3.1. Південний спільний ринок (МЕРКОСУР)

Для країн Центральної та Східної Європи, в тому числі і для України, необхідно звернути увагу на багатогранний латиноамериканський досвід економічної інтеграції, на позитивні та негативні аспекти становлення МЕРКОСУР. Важливо врахувати труднощі, які ще недавно долали країни-члени організації для створення своєї правової бази. Слід враховувати, що інтеграційні процеси стосуються не лише економіки, але й соціально-гуманітарної сфери. Тому надзвичайно важливим є вдалий досвід МЕРКОСУР у найбільш раціональному розподілі сфер діяльності між усіма учасниками спільного ринку без обмеження їх інтересів при дотриманні принципу взаємодоповнюваності економік країн-учасниць.

З досвіду інтеграційних процесів у Південній Америці слід зробити висновок, що різні за рівнем розвитку держави можуть не лише існувати в одному спільному ринку, але й успішно співпрацювати. Опираючись на досвід створення та функціонування МЕРКОСУР, тим, хто намагається створювати торговельно-економічні союзи тут, у Центральній та Східній Європі, можна дати такі рекомендації — потрібна ретельна підготовка всіх складових такого об'єднання, забезпечення висококваліфікованого керівництва. Надзвичайно важливим для кожної країни є пошук свого місця в інтеграційному процесі, уникнення суперечностей і розумний компроміс.

Власне, все це здійснювалось при створенні цього латиноамериканського об'єднання. Зважаючи на його динамічність та перспективність, до МЕРКОСУР зараз прикуті погляди багатьох аналітиків і представників ділового світу.

Необхідно відзначити, що інтеграція країн Латинської Америки і Карибського басейну є одним з ключових процесів економічного розвитку регіону. Почавшись майже одночасно з аналогічними процесами в Західній Європі, латиноамериканська інтеграція пройшла довгий і нелегкий шлях від Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (1960 рік) до Південноамериканського спільного ринку МЕРКОСУР (договір про створення від 26 березня 1991 року) Створення МЕРКОСУР відповідало глибинним інтересам народів Південної Америки. Цей об'єктивний процес є наслідком тенденцій розвитку незалежної зовнішньої політики, зовнішньоекономічних зв'язків країн регіону за останні 30 років. Інтеграція мала позитивні наслідки і це тим паче свідчить про необхідність запозичення Україною досвіду країн-членів цього об'єднання. Отже, проблема, що досліджується, є дуже актуальною, як ніколи.

3.1.1. Історія створення МЕРКОСУР

Економічна інтеграція в південноамериканському регіоні у другій половині XX століття проходила в декілька етапів. У 60—70 роках регіональні об'єднання характеризувались закритістю структур, а також їх прагненням захистити себе високими тарифами від конкуренції високорозвинутих індустріальних країн. Уже тоді актуальним було завдання створення окремого латиноамериканського ринку. До угруповань такого типу слід віднести Центральноамериканський спільний ринок (САСМ), Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (LААFТ), яка пізніше перетворилася в Латиноамериканську асоціацію інтеграції (LАIА), Карибську асоціацію вільної торгівлі, пізніше переформовану в Карибський спільний ринок (CARICOM), Андську групу і найбільшу — Американську економічну систему (LAES), яка охоплює 26 країн Латинської Америки.

У 90-ті роки зміст і цілі інтеграції країн цього регіону зазнали величезних змін. Це пояснюється розвитком економіки найбільших країн Південної Америки — Бразилії, Аргентини, Чилі. Інтеграція, що здійснюється на цьому етапі, проходить при значно більшій відкритості національних економік, зменшенні державного втручання і ліквідації багатьох видів бюрократичного контролю, а також в умовах більшої конкуренції. Нові підходи до здійснення інтеграції дозволили досягнути рекордних темпів зростання товарообігу за майже 40-річний період розвитку інтеграційних процесів на континенті [4].

Південний Спільний Ринок МЕРКОСУР створений у 1995 році на підставі Асунсьйонського договору, підписаного у 1991 році

Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм з метою створення зони вільної торгівлі та митного союзу. Асоційованими членами МЕРКОСУР є Чилі та Болівія. Населення країн-членів МЕРКОСУР (200 млн осіб) становить 44 % населення Південної Америки, територія країн-членів — 59 % території континенту, валовий національний продукт (790 млрд дол.) — 51 % загального ВНП в регіоні (табл. 1).

Таблиця 1. Загальні показники МЕРКОСУР [12]

Хоча МЕРКОСУР є найновішим субрегіональним інтеграційним утворенням, він, здається, є найбільш динамічним. Створення МЕРКОСУР відбувалося в умовах зміни світового порядку. Тому для членів МЕРКОСУР провідними принципами стали укріплення демократії, реформи держави, лібералізація економіки і торгівлі. Отже, країнам потрібно було не лише дійти згоди щодо питань міжнародної торгівлі, але і створити власну зону інтеграції. Для того, щоб зрозуміти можливі сценарії подальшої інтеграції між країнами-членами МЕРКОСУР і в регіоні загалом, слід розглянути історію створення МЕРКОСУР.

Протягом існування в Латинській Америці військових авторитарних режимів основною ідеологією була національна безпека. Саме вона перешкоджала країнам подолати бар'єр недовіри між собою. В Аргентині та Бразилії цей бар'єр існував протягом всієї історії цих країн, оскільки у них були одинакові геополітичні та геоекономічні прагнення та інтереси. Обидві країни прагнули стати провідними на континенті й намагались зміцнювати своє верховенство насамперед через розвиток військової галузі, наприклад, у сфері ядерної енергії. Однак, навіть у часи військових диктатур були намагання врегулювання чи хоча б пом'якшення суперечностей. Наприклад, у 1973 році Аргентина протестувала проти двосторонньої угоди між Бразилією та Парагваєм щодо користування гідроенергетичними ресурсами р. Паранья, але у 1979 році вона підписала тристоронню угоду, що врегульовувала це питання [15].

Однак справжня співпраця розпочалась лише після повалення військових диктатур в Аргентині (1983) та Бразилії (1985). У 1985 році президент Аргентини Альфонсін і Президент Бразилії Сарней підписали Декларацію, в якій йшлося про прискорення двосторонньої співпраці. Для цього була створена спільна комісія на найвищому рівні. Незабаром після цього, у липні 1986 року, ті ж президенти підписали Аргентинсько-бразильський акт про інтеграцію, який започатковував Програму економічної інтеграції та кооперації між Аргентиною та Бразилією (відому ще як ЕІСР чи ІСРАВ). Протягом першого етапу в межах цієї Програми було підписано 12 протоколів про співпрацю в різних галузях економіки. У Програмі акцентувалось на секторі засобів виробництва (Протокол 1). Також були підписані важливі угоди з торгівлі пшеницею (Протокол 2, який покращив позиції Аргентини на бразильському ринку сільськогосподарських товарів), щодо металургії (Протокол 3), з торгівлі продуктами харчування (Протокол 23) і, перш за все, в автомобілебудівному секторі (Протокол 21, спрямований на підтримку взаємної торгівлі). Завдяки підписанню Протоколу 13 ІСРАВ покращила співпрацю в галузі ядерної енергетики. Як зазначалося вище, розвиток саме цієї галузі мав визначальний вплив на ситуацію в регіоні. Загалом, було підписано 24 Протоколи [15].

У 1987 році впровадження програм економічної стабілізації наштовхнулось на значні труднощі через зростаючі розбіжності у способах ведення економічної політики. У 1988 році темпи економічного зростання Аргентини та Бразилії становили відповідно З % та 0 %. Проте, незважаючи на всі незгоди, у 1988 році в Буенос-Айресі дві держави підписали Угоду про інтеграцію, співпрацю та розвиток, яка стала початком створення спільного ринку між обома країнами. Сторони угоди погодилися усунути всі торговельні і неторговельні обмеження протягом 10 років. Другий етап передбачав поступову узгодженість політики країн, спрямовану на створення спільного ринку. Незважаючи на труднощі, на які наштовхувалась Аргентина та Бразилія, у 1988 році показники їх взаємної торгівлі зросли на 20 % і ця позитивна тенденція існувала протягом наступних 3 років.

Після зміни урядів в обох країнах президенти Менем (Аргентина) і Коллор де Мелло (Бразилія) у 1990 році в Буенос-Айресі підписали Акт про встановлення дати створення спільного ринку (грудень 1994 року). Протягом цього періоду наголошувалося на використанні тих механізмів лібералізації, які передбачали зниження тарифів при жорсткому дотриманні часових меж. У той же час було обмежено втручання держави в галузеву співпрацю. Почав формуватися новий підхід до створення відкритого ринку (особливо в Аргентині) [13].

Власне в цей час стало очевидним, що угоду повинні підписати Уругвай та Парагвай, адже економічні зв'язки цих країн з Аргентиною та Бразилією мали надзвичайно важливе значення. Початок торгових зв'язків Уругваю з Аргентиною датується 1974 роком, коли була підписана аргентинсько-уругвайська Економічна угода (AUECA), між Бразилією та Уругваєм вони існують з часів підписання в 1975 році Протоколу про розширення торгівлі (РEE). У той же час Уругвай і Парагвай ретельно слідкували за розвитком аргентинсько-бразильських відносин.

У вересні 1990 року в Буенос-Айресі зустрілися представники Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. На цій зустрічі вони погодилися перетворити двосторонню угоду в чотиристоронню. Нарешті, після численних зустрічей, 21 березня 1991 року в Парагваї була підписана Асунсьйонська угода, яка передбачала створення спільного ринку між Республікою Аргентина, Федеративною Республікою Бразилія, Республікою Парагвай та Південною Республікою Уругвай.

Асунсьйонський договір був лише першим кроком у напрямку переходу до створення спільного ринку, який закінчився 31 грудня 1994 року. Для полегшення сторони угоди створили інституційний механізм розгляду суперечок і механізм надання гарантій. Завершення перехідного періоду пов'язують з підписанням Протоколу в Оуро-Прето. У ньому йдеться про вільний рух товарів, який передбачає нульові тарифи. У цьому Протоколі також встановлено спільні зовнішні тарифи, план гармонізації торгівлі, вдосконалено інституційну систему. Цей Протокол вступив у силу з січня 1995 року.

Успіхи МЕРКОСУР на початковому етапі пояснюються ефективними реформами на національному рівні з метою пришвидшення інтеграційних процесів (зниження тарифів до 0, гармонізація правил ведення торгівлі, стимулювання торгівлі між членами і третіми державами). Хоча всі 4 країни використовували регіональні угоди як засіб не залишитися поза процесом лібералізації торгівлі, в кожної країни були особливі причини для реалізації реформ. Так, в Аргентині реформи базувались на розумінні міжнародної системи як конкурентної, такої, в якій за допомогою реформ країна повинна ввійти до "провідної команди" держав світу. Бразилія протягом 1991—1994 років використовувала МЕРКОСУР як інструмент захисту економічних інтересів. Для двох менших країн (Уругваю та Парагваю) МЕРКОСУР був засобом гарантування їх позицій в регіоні [15].

Отже, розвиток інтеграції відбувався поетапно. Спочатку був укладений договір про проведення переговорів з гармонізації податкової і митної політики. У 1994 році країни-члени підійшли до утворення митного союзу, а також почали обговорення особливостей майбутньої торговельної угоди зі створення МЕРКОСУР. Узгодження проходило у важких умовах, оскільки країни-члени на той час мали різні законодавчі бази, проводили різну політику у сфері індустріалізації і не мали досвіду регіональної співпраці. Низці країн було вигідним зниження митних тарифів, а найбільшому членові — Бразилії (потенціал якої вдвічі більший від потенціалу інших країн-членів) було важливо зберегти високі митні ставки для захисту свого внутрішнього ринку.

Не форсуючи подій, країни-члени все ще намагаються знайти оптимальні підходи, які не зачіпатимуть інтересів один одного. Вже через 3 роки вдалося зліквідувати митні тарифи на 90 % товарів" які переміщуються в межах союзу. Що стосується спільних зовнішніх тарифів для країн-членів МЕРКОСУР, то вже узгоджені рівні тарифів для 85 % продукції, а на решту 15 % уточнення буде зроблено до 2006 року. Митна система МЕРКОСУР використовує 11 рівнів тарифів у межах від 0 до 20 %. Щодо товарів, які найшвидше реагують на зміни кон'юнктури ринку, будуть укладені спеціальні договори:

— до 2006 року встановити закордонний тариф на комп'ютери і телекомунікаційне обладнання на рівні 16 %;

— до 2011 року скоротити в Чилі тарифи на імпорт продуктів харчування з країн МЕРКОСУР.

Послаблення обмежень у зовнішній торгівлі, зменшення і ліквідація тарифів на багато видів товарів дозволили значно збільшити обсяги торгівлі всередині союзу [4]. Так, протягом 1990—1996 років зростання товарообігу між країнами-членами МЕРКОСУР становило в середньому понад 30 %, тоді як торгівля країн-членів з іншими країнами зростала щорічно на 7,5 %. Зовнішня торгівля чотирьох членів МЕРКОСУР на 20 % сконцентрована всередині блоку, в той час як до створення МЕРКОСУР у 1990 році цей показник дорівнював 9 %. Торгівля між Бразилією та Аргентиною зросла в 4 рази і становила понад 15 млрд дол.

З розвитком МЕРКОСУР труднощі інтеграції стають більш очевидними. Потрібні нові зусилля для досягнення основної мети — перетворитися в об'єднання, здатне забезпечити стабільне економічне зростання країн-членів на основі крупномасштабної внутрішньої торгівлі, значного оновлення технологій і ефективного використання інвестицій. Попереднє твердження про те, що МЕРКОСУР має більше значення для Аргентини і півдня Бразилії, ніж для Уругваю, Парагваю та півночі Бразилії, поступово відходить у минуле. Творцям МЕРКОСУР, в цілому, вдалося об'єднати інтереси всіх його членів, значно послабити конкуренцію між аргентинськими і бразильськими товарами, знайти для кожного з чотирьох партнерів його власну нішу.