Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень - Круш П.В. - 4. Регіональна діагностика

Будь-яка велика система, в т. ч. і система управління регіональним розвитком, не може існувати довгий час, якщо в неї немає спільної для всіх елементів мети. Головною місією органів регіонального управління є таке управління територіальним утворенням, наслідком якого буде реалізація цієї спільної мети.

Стратегія регіонального управління складається з таких основних етапів:

o постановка мети;

o регіональна діагностика (або моніторинг стану);

o регіональне планування;

o регіональне стратегічне управління.

Відповідно до теорії соціального обслуговування основною метою регіонального управління є добробут населення, яка певним чином розкривається через індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), про який йшлося в розділі 1.

4. Регіональна діагностика

Діагностику стану регіону можна почати з визначення показника ІРЛП. Зміна його значення в часі може свідчити про ефективність обраної управлінської стратегії. Але одного його замало для визначення стану регіону і планування подальшого розвитку. Адже ІРЛП є результатом спільної дії всіх підсистем системи управління регіональним розвитком і не може бути плановим показником для жодного з них. Тому важливим завданням є визначення системи показників, які об'єктивно відображають соціально-економічний стан регіону і можуть бути розраховані підрозділами місцевої адміністрації на базі даних, наданих відповідними підсистемами.

Розглянемо основні напрями моніторингу соціально-економічного стану регіону

. Діагностика природно-ресурсного потенціалу. Це досить складне і однозначно не вирішене завдання. Тут найпоширеніші такі методи:

o оцінювання природних ресурсів пов'язують з витратами на їхнє освоєння і відновлення;

o оцінювання природних ресурсів пов'язують з диференційною рентою, диференпійним доходом, тобто з ефектом від експлуатації ресурсів.

o оцінювання природних ресурсів за допомогою методу витрат (витрат на одиницю приросту продукції на певній території в певний проміжок часу).

Демографічна діагностика і діагностика ринку праці. На відміну від природно-ресурсної діагностики, ґрунтується на добре відпрацьованих і апробованих методах демографічної статистики.

Діагностика розселення. Необхідна при здійсненні регіональної соціальної політики, а також при районному плануванні і реалізації різних інвестиційних програм. Серед нескладних показників розселення можна виділяють коефіцієнт територіальної концентрації населення:

де В - середня відстань між найближчими поселеннями; 5 - площа дослідженої території; п - кількість поселень.

Вважається, що рівномірному розміщенню відповідає коефіцієнт, близький до 2, при скупченості в одному пункті - біля відмітки "0", при хаотичному розміщенні - біля відмітки "1".

Діагностика економічного рівня розвитку регіону. Характеризує насамперед рівень використання всіх регіональних факторів виробництва. За часів СРСР внутрішній регіональний продукт (ВРП) на рівні регіонів не розраховувався. Він визначався непрямим методом (коефіцієнт часткової участі регіонів у національному доході держави). Зараз ВРП підраховується офіційно.

Діагностика динамічних якостей регіону. Варіація підходів до вивчення динамічних якостей досить різноманітна. Найпоширеніші з них: ступінь сталості соціально-економічної структури; стадія економічного та інвестиційного циклу; оцінювання мультиплікативного процесу.

Діагностика комплексності господарства регіону. Пов'язана з діагностикою галузевої структури. Одним з важливих є показник, що враховує ступінь "самозабезпеченості" регіону:

Екологічна діагностика регіону. Діагностується якість регіонального навколишнього середовища.

5. Регіональне планування

Після визначення мети регіонального розвитку і діагностики "стартових умов" відбувається планування діяльності.

З відмовою від командно-адміністративної системи управління з'явилися пропозиції відмовитись від планування господарства. Однак господарська практика постіндустріальних країн свідчить про ефективність планування економіки і територіального управління. У більшості цих країн діє триланкова система управління територіальним соціально-економічним розвитком: поряд з центральними органами управління управлінською діяльністю займаються регіональні та локальні територіальні структури. Так, у Франції багато років функціонує Міжміністерський комітет з проблем регіональних дій і впорядкування територій, що приймає урядові рішення в галузі регіональної політики. їхньою реалізацією займається Представництво з упорядкування території, голова якого підпорядковується безпосередньо прем'єр-міністру.

Із середини 80-х р. XX ст. в західноєвропейських країнах почався перехід від традиційного до стратегічного планування. Стратегічне планування, на відміну від традиційного, орієнтується на активні дії. Сама наявність стратегічного плану вже є фактором залучення інвесторів, підвищує конкурентоздатність території.

Схема регіонального стратегічного планування

1. Проведення діагностики ресурсів.

2. Аналіз зовнішніх факторів, що визначатимуть перспективний соціально-економічний розвиток території.

3. Розроблення державних мінімальних соціальних стандартів та оцінювання їх.

4. Інтегральне оцінювання вихідної соціально-економічної ситуації (звідна таблиця, яка містить основні фактори внутрішнього характеру, що визначають ситуацію в різних сферах життєдіяльності регіону).

5. Визначення і систематизація передумов і обмежень перспективного розвитку регіону (на базі досліджень п. 1, 2, 4).

6. Генерація варіантів стратегічного вибору регіону (на базі п. 3, 5).

7. Комплексне оцінювання варіантів стратегічного вибору регіону.

8. Визначення варіанту (варіантів) стратегічного вибору регіону.

6. Регіональне стратегічне управління

Слабкість стратегічного планування полягає в тому, що воно не містить механізму реалізації. Цей недолік можна усунути завдяки стратегічному управлінню.

Стратегічне управління набуло широкого застосування у бізнес-системах західних країн, а останніми роками впевнено затверджується в державному і регіональному управлінні. Основна парадигма стратегічного управління полягає в такому: суб'єкт управління створює такі умови для об 'єкта управління, що останній не може внести зміни в усіх можливих напрямах, крім напряму, визначеного суб 'єктом.

Стратегічне управління в регіональному менеджменті - це сукупність інструментів, підходів, принципів, що становлять технологію управління регіоном в умовах підвищеної нестабільності і невизначеності зовнішнього середовища. Цикл стратегічного управління зображено нарис. 18.