Міжнародні організації - Кучик О.С - 3.3.1. Передумови та етапи створення НАФТА

3.3.1.1. Попередники НАФТА — мексиканські "макіладори" та канадсько-американська КУСТА

Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі і початок її функціонування цілком відповідають логіці розвитку інтеграційних процесів, що відбуваються нині у світі. Угодою про НАФТА було узаконено те, що окреслювалось вже тривалий час. Адже відносно вільний рух товарів між США та їх південним сусідом Мексикою існував ще на початку минулого століття. На перший план, звичайно, виходить заснування у північно-мексиканських прикордонних зонах у кінці 60-х років перших підприємств типу "макіладор" (ісп. maqiular — переробка). "Макіладорська промисловість" означає "монтажні підприємства". Таким чином, "макі-ладори" стали мексиканським варіантом Вільних зон продукції (FPZ). Переробні заводи могли імпортувати окремі деталі та експортувати змонтовані вироби, не сплачуючи мит. Американські компанії використовували переваги в коштах мексиканських "макіладор": низька заробітна плата, низькі соціальні та екологічні стандарти. За даними Міжнародного об'єднання вільних профспілок, "у середині 1996 року у Мексиці існувало вже понад 2700 "макіладор", в яких було зайнято понад 676 тис. робітників" [23]. Такі підприємства були вигідними, безперечно, для США: вся трудо- та капіталомістка переробка проводилась у Мексиці при невеликих витратах на зарплатню та екологію. Кінцеві продукти постачались у США без жодного ввізного чи вивізного мита. І вже у листопаді 1987 року уряди США та Мексики підписали "Угоду про торгівлю та інвестиції".

Щодо відносин США з їх північним сусідом Канадою, то слід звернути увагу на те, що вільна торгівля деякими товарами існувала між ними ще у XIX ст. Вона, щоправда, була перервана кризою світового економічного розвитку, але все ж у 60-х роках XX ст. обидві держави вдались до нових ініціатив. Так, у 1965 році між США та Канадою була підписана Угода про торгівлю продукцією автомобільної промисловості. Переговори щодо зачислення до товарів, включених у вільний обіг, продукції інших галузей промисловості були безрезультатними аж до 1986 року. Власне тоді США та Канада об'єднали зусилля для створення найближчим часом двосторонньої зони вільної торгівлі. Результатом усіх переговорів стало підписання у лютому 1988 року Угоди про вільну торгівлю між США та Канадою (CUSTA чи CUSFTA: Canada-United States Free Trade Agreement), що набула чинності 1 січня 1989 року. Як пише у своїй книзі Ю. В. Шишков, створення зони вільної торгівлі між США і Канадою було "не стільки початком інтеграційного процесу, скільки першим широкомасштабним де-юре реального інтегрування США і Канади, де-факто якого відбувається уже давно" [18]. Цю угоду було укладено з метою:

1) скасування всіх митних тарифів до 1998 року і суттєвого зниження всіх інших тарифів у торгівлі товарами та послугами між обома країнами;

2) сприяння чесній конкуренції;

3) лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, автомобілями, енергоресурсами, а також лібералізації фінансових послуг, державних замовлень та інших сфер;

4) лібералізації умов для інвестування;

5) введення ефективних адміністративних процедур та вирішення дискусійних проблем;

6) закладення основ для подальшого двостороннього та багатостороннього співробітництва [12].

Щоправда, цієї єдності було досягнуто лише в межах Договору про CUSTA. Щодо зовнішньої політики, то "зовнішні тарифи кожна з країн встановлювала самостійно" [17].

3.3.1.2. Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі — НАФТА

Рушійною силою створення НАФТА була Мексика. У лютому 1990 року мексиканський президент Карлос Салінас де Гортарі (Carlos Salinas de Gortari) висловив намір укласти зі США угоду про вільну торгівлю. Його план тоді схвалив президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш (George Bush). "Стабілізація мексиканського економічного процесу перебудови мала для північного сусіда більш політичне, аніж економічне значення: успіх економічних реформ забезпечив би вищий рівень життєвого стандарту у Мексиці і таким чином наблизив би його до американського, завдяки чому припинилася б нелегальна міграція мексиканців, головною причиною якої й були низькі життєві стандарти" [27].

11 червня 1990 року два президенти США та Мексики, Джордж Буш та Карлос Салінас, зустрілись з метою розпочати переговори про утворення зони вільної торгівлі між двома країнами. Коли партнери зібрались повторно, на рік пізніше (12 червня 1991 року), до них долучився новий учасник — Канада. Власне, сталось це з огляду на те, що через об'єднання у нову зону вільної торгівлі лише США та Мексики виникла б прихована загроза обмеження досягнень та дії Канадсько-американської угоди про вільну торгівлю 1989 року (CUSTA). На цій першій офіційній зустрічі партнери в особах американського президента Дж. Буша, мексиканського

Президента К. Салінаса та канадського прем'єр-міністра Б. Малроуні (Brian Mulroney) утворили 17 робочих комісій із 6 ділянок дискусії. Виключеними з кола проблем, що обговорювались, залишались зовнішня заборгованість та свобода пересування робочої сили. Соціальні питання та проблеми охорони навколишнього середовища також дискутувалися. їх, щоправда, не виділили в окрему тему.

Рівно через 14 місяців після початку переговорів, 12 серпня 1992 року, громадськості був представлений готовий проект Угоди про вільну торгівлю у Північній Америці. Підписуючи цей договір, американський президент назвав його "двигуном американського економічного зростання, що надасть змогу створити сотні тисяч високооплачуваних робочих місць та забезпечити Сполученим Штатам Америки високий рівень конкурентоспроможності" [16]. 7 жовтня того ж року Угоду підписали міністри торгівлі Мексики, Канади та США. 17 грудня 1992 року глави урядів трьох держав засвідчили своїми підписами чинність угоди, яку національні парламенти ратифікували лише через рік. 1 січня 1994 року Північноамериканська угода про вільну торгівлю набула чинності. Ця тристороння угода, що складається з 22 розділів та 2200 статей, передбачає поступове, протягом 16 років, усунення перешкод розвиткові торговельного обміну між північноамериканськими державами. її метою є сприяння вільному руху капіталів на території всього континенту, де зараз мешкає близько 370 млн. осіб. "Це буде найбільший у світі єдиний торговельно-економічний простір зі щорічним обсягом виробництва понад 6 трлн дол. США (валовий внутрішній продукт США становить б,б трлн дол., Канади — 600 млрд., Мексики — 300 млрд.)" [20]. Крім цього, Угода Включає низку договорів із соціально-трудових проблем, урегулювання суперечок у галузі субсидій, демпінгу, засобів економічного захисту, а також договори з "додаткових аспектів", що передбачають як можливість "мирного врегулювання" суперечок, так і застосування до країн-поруш ниць договорів штрафів у розмірі 20 млн. дол. США на рік чи торговельних санкцій.

Цілі Угоди про НАФТА відображені в її преамбулі. Держави-члени Північноамериканської зони вільної торгівлі вбачають мету організації у "зміцненні особливих уз дружби та співробітництва між націями; внеску в гармонійний розвиток та розширення світової торгівлі і забезпеченні зростання міжнародної співпраці; створенні розширеного та безпечного ринку товарів та послуг, що виробляються на територіях держав-членів; усуненні перешкод у торгівлі; встановленні чітких та взаємовигідних правил управління торгівлею...; створенні нових робочих місць та покращенні умов життя і праці...; стійкому розвитку" [16].