Національна економіка - Носова О.В. - 22.1. Пріоритетність розвитку соціальної сфери та моделі соціальної політики

22.1. Пріоритетність розвитку соціальної сфери та моделі соціальної політики

Соціальна спрямованість політики нашої держави визначена Конституцією України, в якій її визнано як пріоритетний напрям і проголошено людину, її життя, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Основним обов'язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини. Конкретизація цього положення знаходить своє відображення у статтях 46, 48, 49, у яких визначається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. В Конституції України наводяться найзагальніші риси завдань соціальної держави.

Однак, у практичному плані наша країна ще далеко від реалізації цілей соціальної держави. Функції, зміст і принципи функціонування соціальної держави з'ясовані не в повній мірі. На жаль, сучасна соціальна політика представляє собою комплекс заходів як реакції уряду на кризову ситуацію, що виникає під впливом економічних факторів. Головна увага зосереджується на окремих ланках соціальної сфери: пенсіях, грошових допомогах, індексації, мінімальних соціальних стандартах. Таким чином, соціальна політика втрачає комплексність та адресність, знижується її ефективність.

Проголошена Україною побудова соціальної держави вимагає перенесення пріоритетів економічної діяльності людини у соціальну сферу. За оцінками Всесвітнього банку, частка соціальної сфери у світовому обсязі ВВП складає 68 відсотків. В таких країнах, як, наприклад, Нідерланди, цей показник дорівнює 72 %, у Великобританії - 72,7 %, у Бельгії - 73,2 %, у Франції - 75,8 процентів. [Джерело: worldbank.org ]

Питання взаємозв'язку між соціальною сферою та розвитком економіки почали досліджуватися ще 18-19 сторіччях. Відомі вчені А.Сміт, Ж.-Б. Сей, А.Маршал, Ф. Бастіа та інші обґрунтовували зрушення економічного розвитку в бік соціальної сфери діяльності. Фішер і Кларк висунули ідею трьохсекторальної моделі соціально-економічного розвитку:

1 сектор - первинний - включає сільське господарство та добувну промисловість;

2 сектор - вторинний, сюди входять обробна промисловість та будівництво;

3 сектор - третинний - містить види діяльності, що пов'язані з наданням послуг.

У. Ростоу у зв'язку з даною моделлю подає п'ять етапів соціально-економічного розвитку:

1 - так зване традиційне суспільство - характеризується високою питомою вагою сільського господарства у виробництві сукупного продукту;

2 - період значного зростання економіки за рахунок впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, розвитку торгівлі;

3 - промислова революція;

4 - етап швидкого зростання питомої ваги висококваліфікованої праці в усіх сферах економіки;

5 - етап, для якого характерна підпорядкованість економіки завданням особистого споживання та вихід соціальної сфери на перший план.

Отже, пріоритетність розвитку саме соціальної сфери обумовлюється об'єктивними передумовами розвитку суспільних відносин.

Соціальна сфера - це сфера життєдіяльності суспільства, в якій реалізується соціальна політика держави, яка спрямована на розподіл матеріальних і духовних благ, забезпечуючи прогрес усіх сторін суспільного життя, покращення життєдіяльності кожної людини. У соціальній політиці втілюється турбота суспільства чи певної інституційної системи про людей, що потребують підтримки та допомоги. Іншими словами, соціальна політика спрямована на надання допомоги, підтримки людям з боку соціальної системи, у яку вони входять, шляхом використання для цього наявного у відповідній соціальній системі суспільного потенціалу. Якість життя суспільства залежить від соціальної політики держави та діючих механізмів її реалізації.

У світовій практиці відомо дві найбільш вагомі моделі функціонування і розвитку соціальної політики - ліберальна та патерналістська (соціально-демократична). Згідно з ліберальною моделлю громадяни самостійно вирішують індивідуальні проблеми, при цьому держава тільки формує умови для цього та виконує лише ті функції, які індивід чи домогосподарство не можуть виконати власними силами. При такому підході метою соціальної політики є створення рівних можливостей, надання кожному рівних шансів для досягнення бажаного соціального статусу, котрий відповідає особистості індивіда. Відтак держава не несе відповідальності за розвиток людини та її соціальну перспективу, а тільки забезпечує необхідні економічні, правові, культурні умови для цього.

Патерналістська модель соціальної політики має за мету досягнення у суспільстві соціальної справедливості, зменшення нерівності в розподілі економічних і соціальних ресурсів шляхом абсолютного зменшення різниці в статусі і доходах. Згідно з такою моделлю держава гарантує певний рівень доходів та соціальних послуг незалежно від особистого трудового внеску. Підставами для визначення розмірів соціальних витрат є потреби населення. Такі соціальні витрати розглядаються у якості інвестицій у людський капітал, що є найвищою цінністю та умовою економічного зростання. Одним з основних недоліків даної моделі є зниження стимулів до самореалізації та боротьби за існування, "зрівнялівка", падіння економічної активності внаслідок перекладення з індивіда на державу необхідності вирішення його соціальних проблем.

В різних країнах світу в залежності від особливостей їх історико-цивілізаційного розвитку склалися певні моделі соціальної політики, що відбивають погляд суспільства на пріоритетність тих чи інших цінностей.

Наприклад, американську модель соціальної політики можна віднести до найбільш лібералізованих. За основний принцип покладено розмежування вільного ринку та соціального захисту, при цьому коло суб'єктів, що підлягають захисту, обмежується особами, котрі не мають інших доходів, крім соціальних виплат. Варто взяти до уваги досить високий рівень і якість життя переважної частини населення. Ця модель відповідає головним цінностям американського суспільства - свобода, незалежність, справедливість. У якості механізму втілення основних ідей соціальної політики слугує діяльність різноманітних фондів соціального страхування.

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) відноситься до найбільш соціалізованих. Характерними рисами даної моделі є дуже висока частка ВВП (більше 50 %), яка перерозподіляється через бюджет; домінування ідеї солідарності та рівності у проведенні соціальної політики, зосередження у державному бюджеті значних фінансових ресурсів, активна упереджувальна політика, система профілактичних заходів в сфері зайнятості, жорстка політика доходів, високий рівень соціального захисту населення за рахунок державних коштів. За такого підходу регуляторна діяльність держави в галузі економіки має за мету саме соціальну спрямованість.

Німецька модель, яка має місце в таких країнах як ФРН, Австрія, Франція, має деякі спільні риси зі шведською - значна (біля 50 %) частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, високий рівень соціального захисту за рахунок коштів держави та підприємців.

Англосаксонська модель (Великобританія, Ірландія, Канада) є на проміжку між американською та шведськими моделями. Для неї характерна активніша, ніж в ліберальній американській моделі, роль держави в регулюванні соціальних процесів, водночас спостерігається більш низький, порівняно зі шведською та німецькими моделями, рівень оподаткування та менша частка ВВП (не більше, ніж 40 %), що перерозподіляється через держбюджет. Також спостерігається практично однакова участь у витратах на соціальне забезпечення держави та приватного сектору, а державну політику на ринку праці варто вважати пасивною.

Японській моделі соціальної політики притаманне вирівнювання доходів, особлива політика щодо ринку праці (підтримка системи довічного найму робітників), психологія колективізму, солідарність в доходах, а питання якості та рівня життя населення розглядається як один із національних пріоритетів.

В командно-адміністративній економіці соціальна сфера розглядається як вторинна по відношенню до виробничої, спостерігається "зрівнялівка" в розподілі доходів при їх загальному низькому рівні, надання безоплатно житла, відпочинку, послуг соціального сектору замість можливості одержувати більші доходи, які б дозволяти придбавати вказані блага на відповідних ринках за ринковими цінами, відсутність зацікавленості в приватних заощадженнях та інвестиціях.

На жаль, на сучасному етапі в транзитивній економіці України поки що не сформована цілісна модель соціальної політики. В цілому, спостерігається тяжіння до консервативних методів соціального захисту та посилення регулятивної та контрольної функцій держави.