Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 1.2. Типи економічних систем

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їхньої взаємодії під час виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, а також регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Існує кілька типів економічних систем. Економіка може бути ринковою або неринковою та такою, що діє в межах закону чи виходить за його межі.

Командно-адміністративна економіка, властива комуністичним режимам, є одночасно і неринковою, і законною. Конституції комуністичних країн закріплювали володіння і контроль над економічними інституціями за державою, а здійснення централізованого планування було функцією складної бюрократичної системи, яка вирішувала кому, що, коли і навіщо виробляти. Кожному підприємству "зверху" пропонувався план і його виконання контролювалося шляхом складання докладної періодичної звітності. Планування в комуністичному суспільстві докорінно відрізнялося від індикативного планування західного типу, спрямованого на те, щоб доповнити ринок, а не підмінити його собою.

Для командно-адміністративної економіки не потрібні були ціни. Дані про фізичні обсяги і витрати виробництва використовувалися як механізм обліку та контролю. В умовах командно-адміністративної економіки директори підприємств накопичили величезний досвід використання "зв'язків" та інших невідповідних цивілізованим нормам методів для того, щоб забезпечити одержання поставок і послуг, необхідних для виконання виробничих завдань. Оскільки невиконання планових завдань могло розглядатися як злочин, директори підприємств змушені були вдаватися до приписок, подвійної звітності, щоб скласти враження повного порядку.

Командно-адміністративна економіка могла функціонувати без урахування попиту і пропозиції, але вона не могла функціонувати без політичної влади, необхідної для підміни ринкових стимулів централізованим розподілом з боку держави.

Проте наявність ринкових механізмів хоча і необхідна, але ще не достатки передумова для функціонування цивілізованої економіки, яка передбачає також дотримання фізичними і юридичними особами законів власності, договору та податкового законодавства. Якщо цього не відбувається, то утворюється нецивілізована економіка, за якої ринки функціонують без дотримання закону, а держава не в змозі забезпечити збір податків, які мають сплачуватися відповідно до закону.

Нецивілізована, або тіньова, економіка - це бізнес, який уникає сплати податків і державного регулювання. Наявність значного сектора тіньової економіки властива країнам, що розвиваються, і країнам із перехідною економікою. За рівнем тіньової економіки Україна посідає одне з перших місць серед країн Східної і Центральної Європи. За оцінками західних фахівців вона становить близько 35-40%, тоді як у США, наприклад, лише 10%.

Латентна економіка (від лат. latens - прихований, невидимий) - це різновид тіньової економіки, що має яскраво виражений криміногенний характер. Найвища латентність так званої господарсько-корисливої злочинності, у тому числі злочинів, пов'язаних із порушенням правил здійснення валютних операцій, хабарництвом, приписками, халатністю, службовими підробками, випуском недоброякісної, нестандартної або некомплектної продукції. Нині лише 10-15% правопорушень в економіці враховується офіційною статистикою. У багатьох країнах це явище набуло глобальних розмірів. Для України також характерний достатньо високий рівень латентної економіки (див. главу 20).

Теоретично існує можливість існування паразитуючої економіки, за якої немає ні ринку, ні законності. Товари можуть розподілятися шляхом насильницького захоплення, а не в результаті купівлі-продажу або виходячи з права власності. Проте, хоча історія знає безліч прикладів дій флібустьєрів, піратів і грабіжників, що нападали на каравани, кораблі або території своїх сусідів, усім цим бандитам було необхідно, щоб хтось виробляв товари і послуги, які потім могли б стати об'єктом захоплення або крадіжки, і, крім того, були потрібні ринки для збуту цих незаконно захоплених товарів.

За ринкової економіки економічні суб'єкти можуть виступати тільки як продавці та покупці, а процес реалізації товару називається купівлею-продажем

Ринок являє собою механізм здійснення контактів між виробниками і споживачами товарів. Кожний виробник і споживач товару має свої інтереси, що можуть або збігатися, або не збігатися. Якщо вони збігаються, то відбувається акт купівлі-продажу. Таким чином, ринок є своєрідним інструментом узгодження інтересів виробництва і споживання. Для виробника (продавця) ринок являє собою сукупність споживачів (покупців), які мають інтерес до його продукції і можливість (кошти), щоб її купити. Для споживача (покупця) ринок є сукупністю продавців (виробників), що можуть запропонувати товар, який його цікавить.

У загальному значенні під ринком розуміють сукупність економічних відносин у сфері обміну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів.

Як і будь-яка об'єктивно існуюча система, ринок має певні структуру, інфраструктуру, механізм функціонування і обов'язкові умови свого функціонування. Все це можна представити у вигляді схеми, зображеної на малюнку 3.

У загальному випадку ринок складається з кількох великих сегментів, що становлять його структуру, а саме: ринку товарів, який розпадається на ринки споживчих і виробничих

Мал. 3. Схема ринкової економіки

товарів; ринку майна, у тому числі засобів виробництва; ринку робочої сили, а також фінансових (кредитного, фондового, страхового) та інформаційного ринків. Кожному сегменту відповідають обслуговуючі його певні економічні інституції, які всі разом утворюють інфраструктуру ринку.

Термін "інфраструктура" був уперше використаний ще на початку минулого століття в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруд, які забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 1940-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. 6 економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 1970-і роки. Стосовно ринку (ринкової економіки) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних інституцій, що пов'язує ці інституції з усім їх різноманіттям у єдине ціле.

Необхідними умовами існування ринку є:

♦ наявність вільних підприємців;

♦ наявність правової бази, що регулює взаємовідносини між підприємцями;

♦ наявність економічної ефективності підприємницької діяльності.

У ринковій економіці існують два регулюючих фактори. Перший - це внутрішній механізм саморегулювання. До нього належать попит і пропозиція, ціна, грошовий обіг, що регулюються відповідними економічними законами.

Другий, не менш значний, фактор - зовнішній. Ідеться про регулювання з боку держави, що є характерною рисою сучасної ринкової економіки.

Метою державного регулювання ринку є забезпечення економічної безпеки держави і захист прав споживачів. Державне регулювання здійснюється законами та іншими нормативними актами стосовно обов'язків, прав, свобод і законних інтересів суб'єктів підприємництва. Методи і функції державного регулювання ринку докладно розглянуто в главі 15.

У кожний конкретний момент свого існування ринок характеризується кон'юнктурою, що відображає стан економіки залежно від змін попиту і пропозиції.

Кон'юнктура ринку (лат. conjunctura, від conjungere - з'єднувати) - це сукупність умов, обстановка, положення, що склалися в конкретний момент на ринку. Основними показниками кон'юнктури ринку є:

♦ динаміка валового національного продукту;

♦ обсяг випуску промислової продукції та капітального будівництва;

♦ ступінь використання виробничих потужностей;

♦ обсяг товарно-матеріальних запасів;

♦ динаміка цін, доходів, відсоткових ставок, курсу цінних паперів;

♦ темпи інфляції;

♦ масштаби банкрутств;

♦ рівень зайнятості і відсоток безробітних;

♦ стан державного боргу;

♦ платіжний баланс і курс валюти.

Вивчення кон'юнктури ринку дає змоги оцінити наслідки, що породжуються ринковою кон'юнктурою, їх вплив на економічний розвиток країни та виробити стратегію і тактику поводження на ринку в певний момент часу, а на макрорівні вжити низку заходів щодо регулювання економіки.

Роль держави в регулюванні економіки в різні періоди оцінювалася неоднозначно. Історично склалося кілька найвпливовіших теорій розвитку і регулювання економіки (економічних шкіл), які відповідають різним підходам щодо регулювальної діяльності держави.

Передусім, це марксистська теорія, розроблена К. Марксом, Ф. Енгельсом та їх послідовниками, що заперечує ринок як такий взагалі. Марксистська економічна теорія являє собою ядро історичного матеріалізму, сутність концепції, що була застосована Марксом і Енгельсом для пояснення виникнення, розвитку і припинення існування економічних систем.

Існують також кілька ринкових теорій, серед яких слід зазначити класичну економічну теорію, кейнсіанство, монетарним, а також теорію синтезу.

Класична теорія - найбільш представницьке економічне вчення, що має глибокі історичні корені та набуло широкого поширення і визнання в науковому середовищі. В економіці класичною теорією прийнято називати вчення Адама Сміта та Його послідовника Давида Рікардо. Ця теорія пропагує нічим не обмежений вільний конкурентний ринок, на якому попит і пропозиція самі спричинюють оптимальний рівноважний стан.

Причому рівновага досягається і на товарному, і на фінансових ринках, і на ринку праці. Економічна криза 30-х років XX століття показала недосконалість класичного підходу і змусила відмовитися від нього.

Кейнсіанська теорія дістала назву за прізвищем свого засновника - американського вченого Дж. Кейнса. Вважається, що Кейнс відкрив економіці новий шлях у XX столітті. Саме після нього була усвідомлена регулювальна роль держави. Кейнсіанська концепція виходить із необхідності жорсткого державного і міжурядового регулювання (у тому числі валютного). Економічний спад 1970-х років призвів до кризи і кейнсіанського підходу.

Монетаризм або неокласична теорія виступає проти підміни ринку державним управлінням, а також проти всякого роду протекціоністських заходів, які перешкоджають пересуванню факторів виробництва. Монетаристи вважають, що втручання держави не стабілізує, а навпаки, розхитує економічну систему в цілому, і втручання держави в ринок припустиме лише у грошовій (монетарній) сфері. Основний теоретик монетаризму - М. Фрідмен.

Нині набула поширення теорія синтезу, що поєднує кейнсіанський і неокласичний підходи. Найвідоміший її представник - американський економіст П. Самуельсон.