка Корея, Сінгапур).

Рис. 2.3. Нові індустріальні країни

Транснаціональні корпорації провідних країн на першому етапі розвитку нових індустріальних країн відіграли вирішальну роль. Першими до економік НІК прийшли ТНК, що контролюються американським капіталом. Вони створювали у цих країнах філії, вкладали кошти у добувну й обробну промисловість. Це надало НІК додаткову можливість придбати сучасну техніку, деякі технології, освоїти іноземні інвестиції. Для цього на території НІК створено експортно-виробничі зони - один з типів вільних економічних зон. Експортно-виробничі зони - це центри виробництва взуття, одягу, електронних виробів, деталей та комплектуючих. Експорт продукції з економічних зон є основним джерелом валютних надходжень для нових індустріальних країн.

У дискусіях про причини повільного економічного зростання переважної більшості країн, що розвиваються, на одне з перших місць виходить фактор ментальності, спосіб економічного мислення, які охоплюють систему освіти й культури, соціальну сферу. Стратегія економічного розвитку цих країн базується на таких основних принципах:

- всебічна трансформація економіки і суспільства;

- ринкова спрямованість економічних перетворень;

- експортна орієнтація національної економіки;

- імпорт капіталу й технологій з розвинутих країн;

- поліпшення умов для міжнародної торгівлі, доступу на світові фінансові ринки;

- регулювання демографічних процесів.

Вирішальна роль у створенні необхідної критичної маси певних соціально-економічних зрушень у країнах, що розвиваються, належить людському капіталу, його бажанню, вмінню та здатності здійснювати модернізацію економіки і суспільства.

2.5. Механізми взаємодії національних економік країн світу

У процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення й поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Однак механізм взаємодії країн має складну динамічну структуру та неоднозначну суперечливу природу. Ядро співробітництва національних економік становить міжнародна економічна діяльність економічних суб'єктів, насамперед мікрорівня, тобто корпорацій, їх об'єднань й альянсів. Тому прагнення держав до економічної незалежності та зміцнення національної економіки відкритого типу обумовлює зрештою все більш активну інтернаціоналізацію економічного життя - поширення й зміцнення мезо- та мегарівня міжнародної економіки.

Ускладнення міжнародного співробітництва країн закономірно зумовлює об'єктивну необхідність регулювання міжнародних економічних відносин на всіх рівнях. Головними суб'єктами такого регулювання стають держава, між- та наддержавні установи й організації а також різноманітні утворення громадянського суспільства (табл. 1.5). Пов'язані з цим проблеми та шляхи їх вирішення більш докладно розглядатимуться в наступних темах.

Основні терміни і поняття

Структура міжнародної економіки, систематизація країн світу, критерії систематизації країн світу, економічно розвинуті країни, країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються, нові індустріальні країни, міжнародна економічна взаємодія.