Міжнародні організації - Кучик О.С - 2.4.6. ОПЕК у сучасному світі

До кінця 90-х років на світових ринках нафти зберігався досить стійкий баланс між пропозицією і попитом, що сприяло підтриманню цін на рівні 17—20 дол. за барель (тільки в 1986 році відбулося короткотермінове падіння цін до 10 дол.) [З, с. ЗО].

Раптове падіння цін почалося в кінці 1997 року, а в 1998 році світовий ринок нафти був охоплений кризою. Експерти наводять багато причин цього різкого падіння ціни на нафту. І багато з них звинувачують рішення ОПЕК, ухвалене в кінці грудня 1997 року в Джакарті, про збільшення добування нафти на 123 млн барелів/ день [3, с. ЗО], внаслідок чого на ринок потрапили додаткові об'єми нафти, знизивши ціну на неї. Проте, на думку Генерального секретаря ОПЕК Р. Лукмана, рішення ОПЕК жодним чином не могло спричиняти появу надлишкової нафти. Він наводив такі факти: в 1998 році виробництво нафти країнами-членами ОПЕК становило 27,8 млн барелів у день, причому в жовтні воно сягнуло позначки нижче 27 млн барелів у день. У результаті ціни на нафту знизились до 9—10 дол. за барель. За неофіційними даними, втрати ОПЕК за цей час становили 50 млрд дол., а Росії близько 9 млрд дол. [12].

У 1999 році країни ОПЕК вирішили скоротити видобуток нафти. їх підтримали і країни-експортери нафти, які не входять в ОПЕК — Росія, Мексика, Норвегія та Оман. До грудня 1999 року світові ціни на нафту вже знаходились на рівні 23—25 дол./бар.

У березні 1999 року країни ОПЕК на Конференції ухвалили новий механізм, який сприятиме підтриманню ціни на нафту в межах 22—26 дол./бар. Якщо ціна перевищує 28 дол. протягом 20 днів поспіль, то ОПЕК приймає рішення збільшити видобуток нафти на 500 тис. барелів за добу і розподіляє її пропорційно між своїми членами. У випадку падіння ціни нижче 22 дол. протягом 20 днів підряд добування скорочується також на 500 тис. барелів на добу. Якщо після цього ціна не стабілізується в ціновому коридорі 22—28 дол., то через 20 днів вводиться поправка [3, с. 30].

Новий механізм регулювання цін дозволяє вирішити принаймні два завдання:

1) знижується кількість комерційних запасів;

2) країни ОПЕК перетворюються в "закритих виробників нафти", котрі за взаємною згодою збільшують або знижують рівень добування нафти.

Для діяльності ОПЕК 90-х років характерною рисою є співпраця з іншими організаціями і нафтодобувними країнами-нечленами ОПЕК з метою стабілізації цін на нафтовому ринку. З 1991 року ОПЕК, Європейський Союз і Міжнародне енергетичне агентство проводять зустрічі для обміну інформацією в галузі енергетики, промислової співпраці, екологічних проблем, використання ринкових механізмів і транспарентності нафтового ринку. Неофіційні контакти ОПЕК має також з провідними транснаціональними нафтовими компаніями та їх асоціаціями на різних конференціях і форумах. Важливу роль у підтримці таких зв'язків відіграє Центр глобальних стратегічних досліджень ОПЕК у Лондоні.

Із шести лідерів світової нафтодобувної промисловості четверо не входять в ОПЕК: Росія, США, Норвегія і Китай. Проте США і Китай, постачаючи свою сировину на внутрішній ринок, не входять і в першу десятку експортерів. Тому увага ОПЕК звернена на Росію з видобутком нафти 6,7 млн бар./добу (дані ОПЕК) і Норвегію — 3,3 млн бар./добу. За обсягом експорту Росія і Норвегія знаходяться в першій п'ятірці. Генеральний секретар ОПЕК стверджував: "Ми просимо ці країни про допомогу в координації зусиль на ринку нафти. Ця ж Росія могла б змінити рівень нафтодобування на 50—100 тис. барелів, не більше. Для неї це не спричинило б труднощів" [14].

Не будучи членом ОПЕК, Норвегія, як і Мексика, неодноразово змінювала рівень нафтодобування на ЇЇ прохання. Мексика, Норвегія, Оман, Росія зберігають при ОПЕК статус спостерігача і право бути присутніми на її планових конференціях. Аналогічний статус прагне отримати Єгипет. А Мексику взагалі інколи помилково називають членом ОПЕК.

На 1997 рік припадають перші стосунки Росії з керівництвом ОПЕК. Додатково вивчалась політика організації, проводились розмови з керівництвом. Росія, яка є одним з провідних світових виробників і експортерів нафти, була зацікавлена у збереженні стабільності на світовому ринку нафти. Таким чином, з'явилась підстава для діалогу.

24 червня 1998 року відбулася 105-та конференція країн-членів ОПЕК. Росія вперше взяла участь у цьому заході як спостерігач, як Мексика й Оман.

На двосторонньому рівні на цій конференції було досягнуто домовленості про подальше співробітництво Росії та ОПЕК, включно з обміном інформацією. Йшлося про організацію круглого столу для обговорення перспектив розвитку світового ринку нафти. Ця домовленість була уточнена в грудні 1998 року на 106-й конференції. Тоді ж було вирішено при підтримці ОПЕК і Мінпаливенерго видавати спеціальний щомісячний бюлетень "Інтерпетролеум: огляд світових енергетичних ринків".

У лютому 1999 року у Відні був проведений круглий стіл "Росія — ОПЕК" за участю міністра палива й енергетики та Секретаря ОПЕК. Дискутувались питання, пов'язані з перспективами розвитку світового ринку нафти, цінами на нафту, загальні тенденції розвитку світових енергетичних ринків, проблеми екологічного характеру. З російського боку участь взяли провідні нафтові компанії і ряд банків. За круглим столом експерти ОПЕК зазначили, що не прогнозуватимуть розвиток ситуації на енергетичних ринках, а обговорювали тільки можливі сценарії. Зі сторони російських експертів були визначені перспективи розвитку вітчизняної нафтодобувної промисловості. Особливий інтерес експерти ОПЕК виявили до прийняття закону про розподіл продукції, а також цікавилися проблемами "каспійської нафти" з огляду на можливість впливу на світовий ринок нафти. Було прийнято рішення про регулярне проведення таких заходів. Наступне засідання круглого столу запланували влітку 1999 року в Москві.

На Конференції ОПЕК у березні 2001 року основним предметом обговорення була проблема утримання рівня цін на нафту. Ціна на нафту повільно знижувалась і ОПЕК планували скоротити квоти видобутку нафти на 0,5—1 млн барелів у день. Після активних дебатів і консультацій ОПЕК (Венесуела пропонувала скоротити на 2 млн, а Лівія — взагалі на 3 млн барелів) все ж прийняла рішення про зменшення видобутку нафти на 1,5 млн барелів. Тут потрібно врахувати також і соціально-економічні проблеми, які стоять перед різними країнами ОПЕК. Венесуела знаходиться на межі нафтодобування і навіть підтримання сучасного рівня видобутку в майбутньому потребує багатомільярдних інвестицій. У режимі санкцій знаходиться Ірак, який не може самостійно навіть встановити ціну на експортну нафту. Саудівська Аравія володіє невикористаними потужностями, тому її цікавлять стабільні, а не високі ціни.

Хоч було заплановано скорочення на 1,5 млн барелів, реально, за інформацією спеціалістів, відбулось скорочення тільки на 880 тис. [14].

Наступного 2002 року рівень видобутку нафти коливався в межах 21,7 млн барелів на день. На одноденній конференції ОПЕК, яка відбулася 19 вересня в Токіо, міністр енергетики і шахт Алжиру Шакіб Хелліль повідомив, що рішення Організації про збереження рівня видобутку нафти у розмірі 21,7 млн барелів на день діятиме лише протягом четвертого кварталу 2002 року [14]. Проте до кінця року, в результаті обмежень на видобуток нафти й очікування учасників енергетичного ринку внаслідок можливої американської воєнної операції проти Іраку, різко зросли ціни на нафту, сягнувши майже ЗО дол. за барель.

У січні 2003 року ОПЕК, побоюючись різкого зростання цін у випадку висадки американських військ в Іраку, зробила несподіваний крок — звернулася до незалежних експортерів нафти Росії, Мексики і Норвегії з проханням збільшити експорт нафти. Представники ОПЕК визнають, що картель не зможе негайно і повністю компенсувати припинення поставок нафти одночасно з Венесуели (припинила поставки нафти в розмірі близько 2,5 млн барелів у день) й Іраку. Ще минулого року в кінці вересня колишній міністр паливної промисловості Саудівської Аравії шейх Ахмед Закі Ямані стверджував: "Якщо буде війна і якщо президент Іраку Саддам Хусейн відчує, що він програє, то його хімічна зброя вистрілить у бік Кувейту і Саудівської Аравії. І в цьому випадку ви (західний світ) отримаєте ціну 100 доларів за барель, оскільки експорт з цих країн припиниться".

У березні 2003 року ціна за барель сирої нафти на світовому ринку досягла рекордної позначки — 34,5 дол. США. Отже, 25 березня у Відні відбулася позачергова консультативна зустріч представників країн-експортерів нафти в межах конференції ОПЕК. На порядку денному було "гаряче питання": чи можливе різке падіння цін на нафту після завершення військових дій в Іраку?

Загроза дуже серйозна — паніка нафтового ринку може обернутися різким обвалом цін. Щоб запобігти ціновій кризі, сторони вирішили скоротити квоти видобутку нафти на 2 млн барелів удень. Фактично це навіть не скорочення квоти — обмеження діяло в рамках ОПЕК досить давно. Проблема була в дисципліні експортерів — перед початком бойових дій фактично всі країни перевищили квоту саме на 2 млн барелів. У квітні ціна знизилась до 24,3 дол. І саме в таких межах ОПЕК прагнула втримати ціну. Але це було непростим завданням, оскільки до видобутку нафти знову приєдналися 4 свердловини іракської Румейли.

Середня ціна на нафту на світовому ринку, виражена через "кошик ОПЕК" в 2003 році дорівнювала 28,10 дол./бар. Аналітики відзначають, що середня ціна "кошика" за 2003 рік встановилася майже на 15 % вище за аналогічний показник попереднього року і досягла нового абсолютного рекордного значення за всю історію.

На сесії ОПЕК в лютому 2004 року прийнято рішення скоротити видобуток нафти на мільйон барелів на добу — з 24,5 до 23,5 млн барелів, щоб не допустити різкого падіння цін на нафту після закінчення зимового сезону. Проте плановане скорочення квот негайно викликало різке зростання цін на нафту. На початку березня ціна на нафту з "кошика ОПЕК" перевищила 32 дол. за барель і вони продовжують зберігатися на високому рівні. Тому "ключові країни", члени ОПЕК, зробили висновок, що попереднє рішення було помилковим. У результаті 11 березня Організація вирішила тимчасово відмінити діючі в картелі квотні обмеження на виробництво нафти. ОПЕК вдалася до таких заходів, щоб збити ціни на нафту. Як повідомив голова Конференції ОПЕК, міністр енергетики і природних ресурсів Індонезії Пурномо Юсгіанторо, тимчасова відміна квот на нафту повинна сприяти утриманню цін в межах в 22—28 дол. за барель.

Наступна, 130-та, конференція ОПЕК відбулася у Відні 31 березня. У ній взяли участь представники країн-спостерігачів, у тому числі Росії, Казахстану, Мексики, Оману, Анголи та інших держав-нафтовиробників, що не входять до складу світового нафтового картелю. На конференції заплановано розгляд питання стратегії ОПЕК до кінця року, а також, обрання нового генерального секретаря картелю.

Отже, коли була створена Організація країн-експортерів нафти, мало хто вірив в її майбутнє. Нафтові компанії, як і преса, сприйняли нову організацію зі скептицизмом. Таке ставлення до організації було зумовлене, перш за все, політичним забарвленням режимів країн, а також різними підходами до вирішення нафтових проблем. Загальна думка зводилась до того, що новостворена організація розпадеться внаслідок внутрішніх протиріч. Але тим не менше ОПЕК не перестала існувати, не розпалася, а навпаки, за кілька років зміцніла і перетворилася в найбільш впливову організацію на нафтовому ринку, потіснивши найбільших монополістів, утворивши енергетичну кризу — і "перевернувши з ніг на голову" всю ситуацію, яка здавалась такою стабільною, не тільки на нафтовому ринку, але й у світовій економіці та політиці в цілому.

У 2000 році країни-члени відсвяткували сорокарічний ювілей своєї організації. За цей період вона пройшла нелегкий шлях — від перших несміливих кроків до завоювання передового становища на ринку нафти. 40 років тому ця подія стала однією з найбільш революційних у світовій економіці XX століття. Важкий початок ОПЕК пов'язаний з тим, що вона замахнулась на наймогутнішу монополістичну організацію — Міжнародний нафтовий картель.

Протягом 60—70-х років частка доходів країн-експортерів від експорту нафти зросла, деякі країни взагалі націоналізували частину своєї нафтової промисловості. Бомба вибухнула в жовтні 1973 року, коли США підтримали Ізраїль у війні з Єгиптом. У відповідь Саудівська Аравія й інші арабські експортери оголосили ембарго на експорт нафти в США. Сумніви найбільших скептиків були розвіяні остаточно: тепер саме ОПЕК, а не "сім сестер", є найбільшою силою на ринку нафти.

Ні на хвилину не вщухали і суперечки між членами ОПЕК. Члени ОПЕК перевищують установлені ними ж квоти видобутку. ОПЕК, як і раніше, залишається ареною боротьби двох сил: "помірних" країн, що виступають за середній рівень цін на нафту, і "радикалів" (Ірак, Лівія), що домагаються максимального рівня цін. Але, незважаючи на розбіжність інтересів, їх багато що об'єднує. Вони розуміють, що без організації самостійно не зможуть контролювати ринок нафти. Діяльність Організації, як політична, так і економічна, тісно пов'язана з нафтою. На її планових Конференціях країни-члени обговорюють кількість, якість, умови видобутку і рівень цін на нафту.

У 90-х роках XX ст. ОПЕК співпрацює з іншими країнами-експортерами нафти — Росією, Норвегією, Мексикою, Оманом. Існувала навіть пропозиція президента Венесуели Ернеста Мартеса про вступ Росії і Венесуели в ОПЕК [14]. Той факт, що від організації залежить ситуація на міжнародному ринку нафти, сьогодні визнають всі. ОПЕК знайшла свою нішу в сучасних міжнародних відносинах. Вона визначає рівень цін на нафту, в цій якості вона і збережеться. Це не випадкове об'єднання, а щось особливе, найважливіший сегмент на ринку нафти.

Незважаючи на внутрішні протиріччя і проблеми останніх десятиліть, ОПЕК не розпалася. Не станеться цього і найближчим часом. Хоча керівники ОПЕК усвідомлюють, що "нафтова зброя" — це двосторонній меч. Якщо ціни надто завищені, рентабельнішими стають інші джерела енергії. Енергія сонця, вітру, морських припливів, повторне використання вугілля — все це може великою мірою замінити в майбутньому нафту. Щоправда, Захід не дійшов поки що згоди у вирішенні цієї проблеми. Зараз ОПЕК немає альтернативи — оскільки немає альтернативи нафті. А оскільки наступні 20—25 років заміну нафти точно не знайдуть, за майбутнє ОПЕК можна не хвилюватися.

Якщо ОПЕК пережила всі катаклізми своєї 40-літньої історії, мабуть, вона дійсно потрібна й експортерам, і ринкові в цілому.

Список використаної літератури

1. Андресян Р. Н., Казюков А. Д. ОПЕК в мире нефти. — М.: Наука, 1978. — 232 с.

2. Андреев Р. Арабские страны против картеля-грабителя // Азия и Африка сегодня. — 1961. — № 3.

3. Банков Н.ш Александрова И. Производство и потребление топливно-енергетических ресурсов в 20 в.// Мировая економика и международные отношения. — 2001. — № 9. — С. 28—30.

4. Валькова Л. В. Саудовская Аравия: нефть, ислам, политика. — М., 1987. — 255 с.

5. Дюразель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів: Пер. з фр. — К.: Основи, 1999. — 903 с.

6. Економіка зарубіжних країн: Підручник. — К., 1998. — 416 с.

7. Инджикян Р. О. ОПЕК в мировом капиталистическом хозяйстве. — М., 1989. — 152 с.

8. Комлев Л. И. В борьбе с нефтяными спрутами. — М.: Международные отношения, 1976. — 167 с.

9. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945 — 70-ті рр.): Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 558 с.

10. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. — К.:КНЕУ, 2001. — 340 с.

11. ШреплерХ.А. Международные економические организации: Справочник. — М.: Международные отношения, 1999. — 456 с.

12. Яковенко А. ОПЕК — символ больших денег // Международная жизнь. — 1999. — № 6. — С. 85—91.

Контрольні запитання

1. Назвіть умови членства в ОПЕК.

2. З якими організаціями ОПЕК проводить координаційні зустрічі?

3. В якому місті знаходиться штаб-квартира ОПЕК?

4. З яких департаментів складається відділ досліджень Секретаріату ОПЕК?

5. Яка була ціль створення в 1976 році Фонду міжнародного розвитку?