Організація і методика економічного аналізу - Косова Т.Д. - 9.2. Аналіз наявності, складу і динаміки джерел формування капіталу

Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від структури капіталу.

Використовуваний капітал підрозділяється:

- за правами власності: на власний капітал і позиковий (зобов'язання);

- по тривалості використання: довгостроковий (власний капітал і довгострокові зобов'язання) і короткостроковий (наступні витрати і платежі, поточні зобов'язання, доходи майбутніх періодів).

Власний капітал є основою незалежності підприємства, необхідність у ньому обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Проте, потрібно враховувати, що фінансування діяльності підприємств тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього, особливо в тих випадках коли:

- виробництво носить сезонний характер, тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунках у банку, а в інші періоди їх буде бракувати;

- ціни на кредитні ресурси нижче, ніж рівень віддачі на вкладений капітал, тоді, привертаючи позикові кошти, підприємство може підвищити рентабельність власного капіталу.

Разом з тим, якщо кошти підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов'язань, то його фінансовий стан буде нестійким. Тому з капіталами короткострокового використання необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за їх своєчасним поверненням і залученням в оборот на нетривалий час інших капіталів.

У процесі аналізу капіталу підприємства, у першу чергу, варто вивчити зміни в їхньому складі, структурі і дати їм оцінку, як показано на прикладі табл. 9.1.

Власний капітал підприємства має тенденцію до зменшення: в 2008 р. він зменшився на 4,1% в порівнянні з 2007 р. Це відбулося за рахунок росту непокритого збитку підприємства на 212,0 тис. грн.

У 2008 р. у порівнянні з 2007 р. значно виросли довгострокові зобов'язання підприємства (на 2191,0 тис. грн., або на 38,9%). Це свідчить про те, що підприємство стало більш активно залучати довгострокові кредити банків або інвестиційні ресурси на збільшення свого майна для розширення основної діяльності.

Поточні зобов'язання підприємства знизилися практично вдвічі, на 3769,0 тис. грн. (на 51,7%), що є позитивною тенденцією його розвитку і свідчить про зниження рівня фінансової залежності підприємства.

Позикові кошти підприємства складаються з кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги та поточних зобов'язань за розрахунками. їх питома вага в загальний сумі пасивів складає в 2008 році 21,8%, тоді як власного капіталу - 30,2%.

9.3. Аналіз структури капіталу та її оптимізація

Аналіз фінансового левериджа є одним із методів оптимізації структури капіталу. Фінансовий леверидж - потенційна можливість впливати на чистий прибуток підприємства шляхом зміни обсягу і структури пасивів.

Для оцінки рівня фінансового левериджу (Р_фл) використовують такі способи розрахунку:

Таблиця 9.1

Аналіз складу, динаміки і структури джерел формування майна підприємства

1) р_Фл = т_чп / т_по; (9.1)

де т_чп - темп зміни чистого прибутку, %;

Т_По - темп зміни прибутку від операційної діяльності, %.

Дана інтерпретація формули дозволяє визначити на скільки процентних пунктів зміниться чистий прибуток при зміні прибутку від операційної діяльності на 1 процентний пункт.

де П_од - прибуток від операційної діяльності, грн.;

Пр_к - проценти за кредити, отримані підприємством, гри.

Коефіцієнт Рф_л показує, у скільки разів прибуток від операційної діяльності перевищує оподатковуваний прибуток. Нижньою межею коефіцієнта є одиниця.

Зростання відносного обсягу залучених підприємством позикових коштів збільшує рівень фінансового левериджу і неліній-ність зв'язку між чистим прибутком і прибутком від операційної діяльності: незначна зміна (зростання або зменшення) прибутку від операційної діяльності в умовах високого фінансового левериджу може призвести до значної зміни чистого прибутку. Тому з категорією фінансового левериджу тісно пов'язане поняття фінансового ризику.

3) Р_фл = (1 - С_пп) o (ЕР - ПС_к) o ПК / ВК , (9.3)

де С_пп - ставка податку на прибуток, долі од.;

ЕР - економічна рентабельність (відношення прибутку від операційної діяльності до середньої вартості активів), %;

ПС_К - середньозважена процентна ставка за кредитами, отриманими підприємством, %;

ПК - позиковий капітал підприємства, гри.;

ВК - власний капітал підприємства, гри.

Аналіз фінансового левериджу базується на наступних міркуваннях: при використанні тільки власних коштів фінансовий леверидж дорівнює нулю; чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має підприємство, тим вищий його фінансовий леверидж; якщо економічна рентабельність перевищує процент за кредит, леверидж є позитивним, у противному випадку - нульовим або негативним. Розрахункове значення ефекту фінансового левериджу (Рф_л) обумовлюється дією наступних чинників: податковим коректором (1 - С_пп), розміром диференціалу фінансового левериджу (ЕР - ПС_К), коефіцієнтом фінансового левериджу ПК /ВК . Зростання рівня фінансового левериджу має подвійний вплив на підприємство: збільшує фінансовий ризик, але підвищує рентабельність власного капіталу підприємства.

Розглянутий підхід є загальноприйнятим, але має певні вади, які обмежують його застосування на практиці: відсутнє розділення позикового капіталу на довгостроковий і короткостроковий; з розгляду упускається внутрішня структура власних і позикових пасивів; власний капітал компанії визначається безкоштовним і в розрахунок не береться; не враховується інфляція. Для подолання існуючих недоліків пропонується такий підхід:

⁴⁾ Р_фл = ⁽ЕР ^⁽¹ - С""⁾) o - o ----------^{; (}₉^.4)

де I - рівень інфляції, долі од.;

VACC - середньозважена вартість капіталу, %.

ЖАСС = Xк, o й, , (9.5)

де ^кі - вартість /-ого джерела капіталу, %;

й_і - питома вага /-ого джерела капіталу у його загальній

сумі.

Запропонована методика дозволяє враховувати вартість залучення всіх джерел фінансування діяльності компанії, зокрема власних; внутрішню структуру власних і позикових довгострокових пасивів, що дає можливість врахування дивідендної політики; а також проведення аналізу значень показників як в статиці, так і в динаміці шляхом завдання очікуваної величини їх значення (наприклад, з використанням моделі постійного зростання тощо).