Міжнародна торгівля та інвестиції - Павленко І.І. - 4.3. Прямі інвестиції в системі міжнародного бізнесу

Інтернаціоналізація світової економіки, посилення процесів усуспільнення капіталу, вдосконалення форм і методів його концентрації та експорту, диверсифікації виробництва у динамічному конкурентному середовищі, впливають на форми та способи реалізації міжнародної підприємницької діяльності. Міжнародний бізнес реалізується в інвестиційних та не інвестиційні формах, які розвиваються в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності і спрямовані на входження в зарубіжний ринок у процесі інтернаціоналізації господарської діяльності. Серед них найбільшого значення й поширення набули такі:

- експорт продукції;

- вкладання засобів в існуючі або нові виробничі об'єкти за кордоном;

- придбання іноземних цінних паперів;

- придбання концесій, торговельних марок, патентів, ліцензій та інших нематеріальних прав.

Три останні представлені форми є інвестиційними і реалізуються, здебільшого через пряме інвестування. Реалізація прямих іноземних інвестицій можлива різними методами, серед яких можна назвати основні:

- утворення нової компанії за кордоном, яка повністю належить іноземному інвесторові;

- придбання існуючих фірм за рубежем;

- створення спільних підприємств із різною часткою іноземного партнерства, у тому числі шляхом продажу акцій іноземним інвесторам.

Іноді до методів прямого іноземного інвестування відносять також франчайзинг, однак в інших випадках його розглядають як різновид експорту.

Серед способів здійснення прямого іноземного інвестування основними вважаються такі:

- між фірмове злиття й поглинання (mergers and acquisitions - М&А);

- стратегічне партнерство (альянси) (strategie alliances);

- створення закордонних філій і дочірніх компаній.

Коли прямі інвестиції здійснюються шляхом утворення нової фірми, придбання істотної частки або поглинання (всієї частки) існуючої фірми, то такі фірми, звичайно, мають назву закордонних філій. За кордоном філії фірми поділяють таким чином:

- відділення, філія - реєструється за кордоном, але не є самостійною компанією і повністю належать батьківській фірмі, не будучи юридичною особою;

- дочірня компанія - реєструється за кордоном як юридична особа, є самостійною фірмою із власним балансом, але контроль над її діяльністю здійснює батьківська фірма через основну частину акцій, що належить останній;

- асоційована компанія - не являє собою дочірнє підприємство, але фірма-інвестор може здійснювати на неї істотний вплив. Можливість такого впливу забезпечує наявність (прямо або опосередковано) певної кількості голосів (зазвичай достатньо 20%), які беруть участь у прийнятті рішень стосовно фінансової та операційної політики цієї компанії (іноді при відсутності права контролювати таку політику)

Різновидом асоційованих є спільні компанії та підприємства (joint ventures). Однак, на відміну від українського, тлумачення спільного підприємства західними економістами не припускає обов'язкової участі в ньому іноземного партнера, а також передбачає, як правило, короткий строк існування й вузький асортименти продукції, що випускається.

Залучення прямих іноземних інвестицій дозволяє національним компаніям співробітничати з іноземними інвесторами в одній або кількох відзначених вище формах. Разом з тим можливі й інші форми співробітництва, наприклад, міжнародна кооперація виробництва, отримання іноземного устаткування на основі лізингу, одержання іноземних позик і под.

Центр дослідження ТНК при ООН виділяє такі типові мотиви прямих інвестицій:

- підприємницька діяльність ведеться за кордоном, оскільки ввезення ряду товарів і послуг в інші країни неможливе або ускладнюється через різні обмеження (наприклад, високе мито, певні властивості товарів або послуг) ;

- виробництво товарів або послуг у приймаючій країні більш ефективне, ніж їхній експорт;

- у приймаючій країні більш дешеві ресурси, що забезпечують вищу ефективність виробництва, ніж у державі-донорі;

- є необхідність у після продажному обслуговуванні, консультуванні та інших послугах, що вимагає постійної присутності виробника.

Значення прямих іноземних інвестицій можна оцінити, якщо порівняти їхні переваги й недоліки з портфельними інвестиціями та експортом товарів. Будь-яка компанія буде оцінювати, чи варто їй організовувати своє виробництво за кордоном, купувати там цінні папери або обмежитися тільки експортом своєї продукції за кордон. Основні проблеми, що виникають при різних формах виходу на міжнародні ринки, систематизовано в табл. 4.5).

Таблиця 4.5. Проблеми, що виникають у застосуванні різних форм виходу на міжнародні ринки

Якщо компанія обирає експорт, більш важливим стає ставка експортного мита, що вводиться в країні-реципієнті, квоти, а також імпортне мито й квоти в країні-імпортері. Разом з тим, при експортних операціях виникають добрі можливості для управління валютними ризиками. Так, експортер, оформивши контракт на постачання продукції терміном на три місяці, може укласти з банком форвардний валютний контракт на продаж валютного виторгу після закінчення цього строку, що усуває проблему валютного ризику.

Найбільш гострі проблеми при здійсненні експортних операцій виникають на етапі переміщення товару до іноземних покупців, так само як і під час вибору партнерів. Цих проблем вдається уникнути або знизити їхній вплив за рахунок прямого й портфельного інвестування в інші країни.

У цілому можна стверджувати, що прямі іноземні інвестиції характеризуються тривалим періодом дії, залученням значних сум інвестованих коштів, сильною залежністю від умов вкладення капіталу за кордоном, особливо від імовірних фінансових і політичних ризиків. Разом з тим, тільки ПЗІ реально дозволяють інвесторові забезпечити розширення масштабів діяльності, оволодіти новими ринками збуту, посилити міжнародні конкурентні позиції.

Поширеною формою здійснення ПЗІ є між фірмові злиття й поглинання. Економічна сутність угод, пов'язаних з цими процесами, полягає в прагненні інвестора до збільшення власності, зростання прибутку, підвищення рентабельності інвестованого капіталу, як правило, за рахунок підвищення курсової вартості акцій, а через неї - вартості компанії в цілому. Механізм злиття або поглинання застосовується тоді, коли набуття конкурентних переваг можливо досягти з меншими видатками саме за рахунок зовнішніх джерел, шляхом придбання активів інших компаній.

Відповідно до загальноприйнятого на Заході підходу, під злиттям звичайно розуміється будь-яке об'єднання компаній, унаслідок якого утворюється єдина економічна одиниця із двох або більше існуючих раніше юридичних осіб. Визначення й розмежування термінів "злиття" і "поглинання" досить умовні.

Злиття - це угода, у результаті якої відбувається об'єднання двох і більше компаній в одну, супроводжується об'єднанням капіталу і майна, а склад власників при цьому не змінюється. Зовнішня форма вираження злиття - припинення існування акціонерного товариства як самостійного учасника ринку і його входження в інше господарське товариство.

Поглинання являє собою угоду, при якій унаслідок придбання контрольного пакета акцій відбувається перехід прав власності на компанію до покупця, що найчастіше супроводжується заміною менеджменту придбаної компанії, а також зміною її фінансової та виробничої політики. При цьому юридичні особи, що підлягають поглинанню, або припиняють своє існування, або контролюються шляхом володіння контрольним пакетом акцій, або часткою капіталу.

З юридичної точки зору в кожній країні існує досить велика кількість способів об'єднання підприємств. Сюди входять самі злиття (об'єднання компаній в одну), поглинання, придбання компаній, leveraged buyout (LBO) - викуп із залученням позикових коштів, ре капіталізація, зміна структури власності, "зворотне злиття" (створення публічної компанії без IPO), spin-off (виділення й продаж біз-нес-одиниці) та всі інші угоди, які мають на увазі передачу корпоративного контролю з рук одних акціонерів у руки інших.

Угоди про злиття та поглинання мають ряд істотних характеристик, тому можна виділити такі критерії їхньої класифікації:

- національна належність;

- ступінь інтеграції компаній;

- способи фінансування угоди;

- механізм розрахунків;

- ставлення керівництва й акціонерів компанії, яка поглинається, до угоди;

- умови злиття;

- механізм злиття;

- розміри угоди;

- юридичні аспекти злиття.

Розглянемо деякі види угод про злиття й поглинання компаній.

За розмірами можна виділити середні, великі й надвеликі угоди (мегаугоди). Протягом останніх 5-7 років саме мегаугоди (на суму понад 1 млрд дол.) визначали основні тенденцій процесу подальшої концентрації виробництва й капіталу. За даними ЮНКТАД, на такі угоди припадає близько 70% загальної вартості всіх злиттів.

За критерієм національній належності об'єднуваних компаній можна виділити два види злиття:

- національне - об'єднання компаній однієї й тієї самої країни базування;

- трансграничні - об'єднання компаній, що базуються в різних країнах.

В умовах глобалізації саме другий вид злиття й поглинання визначає зміст процесу концентрації капіталу в його подальшій інтернаціоналізації. Разом з тим характерною рисою трансграничних об'єднань є активна участь у них найбільших ТНК, а також великих компаній з нових галузей економіки.

За ступенем інтеграції компаній виділяють горизонтальні, вертикальні, конгломератні угоди, а також угоди про формування фінансових та управлінських конгломератів.

У горизонтальному злитті беруть участь дві або кілька фірм, що працюють і конкурують в одній і тій самий галузі. Таке злиття має на меті розширення частки ринку компанії-покупця, усунення конкурентів, укрупнення бізнесу для підвищення його ефективності.

Вертикальні злиття відбуваються між фірмами, що спеціалізуються на різних виробничих стадіях, тобто вони об'єднуються в рамках єдиного технологічного ланцюжка.

Учасниками конгломератного злиття виступають фірми, що працюють у не пов'язаних між собою галузях. Розрізняють три типи такого злиття:

- з метою розширення номенклатури виробництва;

- для розширення географії ринку;

- так звані чисті конгломерати, що являють собою об'єднання підприємств, які працюють в абсолютно не пов'язаних між собою сферах ділової активності.

Залежно від ставлення співвласників та управлінського персоналу компаній до угоди про злиття або поглинання можна виділити такі види цього явища:

- дружні угоди, коли керівний склад та акціонери компанії-мішені (обраної для придбання) підтримують дану угоду;

- ворожі угоди, при укладанні яких акціонери або керівний склад компанії-мішені виступають проти об'єднання, і здійснюють ряд анти загарбних заходів по відношенню до компанії-поглинача.

Залежно від умов угоди злиття можуть здійснюватися на паритетних засадах ("п'ятдесят на п'ятдесят") або один із учасників може в ньому домінувати.

З погляду механізму здійснення злиттів можна виділити:

- прямі переговори;

- скуповування акцій;

- створення холдингової компанії (holding company);

- викуп із залученням позикових коштів (LBO);

- створення спільного підприємства (Joint venture).

Прямі переговори між керівництвом і радою директорів компаній використовують для детального визначення умов проведення угоди - ціни, форми здійснення платежу й под., які в підсумку включають у план злиття, що подається на затвердження акціонерам компаній.

Скуповування акцій видобувається, якщо переговори зайшли в безвихідь. Пропозицію про скуповування роблять безпосередньо акціонерам тієї компанії, яку хочуть придбати. Розрахунок за акції в цьому випадку також може бути здійснений або в грошовій формі, або акціями. Звичайно такі пропозиції розміщують у фінансових виданнях, а ціна, пропонована за акцію, як правило, перевищує ринкову.

Створення холдингової компанії є ще одним варіантом проведення злиття. Холдинги самі не займаються виробництвом, а тільки здійснюють контроль за діяльністю фірм, що входять в їхню структуру шляхом "системи участі". Компанії - члени холдингу, мають юридичну й господарську самостійність і ведуть міжнародні комерційні справи від свого імені.

Викуп активів із залученням позикових коштів (LBO) менш поширений порівняно з іншими механізмами проведення злиття. Щоб здійснити викуп, покупець бере кредит під забезпечення активів, що купуються.

Створення спільного підприємства - досить рідко використовується як форма об'єднання, вона є окремим варіантом злиття. За участю двох або більше фірм створюються спільні підприємства у вигляді корпорації або товариства.

Деталізуючи механізм між фірмових злиттів та поглинань, можна виділити три основні типи цього процесу:

- об'єднання тобто злиття, унаслідок якого тільки одна з компаній - учасниць процесу залишається юридичною особою, інші фірми припиняють своє існування, а їхні колишні найменування в назві нової компанії не відображаються;

- придбання відбувається, коли компанія-покупець сплачує обумовлену суму за акції компанії-мішені, унаслідок чого минулі назви компаній поєднуються в єдиному найменуванні або створена компанія одержує нову назву; - консолідація передбачає, що компанії - учасниці злиття вносять свої активи в статутний капітал нової компанії й акції кожної з них заміняються на акції новоствореної компанії по узгодженому співвідношенню. Процес міжнародних злиттів й поглинань має місце переважно між компаніями промислово розвинених країн, а завдяки приватизаційним програмам до нього залучається все більше країн, що розвиваються, причому компанії цих країн виступають не тільки як продавці, але і як покупці.

Динаміку на ринку подібних угод, починаючи з 1990 р. відображено в табл. 4.6.

Таблиця 4.6. Динаміка ринку транскордонних злиттів і поглинання (М&А) за 1990-2007 рр., кільк. угод

За даними ЮНКТАД, за 2010 р. найбільшим інвестором і реципієнтом прямих закордонних інвестицій у вигляді угод М&А стали США. На другому місці: найбільший реципієнт - Великобританія, інвестор - Франція. Третє місце посідають відповідно Німеччина та Японія. Зауважимо, що серед лідерів цього ринку з'являються й країни, що розвиваються, серед яких держави Азії (Китай, Гонконг, Сінгапур, Індія) та Латинської Америки (Мексика, Бразилія), а також Росія.

Галузевий розподіл процесів між фірмових злиттів і поглинань характеризується спрямованістю у сфери, які втрачають з різних причин конкурентні переваги. Серед них - автомобілебудування, сфера оборони (скорочення рівня попиту); фінансові й телекомунікаційні послуги (лібералізація й дерегулювання); хімічна та нафтова промисловість (зміни в характері конкуренції через технологічні нововведення). За сукупною вартістю подібних угод на першому місці - нафтова індустрія, за нею йдуть автомобілебудування, банківські й телекомунікаційні послуги.

За параметрами вартості угод у 2009 р. провідні позиції посідали такі галузі економіки як бізнес-послуги, фінанси й нафтовидобуток, а за кількістю угод - комунальні послуги, нафтовидобуток і хімічна промисловість. Мегаугоди, розмір яких перевищував 3 млрд дол. США, укладались переважно у фінансовому, фармацевтичному, нафтогазовому та енергетичному секторах.

Досить поширена форма інвестиційного проникнення економічних суб'єктів на ринок - стратегічне партнерство в наукомістких галузях на основі укладання контрактів між кількома фірмами для реалізації погоджених цілей. При цьому компанії зберігають незалежність, тобто не передбачається, що будь-яка з них буде тривалий час володіти частиною власності іншої.

Для стратегічного партнерства характерні такі особливості:

- збереження незалежності фірм-партнерів;

- одержання переваг за рахунок диверсифікованості ризику й загального контролю над вирішенням поставлених завдань;

- спільний внесок фірм-партнерів у встановлені сфери співробітництва (створення технологій, виробництво товарів або послуг).

Предметом укладення таких контрактів може бути один або кілька видів діяльності; наприклад, спільне ліцензування, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), збут, управління господарською діяльністю або будівництво "під ключ".

У цілому стратегічне партнерство - це особлива форма між-фірмових зв'язків, що базується на створенні спільних підприємств, проведенні спільних досліджень, організації спільного виробництва, веденні спільної маркетингової діяльності, а також передбачає спільне придбання міноритарних пакетів акцій, та спільне надання послуг. Стратегічне партнерство може об'єднувати компанії як однієї держави (національне стратегічне партнерство), так і двох або більше закордонних країн (трансграничне стратегічне партнерство). Як показує світова практика, останні створюються фірмами-конкурентами або фірмами - представниками різних галузей. Так, "Дженерал Моторс" разом з "Хітачі" розробляли електронні компоненти для автомобілів; "Моторола" і "Тошиба" організували спільне виробництво мікропроцесорів. Окремі компанії беруть участь у десятках або навіть сотнях угод про стратегічне партнерство.

Основна мета створення стратегічного партнерства - диверсифікованість ризиків і капіталовкладень у нові сфери бізнесу, об'єднання матеріальних і нематеріальних активів фірм-партнерів.

Стратегічні партнерства можна розподілити на дві групи:

- акціонерні;

- неакціонерні.

Акціонерне партнерство передбачає створення спільних підприємств або придбання міноритарних пакетів акцій. Найпоширеніша форма цього партнерства - спільні підприємства, що включають дві й більше фірм, які об'єднали свої капітали в загальну власність, а також одержувані на вкладені кошти прибутки. Частка цієї форми партнерства у їхній загальній кількості становить близько 50%.

Неакціонерне стратегічне партнерство являє собою між фірмові угоди про спільні дослідження, спільне виробництво, маркетинг, обмін технологіями. Найчастіше воно спостерігаються в таких галузях як інформаційні технології, фармацевтика, автомобілебудування, поширюючись останнім часом воно інтенсивніше. Як приклад стратегічного партнерства можна навести створення в серпні 2000 р. компаніями "Хітачі Лтд.", "Нісей Саньо й До° Лтд.", "Хітачі інструменті Сервіс До° Лтд." і "Наноген інкорпорейтед" довгострокового альянсу з метою проведення спільних досліджень і розробок у галузі електронних мікроструктур для застосовування в генній інженерії та медичній діагностиці. Фірма "Наноген" займається розробкою мікрочипів, які дозволять діагностувати людський організм на предмет виявлення захворювання у найбільш ранніх стадіях. Спільний проект розраховано на 10 років. За попередніми оцінками, інвестиції в проект перевищать 200 млн дол.

Масштаби стратегічних партнерств за останні десять років у світі зросли в 6 разів: з більш ніж 1,5 тис. до 9 тис об'єднань, у тому числі кількість угод про трансграничні партнерства - зросла з 1000 до майже 5000.