Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 2.4. Законність і правопорядок

Одним з основних принципів організації і діяльності держави є принцип дотримання законності.

Законність - це основний принцип і метод забезпечення порядку і справедливості в суспільстві шляхом видання і неухильного здійснення законів.

Діючи на основі законності, держава забезпечує охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Законність створює чіткість і визначеність повноважень державних органів і службових осіб, точно визначає їхні права й обов'язки, виключає можливість сваволі і беззаконня. Точне дотримання і виконання законів та заснованих на них інших нормативно-правових актів є обов'язковим для всіх державних, суспільних і господарських організацій, для всіх службових осіб і громадян. Одночасно законність встановлює повну чіткість і визначеність основних прав і обов'язків громадянина, передбачає гарантії їх здійснення й охорони від будь-яких посягань, зміцнює впевненість кожної людини в недоторканності її особистих, майнових, трудових та інших прав і законних інтересів. Завдяки цьому в суспільстві забезпечується міцний правопорядок, за якого існують цілком визначені відносини між державними органами, громадськими організаціями, службовими особами, громадянами, чітко і точно регламентуються їхні права й обов'язки, встановлюється порядок їхньої діяльності та поведінки, а також визначаються засоби, що забезпечують здійснення цих прав і обов'язків. Правовий порядок в Україні ґрунтується на принципі, відповідно до якого ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Інакше кажучи, без законності немає правопорядку, а без правопорядку не може бути справжньої законності.

Існує органічний зв'язок між законністю і демократією. Одним з основних завдань демократичної держави є дотримання і реалізація прав людини. Основні права людини закріплено в Конституції (в англосаксонських країнах цю частину Конституції називають Біллем про права людини), де сформульовано соціально-економічні, соціально-культурні, політичні, а також особисті права і свободи громадян. Ці права і свободи у всеосяжному обсязі виражені у Всесвітній декларації прав людини, прийнятій у 1948 році в Женеві. Україна також приєдналася до цієї декларації. Всі громадяни України мають рівні конституційні права і свободи й однаково рівні перед законом.

До основних прав і свобод громадян відносять:

♦ право на життя;

♦ право на повагу гідності;

♦ право на свободу й особисту недоторканність;

♦ право на недоторканність житла;

♦ право на охорону таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

♦ свободу пересування;

♦ свободу думки і слова, поглядів і переконань;

♦ свободу совісті;

♦ право на об'єднання в політичні партії і громадські організації;

♦ право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраним;

♦ право зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій;

♦ право звертання в органи державної влади і місцевого самоврядування;

♦ право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю;

♦ право на здійснення підприємницької діяльності;

♦ право на працю;

♦ право на страйк;

♦ право на відпочинок;

♦ право на матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника;

♦ право на житло;

♦ право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї;

♦ право на охорону здоров'я і медичну допомогу;

♦ право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище;

♦ право на освіту;

♦ право на користування досягненнями культури;

♦ свободу наукової, літературної, технічної і художньої творчості;

♦ право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу і майно;

♦ право оскаржити дії органів влади і службових осіб;

♦ право на відшкодування збитків внаслідок незаконних дій. Дієвість прав і свобод громадян у суспільстві полягає в тому,

що вони не тільки проголошуються, а й гарантуються, тобто забезпечуються системою умов і засобів, необхідних для їх реального здійснення. Без належних гарантій вони залишаються простою декларацією, правами і свободами на папері, що переконливо підтверджено досвідом світового правового розвитку. За відсутності необхідних умов не можуть бути реалізовані і встановлені законом обов'язки державних органів, службових осіб, громадян.

Усі гарантії прав, свобод і обов'язків за своїм змістом і характером дії поділяють на дві групи: загальні та спеціальні або юридичні. Загальні гарантії, у свою чергу, підрозділяються на політичні та економічні. Таким чином, права і свободи забезпечуються такими гарантіями:

♦ політичними (організація і діяльність держави ґрунтуються на принципі демократії);

♦ економічними (вільна ринкова економіка надає громадянам рівні можливості для найбільш повного задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб);

♦ юридичними (сукупність правових норм забезпечує здійснення конституційних прав громадян, контроль з боку суспільства і держави за дотриманням законності).

За умови вирішальної ролі економічних і політичних гарантій для розвитку прав і свобод громадян їх практичне здійснення багато в чому залежить також від удосконалювання юридичних засобів їхнього забезпечення. Без юридичних гарантій захист проголошених Конституцією прав і свобод не буде достатньо ефективним. Основний зміст і призначення юридичних гарантій полягає у встановленні системи спеціальних, закріплених юридичними нормами правових засобів, за допомогою яких забезпечується можливість реалізації праві виконання обов'язків, а також захист і охорона прав громадян від порушень з боку окремих службових осіб, державних органів і громадян.

Саме по собі нормативне закріплення ще не дає повної гарантії реалізації прав і- свобод. Це лише перший етап складного і різнобічного процесу їхнього гарантування. Недостатньо прийняти гарний закон. Останній живе і діє лише тоді, коли він активно і точно виконується.

Важливою юридичною гарантією прав і свобод особи в суспільстві є правосуддя.

Правосуддя - особлива державна діяльність, спрямована на розгляд юридичних справ і винесення щодо них юридично обов'язкових рішень. Правосуддя здійснюється тільки судом. Ніякі інші державні органи вершити правосуддя не мають права. Кожен громадянин має право звернутися до суду за захистом у разі порушення його прав або законних інтересів.

Ще однією юридичною гарантією реалізації й охорони прав, свобод і обов'язків громадян є законодавче встановлення особливих процедур розгляду і вирішення юридичних справ. Такого роду процедури, тобто точно регламентований нормами права порядок діяльності державних органів у їх взаємовідносинах з громадянами, порядок кримінального і цивільного судочинства, оскарження неправомірних дій службових осіб та розгляду скарг і заяв громадян, називаються процесуальними формами. Найбільш розвинені ці форми в галузі кримінального і цивільного судочинства. Тут порядок порушення, розслідування, розгляду і вирішення справ, так само як і виконання вироків, рішень, ухвал і постанов суду, досить докладно регламентується Кримінально-процесуальним і Цивільним процесуальним кодексами.

Певного розвитку набув також адміністративний процес - регламентований законом порядок діяльності державних органів з розгляду і вирішення справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і застосування примусових заходів у галузі виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Як кримінально-процесуальне і цивільне процесуальне право, адміністративний процес є формою процесуального захисту прав і законних інтересів учасників адміністративно-правових відносин.

Процесуальні форми характеризуються достатньою складністю. Вони передбачають суворий порядок проходження справ, систему оскарження, опротестування І перегляду винесених судом вироків, рішень, ухвал і постанов, правила заяви клопотань, участі захисників тощо. Інакше кажучи, судовий процес здійснюється шляхом послідовної зміни визначених процесуальних стадій. Багатоступінчатістю відрізняється і процесуальний порядок розслідування злочинів.

У системі юридичних гарантій прав, свобод і обов'язків громадян важливе місце посідає юридична відповідальність.

Юридична відповідальність - це обов'язок особи відповідати за діяння, які порушують норми права. Розрізняють такі види відповідальності:

♦ кримінальна;

♦ адміністративна;

♦ цивільно-правова;

♦ дисциплінарна;

♦ матеріальна.

Усі види юридичної відповідальності припускають застосування до правопорушника заходів державного примусу особистого, майнового або організаційного характеру, що передбачені правовими нормами.

Найсуворішими заходами державного примусу характеризується кримінальна відповідальність, що застосовується судом за вчинення злочину. Це позбавлення волі, конфіскація майна, виправні роботи тощо. Адміністративна відповідальність накладається органами державного управління за вчинення адміністративного проступку (штраф, адміністративний арешт тощо). Цивільно-правова відповідальність настає за невиконання зобов'язань, заподіяння шкоди житло, здоров'ю або майну якоїсь особи, а також у разі порушення обов'язків, які за законом має виконати дана особа (так звана деліктова відповідальність). Дисциплінарна відповідальність виражається у накладенні адміністрацією підприємства або установи дисциплінарних стягнень на осіб, що порушили трудову дисципліну (догана, звільнення). Матеріальна відповідальність настає у разі заподіяння працівниками майнового збитку підприємству або установі, де вони працюють. Вона пов'язана з обов'язком зазначених осіб відшкодувати заподіяну ними шкоду.

Фактичною підставою для виникнення юридичної відповідальності є вчинення правопорушення, тобто протиправного суспільно шкідливого діяння. Варто зазначити, що юридична відповідальність припускає наявність вини особи, яка здійснила протиправне діяння. У противному випадку діє принцип немає вини - немає порушення.

Юридичну відповідальність слід відрізняти від такої гарантії охорони прав і виконання обов'язків громадян, як заходи правового захисту. Вони також мають примусовий характер і застосовуються у разі правопорушення, проте, на відміну від юридичної відповідальності, головна функція якої штрафна, каральна, заходи захисту спрямовані на відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов'язку. Такі завдання переслідуються, наприклад, вилученням у незаконного власника за рішенням суду майна, стягненням боргу, відібранням дитини за рішенням суду, стягненням аліментів тощо.

Застосування заходів захисту не виключає одночасного застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності (наприклад, нарівні із примусовим стягненням несплаченого податку на винну особу може бути накладений штраф в адміністративному порядку).

У праві існує також система гарантій, покликаних попередити можливі порушення прав громадян, захистити їхні законні інтереси. До таких попереджувальних правових заходів відносять заходи заборони в адміністративному праві, заходи забезпечення зобов'язань (застава, накладення арешту на майно з метою забезпечення позову) у цивільному праві тощо.

До числа інституцій, що гарантують права і свободи громадян, належить також дуже популярний у світовій практиці інститут парламентського уповноваженого з прав людини, так званого омбудсмана. Цей інститут є посередником, захисником інтересів громадян у парламенті та Конституційному Суді.

Після використання всіх національних засобів правового захисту кожний громадянин для захисту своїх прав і свобод може звертатись до відповідних міжнародних судових органів чи органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, наприклад, до Європейського Суду з прав людини або до Європейської комісії з прав людини, що є інституцією Ради Європи.