Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень - Круш П.В. - 1. Оцінювання економіко-географічного положення регіону

Ключові поняття і терміни

Економіко-географічне положення (ЕГП) + Природно-ресурсний потенціал + Природно-ресурсне забезпечення + Регіональний міжгалузевий комплекс + Господарське використання територій + Виробнича інфраструктура + Система розселення + Демографічні показники + Регіональний ринок праці + Показники якості життя + Соціально-побутова інфраструктура + Соціально-духовна інфраструктура.

4.1. Економіко-географічне положення і природно-ресурсний потенціал регіону

1. Оцінювання економіко-географічного положення регіону.

2. Особливості економіко-географічного положення адміністративних областей України.

3. Природно-ресурсний потенціал регіону та його оцінювання.

4. Відмінність природно-ресурсного забезпечення регіонів України.

1. Оцінювання економіко-географічного положення регіону

Економіко-географічне положення (ЕГП) є одним з вирішальних факторів економічного розвитку регіону.

Економіко-географічне положення можна розглядати за такими основними ознаками[2]:

Відносно елементів суспільного відтворення. За цією ознакою розрізняють такі види економіко-географічного положення:

^ виробничо-географічне, тобто положення щодо баз матеріального виробництва, центрів тяжіння господарського життя або економічних ресурсів;

ринкове - відносно ринків збуту споживчих товарів виробничого призначення;

демографічне - відносно зосередження населення, трудових ресурсів;

^ транспортно-географічне - відносно транспортної мережі з урахуванням її перевізної здатності, швидкості та вартості транспортування.

Відносно району, області, країни. Це ЕГП поділяється на:

центральне;

периферійне;

ексцентричне.

Залежно від масштабів (або дистаніювання) об'єктів. Внаслідок територіальної диференціації природних умов і ресурсів формуються складні й різноманітні за спеціалізацією галузеві й міжгалузеві територіальні комплекси, які впливають на суспільний територіальний поділ праці.

Показник кількісної оцінки ЕГП має одночасно відображати:

параметри об'єкта, відносно якого визначається ЕГП;

сумарну потужність діючих чинників;

сумарну відстань між об'єктами і чинниками, що впливають на нього;

наявність транспортної мережі. Оцінювання ЕГП господарських об'єктів регіону розглянемо на прикладі.

2. Особливості економіко-географічного положення адміністративних областей України

ЕГП адміністративних областей України не однакове. Так, вигідність ЕГП Придніпров'я визначається близькістю до Дніпра із зручними виходами до Чорного та Азовського морів. Області Придніпров'я не мають власного твердого палива, проте вигідно розташовані відносно Донецького вугільного басейну, а також джерел води і гідроенергії. Більшість промислових центрів тяжіє до Дніпра і утворює ядра промислових вузлів.

Центральне ЕГП адміністративних областей України (Київська, Житомирська, Кіровоградська, Черкаська) характеризуються близькістю до Дніпра, центрів паливно-енергетичного комплексу Придніпров'я і Донбасу, можливістю отримувати різні види металу і палива.

Важливим чинником розвитку продуктивних сил західних областей України є їх близькість до центральноєвропейських країн. По їх території проходять шляхи транзитних міждержавних перевезень. Транспортна інфраструктура прикордонних областей перетворюється на важливу галузь міжнародної спеціалізації, що вимагає збільшення її пропускної спроможності.

3. Природно-ресурсний потенціал регіону та його оцінювання

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) регіону - це сукупність усіх природних засобів, джерел, які є і можуть бути задіяні, використані для досягнення певної мети.

ПРП включає в себе тільки вивчені елементи природного середовища, які поділяються на дві великі групи [1]:

природні умови - це тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах;

природні ресурси - це тіла й сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Класифікація природних ресурсів подана на рис. 13.

Узагальнюючи існуючі підходи до економічної оцінки природних ресурсів, їх класифікують на шість груп:

1) затратний підхід передбачає оцінку за величиною затрат на освоєння, видобуток, використання. Серйозною вадою цього методу є те, що ресурс кращої якості, більш доступний дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості. Такий метод оцінювання не стимулює раціонального природокористування;

2) результативний підхід - за його допомогою оцінювання лише ті ресурси, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від використаного ресурсу може бути опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції;

3) Затратно-ресурсний підхід - ґрунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їхнього використання. При цьому економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;

4) рентний підхід - нині вважається найдоцільнішим, оскільки кращий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових витрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння усереднені, тому й економічна оцінка об'єктивніша;

5) відтворювальний підхід - економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмірного завищення оцінки;

6) монопольно-відомчий підхід - різновидність затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами.

У нинішніх умовах питанням державної ваги є проведення економічної оцінки земельних ресурсів.

У різних галузях економіки земля виступає фактором розроблення, оброблення, розміщення. Земля відзначається стаціонарним розташуванням. Різні земельні ділянки мають неоднакову родю-

Постанова Кабінету Міністрів "Про експертну грошову оцінку земельних ділянок" від 11.10.2002 р. № 1531 (витяг).

7. Методичний підхід, що базується на капіталізації чистого операційного або рентного доходу (фактичного чи очікує мого) передбачає визначення розміру вартості земельної ділянки від найбільш ефективного використання земельної ділянки з урахуванням установлених обтяжень і обмежень.

Чистий операційний дохід визначається на основі аналізу ринкових ставок операційної плати за землю.

Рентний дохід розраховується як різниця між очікуваним доходом від продукції, одержуваної на земельній ділянці (фактичної або умовної), та виробничими, та виробничими витратами і прибутком виробника.

Для поліпшеної земельної ділянки дохід від землі визначається шляхом розподілення загального доходу між її фізичними компонентами - землею та земельним поліпшенням.

Пряма капіталізація ґрунтується на припущенні про постійність та незмінність грошового потоку від використання земельної ділянки. При цьому вартість земельної ділянки визначається відношення чистого операційного або рентного доходу до ставки капіталізації за формулою: