Національна економіка - Мельник А.Ф. - 3.2. Концептуальні підходи до проблеми справедливості

З погляду економіки критерії рівності та справедливості пов'язані з відповідністю економічних відносин джерелам і цілям економічного зростання в конкретно-історичних умовах національних моделей економіки.

В економічній теорії сформувалися такі концептуальні підходи до дослідження питання справедливості: егалітарний, елітарний, утилітарний, роулзівський, ліберальний.

Егалітарний підхід в економічній теорії добробуту - це підхід до розподілу благ у суспільстві, згідно з яким найбільш справедливим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між усіма індивідами.

Елітарний підхід базується на теорії еліт, яка була обґрунтована в працях В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельса (кінець XIX - початок XX ст.). Відповідно до теорії еліт кожне суспільство не схоже на інше внаслідок розбіжностей у походженні його еліт. Це насамперед зумовлено нерівномірним поділом престижу, влади або почестей, пов'язаних із політичним суперництвом. На думку В. Парето, історія суспільств - це головним чином циркуляція еліт. Його підтримав Р. Міхельс, стверджуючи, що зміна еліт відбувається за законом олігархії, згідно з яким в організаціях, незалежно від їхнього типу, демократія призводить до олігархії. Відповідно в системі розподілу максимізуються інтереси передусім елітних класів.

Утилітарний підхід трактує суспільний добробут як суму функцій індивідуальних корисностей всіх членів суспільства. Соціальна справедливість, на думку утилітаристів, існує тоді, коли вдається максимізувати сукупну корисність усіх членів суспільства.

Уряд, якщо він піклується про добробут суспільства, має здійснювати перерозподіл з метою максимізації корисності. Така максимізація не забезпечується ринком автоматично. Утилітаристський добробут людини випливає із суб'єктивної оцінки нею власного добробуту. Вона залежить від емоційного та раціонального чинників. Функція суспільного добробуту згідно з цим підходом - це залежність показника суспільного добробуту від показників індивідуального добробуту. Передбачається, що заданий певний алгоритм обчислення цієї функції для кожного набору її аргументів, число яких збігається з числом членів суспільства.

Утилітарна концепція функції суспільного добробуту має низку недоліків: формальний підхід до визначення цієї функції не дає відповіді на питання про економічну суть суспільного добробуту, ігнорується інституціональна природа суспільного вибору.

В основі роулзівського підходу лежить теорія легалізму, який базується на тому, що соціальної рівності можна досягнути в широких межах. Всі члени суспільства не тільки повинні мати рівні можливості, а й отримувати більш-менш рівні результати від діяльності. Цим досягаються єдність і згуртованість нації, що відповідають ідеалам колективізму. Тому уряд повинен прагнути, щоб усі члени суспільства одержували рівні блага, які б стали доступними завдяки успіхам розвитку цивілізації. Держава загального добробуту стає не тільки гаслом, а й метою економічної політики. Підхід набув розвитку в працях сучасного філософа Дж. Роулза. За Роулзом, держава має максимізувати корисність найменш забезпечених членів суспільства. Від цього виграє суспільство в цілому.

Ліберальний підхід у дослідженні проблем соціальної справедливості виходить з інтересів особи. Згідно з цією теорією кожна людина, готова до активної автономної діяльності, здатна сама найефективніше реалізувати свої таланти. Суспільство за такого підходу характеризується як проста сукупність індивідів. Тому воно не має і не повинне мати власних, відмінних від індивідів, цілей і намірів. Хороше суспільство - це суспільство, яке не заважає індивідам вільно реалізовувати приватні інтереси.

Уряд створюють люди для захисту своїх прав, встановлених Конституцією. Виконуючи цю функцію, уряд якнайкраще служить людям. Оскільки немає об'єктивних методів визначення того, що для індивідів краще і що гірше, індивіди самі в змозі зрозуміти, що правильно і що помилково, спираючись на особисті смаки.

Для національної економіки у вирішенні питання соціальної справедливості найприйнятнішим видається використання теорії Парето-ефективності, яка поєднує і соціальну, і економічну ефективність в управлінні національною економікою.