Національна економіка - Мельник А.Ф. - 8.14. Державне регулювання ринку праці

Розвиток національної економіки великою мірою визначається функціонуванням ринку праці та особливостями використання трудових ресурсів. Ринок праці характеризує відносини, які складаються в процесі пропонування, найму та оцінки робочої сили і відображає баланс інтересів між роботодавцями, найманими працівниками, державою та громадськими організаціями.

Ситуація на ринку праці визначається рівнем використання трудових ресурсів. Трудові ресурси країни характеризуються потенційною масою живої праці, якою володіє держава. З погляду ринкової економіки, трудові ресурси - це та частина населення, яка забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці для створення національного продукту. Трудові ресурси можуть перебувати у стадії економічно активного (зайняті, безробітні) та економічно неактивного (учні та студенти працездатного віку, домогосподарки) населення. До складу трудових ресурсів країни входить працездатне населення працездатного віку, підлітки до 16 років та особи похилого віку, які працюють. Виключаються зі складу трудових ресурсів інваліди І-II груп працездатного віку та непрацюючі пенсіонери на пільгових умовах. На ринок праці потрапляють не всі трудові ресурси країни, а лише їх частина, зайнята економічною діяльністю. Зайнятість, в економічному аспекті, є діяльністю працездатного населення зі створення національного продукту, який визначає економічний потенціал країни, забезпечує належні рівень та якість життя.

Особливості функціонування ринку праці та використання трудових ресурсів в Україні в умовах розгортання трансформаційних процесів такі: структурна деформація зайнятості (тобто невідповідність професійно-кваліфікаційного складу трудових ресурсів структурі виробництва); надлишок робочої сили, зумовлений низьким рівнем виробництва та використання потужностей; поширення нерегламентованої зайнятості; високий рівень безробіття та його тривалий характер; вимушена неповна зайнятість (приховане безробіття); високий рівень нанантаженості на одне робоче місце та проблеми його різкої диференціації в розрізі регіонів.

Державне регулювання ринку праці передбачає вжиття системи правових та економіко-організаційних заходів, спрямованих на його збалансування, забезпечення продуктивної зайнятості, створення належних умов праці та раціонального використання робочої сили. Завданнями державного регулювання ринку праці в сучасних умовах є; реформування ринку праці з метою подолання негативних тенденцій у сфері зайнятості та детінізації ринку; підвищення рівня продуктивної зайнятості; запобігання масовому безробіттю внаслідок структурних змін в економіці; посилення соціальної захищеності безробітних.

В Україні основні функції державного регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики. Безпосередньо реалізує заходи, спрямовані на скорочення рівня безробіття та підвищення зайнятості, Державна служба зайнятості через мережу регіональних центрів зайнятості. Джерелом фінансування основних урядових заходів є Державний фонд сприяння зайнятості населення.

Механізм державного регулювання зайнятості населення включає, зокрема:

- формування правової бази регулювання ринку праці. В Україні державне регулювання зайнятості здійснюється на підставі системи законодавчих та нормативних актів, основними з яких є закони України "Про зайнятість населення", "Про оплату праці", Генеральна тарифна угода між Кабінетом Міністрів України та профспілками, Державна програма зайнятості, Указ Президента України "Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості та ринку праці в Україні" тощо;

- розроблення та запровадження механізмів реалізації програм зайнятості. До системи таких програм належать: державні та регіональні програми зайнятості; програми громадських робіт; програми перепідготовки та перекваліфікації; програми державних допомог по безробіттю; програма створення першого робочого місця для молоді;

- створення мережі центрів та служби зайнятості. Основними функціями служби та центрів зайнятості є: а) реєстрація безробітних та визначення статусу безробітного; б) надання консультацій та інформації незайнятим громадянам; в) надання фінансової підтримки безробітним; г) організація професійної підготовки та перепідготовки безробітних; д) аналіз і прогнозування стану ринку праці;

- формування Державного фонду сприяння зайнятості населення та управління його коштами. Джерелами надходжень коштів до Державного фонду сприяння зайнятості є: а) відрахування від фондів оплати праці всіх підприємств і організацій; б) відрахування від сум заробітної плати працюючих громадян; в) державні субсидії. Витрачаються кошти з фонду на надання допомог по безробіттю, фінансування навчання та перекваліфікації, організацію громадських робіт, реалізацію заходів програми зайнятості;

- розвиток та впровадження гнучких форм зайнятості (зокрема, використання режиму неповного робочого часу; створення нестандартних робочих місць та організації праці);

- організація системи професійного навчання і перекваліфікації. Відповідно до потреб ринку здійснюється перенавчання безробітних. При цьому визначаються базові навчальні заклади, розробляються програми навчання, фінансується навчання;

- розроблення та впровадження механізмів стимулювання створення робочих місць для окремих категорій громадян, які не здатні конкурувати на ринку праці (інваліди, молодь, багатодітні матері), зокрема шляхом бронювання робочих місць та встановлення квот робочих місць;

- створення інформаційно-довідкової системи ринку праці, що передбачає формування банку даних професій, робочих місць, вакансій. У рамках Єдиної технології обслуговування незайнятого населення діє програма єдиної інформаційно-аналітичної системи служби зайнятості (ЄІАС), яка чітко окреслює критерії надання соціальних послуг незайнятим громадянам та їх соціального захисту;

- створення нових робочих місць.

Державне регулювання зайнятості здійснюється в межах активної і пасивної політики зайнятості. Активна політика спрямована на стимулювання попиту на робочу силу і передбачає надання таких послуг: безпосереднє працевлаштування безробітних; перенавчання та перекваліфікація; допомога в пошуку роботи; організація громадських робіт; стимулювання самозайня-тості. Пасивна політика має на меті надання фінансової підтримки незайнятим громадянам і передбачає компенсацію втрат доходів унаслідок безробіття; надання допомог по безробіттю; надання державних субсидій.

Основою для здійснення регулятивних заходів у сфері зайнятості є оцінка та прогнозування динаміки трудових ресурсів, а також стану і тенденцій на ринку праці. З цією метою складають такі трудові баланси: а) загальнодержавний баланс трудових ресурсів; б) баланс ринку праці. Такі баланси розробляють на загальнодержавному та регіональному рівнях, вони є складовою Програми економічного і соціального розвитку країни (регіону).

Зведений баланс трудових ресурсів {ЗБТР) характеризує розподіл та використання трудових ресурсів за видами діяльності та сферами зайнятості. За допомогою нього простежують структуру трудових ресурсів і зайнятих, виявляють джерела вивільнення працівників. ЗБТР складається з чотирьох розділів: 1) населення; 2) трудові ресурси; 3) розподіл трудових ресурсів; 4) розподіл зайнятих (табл. 8.7).

Баланс ринку праці (БРП) характеризує обсяг, структуру та джерела пропозиції робочої сили, відносні обсяги працевлаштування за напрямами, чисельність безробітних за категоріями. Баланс ринку праці містить три основні розділи: 1) пропозиція робочої сили; 2) попит на робочу силу; 3) чисельність безробітних

Таблиця 8.7. Зведений баланс трудових ресурсів

Закінчення табл. 8.7

на кінець року. Пропозиція робочої сили формується за рахунок таких джерел: вивільнені з галузей народного господарства; звільнені з причин плинності кадрів; випускники навчальних закладів; раніше зайняті в домашньому господарстві; інші категорії незайнятого працездатного населення (переселенці, військовослужбовці). Основними напрямами формування попиту на робочу силу, які включаються до балансу, є: вакантні робочі місця;

додаткові робочі місця; перекваліфікація та перенавчання; самостійне вирішення участі в трудовій діяльності (самозайнятість).

Чисельність незайнятих (безробітних) визначається різницею між обсягами пропозиції і попиту на кінець розрахункового року.

Загальна форма балансу ринку праці має такий вигляд:

Г.+ Ті-Л_в+Т_к, (8.11)

де T_Q - чисельність незайнятого працездатного населення працездатного віку на кінець року, що передує прогнозному, яке потребує працевлаштування; 7. - надходження (пропозиція) робочої сили на ривок праці протягом прогнозного періоду; П₀ - обсяг попиту на робочу силу для заміщення вакантних і новоство-рених робочих місць і на розширення самозайнятості, малого та середнього бізнесу протягом прогнозного періоду; Т_к - чисельність незайнятого працездатного населення, яке потребує працевлаштування на кінець прогнозного періоду.

Структура балансу ринку праці та методика розрахунку основних його статей наведена в табл. 8.8.

Ситуація на ринку праці великою мірою визначається рівнем оплати праці, що актуалізує питання державного регулювання оплати праці. Заробітна плата є важливою складовою грошових доходів населення і гарантує громадянину належний рівень та якість його життя. В сучасних умовах застосовується державне та договірне регулювання оплати праці. В основі договірного регулювання лежить укладання системи тарифних угод, а саме: генеральної (між Кабінетом Міністрів України та профспілками), галузевої (між галузевими міністерствами, державними комітетами та галузевими профспілками), регіональної, а також укладання колективних договорів на підприємствах та в організаціях. Об'єктами таких угод та договорів є створення безпечних умов праці, належний рівень і диференціація оплати праці, гарантії оплати праці та відпочинку тощо.

Державне регулювання оплати праці здійснюється механізмами прямого і непрямого впливу. Пряме регулювання відбувається шляхом: а) установлення мінімальної заробітної плати;

б) установлення державних норм і гарантій в оплаті праці;

в) установлення умов і розмірів оплати праці в бюджетних установах; г) установлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; д) формування тарифної системи країни; е) запровадження механізмів контролю за безпекою праці. До методів непрямого регулювання оплати праці належать: регулювання фондів оплати праці, оподаткування доходів працюючих громадян.

Таблиця 8.8. Зведений баланс ринку праці

Мінімальна заробітна плата є законодавчо встановленим розміром заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може бути оплата за виконану місячну, годинну чи тижневу норму праці. її розмір залежить від величини прожиткового мінімуму, загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від рівня зростання цін на споживчі товари. Система норм і гарантій в оплаті праці закріплюється в Кодексі законів про працю і включає: оплату праці в понадурочний час, святкові дні, нічний час; оплату щорічних відпусток; перекваліфікацію; неповний робочий день для підлітків і вагітних жінок. Регулювання міжгалузевих співвідношень в оплаті праці має на меті забезпечити диференціацію доходів залежно від складності праці та її безпеки в різних галузях національної економіки. Розподіл робіт залежно від складності, а працівників - залежно від кваліфікації здійснюється на основі тарифної системи оплати праці. Така система включає: а) тарифні сітки; б) тарифні ставки; в) схеми посадових окладів; г) тарифно-кваліфікаційні характеристики посад (довідники).