Міжнародні економічні відносини - Амеліна І.В. - 4. Світовий фінансовий ринок та його структура

Світовий фінансовий ринок (СФР) - система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, який функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.

Основна мета СФР - акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

Основна функція СФР - забезпечення міжнародної ліквідності, (можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні).

Операції на світовому фінансовому ринку поділяються на дві великі групи - кредитні та інвестиційні.

Відповідно, весь фінансовий ринок складається з двох частин:

- світовий кредитний ринок - де грошові ресурси рухаються на принципах поворотності, терміновості, платності і гарантованості;

- світовий ринок цінних паперів - на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобов'язань.

Критерієм їх виділення виступає тип фінансових зобов'язань чи інструментів, що використовуються. Якщо вільна купівля-продаж неможлива, то ми маємо справу з кредитним ринком. Там же, де зобов'язання чи інструменти купуються і продаються, покупці і продавці виступають учасниками ринку цінних паперів.

З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав, розрізняють короткі (до року) і більш тривалі:

1. Світовий грошовий ринок - система відносин попиту і пропозиції фінансових ресурсів, що надаються на короткостроковий термін. Грошовий ринок в свою чергу складається з:

- облікового ринку, на якому основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов'язань;

- міжбанківського ринку, на якому залучаються тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів і розміщуються у формі міжбанківських депозитів на короткі строки (від 1,3,6 місяців до 1-2 років);

- валютного ринку, який обслуговує міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

2. Світовий фондовий ринок (ринок капіталів) - система довгострокових позик на міжнародному рівні, коли капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень. Фондовий ринок в свою чергу складається з:

-ринку середньо- та довгострокових кредитів;

- ринку цінних паперів - інвестиційний сектор міжнародного фінансового ринку, сфера наднаціонального обігу цінних паперів.

Функціональна структура СФР показана на рис. 5.2.

Рисунок 5.2. Функціональна структура світового фінансового ринку

2. Позичальники і кредитори:

- офіційні інвестори (центральні банки, державні установи);

- приватні фірми і банки;

- страхові компанії;

- пенсійні фонди;

- ТНК.

Географічна структура СФР відображає рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри. Основні міжнародні фінансові центри:

1. Нью-Йорк - діє найбільша фінансова біржа. Основна функція цього центру - реалізація цінних паперів.

2. Лондон - перше місце в світі за обсягом валютних і кредитних операцій.

3. Цюріх, Франкфурт, Люксембург - фінансові центри, які займаються середньостроковими кредитними операціями.

4. Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн спеціалізуються на кредитних операціях.

5. Латиноамериканські фінансові центри - Панама, Багамські острови, спеціалізація на створенні офшорних компаній.

5. Проблема заборгованості та можливі шляхи її розв'язання

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо - все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов'язаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію "кризи боргів". Причинами кризи також стали - невеликі розміри внутрішніх заощаджень, від'ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій, значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів та інші.

До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). Більшість таких позик здійснювалася на пільгових умовах, з низькою відсотковою ставкою і використовувалась на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту інвестицій і товарів.

В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком "нафтодоларів" країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей.

За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.

За період з 1970 по 1996 роки зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68,4 млрд. дол. до 2,3 трлн. дол. Тільки на обслуговування цього боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд. дол.

Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник "вторинний ринок боргів", на якому зі знижкою (30 % номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак, боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських.

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобов'язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик закордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також - звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

o відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

o зниження обмінного курсу місцевої валюти;

o жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

o стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.