Основи зовнішньоекономічної діяльності - Зінь Е.А. - 5.2. Порядок створення та функціонування підприємств за участю українського капіталу за кордоном

В процесі глобалізації світового господарства українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності потребують суттєвого розширення поля своєї господарської діяльності, одним з головних напрямів якої є закордонні інвестиції. Головною метою цього процесу є довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі за межами країни з метою отримання прибутку. Інвестиційна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними міжнародними договорами України, а також законами України.

В Україні встановлено дозвільний порядок здійснення резидентами України інвестицій за її межами, який полягає в обов'язковому отриманні індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за межами України. Видачу індивідуальних ліцензій на здійснення майнових інвестицій здійснює Міністерство економіки та з питань євроінтеграції України, на інвестування валютних цінностей - Національний банк України.

Експорт резидентами інвестицій за кордон здійснюється у двох формах:

• інвестування майнових цінностей;

• інвестування валютних цінностей.

Інвестування майнових цінностей за межами України має свої особливості, а саме:

• інвестування майнових цінностей можливе лише за умов створення юридичної особи;

• інвестиції за кордон не можуть здійснюватися у вигляді сировини, комплектуючих і запасних частин, товарів народного споживання, високоліквідних товарів та товарів, стосовно експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим;

• оцінка майнових інвестицій здійснюється в іноземній конвертованій валюті на основі міжнародних ринкових цін;

• інвестовані за межами України майнові цінності трактуються як експорт товарів, а відтак, виручка в іноземній валюті, одержана в результаті їх продажу, має підлягати зарахуванню на рахунки резидентів в банках України у строки, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 (180) днів з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує продаж цінностей;

• резиденти, що отримали ліцензію на інвестування майнових цінностей за межами України, зобов'язані здійснити декларування майнових цінностей шляхом подання до НБУ та Міністерства економіки і з питань євроінтеграції повідомлення про фактично інвестовані майнові цінності;

• резиденти подають Державній податковій адміністрації та Міністерству економіки і з питань євроінтеграції України декларацію про всі одержані в результаті інвестування надходження на їх користь в іноземній валюті.

При цьому контроль за ефективністю використання інвестованого за межами України майна здійснює власник чи уповноважений ним орган відповідно до законодавства України; контроль за ефективністю використання державного майна, інвестованого за межами України, здійснюється Фондом державного майна або центральними органами державної виконавчої влади чи іншими органами, уповноваженими здійснювати функції з управління державним майном.

Інвестування валютних цінностей за кордон являє собою господарську операцію, що передбачає придбання суб'єктами інвестицій основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів в обмін на валютні цінності з метою отримання прибутку.

Не вважаються інвестиціями валютних цінностей:

• операції із перерахування коштів для утримання власних представництв (філій) за кордоном згідно з їх кошторисом витрат (за винятком придбання за кордоном нерухомого майна); оплата членських (вступних) внесків до іноземних (міжнародних) організацій та установ, включаючи оплату участі в міжнародних системах транспорту, телекомунікацій і зв'язку тощо; оплата страхових та медичних послуг; відкриття рахунків в іноземних банках;

• створення та функціонування дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями.

Для інвестицій не можуть бути використані юридичними особами, а також фізичними особами - підприємцями бюджетні кошти та кошти у готівковій формі без дозволу органу, уповноваженого розпоряджатися цими коштами.

Для одержання індивідуальної ліцензії на здійснення інвестицій за кордон резидент - юридична особа або фізична осо-ба-підприємець повинні подати пакет необхідних документів до відповідного територіального управління Національного банку України (НБУ) за місцем державної реєстрації. Зазначений пакет документів територіальне управління НБУ подає для розгляду Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ разом із супровідним листом і висновками спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю. Національний банк України видає резиденту ліцензію у чотирьох примірниках. Перший примірник ліцензії залишається у власника ліцензії, другий примірник надсилається до територіального управління НБУ, третій примірник - до уповноваженого банку, що обслуговуватиме інвестицію, четвертий - залишається в Департаменті валютного контролю та ліцензування НБУ для обліку і контролю.

Усі доходи (прибутки), отримані від здійснення інвестицій за кордоном, підлягають перерахуванню в Україну, а також декларуванню. За такою умовою стає неможливим реінвестування за кордоном доходів або прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності за межами України.

Національні особливості здійснення майнових інвестицій у договірній формі, складність процедури отримання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордоном особливо у вигляді валютних цінностей, жорсткий контроль державних органів, визначення на розсуд державних органів "доцільності" здійснення інвестицій, обмеження можливостей реінвестування за кордоном отриманих від інвестиційної діяльності прибутків - всі ці та інші фактори впливають на обмежене використання суб'єктами господарської діяльності України легального порядку здійснення інвестицій за межами України. Тому для проведення капіталу за кордон використовують тіньові фінансові схеми. Ці причини стали важливою причиною відпливу за кордон значних обсягів фінансових ресурсів, які зосереджені на рахунках в іноземних банках. Цим процесам сприяє наявність та функціонування у світовому просторі офшорних зон.

Офшорні зони - фінансові центри, які залучають іноземний капітал через надання спеціальних податкових та інших пільг іноземним компаніям. До офшорних зон відносяться Ірландія,

Греція, Люксембург, Мальта, Монако, о. Кіпр, Швейцарія та інші. Капітал, який функціонує у цих офшорних зонах на початку XXI ст., становить понад 700 млрд. дол. Головними причинами такого буму є ліберальне податкове законодавство, низька ставка податку на прибуток; спрощення процедури реєстрації; можливість реєстрації нерезидентів; високий ступінь розвитку міжнародних телекомунікацій, транспортної мережі, банківських послуг; низька плата за реєстрацію фірми; відсутність валютних обмежень; митні пільги; спрощення фінансової звітності; економічна (незмінність курсу національної валюти, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та їм.) і політична стабільність тощо. Все це приваблює в офшорні зони іноземних інвесторів, чисельність яких складає декілька сотень тисяч. Найактивнішими з них с американські фірми, інвестиції яких в офшорних зонах складають десятки мільярдів доларів.

Найадекватнішою формою підприємств для здійснення офшорного бізнесу є корпорації. Створення корпорації та надання їй права на отримання прибутку дають змогу зменшити величину індивідуального податку на дохід (податок на прибутки корпорацій є нижчими) і розширити способи його законного зниження.

Для заснування офшорної компанії потрібні статут підприємства ("меморандум про асоціацію") та засновницький договір ("стаття асоціації"). При заснуванні офшорної компанії важливо не порушувати наступні вимоги здійснення реєстрації: неприпустимість використання назв існуючих компаній, імен коронованих осіб та ін. На основі вищезазначених документів офшорній компанії видається сертифікат про інкорпорацію (реєстраційне свідоцтво), що надає право на здійснення діяльності в даній офшорній зоні. З метою конфіденційності до засновницьких документів можуть вноситися імена повірених (номінальних власників).

Найпоширенішими видами офшорних корпорацій є інвестиційні та холдингові компанії, які можуть вкладати отримані кошти в акції інших компаній або в банки різних країн світу. Таким чином інвестиційні та холдингові офшорні компанії дають змогу уникнути податків на передання спадщини і збільшення капіталу, знизити податки на прибуток від надання транспортних, консультаційних та інших послуг, а також послуг щодо володіння патентами, ліцензіями тощо.

Широко практикується організація офшорних банків, особливо філіалів транснаціональних банків, що створює неможливі умови для здійснення депозитних операцій у країнах, де вони не оподатковуються, надання банківських кредитів за умови звільнення від сплати податків на відсотки, отримувані за їх надання.

Значні пільги в офшорних зонах мають страхові та трастові компанії.