Міжнародні організації - Кучик О.С - 2.3.3. Діяльність РСАДПЗ

2.3.3.1. Економічна політика Ради

Програмні документи РСАДПЗ акцентують увагу на політико-економічних питаннях розширення та прискорення торговельно-економічної й виробничої кооперації та інтеграції країн-членів. Механізмом розробки й уніфікації інвестиційної стратегії РСАДПЗ є Інвестиційна корпорація Затоки (ІКЗ, англійська назва — Gulf Investment Corporation), керівником якої нещодавно обрано державного міністра фінансів та промисловості ОАЕ Ахмада Хумейда ат-Таїра. Метою ІКЗ є фінансування проектів спільних підприємств у всіх галузях економіки. ПСЗ займається також пошуком інвестиційних можливостей у всьому світі. ІКЗ бере участь у фінансуванні 18-ти інвестиційних проектів та в їх експертизі. Штаб-квартира ІКЗ є в Кувейті. У рамках РСАДПЗ функціонує також спеціалізована проектно-стандартизаційна Комісія зі штаб-квартирою в Ер-Ріяді. За час своєї діяльності вона асигнувала кошти на розробку проектно-кошторисної документації 574 об'єктів. З огляду на значну кількість спільних проектів країн-членів РСАДПЗ при Раді було утворено також Технічне бюро зв'язків, штаб-квартира якого розташована в Бахрейні.

Під час другої зустрічі в верхах в Ер-Ріяді в листопаді 1981 року держави-учасниці РСАДПЗ підписали Об'єднану економічну угоду (Unified Economic Agreement), яка визначила основні напрямки економічної кооперації на довгостроковій основі. На третій сесії в Манамі в листопаді 1982 року країни Ради домовились, що виконання деяких пунктів Угоди почнеться з 1 березня 1983 року. Оскільки вже тоді відчувалася тенденція до зниження надходжень від нафти, РСАДПЗ усвідомила необхідність уніфікації економічної стратегії, в якій чільне місце відводилося б концепції планового розвитку економік країн Ради. На Угоду покладались чималі сподівання, багато з яких так і не вдалося реалізувати у задуманому обсязі. В угоді, яка нараховує 28 статей, містяться положення про ліквідацію митних зборів і сплат між державами-членами РСАДПЗ у тих випадках, коли товари в країні-експортері мають 40-відсоткову додаткову вартість (ст. II і III). Пропонувалось встановити мінімальну загальну зовнішню тарифну сітку від 4 % до 20 % (ст. IV), узгодити експортно-імпортну політику, сформувати колективні миротворчі сили, які мали б укріпити позицію держав-учасниць Ради у стосунках з іноземними постачальниками (ст. IX), скоординувати політику в нафтовій галузі (ст. XI), промисловості шляхом стандартизації промислового законодавства, спеціалізовано зосереджувати промислові підприємства у тих країнах Ради, де для цього існують відповідні умови (ст. XII). Угода передбачала також координування політики країн Ради в галузі технологій і підготовки кваліфікованої робочої сили (ст. XIV—XVII), формування єдиного підходу до морського, сухопутного та повітряного транспорту (ст. XVII—XX), формування інвестиційної стратегії, координацію монетарної, банківської та фінансової політики аж до введення в обіг спільної валюти (ст. XXI—XXIII).

Одним з найпроблематичніших і водночас найперспективніших пунктів економічної Угоди є стаття XI, яка передбачає координацію політики країн Ради в нафтовій та газовій галузях. Члени РСАДПЗ володіють щонайменше двома п'ятими світових запасів нафти, але складність полягає в тому, що ресурси шести країн Ради розподіляються вкрай нерівномірно. Так, ні Бахрейн, ні Оман не мають достатніх запасів аби забезпечити собі членство в ОПЕК. Членство в цій організації важливе для отримання експортних квот на нафту. Наприклад, Бахрейн з-поміж інших членів РСАДПЗ взагалі опинився в унікальній ситуації, коли тривалий час не експортував сирої нафти, а повністю залежав від продажу перероблених нафтопродуктів. Проблемою для Ради є також різний ступінь державного контролю над усіма нафтовими запасами тієї чи іншої країни. Лише Кувейту вдалося націоналізувати всі ланки економіки. Газ, виробництво якого тісно пов'язане з переробкою сирої нафти, породжує дедалі більше питань з оптимальним розміщенням у регіоні відповідних енергомістких підприємств, безперебійне і надійне функціонування яких, в свою чергу, викликає необхідність впровадження єдиної для всіх членів РСАДПЗ системи енергопостачання. Ця проблема вперше розглядалася ще на четвертому саміті Ради у 80-х роках і з того часу розмови про створення об'єднаної системи енергомереж країн Ради не припиняються. Передбачалося двостороннє здійснення проекту. Перший етап потребував орієнтовно 1,94 млн дол. для об'єднання енергомереж Кувейту, Саудівської Аравії, Катару та Бахрейну. Другий етап, вартістю в 1,4 млн дол., передбачав підключення до системи ОАЕ та Оману. Проект був загалом схвалений і отримав підтримку глав держав-членів РСАДПЗ, але війна в Перській затоці 1990—1991 роках змусила країни Ради відкласти його реалізацію. Проблему не вдалося вирішити й досі, але вже через брак коштів. Адже впродовж декількох років зросла вартість матеріалів та робіт, а також було підготовлене нове спільне дослідження проекту єдиної енергосистеми РСАДПЗ як складової частини об'єднаної енергосистеми всіх арабських країн. З огляду на це, для реалізації проекту вирішено залучити кошти приватного сектора.

З кінця 80-х років XX ст. помітно зросло прагнення країн Ради відігравати більш активну роль у світових господарських зв'язках, спостерігаються серйозні зрушення в міжнародній економічній політиці РСАДПЗ, вимальовується курс на відхід від односторонньої орієнтації на Захід, прагнення відшукати своє місце в міжнародному розподілі праці, вийти за рамки регіональних пріоритетів, продемонструвати свій політико-економічний та фінансовий потенціал на світовому рівні, чітко простежується лінія на встановлення збалансованих відносин з різними країнами, пошуки нових ринків, зокрема в Центральній та Східній Європі.

Основними торговельно-економічними партнерами країн Ради е ЄС, Японія та США. Значна увага надається розвитку зв'язків з ЄС. Ратифікована і вступила в силу з 1 січня 1990 року Угода про співробітництво, яка була підписана 5 червня 1988 року. Сьогодні на РСАДПЗ припадає 35 % усіх іноземних інвестицій в ЄС, експорт країн ЄС в Затоку перевищує 13 млрд дол. США. РСАДПЗ та ЄС впродовж декількох останніх років ведуть переговори щодо угоди про вільну торгівлю. На шляху її досягнення стоять такі перепони, як відсутність уніфікованих митних тарифів серед країн Ради та наполягання ЄС на введенні податку на енергоносії. Саудівська Аравія, Оман, ОАБ, Катар, Кувейт та Бахрейн щорічно проводять переговори щодо створення між собою спільного ринку — основної мети їхнього об'єднання в 1981 році в Раду Співробітництва, проте й досі не можуть дійти згоди стосовно єдиних митних тарифів, які в цих країнах коливаються від 4 до 20 відсотків. Уніфікація митних тарифів серед самих країн-членів Ради — головна передумова, з позиції ЄС, для створення зони вільної торгівлі між двома угрупованнями держав. Разом з тим країни Ради домагаються безмитного доступу своїх нафтопродуктів на європейський ринок, розглядаючи податок на енергоносії, на введенні якого наполягають ЄС та США, як загрозу для прибутків, які вони отримують від нафти. Досягнення Угоди про вільну торгівлю стримується також побоюваннями ЄС, що в разі зняття 13—15-від-соткових податків на нафтопродукцію держав-членів РСАДПЗ європейський ринок буде наповнений дешевшою продукцією з регіону Затоки, що може негативно позначитись на нафтопереробній промисловості ЄС. Рада ж наполягає на знятті тарифів як на нафтопродукти, так і на європейські товари. Водночас податок підніме вартість енергоносіїв для кінцевих споживачів, що, в свою чергу, викличе підвищення цін на товари та послуги, які експортуються в країни, що розвиваються. Це має негативно вплинути на світову торгівлю, а відтак і на економічний розвиток. У 1994 році ЄС дав, нарешті, згоду на те, щоб передати арабським країнам Затоки окремі технології, які ставлять за мету створення індустріальної бази та диверсифікацію залежної від нафти економіки. ЄС погодився включити країни Ради до своєї "інвестиційної програми", яка підтримує створення малих та середніх спільних підприємств за участю обох сторін. Програма має позитивно відбитися на економіках країн Ради та сприяти підвищенню кваліфікації їхньої робочої сили, надати нові можливості для бізнесменів цих країн. Вона спрямована на розвиток торгівлі між двома спільнотами держав і на підтримку тих проектів, які ефективно сприятимуть розширенню технічного співробітництва. Європейськими банками передбачається фінансування промисловості, сільського господарства та послуг. На думку аналітиків, цей крок ЄС зроблений у відповідь на неодноразові прохання РСАДПЗ щодо розробки спільних промислових проектів та передачі технологій, що диверсифікувало б джерела надходження їхніх прибутків. І все ж ні ЄС, ні США та Японія — два інші головні партнери РСАДПЗ — не виявляють особливого ентузіазму щодо участі у великих проектах у регіоні Затоки, розглядаючи місцевий ринок як незначний, а ситуацію в регіоні як нестабільну. В обмін на технології країни Ради пропонують потенційним партнерам стабільні довготермінові поставки сирої нафти. Декілька зустрічей з цього питання завершилися безрезультатно, а небажання ЄС допомогти країнам Ради технологіями викликає нарікання з боку цих країн, які не влаштовує, щоб їх розглядали лише як ринки збуту товарів. З огляду на ці обставини, відшукати свою специфічну технологічну нішу в країнах Ради могла б Україна.

Принагідно можна зазначити, що 18 травня 1996 року Генеральний секретар РСАДПЗ Джаміль Худжейлан зустрічався з Послом Росії в Саудівській Аравії з метою обговорення шляхів розвитку стосунків Ради з Росією. 2—4 листопада 1993 року в Дубаї під егідою міністерства фінансів та промисловості ОАЕ, Організації промислового розвитку ООН (ЮНІДО), Арабської корпорації інвестиційних гарантій (Arab Corporation for Investment Guarantees), Світового Банку, Економічного Департаменту Дубаю та Федерації Торгово-промислових палат ОАЕ відбувся симпозіум з питань інвестиційної політики в арабських країнах. Головна мета симпозіуму — активізувати сприяння міжарабським інвестиціям і створити спеціальний орган для виконання цього завдання. Учасники симпозіуму звернулися до арабських країн із закликом переглянути інвестиційну стратегію, сприяти внутрішнім інвестиціям та стримуванню відтоку капіталу за межі регіону. За оцінками Арабської ліги, ООН, Світового банку та інших інституцій, арабські інвестиції в арабських країнах становили в 1993 році близько 26 млрд дол. СІЛА. Водночас арабські активи за кордоном сягали 680 млрд дол., до яких додавалось 100 млрд дол. у формі приватних вкладів арабських громадян в іноземних банках. Закордонні активи, які належать здебільшого арабським країнам Перської затоки, включали близько 200—300 млрд дол. у цінних паперах і близько 260 млрд дол. у банківських депозитах. Важливим чинником переорієнтації інвестиційної політики з розвинутих країн Європи й Америки є затяжний економічний спад, зниження показників темпів економічного росту в них до рівня, який значно відстає від темпів росту азіатських країн, наприклад, Індії, що у кінцевому підсумку призводить до зниження прибутків від інвестицій. У той же час, економіка країн-членів РСАДПЗ потребує додаткових капіталовкладень з огляду на необхідність подолання в їхньому розвитку майже 90-відсоткової залежності від експорту нафтопродуктів.

Сьогодні на порядку денному у країнах РСАДПЗ стоїть питання диверсифікації економіки, що неможливо без додаткових інвестицій. З метою забезпечення притоку додаткових інвестицій у країни РСАДПЗ було рекомендовано три найважливіші заходи, а саме: створення у цих країнах більш сприятливого інвестиційного середовища, забезпечення інвестиційних можливостей у вигляді конкретних інвестиційних проектів і створення ефективного органу сприяння інвестиційній діяльності. У 1993 році, незважаючи на скорочення надходжень від продажу нафти і нафтопродуктів, економічний ріст країн РСАДПЗ склав понад 6 %. Валовий національний продукт (ВНП) країн Ради досяг 201,1 млрд дол. порівняно з 190,4 млрд дол. в 1992 році, що свідчить про його ріст на 5,6 %. Позитивні темпи росту зафіксовані в усіх країнах-членах Ради, але вони значно відрізняються між собою з огляду на суттєві коливання видобутку нафти в кожній з них. Найбільші темпи росту зафіксовані в Кувейті. Збільшення пояснюється значним зростанням видобутку нафти в країні після того, як ОАЕ завершили в Кувейті ремонтні роботи в нафтовій галузі, яка серйозно постраждала в результаті іракського вторгнення. У Саудівській Аравії зафіксовано низькі темпи росту. В ОАЕ, які займають друге місце в арабському світі з видобутку нафти, зафіксовані аналогічні темпи росту.

Позитивні темпи росту були зафіксовані в 1993 році також і в інших державах-членах РСАДПЗ. Незважаючи на те, що середні темпи росту в країнах Ради були вищими, ніж середньосвітові, вони залишаються значно нижчими від досягнутих в середині 70-х — на початку 80-х років. Більшість держав РСАДПЗ тоді повідомляли, що ріст в їхніх економіках складав від 10 до 15 % на рік у зв'язку з масовими капіталовкладеннями в інфраструктуру. Однак, після 1993 року в деяких країнах РСАДПЗ почали фіксуватись від'ємні показники, викликані коливанням цін та несприятливою кон'юнктурою на світовому ринку нафти. Це змусило більшість з них піти на певне стимулювання промисловості, її диверсифікацію, а також здійснити певні реформи, включаючи приватизацію. Промислове виробництво за останні декілька років постійно зростало переважно за рахунок значних інвестицій. Зростання зафіксовано і в торгівлі та сільському господарстві. Разом з тим надходження від нафти в реальних доларових цінах зменшилось у зв'язку з різким падінням номінальних цін на сиру нафту майже до рівня 1973 року. Однак ОАПЕК очікувала підвищення цін на нафту в наступні роки, що підтверджується сучасними тенденціями. ОАПЕК, яка базується в Кувейті і до якої входять Саудівська Аравія та дев'ять інших ключових арабських країн-виробників нафти, зазначала, що ціни на нафту початку 90-х років еквівалентні 6 дол. у реальному підрахунку на 1973 рік, коли ціна на нафту складала в середньому 3,1 дол. за барель. "Це означає, що в той час, як номінальні ціни на нафту з 1973 року по 1993 рік зросли майже в п'ять разів, реальна ціна збільшилась лише на 95 % ", — зазначала в своєму щомісячному бюлетені ця організація. Згадані події супроводжувалися змінами в рівнях експорту нафти країнами-членами РСАДПЗ. їхні доходи в реальних цінах зросли в 1980 році, перед тим як почали знижуватись і досягли рекордно низького рівня в 23 млрд дол. у 1986 році. Від такої ситуації особливо постраждала Саудівська Аравія — найбільший виробник і експортер сирої нафти у світі. її доходи в поточних цінах зменшились.

Падіння цін на нафту в Саудівській Аравії спричинило також скорочення її виробництва. З пікового рівня в 12 млн барелів у день у 1980 році, країна, яка контролює четверту частину видобутку сирої нафти в світі, почала видобувати в середньому 5 млн барелів у день після 1986 року до того, поки їй вдалось поступово наростити видобуток до 8 млн барелів у день у 1990 році. Передбачалось, що це підвищення покриє витрати приблизно 4 млн барелів у день у зв'язку з припиненням поставок з Іраку і Кувейту під час війни в Перській затоці. Тим часом у центральній частині Саудівської Аравії, південніше Ер-Ріяду, виявлено два нових нафтових поля. За останні роки в цьому районі королівства загалом відкрито 9 нових нафтових полів. Загальні запаси національних родовищ, які розробляє компанія "АРАМКО", наближаються до 269 млрд барелів нафти і 180 трлн кубічних футів газу. У зв'язку з відкриттям та розробкою нових родовищ різко зріс також видобуток нафти в ОАЕ. Емірати, які видобували близько 0,8 млн барелів у день 15 років тому, зараз видобувають близько 2,2 млн барелів у день. Суттєво знизились темпи росту економіки Катару, які колись були найвищими на Близькому Сході; значно меншою стала динаміка росту ВНП Кувейту порівняно зі 100-від-сотковим ростом у 1993 році. Слід також додати, що видобуток нафти поступово зростає і в сусідньому з країнами-членами РСАДПЗ Ємені, де її розвідані запаси становлять 2 млрд барелів. 22 компанії США, Канади, Великої Британії і Франції вклали в освоєння єменських нафтових запасів близько 200 млн дол. і продовжують пошукові роботи.

Негативні наслідки для економік країн-членів Ради мала війна проти Іраку 2003 року, яка негативно вплинула насамперед на такі галузі економіки, як транспорт, туризм, фінанси і виставковий бізнес. А в ряді сфер спостерігалася депресія вже до початку війни.

Найпомітніші негативні наслідки війни спостерігаються в галузі туризму. Різке зменшення кількості туристів в ОАЕ, Бахрейні, Катарі, Кувейті і Саудівській Аравії призвело не лише до зменшення попиту в ресторанах та готелях, але й на ринку золотих виробів та дорогоцінних прикрас.

Входження Перської затоки в зону небезпеки першого ступеня під час війни в регіоні у 2003 році негативно позначилося на повітряних та морських перевезеннях у регіоні. Оскільки країни Ради ввозять з-за кордону більшість необхідних видів товарів, зростання оплати за страхування та морського тарифу призвело до помітного подорожчання імпортних товарів.

Війна також завдала удару економіці виставок і ярмарок країн РСАДПЗ. Найбільших збитків зазнав Дубай (ОАЕ). В минулому році Дубай щорічно організовував понад 60 великомаштабних виставок, прибуток від яких перевищував 100 млн доларів США.

Після початку війни в Іраку 2003 року більшість виставок була перенесена, а деякі а них — відмінені.