Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень - Круш П.В. - 3. Оцінювання трудового потенціалу регіону

В Україні існує єдина система розселення, основу якої становлять адміністративні, виробничі, культурно-побутові передумови і чинники.

Розрізняють розселення міське і сільське. Аналіз даних табл. 14 дає змогу визначити домінуючий тип розселення для тієї чи іншої області України.

Місто - це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурні, торгові та адміністративні функції, а його населення складається переважно з осіб, зайнятих у промисловому виробництві, службовців та членів їхніх сімей.

Класифікацію груп міських поселень України наведено в табл. 16.

Таблиця 16

ГРУПИ МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ УКРАЇНИ

Село - це поселення, в якому населення зайняте переважно в сільському господарстві.

Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Чисельність сільського населення відповідно до перепису населення подана в табл. 14.

За кількістю жителів села поділяють на малі (до 500 осіб) - 57,7 %, середні (500-1000 осіб) - 22,4 % і великі (понад 1000 осіб) - 19,9 %. Більшість сільського населення проживає в середніх і великих селах.

Система регіонального розселення - це сукупність поселень, які об'єднані цілісністю наявних економічних зв'язків.

Обласні системи розселення істотно відрізняються одна від одної. Вони формуються під впливом різних факторів:

розміщення продуктивних сил;

економіко-географічного положення;

поєднання природних умов і природних ресурсів;

демографічної ситуації;

розвитку соціально-економічної інфраструктури. Найпоширенішою із систем розселення є міська агломерація.

Міська агломерація (від лат. аggiomerare - приєднувати) - це компактне скупчення населених пунктів, в основі якого лежить певне місто, які зближені, подекуди зростаються і об'єднані в єдине ціле (складну динамічну систему) інтенсивними господарськими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв'язками.

В Україні налічують 19 міських агломерацій із загальною чисельністю населення понад 16 млн осіб.

Концентрація виробничих, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів, а також розвинута інфраструктура зумовлюють формування моноцентричної агломерації (Київ, Харків, Одеса, Львів).

Біентричні і поліцентричні агломерації характерні для регіонів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії - Донецького і Придніпровського: Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакіївська та ін.

Велике місто області завжди відчутно впливає на формування транспортної мережі, яка в сучасних умовах стає вирішальним чинником розвитку всієї внутрішньообласної системи розселення. Це виявляється в:

концентрації сільського розселення в приміських зонах та уздовж транспортних шляхів;

стагнації малих та середніх міст, транспортне положення яких не завжди відповідає вимогам і умовам сучасного виробництва;

^ передислокації мобільних у плані розміщення підприємств в місця з розвинутою транспортною інфраструктурою.

3. Оцінювання трудового потенціалу регіону

Трудовий потенціал - система, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості і робочих місць.

Оцінка трудового потенціалу потрібна для того, щоб забезпечити повну зайнятість працездатного населення, правильний розподіл трудових ресурсів за регіонами і галузями, а також їхнє раціональне використання.

Кількісна оцінка трудового потенціалу будується на дослідженні демографічних чинників.

Приблизну чисельність населення на перспективу можна визначити за формулою

^Sп = S + S1- S2

де S - чисельність однорідної групи населення в базисному періоді;

S₁ - передбачене сальдо міграції однорідної групи;

S₂ - передбачена смертність населення однорідної групи.

Розрахунки провадять за всіма віковими групами аж до одного року, представникам якої до наступного року виповниться рік.

Якість трудового потенціалу - поняття відносне. Формально його можна дослідити за такими критеріями:

> загальна і спеціальна освіта - загальна частка працездатного населення із середньою освітою;

> кваліфікаційна підготовка - загальна частка працездатного населення, що закінчили навчання в навчальних закладах до III рівня акредитації включно;

^ вища освіта - загальна частка працездатного населення, що закінчили навчання в навчальних закладах IV рівня акредитації включно;

> поновлення спеціальних знань - загальна частка працездатного населення, що підвищили свою кваліфікацію;

^ здоров'я - система показників, які характеризують колективне здоров'я працездатного населення (рівень захворюваності, інвалідності, диспансерний облік тощо);

^ вік - середній вік працездатних, відхилення цієї величини від регіонального вікового нормативу;

^ стать - відхилення статевої структури працездатного населення від регіонального нормативу потреби в робочій силі певної статі;

> сімейна структура - кількість дітей дошкільного віку на 1000 матерів працездатного віку; частка сімей, у яких троє і більше утриманців на одного працюючого.

Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку всіх складових економічної структури регіонів слід брати до уваги аналіз балансу їхніх трудових ресурсів (табл. 17).

За роки формування ринкової економіки відбулася ринкова трансформація структури трудових ресурсів. На наш погляд, структура балансу трудових ресурсів не відповідає існуючій структурі ринку праці. Так, у балансі існує застарілий поділ на соціальні групи; з незрозумілих причин окремим рядком виділені зайняті індивідуальною трудовою діяльністю в кооперативах.

Таблиця 17

ЗВЕДЕНИЙ БАЛАНС ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Проте складання балансу трудових ресурсів дає можливість оцінити відповідність складу робочої сили робочим містам і в разі необхідності передбачити заходи щодо відповідності ресурсної (трудові ресурси) витратній (розподіл трудових ресурсів) частині балансу.

Вибір конкретних шляхів досягнення збалансованості регіональних ринків праці повинен цілком визначатися ринковою кон'юнктурою. Для розробки заходів державного регулювання регіональних ринків праці проводиться їхня діагностика, а саме: систематизуються дані щодо демографічного, соціального, економічного режиму відтворення робочої сили; інтенсивності територіального руху робочої сили; співвідношень даних про зареєстроване і приховане безробіття; наявності робочих місць і вакантних посад тощо.

Відповідно до цього виділяють п'ять типів регіональних ринків праці в Україні.

Перший тип - має чітко окреслені ознаки трудодепресивності як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і тим самим формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють поліські, подільські, карпатські області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська. Регіональні ринки цього типу потребують режиму пільгового кредитування і оподаткування, надання субвенцій та преференцій, складання й реалізації регіональних інвестиційних програм у тісному взаємозв'язку з вирішенням питань реорганізації діючих виробництв та створення нових.

Другий тип регіональних ринків наближається до першого, проте в ньому ознаки депресії і застійності не досить чітко відстежуються. Для ринку цього типу першочергового значення набуває спеціалізація сільськогосподарського виробництва та пов 'язаних з ним переробних виробництв. До цього типу віднесено ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської, Львівської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернівецької областей.

Третій тип ринку праці формують такі індустріальні області, як Дніпропетровська, Донецька та Луганська, з досить мобільною робочою силою та глибоким кризовим станом усієї сфери зайнятості через її високу залежність від економічного стану галузей видобувної і важкої промисловості.

Четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську області та м. Київ. Характерним для нього є висока мобільність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування, місткість ринку праці. Цей тип регіональних ринків праці формується промисловими центрами, в яких стан на ринку праці пом'якшується розвитком ринкової інфраструктури, а також поширенням нерегламентованої діяльності населення.

П'ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області - Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у сфері як офіційної, так і неофіційної економіки. Перспективи збалансованого розвитку регіонального ринку праці такого типу значною мірою залежать від максимального врахування налаштованості населення на самостійну зайнятість у різних сферах господарювання.