Міжнародні фінансові відносини з торговельних операцій більш складні, аніж внутрішньо-національні, і відрізняються в частині використовуваних коштів і документів.
В міжнародній торгівлі так само, як і в національній, використовується комерційний кредит, тобто відстрочка платежів однієї фірми іншій.
Більша, частина вітчизняних продажів здійснюється з використанням кредиту за відкритим рахунком. Суть кредитів або розрахунків за відкритим рахунком полягає в тому, що продавець відвантажує покупцеві і направляє на його адресу товарно-розподільчі документи, відносячи суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого ним на ім'я покупця. В обумовлені контрактом строки покупець погашає свою заборгованість за відкритим рахунком. Для покупця це вигідно, оскільки відсутній ризик оплати непоставленого товару, а відсотки за використання такого кредиту звичайно не сплачуються.
В міжнародній торгівлі продаж за відкритим рахунком пов'язаний з істотним ризиком для експортера, оскільки продавці рідко мають можливість отримати точну і повністю достовірну інформацію про потенційних покупців. Транспортування товарів більш повільне і утруднене.
При виборі конкретної форми фінансування торговельних операцій становище фінансового менеджера-міжнародника ускладнює необхідність всебічного аналізу цілого ряду ризиків: географічного, валютного, інфляційного і відсоткового, ринкового, платіжного, політичного.
Звичайно методи торговельних фінансів визначаються ринковою ситуацією, тобто конкретною позицією експортера відносно імпортера, ідеально експортер обиратиме передоплату. Таке прагнення переважає, коли експорт здійснюється в країні з нестабільним економічним і політичним становищем. В цьому випадку весь ризик, пов'язаний з угодою, перекладається на імпортера. Однак на ринку конкуруючих продавців вимога передоплати може призвести імпортера до втрати продажів на користь менш вибагливих поставників. Іншою крайністю є позиція імпортерів стосовно переваги всіх продажів за відкритим рахунком, згідно з яким весь ризик покладається на експортера. Звичайно методи фінансування міжнародних торговельних операцій знаходяться між цими двома крайностями.
Існує три основних документи, які використовуються при здійсненні експортно-імпортних операцій:
❖ наказ про сплату, або тратта - перевідний вексель; коносамент, що відображає фізичне переміщення товарів;
❖ акредитив, котрий засвідчує платоспроможність покупця. Міжнародний перевідний вексель (або тратта) являє собою письмову заяву експортера (трассанта), яка наказує імпортеру (трассату) сплатити певну суму грошей до певного строку. Тратта може бути як векселем на пред'явника, так і строковим векселем. Вексель на пред'явника оплачується трассату, котрому він адресований. Строковий вексель оплачується через певний строк, вказаний в ньому. По представленню строкової тратти трассату вона акцептується. Акцепт може зробити як трассат, так і банк. Якщо тратта акцептується трассатом, тобто підтверджується в письмовій формі зобов'язання сплати, то тратта стає акцептованим комерційним векселем. Якщо акцептує банк, то тратта стає акцептованим банківським векселем. Банк бере на себе відповідальність за сплату і тим самим заміщує платоспроможність трассата. Вексель стає ліквідним, він може продаватися на ринку. Існування вторинного ринку банківських акцептів спрощує і пришвидшує експортно-імпортні операції.
Коносамент -- це документ перевезення, який використовується при транспортуванні товарів від експортера до імпортера. В ньому визначається кількість і стан вантажу, місце його призначення, а також вказується, кому належить право власності на вантаж. Коносамент - це і розписка транспортної компанії про прийняття певного вантажу, і контракт між транспортною компанією і експортером про поставку вантажу певному отримувачу в певний пункт призначення, і документ права власності на товари. Імпортер не одержить права власності, поки не прийме коносамент від транспортної компанії, а коносамент не буде переданий, поки імпортер не виконає всі умови перевідного векселя. Коносамент дозволяє експортеру однієї країни продавати товари незнайомому імпортеру іншої країни і не позбавлятися права власності.
Найбільш загальним механізмом фінансування міжнародної торгівлі є акредитив.
Акредитив це зобов'язання банка заплатити за товари, поставлені імпортеру. Комерційний акредитив виписується банком від імені імпортера.
Фірма-покупець звертається у свій банк за акредитивом, що є умовним грошовим зобов'язанням банку, яке видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за котрим банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може виконати платіж продавцеві або надати повноваження іншому банку виконати такі ж платежі за наявності документів, передбачених в акредитиві (звичайно це докази, що товари відповідають відвантаженим і відповідно застраховані). Банк видає акредитив лише в тому випадку, якщо він після аналізу переконається в платоспроможності покупця. Кредитний ризик передається банку, що видав акредитив. По суті банк заміщує своїм кредитом кредит імпортера. Якщо фірма-продавець продовжує сумніватися, оскільки їй не відома кредитоспроможність "банку-покупця", вона в цьому випадку повинна поставити вимогу, щоб акредитив був підтверджений її "власним" банком. Якщо акредитив буде підтверджено, то потім послідовність виконання вимог щодо оплати товару буде така: фірма-продавець звернеться до "свого" банку, котрий звернеться в банк "покупця", а останній - до фірми-покупця. Акредитив майже повністю усуває ризик експортера при продажу товарів незнайомому імпортеру іншої країни.
Перевідний вексель, коносамент і акредитив потрібні в більшій частині міжнародних експортно-імпортних операцій. Вони захищають експортера, а також дають імпортеру гарантію того, що товари будуть перевезені і поставлені відповідним чином. Останнім часом набули розвитку такі форми фінансування міжнародної торгівлі як факторинг, форфейтинг та лізинг.
1.5.16. Що повинен вміти фінансовий менеджер міжнародної компанії?
2. Регулювання міжнародної мікро- та макроекономіки
2.1. Регулювання міжнародної торгівлі
2.1.1. Що являє собою СОТ, яка її роль в регулюванні міжнародної торгівлі товарами?
2.1.2. Як здійснюється міждержавне регулювання торгівлі послугами?
2.1.3. Що являє собою ЮНКТАД, яке місце вона займає в регулюванні міжнародної торгівлі?
2.1.4. Які цілі та функції Міжнародного торговельного центру?
2.1.5. Які цілі та функції ЮНСІТРАЛ?
2.2. Регулювання міжнародного руху чинників виробництва