Центральний банк і грошово-кредитна політика - Косова Т.Д. - 7.5. Взаємодія між інспекторами з банківського нагляду НБУ та зовнішніми аудиторами банків

Методичні рекомендації щодо взаємодії між інспекторами з банківського нагляду Національного банку України та зовнішніми аудиторами банків, затверджені Постановою Правління НБУ від 29.04.2004 № 191 визначають роль аудиторів у процесі банківського нагляду, значення їх висновків (звітів) та інформації, які використовуються органом банківського нагляду Національного банку України (орган нагляду) під час здійснення банківського нагляду.

Принципи використання належної співпраці між аудиторами і інспекторами мають забезпечити поліпшення наглядового процесу за банками, який здійснює орган нагляду. Ці принципи поступово впроваджуються в національну банківську систему під час проведення інспекційних перевірок банків органом нагляду.

Директиви для наглядових органів містяться в Основних принципах ефективного банківського нагляду Базельського комітету від 01.09.97 і Положенні Базельського комітету з питань банківського нагляду "Відносини між органами банківського нагляду та зовнішніми аудиторами банків" від 01.01.2002, та для аудиторів відповідно до Положення з міжнародної практики аудиту 1004 "Взаємовідносини інспекторів з банківського нагляду і зовнішніх аудиторів" Стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів, прийнятих 18.04.2003 Аудиторською палатою України як Національні стандарти аудиту.

Методичні рекомендації включають розгляд таких питань: o відповідальність керівників банку за залучення для проведення аудиту фінансової звітності банку аудиторів, які володіють професійними знаннями і навичками і не мають конфлікту інтересів;

♦ доступ аудитора до звітів про інспекційні перевірки;

♦ доступ інспекторів до документації аудитора, пов'язаної з перевіркою фінансової звітності;

♦ прямий обмін інформацією між інспекторами, аудиторами і службою внутрішнього аудиту банку шляхом участі цих сторін у спільних зустрічах;

♦ аудиторська перевірка фінансової звітності консолідованої групи. Орган нагляду та інспектор зацікавлені в забезпеченні того, щоб

уся аудиторська робота здійснювалася аудиторами, які:

♦ мають відповідний сертифікат (кваліфікаційну придатність) та бездоганну ділову репутацію;

♦ мають відповідний професійний досвід та компетентність;

♦ дотримуються програми забезпечення якості;

♦ є незалежними фактично та за зовнішніми ознаками від банку, що перевіряється;

♦ дотримуються Стандартів аудиту.

У багатьох сферах професійної діяльності інтереси інспектора та аудитора збігаються, хоча об'єкти їх уваги можуть бути різними.

Інспектор насамперед зацікавлений у підтриманні безпеки всієї банківської системи і в забезпеченні стабільності і безпеки окремих банків з метою захисту їх вкладників та кредиторів. Таким чином, на підставі фінансової звітності, яку складає банк, інспектори оцінюють економічний і фінансовий стан банку на певну дату і на майбутнє, а також розмір ризику, на який наражається банк.

Аудитора насамперед цікавить питання про порядок складання фінансової звітності банку та чи відображає вона дійсний фінансовий стан банку і результати здійснюваних ним операцій.

Інспектори зацікавлені у функціонуванні надійної системи внутрішнього контролю як основи для безпечного і компетентного управління діяльністю банку та надають велике значення наявності у банків дієвих заходів внутрішнього контролю, достатніх для характеру, обсягу та напряму банківської діяльності.

Аудитори, як правило, займаються оцінкою системи внутрішнього контролю банку з метою визначення ступеня довіри, яку вони можуть надати цій системі та покладатися на неї під час планування і проведення аудиторської перевірки фінансової звітності.

Інспектори зацікавлені в застосуванні в банках належних (відповідних) облікових процедур, як передумови для одержання достовірної інформації, що необхідна їм для вимірювання ризиків і контролю за ними.

Аудитори, в свою чергу, перевіряють ці процедури обліку для того, щоб впевнитись у правильності ведення банком бухгалтерського обліку та наявності в банку інформації, що становить основу для складання фінансової звітності, та тим самим надати можливість аудиторам висловити свою думку про цю звітність.

Інформація, що надається аудитором правлінню (раді директорів) банку, може бути цінною для інспектора щодо розуміння різних аспектів діяльності банку.

У свою чергу, інформація від інспекторів може бути корисною для аудиторів. Результати проведеної інспектором перевірки, що включає оцінку діяльності банку і висновки проведеної перевірки, повідомляються в звіті про інспекційну перевірку. Отримання такого звіту може бути корисним для аудитора, оскільки в ньому міститься оцінка важливих сфер діяльності банку. Така інформація може допомогти аудитору впевнитись у тому, що фінансова звітність, перевірка якої проводиться, не містить суттєво неправильних даних.

До обміну інформацією можна віднести співпрацю між аудитором і інспектором, яка в певній мірі може дозволити уникнути дублювання роботи і посприяти більш ефективному використанню ресурсів обох сторін.

Таким чином, правління (рада директорів) банку може надати аудиторам, що проводять аудит фінансової звітності банку, звіти інспекційних перевірок, проведених органом нагляду протягом звітного періоду, а у разі доцільності - минулих періодів.

Важливим фактом співпраці аудитора з інспекторами може бути подання аудитором після закінчення аудиторської перевірки фінансової звітності банку або перевірки з певних питань, розширеного аудиторського висновку.

Отриманий органом нагляду від аудитора після проведення такої перевірки аудиторський висновок має містити інформацію про:

o достатність резервів та капіталу банку, адекватність бухгалтерського обліку та систем внутрішнього контролю і управління ризиками банку, а також фінансовий стан банку;

o будь-який факт чи рішення банку, наслідком яких є:

o суттєве порушення вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України;

o негативний вплив на здатність банку продовжувати безперервно свою діяльність;

o іншу інформацію, яка може бути використана органом нагляду та інспектором для банківського нагляду.

Крім розширеного висновку аудитора, до документів, що можуть надати інспектору інформацію про діяльність банку, належать робочі документи аудитора, які містять записи про планування аудиторської перевірки, характер, час та обсяг виконаних аудиторських процедур, їх результати, а також висновки, висловлені на підставі отриманих аудиторських доказів, на будь-яких носіях інформації. Усі ці документи є цінним джерелом інформації для інспекторів щодо економічного та фінансового стану банку, а також щодо безпеки вкладів, залучених банком.

Інспектори, внутрішні аудитори банку та аудитори мають також співпрацювати для сприяння оптимізації процесу нагляду. Ця співпраця надає кожній із сторін можливість зосередитися на власній відповідальності і може здійснюватись на основі періодичних зустрічей інспектора, внутрішнього аудитора банку та аудитора, а також окремих запитів інспектора до аудитора щодо аудиторської перевірки за умови отримання на це дозволу керівників банку.

Після проведеного інспекторами аналізу аудиторського висновку (звіту) аудитора та затвердження компетентним органом банку результатів діяльності банку за звітний рік на прохання органу нагляду банк може організувати зустріч з аудитором, який здійснював аудиторську перевірку фінансової звітності банку, та службою внутрішнього аудиту банку для обговорення найважливіших питань, що виникли під час проведення аудиту фінансової звітності і належать до компетенції органу нагляду.

Залежно від виду, розміру, фінансового стану та діяльності банку під час цієї зустрічі можуть обговорюватися:

а) причини складання аудитором модифікованого висновку (умовно-позитивного, відмови від висловлення думки, висловлення негативної думки) щодо фінансової звітності банку;

б) ризики та операційні сфери діяльності банку, які не можуть бути об'єктом перевірки (пояснення причин цього);

в) виправлення (коригування), що були запропоновані аудитором;

г) адекватність процедур внутрішнього контролю і управління ризиками; ґ) інформаційні технології банку і їх адекватність;

д) операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

е) суттєві зміни залишків коштів за окремими статтями балансу;

є) трансакції між банком і учасниками консолідованої групи, трансакції, що підлягають фінансовому моніторингу, чи трансакції, що здійснюються за умов (за цінами), що значно відрізняються від ринкових;

ж) запровадження нових банківських продуктів чи напрямів діяльності, які суттєво змінили або можуть змінити рівень ризику банку;

з) якість кредитного портфеля з особливою концентрацією уваги: правильності класифікації активів;

спеціальним умовам;

відповідності нормативам великих кредитних ризиків; кредитам інсайдерів;

правильності оцінки і складання звітів інвесторів у частині залучення коштів (активів), які надаються на умовах субординованого боргу;

перевірці якості активів, зокрема якості великих кредитів, та процедури застосування щодо цього аудиторської вибірки;

и) позабалансові зобов'язання;

і) валютні операції банку й оцінка ризику, зумовленого цими операціями;

ї) оцінка стану ліквідності банку.

Діяльність учасників консолідованої групи викликає підвищений ризик. Інспектор має оцінити діяльність банку, що входить до такої групи, через обставини, за яких ці банки можуть наражатись на ризики, притаманні іншим учасникам цих груп, які здійснюють не лише банківську діяльність. Тому правильне управління такими ризиками вимагає від банку наявності достатніх управлінських знань та досвіду в його персоналу.

З метою забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів банк має підтримувати належний обмін інформацією між інспекторами та аудиторами, що здійснюють аудиторську перевірку фінансової звітності банку та фінансової звітності учасників, що входять до цієї консолідованої групи.