Мікроекономіка - Буряк П.Ю. - 17.2. Основи теорії добробуту. Ефективне використання ресурсів. Парето-ефективність

17.2.1. Теорія добробуту та Парето-ефективність

Економічна теорія добробуту є галуззю економічної теорії, в якій розглядаються необхідні умови максимізації суспільного добробуту, умови та проблеми досягнення оптимальних станів та правила, дотримання яких при прийняті урядовцями рішень, дозволяють рухати суспільство в напрямку покращення суспільного добробуту.

Теорія добробуту є галузь економічної теорії, яка має справу з нормативними питаннями. її метою є не розгляд того, як функціонує економіка, а на скільки добре вона функціонує.

Теорія добробуту розглядає такі основні два питання:

1) питання ефективності розподілу ресурсів: чи економіка "витискає" можливий максимум з своїх обмежених ресурсів, чи вони використовуються нераціонально?

2) питання справедливості: на скільки справедливий розподіл товарів і послуг між різними членами суспільства?

Під розподілом ресурсів ми розуміємо перелік або повний опис того, хто чим займається (що виробляє), і хто що одержує.

Можливий розподіл ресурсів залежить від існуючих в економіці технологій та придатних ресурсів.

Цінність кінцевого результату будь-якого розподілу ресурсів залежить від споживчих уподобань, які визначають, як люди оцінюють те, що одержують.

Графік 17-2 представляє економіку, що складається лише з двох людей, Дмитра та Софії. При умові, що люди оцінюють свої особисті корисності кількістю благ, що вони одержують, В є кращим розподілом, ніж А, який, в свою чергу, є кращим від С. Але порівняння А з такими точками, як Д Е> або Г> вимагає застосування нами оціночних суджень стосовно відносної важливості для нас корисності благ для Дмитра та Софії.

З метою відокремлення питання справедливості і ефективності, сучасна теорія добробуту використовує ідею Парето-ефеїстивносгі, названу на честь італійського економіста Вільфредо Парсто (чий підручник з політичної економії був виданий в 1909 році).

Розподіл є Парето-ефективним (або Парето-оптимальним), якщо при існуючих споживчих уподобаннях, ресурсах та технологіях є неможливим перейти до іншого розподілу, який би покращив добробут деяких людей, одночасно не погіршуючи добробут інших.

При умовах графіка 17-2 перехід від А до В або А до С розглядається як Па-рето-виграш: в будь-якому випадку Софія покращує своє положення, але Дмитро своє положення не погіршує. Якщо В чи С можуть бути вироблені економікою, тоді положення в точці А є Парето-неефективним.

хм* гак гне

Проте критерій за Парето нічого не говорить про такі зміни як, наприклад, перехід від А до В (чи /*)" за яких Дмитро покращує своє положення, але Софія погіршує. Без застосування чіткого оціночного судження про відносну важливість корисності благ для Дмитра та Софії ми не можемо оцінити цих змін. Отже, Парето-критерій має обмежене застосування - для оцінки розподілу на грунті ефективності.

Графік 17-3 поглиблює наш аналіз. Припустимо, що завдяки всім мо-

жливим реорганізаціям у виробництві, економіка може виробляти будь-де всередині або на межі АВ. Межа ефективності А В показує на максимальну кількість благ, яку може виробити економіка для однієї людини, при певній кількості благ, вироблених для іншої людини. Всі точки, що знаходяться на межі є Парето-ефективними: Дмитро може покращити свій добробут лише погіршивши добробут Софії, і навпаки. При будь-якому розподілі всередині межі завжди є можливим досягти Парето-виграша, рухаючись на північний-схід до межі А В.

17.2.2. Парето-ефективність та три умови ефективності

З метою розробки проектів чи програм, які впливають на добробут суспільства, необхідно знати, що визначає ідеальну ситуацію, на досягнення якої повинні бути спрямовані дії урядовців. Цей ідеальний стан можна визначити як ситуацію, за якої ніхто не може покращити свого положення, не погіршивши при цьому положення іншого. Це € стан Парето-опгимальності, за якого максимізусться добробут суспільства.

Якими ж є умови досягнення цього стану? Існують три умови ефективності (онтимальпості):

1) ефективність споживання (обміну);

2) ефективність виробництва;

3) загальна (одночасна) ефективність виробництва і споживання.