Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Торговельна політика промислово-розвинутих країн.

Для промислово розвинутих країн характерна загальна тенденція лібералізації торговельних режимів, розширення зони вільної торгівлі, але в той же час спостерігається періодичне посилення і протекціоністських заходів.

Політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля с базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоспроможність може слугувати єдиним справжнім арбітром у торгівлі, вона мас бути головною метою економічної політики будь-якої країни.

Лібералізація торгівлі має регіональний характер і супроводжується збереженням торговельних бар'єрів між угрупованнями. Усі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, НАФТА і Австралійсько-Новозеландська угода про встановлення тісніших економічних відносин. Суперечності в торговельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам. Так, усередині спільного ринку обіг товарів у принципі був вільним: він не обкладався митом і не піддавався ніяким кількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захисні застереження, котрі дозволяли тимчасово відступати від принципу вільної торгівлі всередині спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжним балансом тощо.

Прикладом лібералізації зовнішньої торгівлі промислово розвинутих країн є торгова політика країн ЄС. В СС широко застосовуються тарифи режиму найбільшого сприяння (РНС), тарифні преференції. Про рівень митного оподаткування імпорту в рамках ЄС, який склався на початку XXI ст., свідчать дані табл..6.1 [Економічний розвиток і державна політика/ За ред. 10. Єханурова, - К.: "К.1. С. ", 2001 ]

Близько 10% тарифних ліній містять неадвалорні ставки. Це стосується, як правило, сільськогосподарських товарів. Неадвалорні ставки включають специфічні, комбіновані, змішані (застосовується мінімальна та/або максимальна ставка) чи ставки, які розраховуються за допомогою технічної формули.

На імпорт товарів з країн - членів СОТ ЄС застосовує 105 тарифних квот. Тарифні квоти, зокрема, використовуються при імпорті товарів з країн, які є преференційними торговельними партнерами, що зумовлено необхідністю виконання зобов'язання ЄС щодо поточного та мінімального доступу до ринку сільськогосподарських товарів відповідно до Угоди про сільське господарство СОТ. Застосування тарифних квот забезпечило нульовий або більш сприятливий (від фактично діючого) тарифний режим для товарів, які імпортуються, в межах квот, які встановлюються у вартісному або кількісному виразі. Квоти поширюються на товари, що імпортуються з будь-яких країн - членів СОТ. Виня /ком є випадки, коли для країн передбачається спеціальна частка у межах загальної квоти.

Так, спеціальна частка в межах тарифних квот, встановлених на банани та цукор, передбачена для країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АКТ).

Для обмеження доступу на ринок несезонних товарів з країн, які не є членами ЄС, можуть застосовуватися преференційні тарифні квоти. Доступ на ринок регулюється також умовами щодо мінімальної ціни (так, імпорт за тарифними квотами гвоздик та троянд із Кіпру, Ізраїля, Марокко тощо повинен здійснюватися за ціною не вищою за 85% від ціни ЄС).

Тарифні квоти можуть застосовуватися щодо імпорту з деяких країн відповідно до домовленостей, досягнутих у рамках процедури врегулювання торгових суперечок, або у зв'язку з процесом розширення ЄС.

ЄС застосовує преференційні режими, які діють з більшістю торговельних партнерів, на основі преференційних угод та домовленостей. Використовуються безмитні режими або знижені тарифи щодо імпорту окремих товарів. Режим найбільшого сприяння застосовується лише щодо товарів, які імпортуються з 8 країн - членів СОТ: Австралії, Гонконгу. Канади. Південної Кореї, Нової Зеландії, Сінгапуру, США та Японії. Преференційні режими, які стосуються інших торговельних партнерів, досить різноманітні і передбачають надання широкої системи пільг, порівняно з РНС. Так, країна може здійснювати експорт до ЄС за режимом найбільшого сприянні і одночасно одержувати право на преференції в рамках Генеральної системи преференцій (ГСП) для несільськогоспо-дарських товарів (Аргентина); деякі країни, крім РНС та ГСП, мають право на преференції, передбачені як Ломеською конвенцією, так і режимом, який застосовується щодо товарів з країн АКТ (Комерун); крім усіх вищезазначених, найменш розвинуті країни можуть мати додаткові преференції для сільськогосподарських товарів у рамках ГСП (Сьерра-Леоне).

Найбільш сприятливий режим застосовується щодо товарів з найменш розвинутих країн (НРК) та країн АТК (95% видів товарів звільнено від сплати мита), далі йдуть країни, що підписали з ЄС угоду про вільну торгівлю (80%), бенефіціари ГСП (54%) та країни, яким було надано лише режим найбільшого сприяння (20%). Ставки тарифів за різними преференційними режимами наведені в табл.6.2.

Із усього Імпорту, який здійснювався в 2003 р. у преференційному режимі, половина надійшла до ЄС без обкладення митом, а друга половина - при мінімальному оподаткуванні. У рамках ГСП Євросоюз імпортував товари на 53,2 млрд. евро. Сукупний Імпорт ЄС із країн, що розвиваються, становив 360 млрд. евро (ввезення енергоносіїв із країн, до який застосовано РИС, не оподатковується).

50 найбідніших країн світу (34 із них розташовані в Африці) завдяки ініціативі "Все, крім зброї" мають можливість здійснювати поставки в Євросоюз у безмитному та безквотовому режимі. Крім того, відповідно до Котонійської угоди, ЄС реалізує преференційну систему щодо товарів, які надходять з країн групи АКТ. Префернційний імпорт по цьому напряму склав 12,6 млрд. евро.

Серед бенефіціарів у рамках ГСП вирізняються такі країни: Китай (на нього припадає 33,1% усього обсягу імпорту в ЄС, який охоплює ГСП), Індія (11,5), Індонезія (4,8), які в 2003 р. були основними постачальниками, що користувалися преференціями ЄС у рамках ГСП, а Бангладеш (3,6%) був головним реципієтом пільг у межах ініціативи "Все, крім зброї". У групі АКТ основними експортерами в ЄС були Нігерія (16% усіх поставок в ЄС із країн АКТ), Кот-д івуар (9) та Ангола (7%).

Близько 10% закупівель ЄС у рамках ГСП та ініціативи "Все, крім зброї"" припадає на сільськогосподарські товари. їх імпорт в ЄС із країн АКТ становив 30% усього обсягу ввезення з усього регіону.

Головні напрямки політики в рамках ГСП на 2006-2015 pp.:

§ орієнтація на найменш розвинуті та найбільш вразливі країни (з невеликим ВВП, які не мають виходу до моря, розташовані на малих островах, з обмеженими доходами);

§ максимальне спрощення ГСП. Замість п'яти механізмів буде діяти три: загальна схема, ініціатива "Все, крім зброї" та нова система "ГСП плюс", яка забезпечує торговельні преференції для країн з особливими потребами у сфері розвитку;

§ поширення прозорості ГСП;

§ удосконалення правил походження товарів, зокрема в напрямі, що сприяє регіональному співробітництву.

Останніми десятиріччями в промислово розвинутих країнах спостерігається недостатньо успішний, порівняно з деякими країнами, що розвиваються, економічний розвиток. Для підвищення результативності роботи національних економік вони використовують "стратегічну торгову політику", яка повинна стимулювати експорт або обмежувати імпорт продукції тих чи інших галузей промисловості. Необхідність використання стратегічної торгової політики обґрунтовується тим, шо країни діють в умовах жорсткої конкуренції, і одержати перемогу на світовому ринку вони можуть лише в яких-небудь певних конкретних галузях. Критеріями вибору таких галузей є висока додана вартість на одного працівника, високий рівень заробітної платні, використання високих технологій, потенціал зростання в майбутньому, вибір як пріоритетних урядами інших країн.

Важливим аргументом на користь стратегічної торговельної політики вважається те, що, по-перше, держава повинна стимулювати інноваційні галузі, які забезпечують зовнішні технологічні ефекти, по-друге, уряд повинен допомагати національним фірмам ставати монополістами на зовнішньому ринку та одержувати монопольні прибутки [27,