Національна економіка - Мельник А.Ф. - Трудовий потенціал: склад, структура, показники розвитку

Трудовий потенціал країни є складною соціально-економічною категорією, головний компонент якої становлять фізичні параметри відтворення населення - природної основи трудового потенціалу. Є кілька визначень категорії "трудовий потенціал", які віддзеркалюють відповідні концепції:

- трудовий потенціал - це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення;

- трудовий потенціал - це сукупність працездатного населення з урахуванням інтелектуального розвитку, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму.

Загалом трудовий потенціал суспільства є сукупністю інтегрованих кількісних та якісних характеристик робочої сили, яка забезпечує певні можливості у створенні матеріальних і духовних благ суспільства. Поняття "трудовий потенціал" ширше, ніж поняття "трудові ресурси". Формування трудового потенціалу суспільства - процес постійної зміни його чисельності та якісного складу. Кількісно трудовий потенціал відображає можливості суспільства забезпечити роботою працездатне населення і визначається чисельністю працездатного населення, законодавчо встановленою тривалістю робочого часу за суспільно нормальної інтенсивності праці та збігається з величиною трудових ресурсів.

В якісному аспекті трудовий потенціал - це можливість повного використання набутих за рахунок інвестицій у людський капітал знань, умінь та професійних навичок відповідно до фаху працівників для підвищення ефективності економічної діяльності особи, організації, суспільства. Якісний склад трудового потенціалу визначається станом здоров'я, рівнем освіти та професіоналізму. Це, у свою чергу, залежить від стану розвитку закладів охорони здоров'я, освіти, культури і фізичної культури та їх доступності для широкого загалу населення. Доступність об'єктів соціальної інфраструктури в Україні обмежена внаслідок низького життєвого рівня та надмірної диференціації населення за рівнем доходів.

Трудовий потенціал можна класифікувати таким чином: використовуваний (до нього слід віднести всіх осіб, що працюють) і потенційний (включає тих, хто бажає працювати, зокрема безробітних і тимчасово незайнятих, у віці від 15 до 70 років включно). Трудовий потенціал може розглядатись на трьох рівнях: людини, колективу (підприємства), суспільства. Основними чинниками, що зумовлюють зміни трудового потенціалу, є природний приріст населення, зміцнення фізичного стану і здоров'я, підвищення інтелектуально-професійного рівня населення. Загальні тенденції розвитку трудового потенціалу України в сучасних умовах характеризуються: зниженням чисельності економічно активного населення, яке в загальній чисельності населення становить близько 48 %; високим рівнем безробіття (у 2009 р. - 9,6 %); високою навантаженістю на одне вакантне робоче місце (вісім безробітних осіб); зниженням середньої тривалості життя, скороченням природного приросту населення.

Вирізняють економічну і соціальну сутність трудового потенціалу. Економічна сутність трудового потенціалу полягає в тому, що він, виступаючи у формі діючої робочої сили, створює матеріальні й духовні цінності, а як потенційна робоча сила - здатний їх виробляти. Соціальна сутність трудового потенціалу полягає в тому, що він дає можливість як окремим особам, так і різним соціальним групам населення визначити своє місце в суспільно корисній праці, а отже, самоствердитися у суспільстві та забезпечити собі і суспільству законне джерело доходів. Головна функція трудового потенціалу - бути джерелом робочої сили, її формування, розподілу і використання, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства.

Рівень використання трудового потенціалу визначається системою показників, які відображають: рівень зайнятості працездатного населення у національному виробництві (частку зайнятих у суспільному виробництві); структуру зайнятості (співвідношення зайнятих у різних видах економічної діяльності); продуктивність суспільної праці; рівень виробництва ВВП на особу; рівень і структуру безробіття.

Поняття "трудовий потенціал" кореспондує з поняттям "людський потенціал". Людський потенціал - величина втілених у людині здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатність забезпечувати дохід. Світовий банк включає в це поняття також стан здоров'я та якість харчування; ООН - освіту, професійний досвід, фізичний стан, здатність до виживання, самоза-безпеченість людей. З розвитком прогресу людства робоча сила перестає бути лише фактором виробництва. Вкладення в робочу силу - освіту, охорону здоров'я, культуру, кваліфікацію - утворюють нову якість, що є новою формою людського багатства.

Складовою трудового потенціалу суспільства є трудові ресурси, зайняті у виробництві товарів та наданні послуг, веденні домашнього господарства, навчанні, на військовій службі, працездатні пенсіонери та підлітки. На відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів належать ті, хто є не лише носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цю здатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах. Трудові ресурси країни характеризуються потенційною масою живої праці, якою володіє держава. З позицій ринкової економіки, трудові ресурси це частина населення, що забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці для створення національного продукту. Трудові ресурси можуть перебувати в стадії економічно активного (зайняті, безробітні) та економічно неактивного (учні та студенти працездатного віку, домогосподарки) населення. Чисельність трудових ресурсів постійно змінюється, а саме зростає за рахунок осіб економічно неактивного населення і скорочується внаслідок природних процесів та міграції. До складу трудових ресурсів країни входять: працездатне населення працездатного віку, підлітки до 16 років та особи похилого віку, які працюють. Виключаються зі складу трудових ресурсів інваліди І-П груп працездатного віку та непрацюючі пенсіонери на пільгових умовах.

Зайнятість належить до найважливіших характеристик використання трудового потенціалу. Основою зайнятості є, з одного боку, населення, а з іншого - матеріальні умови, тобто засоби виробництва. Зайнятість відображає систему соціально-економічних відносин, які склалися внаслідок суспільного поділу праці в різних сферах суспільної діяльності, пов'язаних з поєднанням працездатного населення із засобами виробництва на основі попиту і пропозиції робочої сили. Структура зайнятості характеризує розподіл працівників за сферами і галузями національної економіки, а також за професійно-кваліфікаційним рівнем.

Основною проблемою зайнятості як соціально-економічного процесу є формування її раціональної структури, тобто передусім раціональних пропорцій зайнятості, які б мали забезпечувати найбільш ефективний розвиток усіх ланок національної економіки в оптимальних для цього етапу ринкових перетворень пропорціях. Це можливо лише за добре відлагодженого механізму управління зайнятістю як у масштабі країни в цілому, так і на рівні окремих регіонів; як на рівні окремих регіонів та сфер людської діяльності, так і на рівні господарських одиниць. Для цього необхідно виявляти та оцінювати фактори, які впливають на структуру зайнятості, вибрати методи впливу на ці фактори, а також виокремити критерії раціональної зайнятості, відповідно до яких слід справляти такий вплив.

Характерними ознаками стану використання трудового потенціалу в сучасних умовах в Україні є: перевищення пропозиції робочої сили над попитом; низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості; низька частка офіційно зареєстрованих безробітних і наявність прихованого безробіття; значні масштаби нерегламентованої зайнятості; молодіжне безробіття; регіональні диспропорції між попитом і пропозицією робочої сили; істотна декваліфікація працюючого населення внаслідок безробіття, масової міграції за кордон, руйнування професійно-технічної освіти; невідпрацьованість нормативно-правової бази, що регламентує трудові відносини; несприятлива демографічна ситуація, зокрема низька тривалість життя населення (середня тривалість життя в Україні становить 68 років, що на 9 років менше, ніж у середньому в країнах Європи, та на 11-12 років менше, ніж у Японії), низький рівень народжуваності (у 2009 р. коефіцієнт народжуваності становив 1,5, тоді як для забезпечення стабільної чисельності населення в Україні, за експертними оцінками, цей коефіцієнт має дорівнювати 2,3).