Міжнародні економічні відносини - Передрій О.С. - 2.5.2. Еволюція світової валютної системи

Протягом тривалого історичного періоду співвідношення валют між країнами визначалося взаємним паритетом золота і срібла, станом торгового і платіжного балансів, товарного поновлення грошових одиниць тощо. До середини XIX століття функціонували локальні грошові системи з центрами в Амстердамі, Антверпені, Генуї, Венеції, Лондоні.

Першою сформованою глобальною валютною системою була Паризька (з 1867 року до початку 20-х років XX ст.). Характерними ознаками цієї системи були:

- запровадження золотого (золотомонетного) стандарту - офіційне закріплення країнами золотого вмісту в одиниці національної валюти з обов'язковим зобов'язанням центральних банків купувати і продавати національну валюту за золото. Така система стала панівною в Німеччині, Італії, Франції, Голландії,

Данії, Швеції, Норвегії, Росії, Японії, США. В перерахованих країнах паперові банкноти вільно обмінювалися на золото. Для Паризької системи характерним був режим вільно плаваючих валютних курсів із врахуванням попиту і пропозиції; золото використовувалося як грошовий товар; кожна національна валюта мала золотий вміст; відбувався вільний обмін валют на золото.

В умовах золотого стандарту англійський фунт стерлінгів вміщував 113,0016 г чистого золота. Американський долар містив 23,22 г. Оскільки обидві валюти були прив'язані до золота, то один фунт дорівнював 4,87 дол. США.

Система фіксованих курсів у тодішньому середовищі відносно сприятливої загальноекономічної кон'юнктури функціонувала досить успішно. В економічну літературу цей період увійшов як золотий вік у розвитку світової валютної системи.

На зміну першій світовій валютній системі прийшла друга - Генуезька (1922). її основними елементами були:

- золотодевізний стандарт - офіційно встановлений фінансовий паритет валют до долара США, який був конвертований у золото по офіційному курсу;

- збережені золоті паритети;

- відновлений режим плаваючих валютних курсів;

- частково використовувався золотозлитковий стандарт (США, Велика Британія, Франція).

Генуезький етап функціонування світової валютної системи формувався під впливом двох жорстоких потрясінь: Першої світової війни і Великої депресії 1929-1933 років. Він характеризувався глибокими валютними стресами, які суттєво розхитали систему фіксованих курсів. Спроби підтримувати фіксовані валютні курси в цій ситуації виявилися марними. Неконтрольований ріст грошової маси призводив до значного зниження курсів національних валют, дестабілізації платіжних балансів і національних економік.

Генуезька система проіснувала недовго.

У 1944 році була заснована третя світова валютна система в м. Бреттонвудсі (США). Які нові елементи були введені Брет-тонвудською системою? Основні з них наступні:

- збережений в урізаному вигляді золотодевізний стандарт;

- золото продовжувало використовуватися в різних формах;

- обмін на золото здійснювався тільки через долар і лише центральними банками;

- роль резервної валюти де-юре виконували долар і англійський фунт стерлінгів. Але насправді цю роль виконував тільки долар;

- був установлений фіксований валютний курс, який міг відхилятися на 1-3%;

- були створені дві валютно-фінансові і кредитні організації - Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Бреттонвудська валютна система відображала посилення економічних позицій США після Другої світової війни. На той час у США було зосереджено більше половини промислового виробництва капіталістичного світу. На цю країну припадала третина світового капіталістичного експорту і майже 3/4 золотих резервів.

Введення фіксованого валютного курсу і ціни на золото (36 доларів за одну тройську унцію), жорсткої прив'язки всіх валют до долара сприяло твердій фіксації курсу валют. Починаючи з 1947 року і до початку 70-х років США з метою вирівнювання ціни на золото купували його на світовому ринку і продавали тоді, коли ціна сягала недопустимих меж. Однак на практиці відбувалося вимивання золота з міжнародних розрахунків, його перелив у приватний сектор взамін доларових резервів (табл. 2.11).

Встановлення заниженої фіксованої ціни на золото, без сумніву, мало і політичне забарвлення. Це пояснюється тим, що вказаний історичний етап характеризувався надзвичайно напруженими відносинами з основними виробниками золота, якими були СРСР і ПАР. Зрозуміло, що політика фіксованої ціни на золото суперечила інтересам країн - основних його виробників.

Таблиця 2.11. Міжнародні резерви (частка у % )

Бреттонвудська система діяла більш-менш успішно доти, доки перераховані переваги зберігалися. Але ВлКЄ В 60-х роках позиції США виявилися суттєво підірваними. Загострилися суперечності між США і новими індустріальними державами, в першу чергу Японією, ФРН і в цілому із Західною Європою. Внутрішньосистемні суперечності призвели до гострої кризи і розпаду Бреттонвудської угоди.

Пошуки шляхів виходу з кризи об'єктивно привели до необхідності формування нової системи міжнародних валютних відносин. В історію вона ввійшла як Ямайська, оскільки угода була підписана в Кінгстоуні (Ямайка) у 1976 році.

Кінгстоунська валютна система зафіксувала де-юре практику грошово-валютних відносин, які стихійно вже склалися на початку 70-х років внаслідок фактичного розвалу Бреттонвудської системи. Згідно з угодою, кожній країні-члену МВФ надавалося право обирати режим курсу власної валюти. Золото перестало бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і, відповідно, відмінена його офіційна ціна. Відбулася повна демонетаризація золота. Але хоча золото і було виведено з внутрішньої сутності грошей, воно об'єктивно продовжувало впливати на курси валют, було важливим резервним активом.

Кожній із валют країн-учасниць Кінгстоунської системи надано право виконувати роль резервної валюти.

Замість золотодевізного стандарту був введений стандарт СДР. Вартість однієї одиниці СДР визначається на основі валютного кошика, до складу якого входили в свій час (до введення євро) американський долар (39%), японська ієна (18%), німецька марка (21%), англійський фунт стерлінгів (11%) і французький франк (11). У зв'язку з переходом до СДР юридично завершився процес демонетаризації золота. Були відмінені золоті паритети.

У структурі Ямайської валютної системи функціонують й інші валютні угруповання. Продовжує удосконалюватися її організаційно-правова і функціональна структура, поповнюючись новим змістом, адекватним змінам у міжнародних економічних відносинах.

Однак на порозі XXI століття світове співтовариство впритул підійшло до необхідності принципових змін світової валютної системи, формування концептуальних основ співробітництва у валютно-фінансовій і кредитній сферах, які б максимально враховували той факт, що сьогодні розвиток світової валютної системи здійснюється головним чином під впливом двох визначальних взаємозв'язаних і взаємозумовлених, і разом з тим суперечливих, тенденцій - до глобалізації і регіоналізації. Вони виявляють себе в динамічному розвитку регіональних інтеграційних процесів і в прагненні світового співтовариства до координації валютної політики у масштабі світового ринку.

На думку багатьох спеціалістів в галузі валютно-фінансової політики, уже сьогодні є очевидною необхідність, по-перше, відмови від планів переводити СДР у свого роду стрижень світових грошово-валютних і кредитних розрахунків. Адже практика показала, що СДР так і не змогли замінити резервні валюти, країни надавали перевагу конвертованим національним валютам. У зв'язку з цим МВФ провів лише кілька емісій СДР, і сьогодні його частка в загальній сумі резервів країн-учасниць МВФ складає лише 2-3% . По-друге, політика плаваючих валютних курсів сьогодні виявляє більше мінусів, ніж

плюсів. Зокрема, плаваючим валютним курсам притаманні стрімкі непередбачувані коливання, зумовлені впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників. Спроби тактичного характеру провідних країн світового співтовариства протягом двох останніх десятиліть, які були спрямовані на посилення взаємного впливу на валютні курси, очікуваних позитивних результатів не дали. І, нарешті, третє: сформувалася нагальна потреба в трансформації міжнародного валютного механізму шляхом зняття всіх валютних обмежень, у тому числі відміні обмежень не тільки щодо поточних операцій, а й на міжнародний рух капіталів.