Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - Регіональні особливості

Сінгапур (Республіка Сінгапур)

У розвитку своєї економіки Сінгапур завжди застосовував жорстку, так звану модель "керованої демократії". Основні напрямки - імпортозаміщення з опорою на переробку продукції базових галузей економіки.

Особливістю Сінгапуру є значна питома вага державного сектора в економіці: у транспорті, комунальних послугах, житловому будівництві'. Відзначається також велика питома вага державних підприємств у валових заощадженнях.

Галузева структура господарства така: промисловість - 35% ВВП, сфера фінансів і бізнес послуг - 27%, транспорт і комунікації - 13%, і Сільське господарство - 0,2%. У 80-ті роки основою спеціалізації Сінгапуру були нафтопереробка і суднобудування (нафтові танкери). Зараз пріоритетний розвиток мають електроніка, інформатика і біотехнологія. Сінгапур, разом із Гонконгом, - один з найбільших фінансових центрів світу. Щорічний оборот фондової біржі складає 80-90 млрд. дол.

Його морський порт - другий у світі за вантажообігом після Роттердама. Незважаючи на відсутність у Сінгапурі історичних пам'яток його щорічно відвідує 3 млн. туристів.

У Сінгапурі біля десяти приватних вузів і три університети. На базі Сінгапурського університету в 1981 р. створений науково-технологічний парк, у якому серед розробок і випуску наукомісткої продукції приділяється увага створенню сучасних технологій виробництва сільськогосподарської продукції, вирощування овочів і фруктів, розведення риби, виробництва морепродуктів.

Тайвань

Не визнана держава, вона є частиною території Китаю, але фактично незалежна.

Чисельність населення Тайваню - 23,5 млн чоловік, площа - 35,96 тис км2, ВВП - 490 млрд дол. (це 1,01% світового ВВП), на нього припадає 1,54% світового промислового і 0,85% сільськогосподарського виробництва. Частка країни, у світовому експорті - 3.3%.

Найвищі темпи росту економіки спостерігалися в 70-80-ті роки (9,2-9,3%), тепер темпи росту знизилися до 5,2%. За економічним потенціалом Тайвань входить в десятки світових експортерів капіталу, а по валютних запасах (103 млрд дол. в 2000 р.) займає третє місце в регіоні після Японії і Китаю. ВВП на душу населення тут складає 20 900 доларів.

На Тайвань припадає 8% світових продажів настільних персональних комп'ютерів, 22% ноутбуків, 83% материнських плат і 51% моніторів.

Галузева структура: 57% ВВП виробляється в сфері послуг; 40% - у промисловості; 3,5% - у сільському господарстві.

Сільське господарство спеціалізується на рисі, цитрусових, чаю, цукровій тростині. Промисловість орієнтована на експорт і виробляє: текстиль, одяг, електроніку, продукцію харчової і хімічної .промисловості, а Тайвань інтенсивно імпортує іноземний капітал і технології, а через напруженість відношень із Китаєм є солідним імпортером озброєння.

На Тайвані основним джерелом надходжень грошей у промислове виробництво спочатку був експорт сільськогосподарської продукції, так званий "схований рисовий податок" - переведення грошових накопичень фермерів у промисловість через кредитно-банківську систему. Йшов поступовий перехід від великого приватного і державного землеволодіння до дрібного - сімейного типу. Під час продажу значний земельний власник 70% вартості своєї землі одержував рисом, а 30% - акціями державних промислових підприємств. Проведені аграрні реформи .дали можливість поповнити державний бюджет, удосконалити форми власності, прискорити індустріалізацію сільського господарства, перебороти малокультурність, розукрупнити виробництва, підсилити процеси урбанізації шляхом зменшення числа сільських жителів.

Для Тайваню є характерним широкий розвиток малого бізнесу. В основному це ремісничі підприємства і підприємства обробної промисловості, власний капітал яких складає 40 млн тайванських доларів, а також транспортні компанії і комерційні фірми з річним оборотом не більш 40 млн тайванських доларів.

Активну політику заохочення малого бізнесу країна почала проводити із середини 60-х років, коли впроваджувалася експортоорієнтована модель розвитку. У 60-90-ті роки малі і середні підприємства давали 98-99% загального обсягу ВВП; вони забезпечували 60% експорту. Успіх такої форми підприємництва пов'язаний з умінням проводити гнучку ринкову політику, своєчасно адаптуватися до ринкової кон'юнктури, що постійно змінюється, умінням співробітничати з посередницькими компаніями і закордонними партнерами.

Для допомоги малому бізнесу " підготовки кадрів на Тайвані створена спеціальна молодіжна комісія. Вона займається виділенням кредитів молодим бізнесменам" проводить технічні, юридичні консультації менеджерів. Ця організація опікується більш 5 тисячами малих підприємств. Фінансову допомогу малим і середнім підприємствам надають Банк малого бізнесу Тайваню, Кредитно-гарантійний фонд дрібного і середнього бізнесу і Центр малого бізнесу.

У 70 км від столиці Тайваню - Тайбея, поблизу двох університетів створений науково-технологічний парк. Тут розташовані науково-дослідні інститути промислових технологій, електроніки: корпорації по розробці мікроелектроніки, компанії з виробництва напівпровідників, центр біотехнологій. Науково-технологічний парк спеціалізується на розробці і випуску комп'ютерів і периферійного устаткування, електронних компонентів, напівпровідникових приладів; зайнято в ньому більше 12 тисяч вчених і спеціалістів.

Корея (Республіка Корея)

За структурою свого розвитку схожа із Тайванем. Чисельність її населення - 47,5 млн. чоловік. Площа території - 99,6 тис км2. її ВВП (710 млрд. дол.) займає 11-ю позицію у світовому рейтингу, ВВП надушу населення складає 14 900 дол. США. Валютні запаси - 77 млрд. дол. При питомій вазі населення Кореї у світовому населенні в 0,79% на її економіку припадає 1,46% світового ВВП; 3,3% світового експорту; 1,44% світового промислового і 1,13% сільськогосподарського виробництва.

В середині 50-х років за рівнем економічного розвитку Корея відносилася за класифікацією Всесвітнього банку до відсталих країн із ВВП на душу населення менше 100 доларів. З 1999 року країна прийнята в "клуб багатих і високорозвинених" - ОЕСР.

Найбільш високі темпи росту економіки відзначалися у 80-ті роки (9,1%); в даний час вони знизилися майже в 2 рази - 4,8%.

З 1979 р. Корея проводить політику відкритості економіки для закордонних інвестицій. За ці роки ПІІ за допомогою впровадження ТНК надходили з Японії, США і країн Західної Європи.

Однією з важливих рис країни є роль держави в економічному розвитку, що дозволила в стислий термін акумулювати і направити на індустріалізацію зовнішні і внутрішні інвестиції.

Темпи росту ВВП у Кореї склали: 4.3% у 50-ті роки, 8.9% у 60-ті і 4.8% у 90-ті. При цьому реальний прибуток на душу населення подвоювався кожні 10-12 років.

Іноземний капітал забезпечував 60% обсягу інвестицій у 1961-1965 рр., 39% - у 1966-1970 рр., 30% у 1971-1975 рр., 14% - у 1978-1980 рр., 15% у 1981-1985 рр. До 1981 року головним інвестором була Японія. На її частку припадало 55% загального числа ПІІ і 76% іноземних фірм, що діяли в Кореї. Японські інвестиції йшли в трудомісткі галузі.

З середини 80-х років японські інвестиції знижуються, поступаючись місцем американському і західноєвропейському капіталу. Оскільки Корея не має значних природних ресурсів, то ПІІ в основному йдуть в обробні галузі і сферу послуг (75% - промисловість, 24% - сфера послуг).

На початковому етапі індустріалізації капітал йшов у виробництво добрив, нафтопереробку, щоб замістити імпорт цієї сировини. Згодом ПІІ переорієнтувалися в електронну промисловість і приладобудування. Склався поділ праці і між інвесторами. Так японський капітал переважає в суднобудуванні, машинобудуванні, швейній промисловості і готельному господарстві; американський - у виробництві транспортних засобів і ділових послуг; західноєвропейський - у хімічній промисловості і машинобудуванні. Японські інвестиції направлялися в основному в експортоорієнтовані галузі/а американські і західноєвропейські - у імпортозамінні і обслуговуючі внутрішній ринок.

Основою індустріалізації послужили трудомісткі і матеріаломісткі галузі - суднобудування, автомобілебудування. Згодом їх замінили наукомісткі - електроніка, електротехніка, виробництво комп'ютерів, виробництво і запуск комерційних космічних супутників.

Постійна необхідність у структурних перебудовах економіки під впливом мінливої кон'юнктури світового ринку у 80-90-ті роки в Кореї віднайшла новий засіб диверсифікації. Для так званих депресивних картелів в електротехнічній, хімічній, суднобудівній і автомобільній галузях, при необхідності скорочення надлишкових потужностей і збиткових напрямків, практикувалося добровільне скорочення або перепрофілювання виробництв. Під гарантії уряду комерційні банки виділяли кредити для створення нових робочих місць у сфері малого бізнесу.

Для економіки Кореї проблеми розвитку збережуться й у майбутньому. Макроекономічна модель, що забезпечила країні настільки різкий стрибок, була спрямована на підтримку високих темпів росту за будь-яку ціну. Експортоорієнтована модель економіки не ставила своєю метою залучення внутрішніх резервів, а орієнтувалася на зовнішні інвестиції. На даний час високі темпи розвитку країни можуть бути забезпечені тільки за рахунок підвищення внутрішнього попиту і більш діючого використання інтелектуального потенціалу країни. Один із шляхів - структурна перебудова економіки і розукрупнення монополій. Державний жорсткий контроль над економікою буде змінюватися на ринкові важелі керування.

Азіатські "тигри"

Це Індонезія, Малайзія, Таїланд і Філіппіни. За рівнем економічного розвитку вони поки ще яв нагнали "драконів", але успішно йдуть до Цього. Ближче усіх до мети Малайзія і Таїланд, але на їхній економіці фінансово-валютна криза позначилася більше усього. Ці країни скопіювали моделі розвитку "японського дива" і "драконів", а світовий ринок просто не витримав такого потужного тиску товарів і капіталів.

Економіка цієї групи країн носить аграрно-індустріальний характер. На відміну від "драконів" "тигри" мають багатим природно-ресурсний потенціал, що дає їм можливість його широкого залучення в господарську діяльність. Тому в них переважає видобувна і переробна промисловість, але недостатньо розвинена сфера послуг. Виняток тільки складають туризм і секс послуги, що по оцінках міжнародних організацій дають від 2 до 15% ВВП.

Структура економіки "тигрів" ПСА Питома вага галузей у створенні ВВП, %

Малайзія - чисельність населення - 21 млн. чоловік, площа - 336,7 тис км3, ВВП на душу населення - 3300 дол. (у 1995 р.).

Головний у світі виробник олова і натурального каучуку. Галузева структура промисловості: кольорова металургія, виробництво гумових виробів, текстильна і лісова промисловість. За останні 15 років, у зв'язку з ростом вартості робочої сили в Японії і "драконах" ПСА, ТНК розмістили тут ряд трудомістких галузей: текстильну, взуттєву, швейну, зборку нескладної техніки (наручних годинників, електронагрівальних приладів, парасольок) поточним засобом. Сільське господарство займається вирощуванням рису, цукру. Виробляється пальмова олія. Нематеріальне виробництво представлено туризмом.

Значні кошти витрачаються на створення власної науково-технічної бази. Так Малайзія створює "малайзійський мультимедійний су пер-коридор" до півдня від Куала-Лумпура. Тут побудована нова столиця країни Путраджайя, що входить у науково-технологічну зону.

Після кризи економічне життя помітно активізувалося, проте як і раніше відзначається слабкий попит на внутрішньому ринку, скоротився імпорт. Причини кризи в країні - зниження рівня приватних і державних інвестицій, падіння внутрішнього попиту, а також попиту на малайзійську продукцію електроніки й електротехніки на світовому ринку через жорсткість конкуренції. Скоротилося виробництво у видобувних галузях, лісовій промисловості і сільському господарстві через падіння попиту надану продукцію у основних імпортерів - Японії і Республіці Кореї.

Таїланд (Королівство Таїланд) - чисельність населення ~ 62,5 млн. чол., площа - 514 тис км3. При питомій вазі в 1,04% у світовому населений країна виробляє 1,08% світового ВВП, на її товари припадає 2,8% світового експорту; 0,82% промислового і 3,64% сільськогосподарського виробництва. ВВП складає 525 млрд дол, ВВП на душу населення - 8400 дол.

Країна має значні .запаси вольфраму, плавикового шпату, дорогоцінних і напівкоштовних каменів, олова, лісових ресурсів; є важливим виробником натурального каучуку. Галузева структура економки подібна з Малайзією, але туризм тут розвинений набагато краще - половина ВВП країни створюється за рахунок прибутків від туризму.

Близько 70% трудових ресурсів зайнято в сільському господарстві, де і виробляється 20% ВВП країни. Основні культури: рис, кукурудза, цукрова тростина, тапіока, джут і бавовник. Розвинено рибальство і тваринництво.

Найбільш високими темпами ВВП країни ріс у 80-ті роки (7,9%); у 90-х знизився більш ніж у 2 рази - 3,4%. Від азіатської фінансово-економічної кризи Таїланд постраждав менше усіх, тому що в країні була оперативно розроблена антикризова програма по створенню більш сприятливих умов для іноземних інвесторів. Навіть була скасована заборона на купівлю іноземцями землі, спрощений контроль за використанням коштів філіями іноземних банків і фінансових компаній. Настільки успішний вихід із кризи Таїланд зв'язує з фінансовою допомогою США і МВФ. Але при цьому ущімлюються інтереси національних підприємців, і вони різко виступають за більшу орієнтацію на Японію, Китай і країни Індокитаю.

Республіка Філіппіни

Чисельність населення - 79 млн. чол., територія - 300,7 тис км2. При питомій вазі населення у світовому в 1,32%; її ВВП складає 0,57%; питома вага у світовому експорті - 0,9%, у світовому промисловому і сільськогосподарському виробництві відповідно 0,41% і 1,01%. ВВП складає 275 млрд. дол., ВВП на душу населення - 3500 дол., тобто набагато нижчий, ніж у Таїланді і Індонезії. Найбільш високі темпи розвитку економіки відзначалися в 60-70-ті роки, коли середньорічні темпи приросту ВВП складали 5,9-6,1%. У 80-ті роки вони знизилися до 2,1%, але завдяки проведеним реформам у 90-х роках виросли до 4%.

Природно-ресурсний потенціал країни представлений запасами нафти, олова, мідної, залізної, хромітової, нікелевої і марганцевої руд. Є запаси срібла і золота, країна добре забезпечена лісовими і рибними ресурсами.

Сільське господарство вирощує рис, кокосові горіхи, кукурудзу, цукрову тростину, абаку, тютюн, банани.

Дешевина робочої сили стимулює в останні роки приток трудомістких виробництв із НІК ПСА: побутової техніки, електроніки, телекомунікаційного устаткування, фармацевтичної промисловості.

На Філіппінах висока питома вага державного сектора, у даний час він контролює видобуток вугілля, суднобудування, готельний бізнес, будівництво, виробництво тканин, паперу, цукру.

Головні статті експорту - руди і їхні концентрати, продукція сільського господарства. Імпортуються машини й устаткування, нафта і кам'яне вугілля, споживчі товари. Торгові партнери - США, Японія, країни АСЕАН і країни ЄС.

Індонезія (Республіка Індонезія). Чисельність населення -206 млн. чол., територія - 1,9 млн км2. При питомій вазі населення в 3,43% у світовому, Індонезія виробляє '1,75% світового ВВП, її питома вага у світовому експорті: - 3,3%; у світовому промисловому і сільськогосподарському виробництві відповідно 1,49% і 3,84%. Загальний ВВП у 2000 р. склав 850 млрд дол., ВВП на душу населення - 4100 дол.

Основу природно-ресурсного потенціалу країни складають: нафта, природний газ, олово, кам'яне вугілля, нікелева руда, боксити, золото, лісові і рибні ресурси.

У промисловості, поряд із видобутком корисних копалин, в останні роки інтенсивно розвивається текстильне, швейне, взуттєве виробництво, суднобудування й авіабудування, нафтохімія, електроніка, автозборка.

Сільське господарство займається вирощуванням: рису. кави. чаю. гіркого і запашного перцю, масляничної пальми, тютюну, гвоздики, касави, цукрової тростини, кукурудзи, фруктів, овочів; збором натурального каучуку і копри. Уряд заохочує розвиток інтенсивного сільського господарства - як фермерського, так і плантаційного типів; розширюється використання добрив, гербіцидів, впроваджуються високопродуктивні сорти рослин. Тваринництво розвинуте слабо.

У сфері послуг переважає туризм. Щорічно країну відвідує 3 млн. іноземних туристів.

Індонезія поки відрізняється високою питомою вагою державного сектора в економіці. У 60-ті роки державний сектор контролював інфраструктуру, комунальне господарство, тобто ті сфери, де рентабельність виробництва була невисокою і були потрібні значні вливання початкового капіталу. До 90-х років державний сектор значно розширився і став нараховувати більше 200 підприємств в області нафтопереробки, виробництва сталі, цементу, мінеральних добрив, виплавки алюмінію, у суднобудуванні. Це викликало непомірне розростання адміністративного апарату, корупцію.

НІК Латинської Америки

До них відносяться Бразилія, Мексика, Чилі й Аргентина. Ці країни мають значний природно-ресурсний потенціал, тому поштовхом для підвищення темпів економічного розвитку в них послужив експорт сировини і продукції сільського господарства. Наприклад, для Чилі в недавньому минулому 80% експорту складала мідь.

У порівнянні з НІК ПСА, чотири НІК Латинської Америки мають меншу питому вагу й у населенні, і у промисловому й у сільськогосподарському виробництві світу. Якщо по питомій вазі населення вони поступаються НІК ПСА в 1,3 рази, то за експортом - у 2,6 рази, а за сільськогосподарським виробництвом - у 2,3 рази.

До 80-х років для країн регіону була характерна "імпортозамінна індустріалізація" з опорою на внутрішні можливості. Вона сприяла нарощуванню виробництва в галузях важкої промисловості, збільшенню експорту сировини, здійсненню протекціоністської політики. При цьому відмічалася сильна роль держави в управлінні економікою. Этатиська модель давала суттєві результати і забезпечувала 5-6% річного росту ВВП у 50-70 роки. У 70-ті роки темпи росту зберігалися за рахунок нарощування потужностей видобувних галузей, але при цьому постійно збільшувався перелік товарів критичного імпорту. Світова економічна криза, що наступила після енергетичної 1979 року, призвела до падіння попиту на латиноамериканську сировину, а зростання цін на нафту - до інфляції. Це викликало втечу капіталу з регіону і ще більше погіршило ситуацію.

З 80-х років Латиноамериканські країни перейшли до неоліберальної моделі розвитку, що створила умови для виходу з кризи. В основі цієї моделі, як і у країнах ПСА, лежала орієнтація на зовнішні чинники і зовнішньо орієнтовану економіку. Головна роль держави тепер замінювалася ініціативою приватного сектора. Ця модель одержала назву "креольського неолібералізму".

Одним із важелів сучасного економічного розвитку у світі є фондові біржі. Вони, як центри мобілізації фінансових коштів, діють ,у більшості країн ЛА, а в деяких із них їх декілька. Так на бразильському ринку цінних паперів нараховується 9 бірж. На них подані інтереси більш 5 мільйонів акціонерів, а число зареєстрованих компаній (біля 600) перевищує показники Іспанії і Нідерландів і наближається до їхньої кількості у ФРН.

Фінансовий центр країн Центральної Америки і Карибського басейну - фондова біржа в Мехіко (список зареєстрованих компаній - більше 200).

Третьою за значенням є біржа в Буенос-Айресі, де обороти акцій приватних і державних компаній щодня досягають 70-80 млн дол.

Чилі (Республіка Чилі)

Чисельність населення - 15,5 млн чол., територія -756,9 тис км2. При питомій вазі населення у світовому в 0,26%, країна виробляє 0,49% світового ВВП; на її економіку припадає 0,8% світового експорту; 0,6% світового промислового і 0,4% сільськогосподарського виробництва. Загальний ВВП склав 195 млрд дол., ВВП надушу населення - 12600 дол.

Темпи росту економіки одні з найвищих у НІК (у 90-х роках - 5,4%).

Основу природно-ресурсного потенціалу країни складають запаси мідних, залізних, марганцевих і цинкових руд, кам'яного вугілля, золота, самородної сірки, селітри.

Традиційно добре розвинена гірничодобувна промисловість, останнім часом до неї додалися швидко зростаючі деревообробна, нафтохімічна, рибна, легка і харчова.

Сільське господарство займається вирощуванням зернових, винограду, цитрусових. Розвинено молочно-м'ясне скотарство. Сільське господарство високоінтенсивне.

З початку 90-х років основний потік іноземних інвестицій направлявся: в гірничорудну промисловість (56%), сферу послуг (34%), переробну промисловість (7%) і сільське господарство - 3%.

Мексика (Мексиканські Сполучені Штати)

Чисельність населення - 100 млн. чол., територія - 1958,2 тис км2. При питомій вазі населення 1,67% у світовому, країна виробляє 1,80% світового ВВП; на неї припадає 2,9% світового експорту; 1,54% світового промислового і 1,09% сільськогосподарського виробництва, її сукупний ВВП склав 875 млрд. дол., ВВП на душу населення - 8800 дол.

Природно-ресурсний потенціал країни поданий запасами нафти (8-е місце у світі), природного газу, свинцево-цинковими, мідними, срібними і марганцевими рудами, самородною сіркою.

На початку 90-х років була проведена повномасштабна приватизація гірничорудної промисловості, чорної металургії, авіаційного транспорту, зв'язку, найбільших банків. По масштабах приватизації і прибуткам від неї Мексика - лідер серед країн регіону. її прибутки від приватизації за 1990-1994 рр. склали 24,3 млрд дол. (в Аргентині - 18,5; Бразилії - 9,1 млрд дол.).

Завдяки тому, що в країні поки що зберігається більш низький рівень заробітної платні, ніж у країнах ПСА, Мексика є привабливої для інвестицій як із США, так і з країн ПСА. Інвестиції в основному йдуть у експортоорієнтовані галузі.

Істотну роль в економічному розвитку країни зіграло її приєднання в 1994 році до Північно-Американської Зони Вільної торгівлі (NAFTA) і участь у спільному ринку країн Південної Америки (MERCOSUR), що об'єднує Бразилію, Аргентину, Уругвай і Парагвай.

Після включення Мексики в NAFTA зросла її присутність в економіці США. Завдяки США Мексика в 1998 р. вийшла на сьоме місце у світі (1,5 млн штук) по виробництву автомобілів. 83% мексиканського експорту йде в США, 73% мексиканського імпорту - із США. Мексика одержала доступ до іноземних інвестицій. 70% з них - із США. І усе ж таки актуальним залишається питання залучення ПІІ.

Сільське господарство дає 8-10% ВВП. Основними сільськогосподарськими культурами є тисни ця, кукурудза, сорго, бавовна, кава, цукрова тростина. Добре розвинене екстенсивно-пасовищне м'ясне скотарство, свинарство.

Промисловість дає 30-35% ВВП. розвинені нафто - і гірничовидобувні, нафтопереробні галузі, електроніка, текстильна і харчова промисловість.

Сфера послуг дає 45% ВВП, в основному це туризм і діяльність фондової біржі в Мехіко.

Аргентина (Аргентинська Республіка)

Чисельність населення - 37 млн чол., територія - 2,8 млн км2. При питомій вазі її населення 0,62% у світовому, країна виробляє 0,72% світового ВВП; на неї припадає 0,4% світового експорту; 0,68% світового промислового і 0,95% сільськогосподарського виробництва. Загальний ВВП у 2000 р. склав 350 млрд дол.; ВВП на душу населення - 9500 дол.

Найбільш високі середньорічні темпи приросту ВВП за останні десятиріччя відзначалися в 50-ті роки (4,5%), а найнижчі - із негативним значенням (-1,65) - у 80-ті. В даний час Аргентина нарощує обсяги виробництва, і приріст ВВП за 1991-2000 роки склав 3,2%.

Природно-ресурсний потенціал країни поданий родючими земельними ресурсами, лісовими ресурсами, гідроенергетичним потенціалом рік; запасами нафти, кам'яного вугілля, природного газу, уранових, цинкових, мідних, берилієвих і залізних руд.

Галузева структура промислового виробництва спочатку орієнтувалася на видобуток корисних копалин - кам'яного вугілля, залізної руди, нафти. Згодом у країні стали віддавати перевагу переробним галузям: чорній металургії, нафтопереробці, хімічній промисловості, автомобілебудуванню, текстильній і лісовій промисловості. Тут раніше, ніж у більшості латиноамериканських країн, з'явилися такі прогресивні галузі як атомна, електроніка, літакобудування.

Сільське господарство не тільки забезпечує своєю продукцією населення країни, але і є значним експортером зерна, яловичини, шкір, шерсті, винограду, вин. Тут вирощують пшеницю, кукурудзу, розвинуті скотарство і вівчарство.

У 90-х роках бурхливим процесам приватизації сприяло прийняття закону, по якому іноземні інвестори дорівнювалися в правах до національних. У результаті цього 28% державної власності перейшло до американського, а 24% - до іспанського капіталу. Чилійський капітал брав участь у націоналізації енергетики. За рахунок надання іноземним банкам рівних прав із національними, зросло їхнє число, і тепер 60% кредитних операцій припадає на долю іноземних банків.

Незважаючи на явний прогрес у макроекономічній і фінансовій стабілізації, в Аргентині загострилася проблема бюджетного дефіциту і росту внутрішнього боргу.

Бразилія (Федеративна Республіка Бразилія)

Чисельність населення -174 млн чол., територія - 8,5 млн км2. По чисельності населення питома вага

Бразилії складає 2,9%, а всі інші показники - нижчі: питома вага у світовому ВВП - 2,26%: у світовому експорті - 0,4%; у світовому промисловому виробництві - 2,5%; сільськогосподарському - 2,06%. На відміну від Аргентини, з 50-х років економічний підйом у країні мав місце в 70-х роках (середньорічні темпи приросту ВВП - 8,5%), а потім замінився спадом у 80-ті роки (1,4%) і деяким підйомом у 90-ті (2,0%).

За обсягом промислового виробництва Бразилія вийшла на восьме місце у світі, має власний аерокосмічний комплекс. До середини 90-х років вона стала займати третє місце у світі після Японії і Республіки Кореї за виробництвом морських суден, п'яте місце за випуском тракторів і шосте за виготовленням озброєння, літаків, сьоме за випуском автомобілів і виплавкою сталі, десяте за виробництвом металообробних і ковальсько-пресових верстатів.

Країна страждає від недостатньо розвиненої інвестиційної бази. Тут низька питома вага участі внутрішніх накопичень в інвестиціях (у Бразилії це усього 15-18% ВВП). Довгий час Бразилія орієнтувалася на іноземний капітал. За 1991-1997 pp. приток ПІІ виріс більш ніжу 4 рази, але в основному він носить короткостроковий характер і при зміні політичної або економічної ситуації "тікає" із країни.

Приймаються заходи для збільшення національних накопичень: підвищується надійність банківської системи, розвивається фондовий ринок і ринок капіталів. Для регулювання фінансового ринку уряд використовує податкову політику. Тут установлений 7% податок на іноземні інвестиції в короткострокові облігації і 5% - на інвестиції в приватизаційні фонди.

Істотний прогрес у розвитку був досягнутий після проведення в 1988р. широкої приватизації в нафтовій і електроенергетичній промисловості, фінансовій сфері. При цьому 40% прибутків від приватизації надійшло від продажу власності іноземним компаніям.

Були проведені заходи щодо зниження інфляції. Якщо в 1993 р. вона складала 2489,1%, то в 1997 р. - 4,1%. Високі темпи інфляції і високі процентні ставки призвели до спекулятивних банківських операцій. Як тільки була досягнута фінансова стабілізація - багато банків, прибутки яких будувалися на спекулятивних операціях, стали банкрутами.

Бразилія орієнтується на національний капітал. При цьому вона приймає активну участь у процесах субрегіональної інтеграції, намагається об'єднати навколо себе південноамериканські держави і протистояти експансії США.

У плані економічних реформ в країні проводиться масова приватизація, здійснюються заходи по підвищенню конкурентоздатності місцевих підприємств, заохочується приватна ініціатива, залучаються іноземні інвестиції. Якщо в 1990 р. ПІІ склали 30,2 млрд. дол., то в 1999 - 128,5 млрд. дол. Держава приватизувала багатомільярдні об'єкти інфраструктури: телекомунікаційний і телефонний зв'язок, електро- і газопостачання, виробництво електроенергії та ін.

Бразилія постала ініціатором створення MERCOSUR. Ціль - створення загального ринку країн Латинської Америки.

Бразилія володіє одним із самих багатих у світі природно-ресурсним потенціалом. По території - п'яте місце у світі, по запасах деревини і залізної руди - друге місце (після Росії), по запасах бокситів - 4-е місце; по запасах марганцевих руд - 5-е місце у світі. Крім цього, провідне місце займає країна по запасах: цинку, берилія, ніобія, платини, нікелю, урану, золота. Бразилія входить у першу шістку країн за гідропотенціалом рік.

Промисловість дає 30-35% ВВП і подана видобутком корисних копалин (залізної руди, бокситів, золота, дорогоцінних каменів і т.д.), чорною і кольоровою металургією, машинобудуванням (у тому числі виробництво літаків, морських і річкових суден, супутників), електронною і харчовою промисловістю, лісопромисловим комплексом.

Сільське господарство вирощує пшеницю, кукурудзу, какао, каву, бавовну, цукрову тростину, цукровий буряк і дає 8-10% ВВП. У сільському господарстві зайнято 30% трудових ресурсів.

Сфера послуг - фінансові послуги (у Сан-Паулу розміщується одна з головних фінансових бірж регіону), туризм.

У великої за територією країні загострилися проблеми непропорційного розвитку різноманітних її частин, з'явилися "депресивні" регіони, що викликає зростання соціальної напруженості.

Республіка Індія

Індія - друга за чисельністю населення (1 027 015 тис чоловік на 2001 рік) і сьома за територією (3,3 млн км2) країна світу. За ВВП (2 трлн дол.) вона займає п'яте місце у світі. Зовнішній борг у 1998 р. склав 92.9 млрд дол. США, його питома вага у ВВП - 23,8%. ВВП на душу населення - 2000 дол. США.

Індія відноситься до країн, що розвиваються, із середнім рівнем доходів. На країну припадає тільки 4,16% світового ВВП; 2.57% світового промислового виробництва; 10,91% світового сільськогосподарського виробництва і 2,7% світового експорту, тобто по всіх цих показниках Індія не відповідає своїй частці населення в світі.

Індія є членом ООН із моменту її організації, одним із фундаторів і лідерів Руху неприєднання; займає особливу позицію з нерозповсюдження ядерної і ракетної зброї, створення без'ядерної зони в Південній Азії. Індія - член регіонального співробітництва Південної Азії - СААРК, "Плану Коломбо".

Індія не є членом СТО, хоча веде переговори про вступ, наполягаючи на поступовому, протягом шести років, скасуванні протекціоністських тарифів і більш вільному допуску на американський ринок своїх товарів.

Індія аграрно-індустріальна країна. У виробництві ВВП лідирують сільське господарство 32% і промисловість - 29%. На сферу послуг (транспорт, торгівлю, зв'язок) припадає 39% ВВП. Темпи росту ВВП відзначалися на рівні 6,0% у 1991-2000 роках. Це нижче, ніж у середньому в Азії (6,6%), але вище, ніж у цілому в країнах, що розвиваються - 5,0%.

Хоча населення Індії подвоюється кожні ЗО років, а ВВП з 1980 року - кожні десять років, поки країна тільки змогла перейти з групи найбідніших країн у групу із середніми доходами. її душовий ВВП у 1,8 рази нижчий, ніж у країнах Азії і у 1,9 рази нижчий, ніж у країнах, що розвиваються.

Питома вага ВВП Індії протягом сторіччя постійно змінювалася: спочатку падала до 1970 року, а потім стала зростати, але все одно вона поки що не зіставимо з питомою вагою її населення (17%) і оцінкою природно-ресурсного потенціалу.

У сільськогосподарському виробництві питома вага Індії порівняно з 1900 роком знизилася, а країн Азії та країн, що розвиваються - зросла.

Індія займає перше місце у світі за виробництвом цукру, 2-е місце по вирощуванню джуту і тютюну, бавовни-волокна і бавовняних тканин (після Китаю);

третє місце за видобутком вугілля (після Китаю і США), а також за виробництвом і споживанням бавовни.

Індія має багатий природно-ресурсний потенціал. Вона входить у першу десятку країн світу по запасах деревини, площі оброблюваних земель, гідропотенціалу рік, території, населенню, запасам вугілля, залізних, уранових, марганцевих, хромітових руд, бокситів, діамантів і інших дорогоцінних каменів.

При цьому країна імпортує нафту і нафтопродукти.

Питома вага Індії у світовому промисловому виробництві почала рости з 80-х років. Була розроблена стратегія розвитку по "лініях проникнення", котрими стали залізничні магістралі, що з'єднують 4 самі великі агломерації країни Бомбейську, Калькутську, Мадраську і Делійську. Ці залізничні лінії утворили чотирикутник, сторони якого назвали "коридорами росту". Завдяки наявності розвинутої інфраструктури вони стали притягати до себе головні промислові новобудівлі країни. Тут почали виникати підприємства чорної металургії, важкого машинобудування. Коридори росту розростаються вшир і охоплюють нові дотепер не освоєні території.

Незважаючи на значний природно-ресурсний потенціал, розвиток промисловості стримується недостатньою сировинною базою і нестачею фінансових коштів.

Структура промислового виробництва за виробітком ВВП: текстильна промисловість - 17,2%; нафтова і вугільна - 16,5%; чорна і кольорова металургія -14%; машинобудування - 12%; харчова промисловість - 11,4%; целюлозно-паперова - 7%; електротехнічна - 5%.

Найвищі темпи росту зберігають галузі інформаційних і комп'ютерних технології!. Індії належить 5% світового ринку комп'ютерного устаткування і програмного забезпечення.

Сільське господарство залишається основною ланкою економіки, у ньому зайнято 60% працездатного населення. Уряд продовжує здійснювати принципи "зеленої революції" у сільському господарстві, спрямовані на іригацію посівних площ, розширення посівів високопродуктивних сортів рослин, більш активне використання мінеральних добрив і сільськогосподарської техніки.

У сільському господарстві відчувається постійна нестача державних асигнувань. Значні інвестиції вкладаються в створення сільської інфраструктури. Політика лібералізації цін на аграрну продукцію сприяла зростанню приватних інвестицій у сільськогосподарському виробництві.

В Індії в останні роки відзначається зниження темпів приросту ВВП (1995 -7%, 2000 р. - 6,0%). Це пов'язано з циклічними коливаннями в економіці, відставанням розвитку енергетичного комплексу й інфраструктури від потреб господарства; коливаннями світової кон'юнктури, що викликали скорочення експорту. Азіатська криза істотно не відбилася на економіці, оскільки держава жорстко регулює банківську систему.

В економіці країни домінуючу роль відіграє приватний сектор, що забезпечує 75% ВВП країни. Він лідирує в легкій, харчовій, медичній промисловості, у торгівлі, машинобудуванні, будівництві, на автотранспорті. На державний сектор припадає 25% виробництва ВВП. Він переважає в оборонній промисловості, енергетиці, авіаційному, залізничному і морському транспорті, зв'язку і металургії. Державний сектор опікується науковими розробками. Індія має високі електронні технології, космічну промисловість, атомну енергетику.

У недавньому минулому централізоване планування було замінене на ринкові механізми. Був відкритий широкий доступ приватним компаніям у такі раніше строго державні галузі як авіабудування, суднобудування, чорна і кольорова металургія, електроенергетика, авіатранспорт.

За роки незалежності в Індії декілька разів була реформована банківська система. У 50-ті роки, поряд із дрібними, стали створюватися великі комерційні банки. У 1969 році з метою більш рівномірного розподілу кредитних ресурсів були націоналізовані 14 банків, у 1980 році - ще 6. Банки зобов'язані були не менше 40% усіх кредитів виділяти пріоритетним галузям економіки. Жорсткий контроль з боку держави банківської діяльності призвів до погіршення їхнього фінансового становища. У 90-ті роки уряд змушений був піти на лібералізацію політики в банківській сфері. Дозволено створення нових приватних банків, у тому числі з іноземним капіталом. Вони можуть випуска