Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень - Круш П.В. - 4. Кількісні показники фінансової автономії

1. Поняття про фінансову автономію.

2. Джерела доходів територій.

3. Класифікація видатків територій.

4. Кількісні показники фінансової автономії.

1. Поняття про фінансову автономію

Перед усіма країнами, в яких практикується розмежування повноважень між різними рівнями влади, постає питання фінансової автономії.

Фінансова автономія - це право і можливість прийняття рішень у фінансовій сфері.

Якщо це право не передбачене законодавством, місцева влада не має фінансової автономії.

Масштаби фінансової автономії території можна визначити за декількома критеріями, а саме:

o право самостійно розроблювання, затверджувати і виконувати місцевий бюджет;

o право податкової ініціативи;

o право створювати позабюджетні, валютні, страхові, пенсійні та інші цільові фонди;

o право здійснювати займи, кредитувати і виступати гарантом повернення кредитів;

o право встановлювання ціни й тарифи на продукцію і послуги комунальних підприємств і державних підприємств, які знаходяться в управлінні місцевої влади;

o право вводити штрафи та інші фінансові санкції;

o право створювання власні фінансово-кредитні установи.

2. Джерела доходів територій

Однією з ознак фінансової автономії є наявність власних, регіональних, джерел доходів. Для з'ясування можливостей місцевої влади в сфері формування власних доходів слід нагадати, що органи регіонального управління є:

o суб'єктом фіскального процесу;

o суб'єктом фінансово-кредитних відносин;

o суб'єктом підприємницької діяльності в сфері надання суспільних послуг;

o суб'єкт майнових відносин.

Як суб'єкт фіскального процесу місцеві органи влади отримують доходи у вигляді податкових надходжень та платежів. їх перелік установлений Бюджетним кодексом України.

Усі податки і збори, які зараховуються до доходів місцевих бюджетів поділяються на три групи, а саме:

місцеві податки і збори. Державою визначений їх перелік і граничні ставки. Конкретний перелік податків і зборів, які здійснюються на даній території, визначають органи місцевої влади;

закріплені податки і збори. Перелік і ставки цих податків і зборів встановлюються державою. Він обов'язковий для всіх регіонів. Надходження за цими податками і зборами закріплені за бюджетами відповідного регіонального рівня на довгостроковій основі;

регульовані доходи - доходи, розподіл яких здійснюється централізовано між різними рівнями бюджетної системи.

Як суб'єкт фінансово-кредитних відносин місцеві органи влади можуть отримувати доходи у вигляді кредитів. Крім того, вони можуть самі виступати в ролі кредитора, розміщуючи таким чином тимчасово вільні кошти.

Як суб'єкт підприємницької діяльності в сфері надання суспільних послуг місцеві органи влади можуть отримувати прибуток. Треба зазначити, що цей вид доходів місцевих органів влади потребує негайного врегулювання. Тому є дві причини. По-перше, місцеві органи влади є монополістами у цій сфері. З року в рік скорочується перелік послуг, які громадяни отримують від органів влади безкоштовно. Механізму громадського впливу на цей процес практично немає. По-друге, надходження за надання послуг потрапляють не до "загального казана" регіонального бюджету, а на субрахунки тієї структури, яка надає послуги. Тобто ці кошти йдуть на фінансування потреб конкретної управлінської структури, а доходи регіону фактично не збільшуються.

Як суб'єкт майнових відносин місцеві органи влади можуть отримувати дохід з продажу майна, а також у вигляді оренди майна, нерухомості і земельних ділянок. Як правило, за територіальною ознакою виділяють два суб'єкти власності: держава і муніципалітет. Відповідно сформовані такі форми власності: державна і комунальна (муніципальна). Фактично право комунальної власності в Україні почало здійснюватися з прийняттям Постанови КМУ № 311 від 5.11.1991 р. "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю і власністю адміністративно-комунальних одиниць (комунальною власністю)". На відміну від світової практики, в Україні комунальна власність сформувалася на безоплатній основі. Крім того, суб 'єктами комунальної власності, відповідно до постанови, стали області, міста Київ і Севастополь та їхні райони, райони, міста, села, селища. Натомість суб'єктами комунальної власності в переважній більшості країн є муніципальні утворення.

У процесі розподілу об'єктів комунальної власності чільні позиції зайняли області, а також міста Київ і Севастополь. Так, постановою визначений перелік об'єктів, які на безоплатній основі передавався у власність областям, містом Київ і Севастополь. Подальший розподіл власності між територіальними утвореннями нижчого рівня відбувався за рішенням виконкому ради народних депутатів вищого рівня.

Усі доходи, які формуються в регіоні відповідно до рішень регіональної влади, називають власними доходами територій.

Власні і закріплені доходи формують основу фінансової автономії території.

3. Класифікація видатків територій

Видатки територій можна класифікувати за декількома ознаками.

Залежно від спрямованості видатків вони поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

o Поточні видатки деякою мірою можна порівняти із "соціальною амортизацією": вони покривають витрати на підтримання соціальної інфраструктури регіону на рівні, гарантованому державою.

o Видатки розвитку можна порівняти із "соціальною інвестицією": вони спрямовуються на розвиток соціальної і господарської інфраструктури регіону.

Залежно від місії регіону в здійсненні видатків вони поділяються на власні, обов'язкові і делеговані.

o До власних видатків відносять видатки, рішення про здійснення яких регіональні органи влади приймають одноосібно.

o До обоє 'язкових видатків відносять видатки, які здійснюються з місцевих бюджетів, а їхній перелік і розміри визначаються відповідно до встановлених державою нормативів.

o До делегованих видатків відносять видатки, які делегуються одним рівнем влади іншому з передачею відповідних фінансових ресурсів.

4. Кількісні показники фінансової автономії

Фінансова автономія території полягає в можливості території власним коштом вирішувати питання, які належать до її компетенції.

Потоки фінансових надходжень до регіону і потоки регіональних витрат показано на схемі (рис. 20).

Аналіз співвідношень величин а,Ь, с,й дає можливість визначити рівень фінансової автономії місцевих органів влади. Далі наведемо систему кількісних показників (х;) рівня фінансової автономії місцевих органів влади.

Частка, видатків на реалізацію власних повноважень - характеризує обсяг функцій, непідконтрольних державі. Це є рівень автономії місцевих рівнів влади:

Частка обов'язкових видатків - характеризує обсяг завдань, які виконуються місцевими органами влади під контролем держави на рівні встановлених ним єдиних державних стандартів. Показник характеризує масштаби втручання державної влади в сферу діяльності місцевої влади. Якщо місцева влада не здатна забезпечити фінансування обов'язкових видатків на рівні державних стандартів, то держава надає необхідну допомогу:

Частка видатків на забезпечення делегованих повноважень - відображає обсяг завдань державної влади, делегованих для забезпечення місцевим органам влади. Витрати місцевих органів влади на реалізацію делегованих повноважень у повному обсязі компенсує той орган влади, який делегував ці повноваження:

Частка власних доходів у доходах місцевих бюджетів - відображає ступінь залежності джерел доходів органів місцевої влади від їхньої власної діяльності і власних рішень. Є найбільш універсальним показником рівня самостійності місцевих бюджетів:

Частка закріплених доходів - є показником рівня самостійності місцевого бюджету з урахуванням наданої їм державою на довгостроковій основі додаткової дохідної бази:

Відношення власних доходів і обов'язкових витрат - визначає ступінь свободи у прийнятті рішень за витратами:

Ступінь залежності від окремих джерел - універсальний показник реальної фінансової автономії місцевих органів влади. Місцеві органи влади не можуть потрапляти в залежність до певних соціальних груп, які формують джерела доходів.

5.3.3. Інститут місцевих бюджетів в україні
1. Основні принципи формування бюджетної системи
2. Місцевий бюджет у бюджетній системі
3. Власні, закріплені і регульовані доходи місцевих бюджетів
4. Бюджетний кодекс України про видатки місцевих бюджетів
5.3.4. Складання, затвердження і виконання місцевого бюджету
1. Типи бюджету
2. Бюджетний процес
3. Система касового виконання місцевих бюджетів
5.4. Державна політика регіонального вирівнювання
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru