Міжнародні організації - Кучик О.С - 3.2.3.2. Стосунки з іншими інтеграційними об'єднаннями

Країни андського регіону давно зрозуміли значення їх єдності, більшої сили у випадку виступу блоком. З огляду на це й було розроблено спільну зовнішню політику, що передбачала дотримання єдиних позицій стосовно інших держав чи регіональних об'єднань. В андських країн вже є досвід ведення спільної зовнішньої політики у центральноамериканському конфлікті 80-х років. Саме за їх ініціативою була розроблена ідея "латиноамериканського вирішення" проблеми Нікарагуа [18].

Протокол Трухільо 1996 року нарешті перетворив андську Раду міністрів закордонних справ у легальну структуру Договору Картахени та надав їй повноваження "готувати закордонну політику країн-членів на підставі важливості для всього субрегіону".

Сукрський Протокол, підписаний у червні 1997 року, значно укріпив спільну зовнішню політику. Принципами її побудови стали:

— повага та дотримання принципів міжнародного права;

— ідентичність країн андського регіону;

— субрегіональний та міжнародний мир і безпека, а також мирне урегулювання конфліктів;

— існування демократичного порядку, що базується на участі громадян в управлінні державою та соціальній справедливості;

— захист прав людини;

— солідарність та співпраця між андськими країнами;

— соціальний та економічний розвиток країн-членів;

— зміцнення латиноамериканської інтеграції.

На підставі вищенаведених принципів АСН своєю спільною зовнішньою політикою прагне досягнути таких цілей:

— захищати та пропагувати ідентичність, спільні цінності, права та інтереси;

— зміцнювати мир та безпеку;

— інтенсифікувати міжнародну співпрацю;

— зміцнювати та поглиблювати інтеграційний процес;

— сприяти латиноамериканській інтеграції та пропагувати стабільність, безконфліктність та солідарність регіону;

— розвивати багатогранність та демократичність міжнародних стосунків;

— контролювати світову проблему виготовлення та збуту наркотиків;

— подолати корупцію, тероризм та інші форми організованої злочинності.

3.2.3.2.1. Відносини АСН з МЕРКОСУР та НАФТА

В умовах формування у західній півкулі двох великих зон вільної торгівлі — північної (довкола НАФТА) та південної (довкола МЕРКОСУР) країни Андської спільноти, економічний потенціал яких значно менший, ніж цих двох союзів, опинились на роздоріжжі та в різні часи демонстрували неоднакову спрямованість і підходи до тих чи інших проектів інтеграції. При цьому країни не дотримувались раніше спільних позицій, спостерігалась певна роздробленість через переслідування власних інтересів. Про це яскраво свідчить той факт, що з власної ініціативи Болівія у 1995 році [16] стала асоційованим членом МЕРКОСУР. Однак решта андських країн вирішила також не відставати і доклала чимало зусиль, щоб створити з МЕРКОСУР зону вільної торгівлі.

Зближення двох південних угруповань — АСН та МЕРКОСУР — почалось ще в 1996 році, коли на черговій зустрічі глав урядів у Лімі було розроблено план створення єдиної зони вільної торгівлі з державами, що входять до МЕРКОСУР, асоційованим членом якого на рік раніше стала Болівія. Обсяг її торгівлі з чотирма державами МЕРКОСУР набагато перевищив обсяг її торгівлі з країнами Андської спільноти. Деякий час Перу теж виношувала наміри вступити до МЕРКОСУР.

З іншого боку, Венесуела, Колумбія та Еквадор мають намір вступити до НАФТА. До того ж Колумбія та Венесуела разом з Мексикою вже є членами Групи трьох, участь в якій розглядається як передумова для вступу до Північноамериканської зони вільної торгівлі.

Однак процес зближення Андської спільноти націй та МЕРКОСУР, який останнім часом набирає дедалі більших обертів, передбачає підписання відповідних установчих документів. Ці два економічні союзи намагаються реально інтегруватися для того, щоб забезпечити вільний обіг товарів не тільки один з одним, а й з іншими міжнародними економічними союзами. Саме цьому була присвячена десята конференція президентів країн АСН у квітні 1998 року в Гуаякілі, Еквадор. На ній було досягнуто згоди й окреслено попередні плани інтеграції країн АСН з МЕРКОСУР та співпраці з економічними міжнародними блоками на американському континенті, а також у інших регіонах. У дусі цих подій було підписано п'ятьма андськими країнами та чотирма державами МЕРКОСУР Угоду про створення у два етапи зони вільної торгівлі між ними. Услід за підписанням угод між Бразилією та Аргентиною, з одного боку, і АСН, з іншого, стосовно митних преференцій (12 серпня 1999 року та 29 червня 2000 року) АСН та МЕРКОСУР перейшли на вищий щабель — почався другий етап.

На другій зустрічі президентів Південної Америки (липень 2002 року) у Гуаякілі міністри закордонних справ і торгівлі двох блоків домовились розглянути пропозиції щодо конкретних заходів із створення зони вільної торгівлі та розробити робочий план їх