В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як цілком
легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.
По-перше, офшорні центри можуть використовуватися без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли йдеться про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може бути функціонування в офшорному центрі американського банку (чи його відділення), який цілком залишається платником податків у скарбницю США. Зрозуміло, таке використання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.
По-друге, можливе використання офшорних центрів з вигодою для платника податків і одночасно в повній відповідності до закону. Прикладом може стати звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.
По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового планування (international tax planning), застосовуваного з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб. Такі дії спираються на використання дір у податковому чи адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передачі владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину при проведенні такої процедури.
По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діянням. Це акт, за допомогою якого платник незаконно прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати податків, наприклад, шляхом недекларування своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.
Вищевикладене відноситься до класифікації використання офшорних центрів з юридичної і моральної (аксіологічної) точки зору.
З організаційно-правового і фінансово-економічного боку, а також із практико-юридичної точки зору звичайно виділяють чотири основних способи використання офшорних центрів:
1) трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу;
2) використання ротаційних компаній;
3) маніпулювання міжнародними угодами;
4) зміна місця проживання шляхом переселення (часто фіктивного) в офшорний центр з метою несплати індивідуального прибуткового податку.
Трансферт прибутку за допомогою заниження чи завищення цін
Механізм переказу прибутку в офшорні центри за допомогою заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг полягає в штучному маніпулюванні цими цінами. Так само можна маніпулювати витратами на утримання персоналу, фіктивно їх занижуючи або завищуючи. Іншими словами, витрати в процесі обігу товарів і послуг, а також витрати на утримання персоналу можуть бути диференційовані для певних контрагентів, об'єднаних міжнародними діловими зв'язками. Ступінь взаємозв'язку суб'єктів, які перебувають в офшорних центрах, залежить від організаційно-юридичної форми таких суб'єктів. Розглянемо основними з них.
Торговельна компанія
Сама її назва не повинна вводити в оману. У дійсності ця Munauio фірма може займатися чим завгодно. Вона може видавати газету, займатися фотознімками для реклами, проводити семінари, бути посередником у продажу нерухомості, брати участь у продажу страхових полісів, робити автомобілі чи імпортувати банани -усе це можна робити за посередництвом торговельної компанії. Цілі мережі компаній такого типу зареєстровані в Андоррі, Ліберії, на Кіпрі, у Гонконзі та в інших офшорних центрах. Усі вони користуються привілеями, наданими там торговим компаніям. Тим часом, ці компанії - не тільки посередники, а й займаються виробництвом товарів і послуг.
Холдингова компанія
Ці компанії пов'язані з володінням акціями, цінними паперами чи нерухомістю. їх також використовують для ведення торговельної діяльності або пасивного управління грошовими внесками. В офшорних центрах влада не звертає уваги на те, чи відповідає діяльність або організаційна форма компанії її назві. Як уже відзначалося, холдингові компанії користуються в офшорних центрах, особливо в нетипових, більшими привілеями, ніж торговельні фірми.
Довірчий фонд
Ці фонди створюють з метою одержання прибутку шляхом скуповування і розпорядження цінними паперами, торгівлі нерухомістю, використовуючи для цих операцій гроші вкладників. Клієнтами цих фондів, як правило, є іноземці. З огляду на гіркий досвід минулого, ряд європейських країн і США ввели спеціальні правила і розпорядження, які захищають своїх громадян від можливих втрат, які виникають у результаті вкладення грошей у сумнівні довірчі фонди.
Дочірня страхова компанія
Нерідко фірми, які мають безліч страхових зобов'язань, зіштовхуються зі складною проблемою. Якщо вони спробують
заощадити на страхових внесках, створюючи власні резерви на покриття витрат, то такі резерви будуть обкладені великими податками. Якщо ж вони застрахують себе на 100% можливого ризику в інших страхових компаніях, то на такі цілі будуть потрібні величезні витрати. Крім того, ризик буває такого розміру, що важко взагалі знайти страхову контору, яка побажала б його застрахувати, наприклад, такий, як відповідальність видавців газет за тексти, які розміщуються в них. У той же час вирішення такої проблеми зазвичай знаходять у тому, що замість пошуку стороннього страховика створюють свою власну страхову компанію в офшорному центрі чи в країні, в якій страхова діяльність обкладається низькими податками.
Суднохідна компанія
Власники суден були першими серед тих, хто поклав початок офшорному бізнесу. Такий початок був покладений ще тоді, коли британські моряки для прориву морських блокад, ембарго і заборон піднімали на своїх кораблях прапори інших країн, щоб безперешкодно ввійти в порти призначення. Тим самим вони переставали бути підданими британської корони. Вигоди зміни прапора були успішно використані під час "сухого закону" в США і незліченних обмежень у мореплаванні в період між Першою і Другою світовими війнами. Першою серед країн зручного прапора ввела пільговий режим приписки суден і оподаткування фрахтових операцій Панама (1925 p.). Зараз загальновизнані гавані зручного прапора — це Кіпр, Гібралтар, Ліберія, Антигуа, Багами, Бермуди, Каймани, Мальта, Голландські Антили, Шрі-Ланка й інші держави і території. Елементи режиму зручного прапора застосовують відкриті суднові регістри Норвегії, Данії, Німеччини, острова Мен, Люксембургу, Канарських островів (Іспанія), Мадейри (Португалія), Кергелену (Франція), Гонконгу, Сингапуру і Філіппін. Більшість країн зручного прапора є також офшорними центрами.
Судноплавна компанія, зареєстрована в офшорному центрі чи країні зручного прапора, одержує численні й дуже важливі пільги. Судновласникам гарантується швидка і спрощена реєстрація іноземних суден як у самій країні зручного прапора, так і в її зарубіжних консульствах на тимчасовій і постійній основі. Судновласникам-нерезидентам надасться, до того ж, можливість швидкої і безперешкодної перереєстрації в морському регістрі іншої країни, а також можливість паралельної реєстрації суден. Судноплавній компанії дозволене тут вільне наймання членів екіпажу з нерезидентів країни приписки суден, але деякі переваги при найманні віддають громадянам країни приписки судна. Від судноплавної компанії тут не вимагають неухильного дотримання всіх норм міжнародного мореплавання. Місцева влада звичайно охороняє анонімність директорів та інших посадових осіб судноплавних компаній і гарантує збереження конфіденційності їхніх комерційних операцій. Головна ж перевага зареєстрованих тут судноплавних компаній -їх звільняють від усіх місцевих податків на доходи, отримані за межами країни реєстрації. Замість податків вони платять дуже помірний реєстраційний і річний збори залежно від водотоннажності і призначення суден.
Авіалінії
Такий же, як у випадку з морськими суднами, в офшорних центрах діє порядок реєстрації авіаліній. Іноді за назвою авіалінії власник реєструє власний літак. В окремих же випадках у такої авіалінії взагалі немає жодного літального апарата, а фіктивна авіалінія реєструється лише для того, щоб її власник у зв'язку із зобов'язуючими міжнародними розпорядженнями міг користуватися знижками для себе і своєї родини в придбанні квитків для польотів літаками інших авіаліній.
Офшорний банк
На міжнародному рівні існує правило, згідно з яким одержання згоди на заснування банку зумовлене дотриманням таких вимог
1) володіння капіталом;
2) підтвердження наявності необхідної професійної кваліфікації;
3) бездоганна репутація.
Офшорні центри в таких випадках не турбують засновників банків скрупульозними вимогами. Адміністрація центрів не вбачає нездоланних перешкод ні у відсутності професійної освіти, бездоганної репутації, ні в надто низьких фінансових резервах майбутнього банку. Тут спостерігалися і такі випадки, на щастя, нечисленні, коли надавалася можливість заснувати банк, взагалі не вкладаючи в нього капіталу. Тобто тут маємо справу з торжеством принципу, який сформулював персонаж Бертольда Брехта в "Трьохгрошовій опері": "Пограбування банків варто залишити аматорам, професіонали ж повинні засновувати банки й управляти ними". До офшорних центрів, які створюють особливо благодатне середовище для такого виду "банків", відносяться Ангілья, Гренада, Монтсеррат і Сент-Вінсент.
Траст
Це правовідносини, за яких одна особа* (засновник) передає у власність іншій особі (довірчому власнику, трасту) яке-небудь майно чи право з покладанням на нього обов'язків щодо управління такою власністю від свого власного імені як незалежного власника для одержання вигоди на користь третіх осіб (вигодона-бувачів, бенефіціарів).
Якщо з якихось причин одна особа одержує майно чи права будь-якого виду для одержання вигоди на користь власника чи третьої особи, не будучи спеціально призначеним довірчим власником, то такі відносини називаються передбачуваним трастом.
Таким чином, для визнання яких-небудь відносин довірчою власністю (трастом чи передбачуваним трастом) необхідна й достатня наявність таких кваліфікаційних ознак у сукупності:
a) наявність суб'єкта (засновник, довірчий власник, вигодонабувач), причому кількість суб'єктів може коливатися від одного до кількох осіб;
b) наявність майна чи прав будь-якого виду, які передаються трасту;
c) управління довірчим власником переданим йому майном чи (і) правами будь-якого виду від свого імені;
d) довірчий власник повинен управляти переданим майном чи правами на користь засновника чи вигодонабувача.
Так, довірчою власністю будуть визнані в побутовій сфері відносини з охорони майна опікуваної чи недієздатної особи в одних випадках; з організації благодійної діяльності, ліквідації спадщини, в інших випадках; у господарській сфері - відносини між принципалом і агентом, клієнтом і адвокатом, членами партнерства між собою і т.д.
Що стосується підстав, за яких виникає довірча власність, то поряд із законом, договором чи однобічним розпорядженням засновника такі відносини можуть виникнути і з будь-яких інших причин. Наприклад, яка-небудь річ передана в заставу, потім річ продасться, і сума, виручена від продажу, перевищує вартість речі, переданої в заставу; на таке перевищення вартості продажу над вартістю закладеної речі будуть поширюватися відносини довірчої власності і, отже, якщо заставоутримувач привласнить собі зазначений надлишок, то в заставника виникає право на захист своїх майнових інтересів.
Ще однією ситуацією, яка ілюструє механізм підстави трасту, може бути така. Хитромудрий мільярдер вирішив, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, тому що це призвело б до необхідності сплати податку на спадщину, який у багатьох країнах дуже великий. Замість цього мільярдер створює в офшорному центрі фонд, у який переказує гроші. Одного зі своїх друзів призначає керівником цього фонду, а спадкоємці одержують право користуватися засобами цього фонду. Інститут трасту сформувався в Англії й одержав велике поширення в США. Меншою мірою ідея створення таких трастів користується популярністю на європейському континенті, тому що тут глибоко укорінилися побоювання щодо того, що неможливо цілком виключити труднощі повернення коштів, переказаних в офшорні центри.
У державах, де законодавча система грунтується на принципах римського права, перешкодою в заснуванні фондів такого типу може стати податок на дарування, оскільки переказ грошей у такий фонд може бути кваліфікований як дарування. У деяких країнах виникають також проблеми з визнанням трасту з погляду існуючого права, якщо такий траст заснований громадянами даної держави за кордоном. До типових офшорних центрів, які сприяють створенню довірчих фондів, відносяться Багамські, Бермудські острови, Кіпр, Бахрейн, Гібралтар, Гонконг, Ліхтенштейн, Мадейра, Науру, Сент-Вінсент, Швейцарія, острови Теркс і Кайкос, Кайман, острови в протоці Ла-Манш. На території США тільки в штаті Массачусетс законодавство ставиться прихильно до заснування таких фондів.
Офшорний університет
Усе, що стосувалося розглянутих форм підприємницької діяльності в офшорних центрах, можна також віднести і до й університету. Його можна створити тут дотримання обов'язкових у більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придатний для таких починань. У той же час немає і розпоряджень, які забороняли б створення в офшорних центрах компаній, які мають назву "університет". Разом з тим навіть у такій респектабельній країні, як Швейцарія, у кантонах, які не мають спеціальних розпоряджень відносно вищих навчальних закладів, можливе створення університету на дуже вигідних для його засновників умовах.
Розмаїтість форм підприємницької діяльності, дозволених в офшорних центрах, полегшує їхнє взаємне поєднання і цілеспрямовану взаємозалежність. Усе це дозволяє на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, домагаючись одержати вигоди за рахунок несплати податків. Переказ (трансферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденцію в країні з прогресивним оподаткуванням, своїй філії, яка знаходиться в офшорному центрі, за цінами, нижчими від їхньої фактичної вартості. Філії здійснюють подальший перепродаж цих товарів за вищими цінами. Механізм дії такого трансферту ілюструє рис. 18.1.
Ілюстрацією наведеної на схемі ситуації може бути такий приклад. Материнська компанія А продає товар вартістю 1000 дол. своїй дочірній фірмі В за заниженою ціною - усього за 500 дол. Робить вона це тому, що її філія - фірма В зареєстрована в офшорному центрі, де товари взагалі не обкладаються податком. Надалі фірма В перепродує цей товар за його реальною ціною - 1000 доларів. Яка вигода від такої махінації? Допустимо, що компанія А, розташована в країні з високим оподаткуванням, повинна сплатити податок за ставкою 50%. Продаж товару фірмі В і його подальший перепродаж дозволять одержати сукупний виграш, рівний 750 дол. "Економія" в результаті втечі від податку за допомогою використання офшорного центру дала 250 дол. плюс 500 доларів, отриманих дочірньою фірмою В. Якби така махінація проводилася, минаючи офшорний центр, то виграш при оподаткуванні в 50% склав би тільки 500 доларів США.
Маніпулювання витратами товарообігу може відбуватися шляхом переказу філії, розташованої в офшорному центрі, складових частин певного продукту (наприклад, комплектуючих деталей якого-небудь механізму) за ціною, нижчою від ціни складеного з них товару, після чого філія компанії продає цей товар за вищою ціною. Трансферт прибутку можна здійснити також шляхом штучного заниження чи завищення витрат утримання самої компанії. Основні витрати на її утримання: витрати обслуговування підприємств, відсотки з позик, інші платежі, наприклад, за ліцензії, за використання патентів і т.п. Витрати обслуговування - це різного виду платежі: заробітна плата, допомога, відшкодування збитків, оплата за приміщення, витрати на дослідження, усякого виду винагороди, витрати на транспорт і рекламу.
Переказ прибутку до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюється таким чином, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням надає своїй філії послуги за цінами, які значно перевищують ринкові. У такий же спосіб придбання патентів, ліцензій, товарних знаків і т. ін. відбувається за цінами, які перевищують загальноприйняті ціни. Так переказують прибуток в компанію з резиденцією в офшорному центрі.
Виділення позик також може бути використане для завищення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик (зроблених у загальноприйнятих нормах міжнародного бізнесу) материнською компанією найчастіше виступає та, котра бере кредити у своїх філій, розташованих в офшорних центрах. Обслуговування боргу може бути зручним приводом для переказу прибутку від материнської компанії її філіям і назад залежно від того, платить боржник високі відсотки з позик
Трансферт прибутку відбувається, коли компанія з резиденцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням виплачує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція призводить не тільки до трансферту відсотків з позик в офшорні центри, а й до зменшення прибутку материнській компанії, яка підлягає оподатковуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії у філію, розташовану в офшорному центрі, відбувається таким чином, що перша робить оплату товарів і послуг, закуплених другою. Нарешті, трансферт прибутку здійснюється і таким чином, коли материнська компанія оплачує послуги, які взагалі не були надані їй філією з резиденцією в офшорному центрі, а лише сфабриковані документи, які підтверджують виконання цих послуг.
Ротаційна компанія як специ фічний вид використання офшорних центрів
Виникнення і саме існування цього виду бізнесу нерозривно пов'язане зі специфікою існування офшорних центрів тільки юрисдикція такихцентрів може забезпечити умови і гарантії функціонування ротаційних компаній. Сама функція цих компаній, більшість яких існує на папері, тобто фіктивно, полягає в "перекиданні" коштів чи цінних паперів з країни в країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, начебто відбувається при цьому зміна власників грошових сум чи цінних паперів.
Такі фіктивні компанії нерідко привласнюють собі дуже елегантні назви. У Ліхтенштейні вони іменуються "головними нерезиденціями", у Ліберії - "нерезндентськимн корпораціями", у карибських міні-державах - "міжнародними компаніями". Це повинно означати, що їхня діяльність здійснюється не на місцевому рівні, а в міжнародному масштабі. Відносно них також використовується термін "поштова скринька", як дослівний переклад з німецького Brieflcasten, який можна почути в англосаксонських країнах. Але багатьом бізнесменам, які використовують офшорні центри, ця назва не подобається -вона їм здається "нереспектабельною", і вони віддають перевагу іншим термінам. Тому для позначення ротаційної компанії застосовується назва "звільнена компанія", тобто фірма, не обтяжена прибутковим податком. Вона набула популярності в Гібралтарі. А на Філіппінах і в країнах Південно-Східної Азії найпопулярнішим визначенням фіктивних компаній став термін "компанія-резиденція". Нарешті, найчастіше вживаним терміном стає "ротаційна" (чи передавальна компанія).
Її використання індивідуальними платниками податків, як і фірмами, стало однією з розповсюджених форм втечі від податків у міжнародному бізнесі. Розглядаючи її в цілому, можна відзначити, що ця компанія засновується фізичною чи юридичною особою, яка залишається в країні з високим рівнем оподаткування. Вона характеризується такими рисами:
1. Засновник ротаційної компанії - незалежно від того, чи є він фізичною або юридичною особою, володіє в ній усім пакетом акцій або більшою їх частиною, завдяки чому здійснює над нею повний контроль.
2. Ротаційна компанія повинна бути розміщена тільки в офшорному центрі, оскільки її створення дозволене тільки місцевим законодавством. її податкова незалежність повинна бути повною, це означає, що всі можливі податки чи інші збори вона повинна виплачувати тільки в офшорному центрі. Ця компанія набуває загалом юридичної форми фінансової компанії і підпадає під мінімальні формальні обмеження.
3. Винятково велике значення надасться джерелам, з яких ведуть походження її доходи, а також мета, якій вона служить. Доходи компанії можуть виникати в країні ініціатора її створення, країні її головного акціонера чи в третій країні.
4. У певних випадках вона повинна бути іноземною компанією, яка не займається діяльністю в офшорному центрі й одержує доходи за межами центру, оскільки тільки в описаній ситуації вона може скористатися податковими привілеями.
Головною метою ротаційної компанії є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, яка підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається напрям доходів, одержаних за межами офшорного центру, на рахунки ротаційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі. Ця процедура найчастіше включає надання ротаційній компанії послуг як у матеріальній сфері, так і шляхом маніпулювання цінними паперами, ліцензійними правами й об'єктами інтелектуальної власності. Тут часто йдеться про операції, недоступні для контролю з боку податкових відомств, тому що в ряді випадків податковим службам буває навіть важко встановити, чи дійсно дані операції були проведені компанією. Компанії цього типу використовують також в операціях купівлі-продажу.
У згаданих випадках отримана вигода дорівнює різниці між рівнем оподаткування в країні розміщення ротаційної компанії і рівнем оподаткування, якому міг бути підданий прибуток у країні його походження.
Одна зі сфер, у якій найчастіше використовують ротаційні компанії, - це надання послуг. Діяльність компанії полягає тут у розпорядженні правами, такими як: використання чи продаж патентів, ліцензій, нової технології (ноу-хау), авторських прав чи товарних знаків. У формі ротаційних компаній також виступають різноманітні консалтингові компанії. Компанії, які ведуть такого виду діяльність, користуються допомогою адвоката, юридичного радника або створюють власне бюро, зайняте однією лише адміністративною діяльністю.
Щоб уникнути сплати податків і одночасно позбутися турбот з податковими службами, ротаційні компанії не можуть цілком займатися винятково фіктивною діяльністю, тому що можна впевнитися і докопатися, чи оплачені послуги реальні чи фіктивні і чи обгрунтовані отримані компанією доходи. Тому така компанія змушена демонструвати реальну господарську діяльність, доводити, шо вона справжня, а не фіктивна, і тим самим її функції не обмежуються однією лише роллю "поштової скриньки".
Діяльність фіктивних ротаційних компаній неодноразово описана в літературі. Афера однієї з таких компаній була викрита Міністерством фінансів США. У податковому шахрайстві був звинувачений американський громадянин. Він зміг за допомогою ротаційної компанії вивести з-під контролю податкового відомства й приховати від оподаткування в офшорних центрах на Багамських і Кайманових островах близько двох мільйонів доларів.
Ротаційні компанії багато разів були звинувачені в проведенні фіктивних угод, які приносять великі прибутки як самим компаніям, так і їхнім клієнтам. Різновидом такої діяльності ротаційних компаній є створення ними "компаній з обслуговування зірок" ("rent a starw company). Така процедура дозволяє американським платникам податків (голлівудським кінозіркам, професійним спортсменам) ухилятися від сплати податків, використовуючи ротаційні компанії. Ці компанії за дорученням "зірок" одержують їхні гонорари, премії і винагороди і більшу частину цих коштів виводять з-під оподаткування, приховуючи їх в офшорних центрах. Ротаційні компанії об'єднуються в групи, які дозволяють їм ще успішніше маскувати свої фінансові афери і ховати своїх клієнтів від каральних санкцій податкових органів. Практичний досвід свідчить, що ризик піддатися покаранню за несплату податків зменшується в міру того, як зменшується імовірність установлення зв'язку між ротаційною компанією та її реальним власником.
Ротаційна компанія може бути також дуже зручною і корисною в угодах купівлі-продажу, коли вона є однією з ланок у добре продуманому ланцюзі фінансових або торговельних угод. Вона може виступати посередником у купівлі будь-якого товару за дорученням материнської компанії і надалі перепродажу його філіям, залишаючи частину прибутку в офшорному центрі. У більшості випадків через ці центри проходять одні лише накладні й інші документи, які становлять матеріальне "підтвердження" діяльності ротаційної компанії. Серед компаній, які використовують таку форму втечі від податків, нині спостерігається тенденція надавати своїй діяльності більш достовірний характер шляхом передачі ротаційним компаніям зобов'язання проводити якийсь мінімальний обсяг реальної діяльності (наприклад, упакування, наклейки етикеток чи складування товарів). У сфері чисто фінансової діяльності ротаційні компанії зазвичай набувають форми холдингу. Принципи його зв'язку з ротаційними компаніями показано на рис. 18.3.
Ротаційна компанія Д, зареєстрована в офшорному центрі, цілком, на 100%, є власністю материнської компанії та її філій.
Материнська компанія одержує оплату від філій А, В, С за надані їм концесії на належні їй товарні знаки, патенти і т.п. Але оплата ця здійснюється не прямо, а за посередництвом ротаційної компанії Д, зареєстрованої в офшорному центрі. Ротаційна компанія перераховує цю плату вже у формі дивідендів, які в країні резидентства материнської компанії оподатковуються за дуже низькими ставками, наприклад, у Франції вони становлять усього 5% їхньої вартості. Разом з тим, якби всі ці виплати були перераховані безпосередньо материнській компанії не у формі дивідендів, а як плата за концесію, тобто у формі доходу, то вони підлягали б оподаткуванню на загальних підставах. Починаючи з того моменту, коли за допомогою певних заходів була досягнута зміна "природи" доходу з метою зниження рівня його оподаткування, діяльність учасників афери вже кваліфікується як податкове шахрайство.
Використання ротаційної компанії слугує також приховуванню справжніх прізвищ інвесторів в офшорних центрах, що ускладнює їхню ідентифікацію. За допомогою цих компаній відбуваються злочини, пов'язані з порушеннями правил відносно поведінки на фондових біржах. Прикладом може бути справа двох американських громадян, які злочинно шляхом отримали інформацію щодо компаній, зареєстрованих на Ныо-Йоркській біржі. Цю інформацію вони продали біржовому маклеру, а той перепродав її іноземцям. Маклер і його спільники використовували ротаційні компанії з резиденціями на Багамських і Бермудському островах, у Люксембурзі і Швейцарії, щоб скуповувати акції тієї компанії, про яку вони незаконно одержали інформацію.
"Утікачам від податків" нерідко уявляється зручною і надійною справою переказ грошових сум до банків обраного ними офшорного центру за допомогою ротаційних компаній не прямо зі своєї країни, а "транзитом" через інші офшорні центри, наприклад із Франції в Ліхтенштейн, за посередництвом ротаційних компаній на Багамських Островах і в Люксембурзі. Власник капіталу, який переховується від податку, вибирає "проміжні" офшорні центри при переказі грошей, керуючись гарантіями дотримання в цих центрах комерційних і фінансових таємниць. Чим більша кількість проміжних ланок, тим важче встановити учасників багатоходової операції.
Поряд з такою діяльністю багато ротаційних компаній використовують як посередників у пошуках нових іноземних ринків збуту. При цьому за важливі реальні маркетингові послуги вони стягують цілком помірну плату.
Умови заснування ротаційної компанії в офшорних центрах принципово не відрізняються від умов створення всіх інших видів підприємницької діяльності. Проте, щоб заснувати таку фірму в офшорному центрі, в розпорядження місцевої влади необхідно надати нижче таку інформацію:
А Прізвище покупця. Якщо самі є ним - ваше прізвище, якщо ні - прізвище повіреного, адвоката.
Б Назва засновуваної компанії. Як правило, для реєстрації пропонується на вибір не менше трьох найменувань на той випадок, якщо деякі з них уже кимось вживаються і тому їх не можна зареєструвати. У ряді країн багато турбот доставляють при реєстрації такі назви як "Інтерконтиненталь", "Інтернаціонал", а також "Ройял" та "Імперіал".
В Сфера діяльності повинна бути з самого початку настільки широкою, наскільки це можливо. Необхідність надання ротаційній компанії максимально "широкого профілю" зумовлена часто потребою ховати її фіктивність. Найбільш вигідним вважається (якщо накази закону в даному центрі це допускають) - зробити приписку в статуті: "... і будь-яка інша діяльність у рамках затвердженого статуту".
Г Акціонерний капітал. Вимоги стосовно компаній, типових для держав, які функціонують у рамках англосаксонського права (Common Law), дуже незначні. Іноді ці вимоги не включають необхідності заявляти величину капіталу, а найчастіше необхідний для утворення компанії мінімум не перевищує 300-400 дол. США.
Д Акціонери-довірителі. За допомогою місцевого адвоката довірителі виступають у ролі акціонерів. Це робиться для того, щоб уникнути необхідності оголошувати чи реєструвати прізвище поручителя. Після заснування компанії акції передаються поручителю чи його повіреному.
Е Прізвища директорів. Поручитель не зобов'язаний виступати в ролі директора під власним прізвищем. Він може доручити це своїй довіреній особі. У деяких офшорних центрах закон зобов'язує наймати місцевого жителя на посаду директора, якщо фірма бажає одержати податкові пільги. Така вимога висувається, наприклад, на острові Шарк, у зв'язку з чим кожен середньостати-стичний житель острова є директором 12 фірм, а рекордсменом став тубілець, який одержує за свої посади 1055 окладів. У цілому директорський **промисел" приносить остров'янам величезні прибутки.
Ж Додаткові розпорядження. Лише деякі офшорні центри вимагають від засновників прийняття додаткових правил і розпоряджень. Тим часом, для саmux засновників може бути корисним прийняття в тексті угоди додаткових розпоряджень в інтересах інвесторів. До них відносяться:
1) регулювання первинних продаж на випадок, якби акціонери захотіли продати свої акції;
2) час і місце загальних зборів акціонерів чи співвласників, обов'язок повідомлення або інформування, голосування на основі пред'явлення повноважень;
3) функції і повноваження директорів, організація управління, вибір і процедура відкликання директорів;
4) порядок виплати дивідендів;
5) постанови про управління і розпорядження майновими цінностями, включаючи банківські рахунки.
Ж. Розпорядження Загального Права (Common Law).
У більшості центрів, які функціонують у системі Загального Права, при заснуванні компанії необхідно ще дотримуватися кількох додаткових вимог, а саме:
a) повинна бути зареєстрована резиденція (Registered Office), вона є і поштовою адресою;
b) назва компанії повинна бути привласнена резиденції і бути присутньою в будь-якому іншому офісі, де компанія веде свої справи;
c) компанія повинна зберігати список акціонерів, директорів, іпотек у своїй зареєстрованій резиденції.
3. Місцеві помічники, радники, довірителі. В офшорних центрах, які називають себе часто фінансовими центрами, розташовано кілька всесвітньо відомих банків, аудиторських і адвокатських контор і т.п. Але поряд з ними існують і такі центри, як Науру, де діє всього один банк і дуже мало місцевих помічників, які, до того ж, мають абсолютну монополію на свою діяльність. Пошук відповідних співробітників здійснюється вже при виборі офшорного центру.
Зміна місця проживання
Надаючи клієнтам широку розмаїтість форм і видів підприємницької діяльності, адміністрація офшорних центрів не вимагає від власників або засновників компаній, щоб ті неодмінно проживали на території центрів. Проте зміна місця проживання останніми десятиліттями стала розповсюдженим способом втечі чи ухилення від сплати індивідуального прибуткового податку. Тому частішають випадки зміни місця проживання і переміщення (нерідко фіктивного) в юрисдикції з низьким індивідуальним оподаткуванням.
Вибір офшорного центру фізичною особою зводиться до альтернативи:
§ збереження колишнього місця проживання в країні з високими податками і тимчасове переміщення на територію офшорного центру, або
§ повне переселення з країни, громадянином якої є ця особа. Чи можливо в другому випадку повернутися на колишнє місце проживання, не піддаючи себе штрафним санкціям з боку податкових органів? Взагалі це можливо, якщо до виїзду з країни в платника не було недоїмок і заборгованості з податків, а також якщо його відсутність за кордоном не перевищувала визначеної в законі кількості днів. Розглянемо особливості такої ситуації на прикладі двох європейських держав.
У Німеччині податкове законодавство дозволяє перебувати на батьківщині стільки часу, протягом якого не накладаються фінансові і податкові зобов'язання. Якщо це перебування триває більше ніж півроку, то фізична особа зобов'язана сплатити податки з усього сукупного доходу незалежно від того, де його отримано. У Німеччині повідомлення в поліцію про факт свого виїзду з країни не є з юридичного боку вирішальним свідченням про те, що дана особа виїхала за кордон. Такий факт може бути визнаний лише після пред'явлення доказів, які підтверджують, що дана особа залишила своє місце проживання. Навіть у тому випадку, якщо хто-небудь офіційно заявляє в поліцію про свій від'їзд із країни, він все одно буде вважатися проживаючим у Німеччині, якщо залишив там свою квартиру чи будинок, на підставі чого можна робити висновок, що він бажає зберегти це місце проживання і при більш тривалому перебуванні за кордоном. Влада постійно буде так вважати, якщо:
§ він залишить квартиру, зняту на своє прізвище;
§ не продає своєї власної квартири чи будинку, або не здає їх в оренду кому-небудь на тривалий термін;
§ просто залишить мебльоване житло незайнятим, щоб у міру можливості час від часу ним користуватися;
§ залишає своє житло родичам для використання.
Щоб уникнути підозри в тому, що є бажання залишити за собою тим чи іншим чином своє житло в Німеччині, не слід мати квартири чи будинку, зареєстрованих на своє прізвище. У випадку повернення до Німеччини не слід селитися в будинку чи квартирі, які колись були власністю емігранта. Вимоги податкових служб у таких випадках дуже суворі. Наприклад, інженер-будівельник, який тимчасово працював у Ємені, залишив свою зручно обставлену квартиру на власне прізвище в Німеччині. Коли повернувся через 2 роки в країну, то змушений був, за вироком Мюнхенського фінансового суду, сплатити податки німецькій скарбниці [43, с. 222]. Припущення щодо того, що хтось зможе зареєструвати своє перебування за кордоном, залишивши дружину й дітей у Німеччині, виправдується дуже рідко. Тому що податкова влада вважає, що місце проживання чоловіка там, де живе його родина, наприкл
РОЗДІЛ 6. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ РИНКИ
ГЛАВА 19. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ РИНОК
19.1. Сутність міжнародного валютного ринку
19.2. Угоди на міжнародному валютному ринку
Валютні ф'ючерси
Валютні опціоіні
Спекулятивні валютні операції
19.3. Урядове втручання в діяльність валютних ринків
19.4. Ринок евровалют