Національна економіка - Савченко В.Ф. - 3.2. Рівень суспільного добробуту в окремо взятій країні

3.1. Теорії суспільного добробуту та особливості їх реалізації щодо національної економіки

Теорія суспільного добробуту є сукупністю положень, на основі яких досягається високий рівень життя всього суспільства та формулюються критерії для визначення якості життя населення.

Класична політична економія і її основоположники А. Сміт та Д. Рікардо вважали, що досягнення суспільного добробуту відбувається на основі зростання суспільного багатства, тобто обсягу національного доходу на одну особу. При цьому суспільний розвиток повинен відбуватися в ситуації вільної конкуренції, яка робить можливим поєднання суспільних та приватних інтересів.

У ринковій економіці конкурентні відносини призводять до нерівномірного розподілу доходу. Тому необхідні механізми забезпечення добробуту всіх членів суспільства шляхом державного втручання з метою розширення доступу населення до основних благ та сприяння розвитку людини.

Дослідження В. Парето базуються на таких основних критеріях:

- кожна людина найкраще може оцінити свій добробут;

- добробут окремих особистостей є незіставним;

- суспільний добробут визначається лише в одиницях добробуту окремих людей.

Ця концепція має кілька спрямувань:

- утилітаристське - визначає рівень суспільного добробуту як суму індивідуальних функцій корисності членів суспільства (постулат Бертама);

- ліберальне - характеризує добробут як суму зважених корисностей. Ринок визнається єдиним регулятором суспільного добробуту і найвищу винагороду отримує той, хто є більш здібним та працьовитим, перерозподілу благ не існує (різновид постулату Бертама);

- мінімаксне - передбачає перерозподіл частини доходів від більш продуктивних економічних суб'єктів на користь найбідніших (Дж. Роулз);

- елітарне - вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами (Бергсон - Самюелсон).

Прихильник вчення неокласичної економічної школи Г. Седжвік визначив, що держава має здійснювати розподіл створеного продукту і тим самим підвищувати загальний рівень добробуту. Одночасно Г. Седжвік стверджує, що державне регулювання послаблює стимули до праці і не повинно поширюватись на сферу виробництва.

Населення та його роль у розвитку ринкової економіки ґрунтовно досліджував представник неокласичної економічної теорії А. Пігу. Він розмежовує економічний та неекономічний добробут, при цьому стверджуючи, що поліпшення або погіршення економічного добробуту не завжди призводить до відповідних тенденцій у сфері неекономічного добробуту (якості життя, умов праці та відпочинку, доступності освіти, екологічної складової, медичного обслуговування, громадського порядку та іншого).

Свій підхід до визначення теорії добробуту запропонували представники інституціонального напряму економічної теорії К. Віксель, Дж. Б'юкенен, Дж. Стіглер та ін. у 80-90 роках XX ст. На їхню думку, проблему суспільного добробуту можна вирішити на основі етичних категорій. При цьому кожен індивід має власну цінність і несе відповідальність за існування в певних умовах у певному суспільстві.

3.2. Рівень суспільного добробуту в окремо взятій країні

Оцінка рівня суспільного добробуту в кожній окремо взятій країні дозволяє провести аналіз ситуації та визначити план подальших дій. При цьому дослідження має проводитись за однією уніфікованою методикою. Однією з найбільш важливих проблем є добір та вдосконалення системи показників для оцінки рівня суспільного добробуту. Складність полягає у багатоаспектності добробуту та визначенні відповідних показників. Загальноприйнятою є методика, згідно з якою до основних показників оцінки добробуту суспільства належать:

- економічна активність населення;

- рівень особистого споживання;

- демографічна ситуація;

- стан здоров'я населення;

- рівень доходів;

- показники бідності;

- житлові умови;

- соціальне забезпечення;

- соціальне напруження у суспільстві;

- рівень культури та освіти.

Сучасна економічна думка пропонує нові підходи до визначення показників для оцінювання суспільного добробуту, які поєднують економічні, соціальні, політичні, екологічні, культурні та інші фактори. Розвиток суспільства зумовлює виникнення нових потреб, і від ступеня їх задоволення залежить рівень суспільного добробуту.

Як свідчить історія розвитку держав, основні суперечності в країні виникають на основі низького рівня добробуту більшої частини суспільства. Ця теза особливо характерна для України на нинішньому етапі розвитку. Тому конче необхідно забезпечити економічне зростання та підвищення рівня життя населення. Цим визначається ступінь ефективності діяльності владних структур держави.