Міжнародні організації - Мокій А.І. - 11.1. Регулювання багатостороннього науково-технічного та промислового співробітництва

На сучасному етапі географічна нерівномірність розвитку науково-технічного прогресу спричиняє виникнення значних технологічних відмінностей між країнами, внаслідок чого на ринку з'являється специфічний товар - технології, міжнародний рух якого вирівнює технологічні розбіжності.

У розділі розглянуто інструменти регулювання науково-технічної та промислової співпраці; проблеми науково-технічного і промислового співробітництва в системі організацій ООН. Питання активізації науково-технічної політики країн ЄС.

11.1. Регулювання багатостороннього науково-технічного та промислового співробітництва

Прискорений розвиток науково-технічного прогресу сприяв створенню в другій половині XX ст. нового світового ринку - технологічного, який функціонує разом зі світовими ринками праці та капіталу. Матеріальною основою виникнення і функціонування цього ринку є міжнародний поділ технологій, який історично склався в результаті зосередження цього товару в окремих країнах. Нерівномірність розвитку науково-технічного прогресу спричиняє виникнення значних технологічних відмінностей між країнами.

Важливою передумовою виникнення та функціонування технологічного ринку є правовий захист науково-технічних знань та інтелектуальної власності. Правовий захист повинен забезпечувати вченим, винахідникам, розробникам нових технологій виняткове право розпоряджатися результатами своєї праці протягом певного часового періоду і виключати можливості безоплатного використання цих результатів третіми особами. Найпоширенішими інструментами правового захисту винаходів і технологій є патенти, ліцензії, копірайт, товарний знак або марка, знак походження.

Патент (patent) є документом, який видається компетентним державним органом винахіднику і засвідчує його авторство та пріоритет, а також надає йому монопольне право на використання упродовж певного періоду часу (15-20 років). Власник патенту у випадку порушення своїх прав може звернутися до суду й отримати компенсацію завданих збитків. Необхідність швидкого розповсюдження нових технологій створює можливості для багаторазового використання винаходу протягом терміну дії патенту як самим власником технології, так і іншими фірмами. У зв'язку із цим з'явилася ліцензія як форма захисту нових технологій.

Ліцензія (license) - це дозвіл власника технології чи прав промислової власності незалежно від того, чи захищені вони патентом, який видається зацікавленій стороні на використання технологічно застосовуваних у виробництві знань на певний термін і за встановлену винагороду. Такий дозвіл дозволяє організувати виробництво з використанням винаходів, технічних знань і виробничого досвіду, комерційної та іншої інформації, яка є об'єктом виданої ліцензії.

Поряд з патентними ліцензіями (patent license) існують безпатентні ліцензії, тобто ліцензії на право використання науково-технічних досягнень і технологій, які виступають у вигляді "ноу-хау" (know-how license). До ноу-хау відносяться технічний досвід, секрети виробництва, інформація, що має комерційну цінність (програмно-математичне забезпечення, математичні формули і алгоритми, прийоми і навички виробництва, схеми, креслення). На практиці часто здійснюється продаж патентної ліцензії з одночасною передачею "ноу-хау" і технічною допомогою в налагодженні виробництва.

Авторські права на світовому ринку технологій захищає також копірайт (copyright), що означає право відтворення. Копірайт захищає від копіювання головним чином твори мистецтва і літератури - книги, фільми, радіопередачі. Досить часто копірайт розповсюджується і на ескізи, макети, креслення, що використовуються у виробництві.

Інструментом правового захисту технологій є товарний (фірмовий) знак чи марка (trademark), який відображається на продукції фірми у вигляді малюнка, ініціалів засновника (власника) компанії, абревіатури, графічного зображення. Товарний знак реєструється і його заборонено використовувати іншими фірмами без офіційного дозволу.

Економічними агентами на світовому технологічному ринку, як правило, виступають фірми промислово розвинених країн. Саме на них припадає більша частина обороту світового ринку технологій. Визнаним лідером на цьому ринку є США. Вони щорічно експортують наукомістку продукцію на суму близько 700 млрд дол. На другому місці - Німеччина (530 млрд дол.), на третьому - Японія (400 млрд дол.).

Міжнародний обмін технологіями - це передача науково-технічних знань, які стосуються конкретних виробничих процесів і знаходять в них практичне застосування. Основною формою міжнародної передачі технологій є ліцензійна торгівля, яка здійснюється на основі ліцензійних угод. Відповідно до ліцензійної угоди, власник передає покупцю права на нематеріальні активи на певний термін і за визначену плату. Об'єктом ліцензійної угоди можуть бути патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми, торгові марки, франшизи, програми. Важливими формами міжнародної передачі технологій є також франчайзинг (контракт на передачу торгової марки), інжиніринг (послуги, що надаються покупцям під час монтажних робіт, освоєння та експлуатації нової техніки), контракти "під ключ" (угоди на будівництво об'єкта, який після його повної готовності передається замовнику для експлуатації), контракти на управління (запрошення іноземних спеціалістів в сфері управління). За допомогою всіх розглянутих видів діяльності фірми однієї країни отримують доступ до технологій, створених в інших країнах.

Специфічним різновидом міжнародної передачі технологій є міжнародне технічне сприяння (technical assistance), програми надання якого широко реалізуються світовим співтовариством з кінця 70-х років минулого століття. Ці програми здійснюються на двосторонній або багатосторонній основі і мають метою надання технічного сприяння країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в сфері технологічних процесів і управління. Програми технічного сприяння розробляються і реалізуються ООН, МВФ, Світовим банком, ОЕСР та іншими міжнародними організаціями. Технічне сприяння визначається як передача "ноу-хау" через такі види діяльності, як професійна підготовка спеціалістів, консультації, партнерство і дослідження, і здійснюється за допомогою технологічних грантів і проектів спільного фінансування розвитку технологій.

Правову основу міжнародного науково-технічного та промислового співробітництва складають: міжнародні угоди і програми ООН у галузі науки й техніки та промислового співробітництва; регіональні програми у сфері використання науково-технічних досягнень; програми, протоколи та угоди у сфері науки й техніки і промислового співробітництва, укладені між державами на основі двосторонніх договорів; науково-виробничі об'єднання.

Співробітництво держав у межах міжнародних договорів і угод про науково-технічну співпрацю і партнерство реалізується в таких формах:

- здійснення науково-дослідних і технологічних проектів, у тому числі силами спільних колективів, з можливим наданням результатів дослідження, наукового обладнання;

- сприяння створенню як державних, так і приватних установ, фірм для розвитку науково-технічного співробітництва, упровадження його результатів;

- обмін вченими та спеціалістами, проведення спільних семінарів, конференцій, симпозіумів і науково-технічних виставок, скерування консультантів і вчених для тривалої роботи в організаціях сторін на умовах контракту;

- обмін науково-технічною документацією;

- підготовка кадрів, у тому числі у вищих навчальних закладах, організація стажувань;

- надання правової охорони у сфері інтелектуальної власності.