Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 12.5. Принципи інвестування

Придбання цінних паперів являє собою фінансові інвестиції, котрі, як і всяке вкладення коштів, схильні до комерційного ризику. Стосовно ступеня комерційного ризику всі особи, що купують цінні папери, поділяються на інвесторів, спекулянтів і гравців.

Інвестор - це той, хто під час купівлі цінних паперів думає, насамперед, про мінімізацію ризику. На відміну від інвестора спекулянт готовий іти на певний, заздалегідь розрахований ризик. Нарешті, гравець - той, хто готовий іти на будь-який ризик.

Усі інвестори, вкладаючи свої заощадження в ті чи інші види цінних паперів, прагнуть досягти певних цілей. Основними цілями інвесторів є:

♦ безпека вкладень;

♦ дохідність вкладень;

♦ зростання вкладень;

♦ ліквідність вкладень.

Під безпекою розуміється невразливість інвестицій від потрясінь на ринку цінних паперів і стабільність у одержанні доходу. Як правило, безпека досягається за рахунок дохідності та зростання вкладень. Найбезпечнішими є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються всією економічною вагою та величезною платоспроможністю держави. Надійні й деякі облігації великих і добре відомих фірм (так звані блу чіпс). Найризикованішими є вкладення в акції якого-небудь молодого акціонерного товариства.

Якщо інвестор прагне одержати якомога більший дохід, то йому, очевидно, доведеться пожертвувати безпекою. Оптимальне поєднання безпеки та дохідності досягається ретельним добором і періодичною ревізією цінних паперів.

Нарощувати вкладення можуть лише власники,акцій. Зростання вкладень здійснюється за рахунок пільгової податкової політики, яка полягає в тому, що дивіденди, використані на придбання нових акцій, не оподатковуються податком.

Остання інвестиційна мета - ліквідність цінних паперів, під якою розуміють швидке та беззбиткове для власника перетворення їх на гроші.

Як видно, чотири цілі інвестування певною мірою суперечать одна одній, проте їх можна "примирити". Досягається це шляхом диверсифікації вкладень.

Диверсифікація - це спосіб зниження ризику серйозних втрат, коли вкладення розподіляються між багатьма різними цінними паперами. Сукупність різних цінних паперів, що служать інструментом для досягнення конкретної мети Інвестора, називається інвестиційним портфелем, або портфелем інвестора. Прийнято обмежувати інвестиції в якийсь один вид цінних паперів (прості акції, привілейовані акції, облігації, сертифікати тощо) 10% від загальної вартості портфеля. Це називається диверсифікацією за видом цінних паперів. Буває ще диверсифікація за галузями економіки, регіонами і країнами, строками погашення (для облігацій).. Коли інвестиційний портфель досягає такого стану, він називається збалансованим. Портфель підлягає ревізії хоча б раз на рік, щоб його зміст не ввійшов у суперечність з інвестиційними цілями, що змінилися, економічною обстановкою та інвестиційними якостями окремих цінних паперів. Якщо ж це відбувається, портфель "перетрушують" і відновлюють баланс.

Усі інвестори різняться за своїм характером. Залежно від схильності до ризику їх поділяють на обережних, або консервативних, та квапливих, або агресивних. Існує так званий коефіцієнт індивідуального ризику. Тому за інших рівних умов один вкладає свої кошти, інший - не квапиться це зробити.

Консервативні інвестори зазвичай полюють за якісними цінними паперами, формуючи з них основну частину свого портфеля. До таких інвесторів належать люди середнього та літнього віку. Молоді люди помірного статку, як правило, більш схильні ризикувати при виборі цінних паперів для свого портфеля. Це - агресивні інвестори.

Всі інвестори, проте, зіштовхуються з загальною проблемою визначення прийнятного ризику. Вони мають оцінювати якість кожного цінного папера, що входить до портфеля, і регулярно переглядати свої інвестиційні цілі та сам портфель.

Крім того, кожний інвестор має вміти купувати цінні папери. Що ж потрібно знати, купуючи, наприклад, акції?

Насамперед, необхідно чітко знати права інвестора. У разі виникнення спорів інвестор має право звернутися до суду за місцем реєстрації акціонерного товариства.

Купуючи акції, треба:

♦ зажадати і вивчити проспект емісії. У ньому містяться дані про фінансовий стан акціонерного товариства. Варто звернути увагу, чи є там запис (він не обов'язковий), що передбачає викуп акцій за вимогою інвестора. Більшість американських компаній, наприклад, гарантують викуп акцій у своїх інвесторів;

♦ дізнатися, чи зареєстроване акціонерне товариство у встановленому порядку і чи має дозвіл на емісію, а також ліцензію на торгівлю цінними паперами;

♦ зажадати і вивчити статутні документи, звіти аудиторської фірми. Інвестору не мають права відмовити в ознайомленні з ними.

Якщо акції купуються у посередника, треба зажадати договір, що надає право торговцю цінними паперами розпоряджатися ними від імені емітента.

Варто знати, що на руки треба одержати акції або сертифікат на акції. Крім того, необхідно зажадати виписку з реєстру акціонерів, завірену печатками. Внесення до реєстру акціонерів є обов'язковим.

Особливу увагу необхідно приділити самій акції, яка має містити такі реквізити:

♦ фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження;

♦ найменування цінного папера;

♦ порядковий номер;

♦ дату випуску;

♦ вид акції (проста, іменна, на пред'явника тощо);

♦ номінальну вартість;

♦ розмір статутного фонду на день випуску акцій та їх кількість;

♦ строк виплати дивідендів;

♦ підпис голови правління і печатку.

Купуючи акції, варто пам'ятати, що можливе шахрайство. Тому, крім усього іншого, треба поцікавитись:

♦ хто є керівником підприємства (керівники багатьох акціонерних товариств просто грабують акціонерів, переказуючи усе, що є цінне, на підставні фірми, перекачують туди гроші або випускають нові дуже дешеві акції, продають їх своїм підставним фірмам, одержуючи, таким чином, контрольний пакет акцій);

♦ чи не належить контрольний пакет акцій трудовому колективу, що приймає рішення, як розпорядитися прибутком (як правило, у таких випадках він йде на величезні премії та високі зарплати. Можливий варіант, коли збори акціонерів трудового колективу приймають рішення збільшити вартість своїх акцій, а вартість тих, що вже продані, залишити без змін);

♦ чим займається підприємство, в яке вкладаються кошти. Вирішуючи, чи купувати ті або інші акції, варто знати, що дивіденди не обов'язкові до виплати. Багато акціонерних товариств обіцяють колосальні дивіденди. Проте це ще ні про що не свідчить. Виплата дивідендів залежить від прибутку, який заздалегідь неможливо визначити. На Заході акціонерні товариства не обіцяють гарантованого дивіденду (відсотків). Етикою фондового ринку і статутами фондових бірж усього світу заборонено обіцяти будь-які дивіденди. Пропонувати відсотки може лише банк.

Коли інвестору пропонують інвестувати кошти і гарантують при цьому визначений і дуже високий відсоток, то це означає, що йому пропонують взяти участь у так званій фінансовій піраміді. Проте обіцяний дохід неможливо одержати, оскільки, як правило, у таких випадках інвестиції не ґрунтуються на тому або іншому виробництві. Навіть якщо ця схема і використовується для організації якої-небудь певної справи, виробництво не може забезпечити обіцяного доходу. А тому інвесторам сплачуються "доходи" за рахунок нових інвесторів, яких залучають такими самими обіцянками нереального доходу. Таким чином, тим, хто вклав гроші раніше, дохід сплачується і створюється враження, що обіцяний дохід гарантований. Крім того, інвестора можуть переконати не забирати гроші, а "реінвестувати" початковий внесок і одержані доходи на більш тривалий строк. Коли ж інвестори починають вимагати свої гроші, піраміда руйнується, тому що ґрунтується на вартості, якої насправді не існує.

Вирішивши придбати цінні папери, треба пам'ятати, що їх може випускати хто завгодно. Адже відповідно до законодавства будь-яке підприємство може випустити цінні папери, достатньо лише зареєструвати проспект емісії у встановленому порядку, хоча багато хто може не робити навіть цього. Часто емітенти самі ж (з метою економії) розповсюджують свої цінні папери, не маючи ліцензії на торгівлю цінними паперами.

І, нарешті, купуючи той або інший цінний папір, інвестор має чітко усвідомлювати, чи зможе він його продати у випадку, якщо перестане його задовольняти.

Цінний папір, як правило, продається, якщо:

♦ він не приніс очікуваного доходу і немає надії на його зростання у майбутньому;

♦ він виконав покладену на нього функцію;

♦ з'явилися ефективніші шляхи використання капіталу, ніж вкладення його в даний цінний папір.

Таким чином, інвестор має постійно аналізувати рух цінних паперів на фондовому ринку і за результатами аналізу приймати рішення про можливу купівлю або продаж цінного папера.

Існує два основних методи аналізу ринку цінних паперів: фундаментальний і технічний.

Фундаментальний аналіз - це метод аналізу перспектив на ринку певних цінних паперів за допомогою дослідження динаміки загальних макроекономічних показників, а також фінансових показників компаній-емітентів (таких, як прибутки, обсяг продажів, активи тощо). . .

Технічний аналіз - це сукупність методів прогнозування .тенденцій зміни цін на фондовому ринку шляхом графічного уявлення наявної інформації (побудови різних діаграм, лінійних графіків тощо), тому його іноді називають також графічним аналізом.

У розвинених країнах фондовий ринок давно вже є джерелом додаткового доходу для населення. Багато людей заробляють на ньому чималі гроші. Нині в Україні портфельне інвестування, тобто вкладення грошей у цінні папери, також стало реальністю. Проте інвестору треба тверезо оцінювати, яким способом можна одержати дохід від цінних паперів, і перед тим як купувати той або інший цінний папір чітко визначитися з цілями інвестування, тобто навіщо і для чого він це робить і що бажає одержати від цієї покупки.