Міжнародні організації - Кучик О.С - 2.3.3.6. РСАДПЗ та Ізраїль

Як зазначається в документах та деклараціях РСАДПЗ, "у сфері зовнішньої політики курс Ради є чітким, позбавленим будь-якої двозначності і непорозумінь. Його основою є неприєднання до блоків, повага до норм міжнародного права, невтручання у внутрішні справи інших держав, наполеглива праця на благо укріплення основ миру та справедливості між народами, встановлення безпеки і стабільності в усьому світі". Країни-члени РСАДПЗ підтримують конструктивні мирні зусилля, які докладає світове співтовариство для урегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту та палестинської проблеми, на підставі норм міжнародного права, резолюцій Ради Безпеки ООН № 242 та 338, принципу

"земля в обмін на мир", повного виводу ізраїльських військ з усіх окупованих арабських територій, насамперед зі Святого Єрусалиму. РСАДПЗ неодноразово висловлювала своє занепокоєння з приводу відсутності помітного прогресу на сирійсько-ізраїльских та лівано-ізраїльських переговорах, постійних зазіхань Ізраїлю на суверенітет Лівану. Вона вимагала від Ради Безпеки ООН чинити більший тиск на Ізраїль для беззастережного виконання Резолюції № 425 Ради Безпеки стосовно негайного і безумовного відходу з півдня Лівану. Особливу увагу Рада приділяє стосункам з мусульманським світом, невід'ємною частиною якого є її країни-члени. РСАДПЗ підтримує ісламські держави та організації, зокрема ОІК, надаючи її робочим органам можливість для проведення зустрічей та інших видів діяльності в країнах Ради, дієво обстоюючи перед світовим співтовариством загально-ісламські інтереси і вартості. Саме цією позицією зумовлена підтримка афганського народу і заклики Ради до різних угруповань покласти край збройним сутичкам задля загальнонаціональних інтересів, дотримуватись положень Мекканської угоди, приєднатись до зусиль ООН, спрямованих на те, щоб до цієї мусульманської країни повернулись мир, спокій, стабільність і безпека. Країни Ради послідовно виступають на боці боснійських мусульман проти боснійських сербів, рішуче вимагаючи від Ради Безпеки ООН вживання всіх необхідних заходів аж до застосування на підставі статті 42-ї сьомого розділу Статуту ООН сили для встановлення в Боснії та Герцеговині миру й безпеки. Вони також вимагають відмінити ембарго, накладене на продаж зброї боснійським мусульманам на підставі 51-ї статті Статуту ООН. РСАДПЗ надає особливого значення відносинам з міжнародними організаціями, насамперед Лігою арабських держав, з Генеральним секретаріатом якої проводяться регулярні консультації, наради та зустрічі. В основі численних контактів Ради з ООН лежить її прагнення керуватись у своїй зовнішній політиці принципами міжнародного права. Постійні ділові контакти Рада підтримує і з регіональними організаціями, зокрема з Організацією африканської єдності.

2.3.3.6. РСАДПЗ та Ізраїль

Позиція РСАДПЗ стосовно Ізраїлю визначається двома протилежними чинниками. Перший — це ізраїльська експансійна політика стосовно сусідніх арабських держав, окупація арабських територій, включно з мусульманськими святинями Єрусалиму. Другий — усвідомлення країнами Ради факту підтримки Ізраїлю з боку Заходу і, особливо, США. До початку 90-х років XX ст. домінував перший чинник, який спричинив розрив країнами Ради будь-яких стосунків з Ізраїлем і навіть табу на вживання назви цієї держави в ЗМІ. Як евфемізм домінувала номінація "ворог", а іноземцям, які мали відмітку в паспортах про навіть короткочасне перебування в Ізраїлі, був заборонений в'їзд до країн Ради. На початку 90-х років світове співтовариство та Близький Схід стали свідками подій, які істотно вплинули на ставлення країн Затоки до стосунків з Ізраїлем. Розпад СРСР та соціалістичного блоку позбавив арабські країни могутнього важеля протистояння Ізраїлю та його західним прибічникам, які постачали йому озброєння. Водночас посилився розкол арабського світу внаслідок іракської агресії проти Кувейту. Його звільнення військами США та союзників посилило позиції Заходу в регіоні. Тим часом Ізраїль, ставши одночасно з Саудівською Аравією жертвою іракського ракетного обстрілу, опинився по одну сторону барикади разом зі своїм багатолітнім ворогом. Мирні зусилля ООН та активна дипломатія США зрушили з місця процес близькосхідного врегулювання, що також помітно вплинуло на позиції країн Ради щодо Ізраїлю. Першим безпосереднім контактом між ними стала участь ізраїльської делегації в міжнародній конференції з проблем водних ресурсів в Омані (квітень 1994 року). Відтоді стосунки Ізраїлю з цією країною динамічно розвивалися. На початку листопада 1994 року заступник міністра закордонних справ Ізраїлю Йосі Бейлін провів у Маскаті переговори з вищим керівництвом Оману щодо відкриття ізраїльського "бюро зв'язків" між обома країнами. Цей крок розглядався ізраїльськими керівниками як початок нормалізації стосунків Ізраїлю з арабськими країнами Затоки. Станом на кінець травня 1996 року в Маскаті відбулося офіційне відкриття ізраїльської торговельної місії у складі чотирьох працівників з подальшим розширенням представництва до шести осіб, не враховуючи допоміжний місцевий персонал. Голова місії Бен Хаїм вважає, що співробітництво Ізраїлю з Оманом має добрі перспективи, зокрема в галузях сільського господарства, опріснення води та технологій. Зі свого боку, оманський міністр з міжнародних питань Юсуф ібн Аляві Абдаллаг під час прес-конференції 23 травня 1996 року зазначив, що відкриття ізраїльської торговельної місії в Маскаті є важливим кроком, спрямованим на підтримку близькосхідного мирного процесу.

Також активізувались взаємні контакти між Катаром та Ізраїлем. В інтерв'ю телебаченню ОАЕ в травні 1996 року з нагоди 15-річчя РСАДПЗ Генеральний секретар Ради шейх Джаміль аль-Худжейлан зауважив, що ініціативи таких країн, як Оман та Катар налагодити стосунки з Ізраїлем є їх правом і особистою справою. Рада не чинить жодних перепон цим країнам у реалізації цього права. У 1994 році держави-члени РСАДПЗ прийняли рішення про відміну так званого бойкоту другого рівня Ізраїлю, після чого фірми країн Ради отримали можливість підтримувати контакти з компаніями третіх країн, які мають торговельні стосунки з єврейською державою. Але формально чинним залишається "бойкот першого рівня", тобто заборона прямої торгівлі з ізраїльтянами. Досі тільки дві арабські держави — Єгипет та Йорданія — підписали угоду з Ізраїлем, відтак на офіційному рівні вийшовши з арабського "санітарного кордону", створеного навколо єврейської держави.

Пом'якшення непримиренної позиції країн Ради до Ізраїлю і позитивне сприйняття процесу близькосхідного врегулювання разом з тим не виключає критичних, а подеколи і відверто ворожих акцій щодо Тель-Авіву, звинувачень Ізраїлю у непослідовному виконанні рішень міжнародного співтовариства і спробах повернути мирний процес у вигідне для себе русло. Країни-члени РСАДПЗ продовжують висловлювати свою стурбованість через відсутність помітного прогресу в переговорах із Сирією та Ліваном, що викликано небажанням Ізраїлю виконувати домовленості, досягнуті свого часу на Мадридській мирній конференції з Близькосхідного врегулювання, принципу "земля в обмін на мир". РСАДПЗ рішуче займає позицію, що основою мирного процесу залишається досягнення справедливого всеохоплюючого миру у всіх напрямках, повний вихід Ізраїлю з усіх окупованих арабських територій, повернення палестинцям їхніх прав, створення повноцінної незалежної держави Палестина. З цього приводу країни Ради неодноразово зверталися до світового співтовариства, насамперед до Ради безпеки ООН, з вимогою вплинути на Ізраїль щодо незмінного статусу Єрусалиму відповідно до його кордонів станом на 1967 рік, дотримання ним міжнародних правових рішень стосовно цього міста та зобов'язань щодо недопущення змін у співвідношенні етнічного складу населення Єрусалиму під час перехідного періоду. Особливе занепокоєння країни РСАДПЗ висловлюють з приводу наявності в Ізраїлю ядерного арсеналу, що є чинником постійної загрози безпеці регіону Затоки і всього Близького Сходу. На зустрічі на найвищому рівні в Каїрі 22—23 червня 1996 року вони повторили свою вимогу про необхідність приєднання Ізраїлю до договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї, закликали його до відкриття своїх ядерних об'єктів для міжнародної інспекції, підтвердивши свою рішучість вжити відповідних заходів для захисту регіону від ядерної загрози.