Національна економіка - Мельник А.Ф. - 4.2. Характеристика основних складових економічного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал країни, економічна оцінка та напрями його раціонального використання

Природно-ресурсний потенціал є сукупністю наявних природних ресурсів (і тих, що можуть бути мобілізовані), які використовуються для виробництва економічних благ з урахуванням тенденцій науково-технічного прогресу. Основними характеристиками природно-ресурсного потенціалу є: географічне положення країни; її кліматичні умови; особливості рельєфу; розміщення та запаси природних ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал передусім характеризується обсягом і структурою природних ресурсів, якими володіє держава, а також природними умовами. До природних ресурсів належать усі види розвіданих і облікованих запасів мінеральних, земельних, лісових, водних, фауністичних і рекреаційних ресурсів, що можуть бути використані як природні продуктивні сили. Природні умови - це сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. Сучасному розвитку цивілізації властиве те, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природний ресурс. У сучасних умовах сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються як природний ресурс, ніж природні умови.

За оцінками економістів, природно-ресурсний потенціал України характеризується такими структурними показниками: 44,4 % його загального обсягу припадає на земельні ресурси, 13,1 - на водні, 4,1 - на лісові, 9,5 - на рекреаційні, 28,4 - на мінеральні і 0,5 % - на біологічні.

Природні ресурси, які використовують для задоволення потреб суспільства, є різноманітними, як і можливості їх застосування в господарській діяльності. За особливостями використання природні ресурси поділяють на вичерпні та невичерпні. Вичерпні - це ресурси, обсяг яких зменшується в результаті їх видобутку або вилучення з навколишнього природного середовища. Вони, у свою чергу, поділяються на відновні (чисте повітря, вода, родючі ґрунти, рослинність, тваринний світ) і невідновні (мінеральні ресурси). Мінеральна сировина належить до невідновних ресурсів, і найголовніші з них (вугілля, нафта, природний газ, залізо, манган, поліметали) в Україні нині вичерпані або майже вичерпані.

За економічною класифікацією розрізняють: ресурси матеріального виробництва, у тому числі промисловості (паливо, метали, деревина, риба), і ресурси сільського господарства (ґрунти, вода для зрошення, кормові рослини); ресурси сфери послуг, у тому числі прямого (питна вода, дикорослі рослини і тварини) і непрямого (наприклад, використання для відпочинку водоймищ та зелених насаджень) споживання.

За походженням і природними властивостями вирізняють: мінеральні ресурси (корисні копалини), земельні, водні, біологічні (зокрема лісові), агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), ресурси енергії природних процесів (енергія сонця, вітру, землі), а також рекреаційні.

За запасами природних ресурсів Україна посідає провідне місце в Європі, зокрема перше місце - за кількістю орних земель, запасами залізної та марганцевої руд, сірки; серед перших - за запасами кам'яного вугілля, природного газу, калійної та кам'яної солей. Мінеральні ресурси України мають різний ступінь розвіданості та вивченості і відповідно до цього поділяються на категорії А, В, СІ, С2 (А - детально розвідані та вивчені; В і

СІ - розвідані менш детально; С2 - оцінені попередньо і приблизно).

За економічним значенням запаси корисних копалин поділяються на дві групи: балансові - це запаси, використання яких економічно вигідне в певний час і які задовольняють промислові вимоги як за якістю сировини, так і за гірничотехнічними умовами експлуатації; позабалансові (неконденційні) - це запаси, використання яких у сучасних умовах економічно невигідне у зв'язку з малою потужністю пластів, низьким вмістом цінного компонента, складністю умов експлуатації.

Ступінь використання природних ресурсів у процесі виробництва економічних благ визначається на основі їх технологічного (виробничого) та економічного оцінювання. За технологічної оцінки виявляють ступінь придатності природних ресурсів до того чи іншого виду економічної діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Технологічна оцінка виражається переважно в балах та категоріях і передує економічній. Економічна оцінка характеризує кількісні та якісні параметри природних ресурсів, з'ясовує їхнє значення для процесу виробництва товарів і послуг та оцінює вплив економічних, соціальних, технічних та екологічних чинників при їх використанні. При цьому враховують такі критерії: запаси природних ресурсів; якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів і умови залягання; господарське значення природного ресурсу; річний обсяг видобутку; обсяги виробництва, на які витрачається природний ресурс; можливості заміни природного ресурсу штучним; технології виробництва тощо.

У сучасній практиці оцінювання природних ресурсів використовують дві групи економічних оцінок: перша характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів використовують передусім методичні підходи, що ґрунтуються на категоріях ренти (для земельних ресурсів, запасів корисних копалин) та ефективності.

Ефективність використання природних ресурсів, таких як сировина, енергія, паливо, характеризується матеріаломісткістю ВВП і витратами найважливіших матеріальних ресурсів у натуральному вираженні на 1 грн ВВП (енергоємність, електроємність, металомісткість тощо). Головним показником раціонального використання природно-ресурсного потенціалу є ресурсозбереження. Ресурсозбереження є прогресивним напрямом використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції за тих самих обсягу та кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження в Україні полягають у комплексному використанні мінерально-сировинних і паливних ресурсів; упровадженні ресурсозберігаючої техніки і технології; широкому використанні в галузях переробної промисловості вторинної сировини; відновленні родючості землі, рекультивації відпрацьованих кар'єрів; ефективному регулюванні лісокористування, підтриманні продуктивності лісів, активному лісовідновленні; збереженні рекреаційних ресурсів під час розміщення нових промислових об'єктів.

Особливої гостроти набувають проблеми енергозбереження та низької ефективності використання власних паливно-енергетичних ресурсів. В Україні енерговитрати в собівартості товарів є критично високими, що становить одну з причин їх низької конкурентоспроможності. За результатами досліджень Міжнародного центру перспективних досліджень потенціалу, Україна визнана одним з найбільших у світі споживачів енергоресурсів на одиницю валового внутрішнього продукту (коефіцієнт енергоємності ВВП дорівнює 0,83-0,87 кг умовного палива/грн). За цим показником у 2008 р. вона посіла в рейтингу країн передостаннє, 62-ге, місце. За експертними оцінками, Україна споживає майже удвічі більше енергоносіїв для виробництва одиниці ВВП порівняно з країнами Центральної Європи (Польща, Чехія) і майже втричі більше, ніж економічно розвинуті країни. Головним завданням у цьому аспекті є впровадження енергозберігаючих технологій та підвищення енергоефективності економіки.

У сучасних умовах вагомим компонентом ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Він зумовлює необхідність формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення до цієї сфери інвестицій, передусім іноземних.