Тема 1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ЗАГАЛЬНЕ ТА ОСОБЛИВЕ

1.1. Загальні принципи формування національних економік

Люди - це частина природи. Розселення людства усією Земною кулею можна пояснити низкою факторів, хоча загалом це питання до кінця не вивчено. Є гіпотези щодо економічної доцільності народонаселення на різних територіях в окремі історичні періоди. Розселення відбувалося також з метою збереження різноманіття мов, культур, побутових особливостей, традицій тощо.

Погляди на різноманітність народонаселення в науці та управлінській практиці також діаметрально протилежні:

- кожен етнос, як і кожна група людей, своєрідний і неповторний, живе в конкретний час. Етнічну різноманітність людства слід розцінювати як багатство, беручи за зразок генетичне різноманіття рослинного і тваринного світу;

- спрямованість на заперечення етнодержавних утворень, на розмивання кордонів тощо - це ідеологія сучасного неоліберального глобалізму.

Протягом всього існування людства відбувається безперервний процес нерівномірного розвитку країн та народів, причини якого остаточно не з'ясовані, проте ці явища безпосередньо впливають на зміни в етнонаціонально-державних утвореннях.

Зовнішні чинники формування державних утворень - географічна ізольованість, рівень розвитку сусідніх країн, послаблення домінантної ролі держави-метрополії, геополітичний компроміс країн-переможниць у великих війнах.

Внутрішні чинники - етнічна самобутність та неповторність, природна заданість, кліматичні умови, власні мова, культура, історія, національні традиції.

Формування етнонаціонально-державних утворень практично завжди відбувалось із конкурентною боротьбою. При цьому часто виникали громадські протистояння владі, громадянські війни. Подібні випробування зміцнювали національні держави на висхідних етапах їх розвитку, а також прискорювали занепад на висхідних.

Національна ідея повинна об'єднувати людей у розбудові держави на конкретній території. Особливо характерно це для ринкової економіки.

Ринкова економіка має тенденцію до постійного ускладнення. Вона досягла свого апогею в часи домінування матеріально-речового виробництва, основним економічним принципом якого є раціоналізм, а домінантним мотивом - гроші та прибуток. Принцип "час - це гроші" став головним, а людина була витіснена на другий план. Це призвело до депопуляції корінного населення високорозвинених країн ринкової економіки, фінансової кризи сучасності та ін.

1.2. Особливості економіки України

За останні 19 років Україна завершила перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. Розглянемо етапи та складові цього переходу.

Перехідною економікою прийнято вважати економіку, яка має такі риси:

- вона діє в період між докризовим роком і роком виходу ключових параметрів економічного розвитку (ВВП, обсягів виробництва, рівня оплати праці, продуктивності та ін.) на траєкторію довгострокового зростання;

- економіка перебуває в процесі трансформації, тобто переходу від одного стану соціально-економічної системи до якісно іншого стану;

- її розвиток відбувається шляхом виникнення на етапі переходу нових інститутів, зв'язків і відносин, відповідно до нового соціально-економічного устрою.

Розрізняють п'ять типів перехідних економік: 1) керована державою перехідна економіка з високими сталими темпами економічного зростання (Китай);

2) поглинання капіталістичною високорозвиненою економікою (ФРН) відносно відсталої адміністративно-командної економіки (НДР);

3) короткострокові зниження темпів виробництва (3-5 років) та тривале досягнення докризового рівня (5-8 років), які не супроводжуються незворотними якісними змінами в технологічній, організаційно-економічній і кваліфікаційній сферах (Естонія, Польща, Угорщина, Чехія);

4) депресивного типу з відносно помірними темпами внутрішнього зростання та високим бюджетним фінансуванням науки, освіти, охорони здоров'я, оборони за рахунок коштів, отриманих від нафтової і газової сфер, намаганням впливати на інші країни шляхом інвестування коштів, отриманих від експорту паливно-енергетичних ресурсів (Росія);

5) глибоко депресивного типу з тривалим зниженням темпів виробництва (7-9 років) та досягненням докризового рівня за 15-25 років, що супроводжуються незворотними якісними змінами в технологічній, організаційно-економічній і кваліфікаційній сферах (Україна, Грузія, Киргизія та ін.).

Заміна командно-адміністративної економіки України на ринкову розпочалась у процесі розпаду СРСР (наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX ст.). Вона була спричинена такими негативними явищами в господарському комплексі:

- жорстким централізованим плануванням, що призводило до відсутності ініціативи суб'єктів господарської діяльності;

- зниженням конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках;

- надмірним монополізмом, який заважав вчасно реагувати на досягнення науково-технічного прогресу та орієнтувати виробництво на виготовлення перспективних товарів;

- розвитком військово-промислового комплексу, який відігравав значно більшу роль, ніж галузі, що виробляли споживчі товари;

- майже повною відсутністю приватного бізнесу та підприємництва, які є одними з рушійних сил суспільного прогресу;

- значним розширенням чорного ринку, "тіньової" економіки. Було проведено лібералізацію економіки, яка передбачала

зменшення впливу держави на економічне життя, а саме: скасовано централізоване планування; встановлення цін покладено на виробників; кожен отримав право вільно займатися будь-яким бізнесом.

Державну власність передали в приватний сектор, у результаті чого з'явилися різні форми недержавного бізнесу - акціонерні товариства, приватні підприємства тощо.

Структурна перебудова економіки проводилась в напрямку змін у співвідношенні між галузями. В основному це відбувалося за рахунок перерозподілу частини ресурсів з надмірно розвиненого військово-промислового сектору на підприємства, які виробляли товари повсякденного вжитку і тривалого користування.

Фінансова стабілізація передбачала зниження темпів інфляції. Соціальна підтримка спрямовувалася на зменшення проблем, з якими зіштовхнулося населення в часи перехідного періоду.

Водночас ринкова система, що склалася в нашій країні, має суттєві недоліки:

- значна частина великих підприємств залишається у державному секторі. Вони тісно пов'язані з політичною владою, користуються податковими привілеями. Малі та середні підприємства, засновані на приватній власності, приховують свої доходи. Розвивається нелегальний бізнес;

- чинна система законів заплутана, суперечлива і не надає стимулів до ефективної діяльності;

- нестача фінансових ресурсів не дозволяє закуповувати новітнє устаткування, виконувати науково-дослідні роботи;

- розміри соціальної допомоги бідним верствам населення занадто низькі. Протягом багатьох років рівень офіційно встановленої мінімальної заробітної плати в країні менший, ніж прожитковий мінімум.

Характерні риси сучасного економічного становища в Україні:

- величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам далекого і близького зарубіжжя;

- занадто сильний контроль економіки урядом, рішення якого послаблюють виробничий сектор;

- розподіл між кланами найбільш прибуткових секторів економіки, криміналізація стосунків державного апарату і бізнесу;

- відставання виробництва від споживчого сектору економіки;

- паливно-енергетична залежність від Росії.

Необхідні радикальні зміни щодо посилення ефективності ринкових перетворень.

Основними завданнями держави в галузі економіки є:

- створення української економіки як самодостатньої системи;

- подолання кризи виробництва і підвищення конкурентоспроможності виробленої продукції;

- входження держави у світовий економічний простір;

- інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

- зміцнення інституційних структур;

- стабілізація національної валюти;

- посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією, легалізація "тіньових" капіталів і виробництв.

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку: політика доходів, регулювання і планування пропорцій (вабанки, галузі, регіони, зовнішньоекономічна діяльність тощо), цільові програми, державні замовлення та контракти.

Модель економічного розвитку країни включає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регуляторного впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Головним фактором у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у роботу приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його. Держава має дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, управлінські структури та підготовлені кадри. У ситуації, коли першочерговим завданням є розв'язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, інколи виникає бажання встановити авторитарний режим. Та застосування авторитарних методів управління може дати лише тимчасовий успіх, а формування соціально орієнтованої економіки неможливе без утвердження демократичної, соціальної, правової держави.

Одним з пріоритетних напрямів держави є підтримка регіонів, що повільно розвиваються. Стратегічною метою подолання диспропорцій у розвитку регіонів є створення ефективної системи міжбюджетних відносин, їхнє узгодження із загальною логікою змін на регіональному та місцевому рівнях, а також із пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку України. Досягнення стратегічної мети передбачає удосконалення нормативно-законодавчої бази, прискорення адміністративно-територіальної реформи.

Світова практика показує, що здатність до генерації, використання та поширення нових знань стає основою національної конкурентоспроможності та базовою передумовою прискореного інтенсивного соціально-економічного зростання країни.

Першочергові завдання щодо розвитку економіки знань в Україні повинні передбачати: інвентаризацію найбільш актуальних проблем і суперечностей нинішнього етапу гуманітарно-інноваційної сфери; привернення уваги до науково-освітнього виміру національних інноваційних реформ та окреслення пріоритетів розбудови економіки знань; усунення негативних наслідків попереднього етапу реформаційних перетворень у науковій, освітній та інноваційній сферах.

Середньострокові завдання розбудови економіки знань включають: вдосконалення інституційної, технологічної та організаційної бази національних інноваційних реформ; залучення гуманітарних ресурсів інноваційного розвитку України шляхом розбудови економіки, яка ґрунтується на знаннях та освіті, орієнтується на імперативи економічної конкурентоспроможності, всебічну інтеграцію систем освіти, науки, виробництва й управління розвитком.

До довгострокових завдань побудови економіки знань слід зарахувати: консолідацію методологічних та інформаційних систем, освітньо-професійних, освітньо-наукових, освітньо-виробничих інфраструктур та комунікацій в межах єдиного національного інноваційного простору; посилення міжнародної інтеграції держави у гуманітарній сфері; забезпечення активності України, яка б відповідала національним завданням та наявному потенціалу суспільства, в питаннях включення у глобальну систему розподілу праці, визначення динаміки та напрямів розвитку світової економіки, розподілу прибутків та переваг від результатів сучасної науково-технічної революції.