Національна економіка - Савченко В.Ф. - 2.5. Національна економіка як економічна категорія

Функціонування макроекономічної системи визначається національним рівнем, тобто відбувається у межах стійкої історичної спільноти людей із певними соціальними зв'язками та інформацією, характеризується специфічними етнічними рисами, зумовленими особливостями економічного та культурного розвитку, спільністю території, мови, звичаїв, традицій і побуту.

Національна економіка - це сукупність економічних об'єктів (галузей, територій, населення, підприємств та ресурсів), які взаємопов'язані та взаємодіють між собою у сфері виробництва, обміну, розподілу та споживання, зумовлені особливостями економічного розвитку, спільністю території і тривалою історичною єдністю.

Принциповим завданням функціонування господарського механізму національної економіки є регулювання розподілу виробничих факторів, яке найкраще задовольняє насамперед внутрішні економічні потреби. Проте, як показав аналіз макроекономічної динаміки в СРСР, повне штучне політичне та економічне відсторонення від навколишнього впливу не є визначальним фактором, що здатний забезпечити досягнення високих параметрів розвитку. Водночас зарубіжний досвід свідчить, що макроекономічна динаміка держав, господарські відносини яких побудовані на принципах вільного доступу до виробничих факторів, хоча й вирізняється більш високими параметрами розвитку, проте також супроводжується негативними, а в деяких випадках навіть непередбачуваними, явищами.

Необхідність організаційних змін у макроекономічних системах виникає незалежно від ідеології, традицій, політичного ладу і початкового рівня розвитку. Від того, яким чином будуть здійснюватися зміни, залежить тривалість економічного зростання і національного процвітання.

Для країн, які демонструють високі показники економічного зростання, характерне здебільшого інтенсивне використання наявних в їх розпорядженні ресурсних факторів (енергоносіїв, продукції первинної переробки тощо). Ресурсна експансія на зовнішніх ринках супроводжується відставанням рівня життя в цих країнах. Зазначене певною мірою стосується і країн, .котрі мають обмежені власні природні ресурси та порівняно низькі темпи економічного зростання, але здатні до високого конкурентного статусу внаслідок наявності сучасних технологій.

Макросистеми, що мають високі темпи економічного зростання, постійно трансформують внутрішній організаційний устрій та удосконалюють зовнішні зв'язки. Ефективним інструментом самовизначення в зовнішньому світі є конкурентна позиція національної економіки. При цьому для забезпечення перспектив економічного зростання і стабільного розвитку не достатньо опиратися тільки на наявність виробничих факторів. Потрібен інноваційний підхід, при якому зміни і показники стають затребуваними зовнішнім середовищем. Макросистеми із найвищими показниками розвитку зорієнтовані не просто на пристосування до змін у зовнішньому середовищі, а й на активний вплив на них.

Розвиток національної економіки - це перехід з одного стану економіки до іншого зі зміною основних якісних параметрів. При цьому за відносно стійкого стану макросистеми створюються і накопичуються умови для переходу до наступного етапу. Перетворення структурних складових відбувається відповідно до змін внутрішніх потреб та впливів оточення.

Система у своєму розвитку прагне досягти стабільної досконалості, але на певному етапі, навіть за умови внутрішньої рівноваги, зміни у зовнішньому середовищі чи внутрішні потреби зумовлюють її подальший розвиток. У випадку, коли це стосується національних економік, процес характеризується високим рівнем складності.

Мета національної економіки - досягти усвідомленого, чітко визначеного стану. У загальному випадку мета формулюється у вигляді заздалегідь продуманого результату свідомої діяльності у визначений час. Здебільшого за мету ставиться досягнення оптимал ьності того чи іншого показника соціально-економічного розвитку. Більш загальною метою макросистеми є збереження ЇЇ цілісності за можливих змін навколишнього середовища. При цьому навколишнє середовище визначається як усе те, що не входить до складу макросистеми і не підпорядковане досягненню її цілей. Воно може включати країни, які безпосередньо межують чи територіально віддалені, політичні та економічні блоки, військові та торговельні об'єднання.

Зміни напрямів розвитку національної економіки відбуваються у результаті прийняття рішень на державному рівні. Вибір того чи іншого рішення проходить у структурній складовій макросистеми, якій підпорядковані підсистеми нижчого рівня. Розвиток соціальної сфери залежить від результатів економічної діяльності і визначається державним підходом до розподілу результатів виробництва і науково-технічного прогресу.

За умов радикального перегляду стратегії розвитку макроекономічної системи в ряді випадків спостерігаються негативні явища, спричинені відставанням виробничого сектору від політичної надбудови. Крім того, у програмах розвитку рівень і темпи економічного зростання включають параметри кількісного і якісного характеру, які не завжди можна чітко визначити на тривалий період часу. Тому для макроекономічних систем виключно важлива їх здатність до адаптації, яка дає можливість досягти позитивних результатів за недостатньої попередньої інформації щодо змін внутрішніх потреб та впливів зовнішнього оточення.

Розгляд макросистеми України як економічної категорії відкриває можливість переходу від теоретичних узагальнень до практичного вирішення питань визначення параметрів еволюційних зрушень і обрання оціночних параметрів її функціонування та основних принципів державного розвитку.