Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень - Круш П.В. - 4. Інвестиційна політика регіонів

Найважливішим елементом розвинутого ринкового середовища є біржова діяльність.

З відомою часткою припущень функції регіональних бірж можна порівняти з діяльністю колишніх органів планування. Дійсно, на фоні постійної невизначеності ринку саме біржа здійснює реєстрацію середньострокового відношення попиту і пропозиції і таким чином стає для товаровиробників необхідним інструментом ринкового регулювання своєї діяльності.

У межах конкретного регіону біржа виконує функцію перевірки ефективності роботи місцевих суб'єктів підприємницької діяльності.

Біржа цінних паперів (фондовий ринок) допомагає оцінити загальну ефективність підприємницької діяльності, сприяє залученню капіталів, їх акумуляції в найбільш успішних фірмах і в цілому сприяє встановленню атмосфери партнерства і взаємозалежності, що необхідно для здорової конкуренції.

Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р. № 3480- IV (витяг)

Стаття 2. Фондовий ринок.

1. Фондовий ринок (ринок цінних паперів)- сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Товарна біржа допомагає підприємцям планувати свою діяльність на перспективу. Вона є індикатором майбутнього попиту, що є важливим для розвитку багатьох галузей народного господарства, а для деяких (наприклад, сільське господарство) необхідною умовою розвитку.

Закон України "Про товарну біржу" від 10.12.1991 р. № 1956-ХІІ (витяг)

Стаття 1. Правове становище товарної біржі.

Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торгівельних операцій.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні і вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням.

Товарна баржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до цього Закону та чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу

Стаття 5. Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи і організації, що перебувають на державному бюджеті.

Регіональна біржа праці фіксує стан попиту і пропозиції на ринку праці як на окремих територіях, так і за відповідною кваліфікацією. Таким чином, її інформація дає змогу планувати на перспективу фахову підготовку і перепідготовку, передбачати зміни на ринку житла тощо.

4. Інвестиційна політика регіонів

Дуже важливим фактором регіонального розвитку в ринкових умовах є залучення інвестиційних ресурсів. У зв'язку з цим особливого значення набуває вивчення основних факторів, які переконують потенційного інвестора на користь того чи іншого інвестиційного рішення. В цьому процесі, крім галузевих, важливу роль відіграють регіональні фактори інвестиційної привабливості.

Серед головних складових інвестиційного клімату регіонів виділяють: інвестиційний потенціал, інвестиційний ризик та інвестиційне законодавство.

Інвестиційний потенціал регіону - це сукупність характеристик, які враховують основні його економічні параметри, насиченість території факторами виробництва, споживчий попит населення та ін.

Вважається, що інвестиційний потенціал регіону формується принаймні з таких потенціалів:

виробничого - сукупного результату господарської діяльності населення;

кадрового - наявності професійно навченої робочої сили, інженерно-технічного і управлінського персоналу;

ресурсно-сировинного - забезпеченості балансовими запасами основних видів природних ресурсів;

споживчого - сукупної купівельної спроможності населення;

інфраструктурного - рівня розвитку виробничої і соціальної інфраструктури;

інституційного - забезпеченості основними інститутами ринкової економіки;

інтелектуального - освітнього рівня населення;

інноваційного - міри впровадження досягнень науково-технічного прогресу і ступеня модернізації виробництва;

кліматичного;

економіко-географічного - положення щодо економічних центрів, транспортних комунікацій тощо.

Інвестиційний ризик зазвичай оцінюється з урахуванням таких обмежень: економічного, соціального, політичного, екологічного, кримінального. Таким чином, високий ступінь економічного спаду і соціальної напруженості, високий рівень злочинності і деградації природного середовища, консерватизм і корумпованість осіб, що очолюють місцеву адміністрацію, роблять високою вірогідність фінансових втрат.

Інвестиційне законодавство формується зі спеціальних нормативних актів державного та регіонального рівнів, які регулюють інвестиційну діяльність. Так, на території України діють Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09. 1991 р. № 1560-ХІІ зі змінами і доповненнями, Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р № 93/96 - ВР зі змінами і доповненнями, "Бюджетний кодекс України" від 2001 р. Наприклад, Бюджетним кодексом регламентується процедура отримання суб'єктами регіонального управління внутрішніх і зовнішніх позик.

Для детальнішого аналізу поведінки інвесторів на українському ринку розглянемо механізм залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

Внутрішні інвестиції є основою розвитку будь-якої держави. Відповідно до теорії Дж. Кейнса, інвестиції збігаються із заощадженнями населення. Очевидно, що формування легальних заощаджень населення є базою легального інвестування національної економіки. Заощадження можуть формуватися лише за умов перевищення доходів населення над витратами, а їхня легалізація відбувається лише за умов довіри до банківської системи і привабливих умов розміщення заощаджень.

Зрозуміло, що іноземні інвестори надають перевагу регіонам з високим інвестиційним потенціалом, незначним ризиком і надійним інвестиційним законодавством. Українські регіони конкурують з іноземними регіонами за отримання інвестицій, і, на жаль, на даний момент іноземні інвестиції в економіку України незначні порівняно з багатьма країнами Східної Європи, не кажучи вже про країни Західної Європи (для порівняння: частка іноземних інвестицій у загальному обсязі промислового виробництва України становить 2 %, в той час як в Угорщині 15 % з тенденцією наблизитись до звичної для Західної Європи частки іноземного капіталу - 25 %). Певним знаком для іноземних інвесторів має стати надання Україні статусу країни з ринковою економікою, якого поки що вона не має.

Серед іноземних інвесторів домінує Російська Федерація. Це відбувається тому, що російські, як і вітчизняні інвестори, мають досвід роботи в умовах економічної, політичної і соціальної нестабільності. Тому серед усіх складових інвестиційного клімату для них визначальним є інвестиційний потенціал.

За даними Держкомстату України в українську економіку було інвестовано 19481,2 млн грн, або 393,9 грн/особу. Дані про інвестиції по регіонах України подано в табл. 21.

Аналіз даних табл. 21 дає змогу стверджувати, що високою інвестиційною активністю характеризуються регіони, загальний соціально-економічний рівень розвитку яких вищі за середній для країни.

Найбільшою довірою інвесторів користується м. Київ. Фінансова і політична першість, місцезнаходження державних органів влади і офісів багатьох українських підприємств робить столицю одноосібним лідером у залученні інвестиційних ресурсів.

Крім Києва, інвестиційно-привабливими виявляються Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Одеська, Харківська області. При цьому для регіонів зі зниженим рівнем розвитку продуктивних сил створюється "замкнутий ланцюг" (рис. 19).

Таблиця 21

ІНВЕСТИЦІЇ В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ У 2000 Р. [11]