Ринок праці - Волкова О.В. - 1.5. Класифікація та сегментація ринку праці

За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринок охоплює відносини між з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу по горизонталі чи по вертикалі. По горизонталі — з переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Так, в США переважає зовнішній ринок праці, в Японії— добре організований внутрішній ринок праці.

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці. Відкритий ринок праці— організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. До прихованого ринку праці належать працюючі працівники, що мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

В залежності від співвідношення кількості продавців і покупців на ринку праці виділяють такі його види (табл. 1. 1).

Таблиця 1.1

основні ТИПИ РИНКІВ ПРАЦІ за КІЛЬКІСНИМ СПІВВІДНОШЕННЯМ СУБ'ЄКТІВ [69, с. 38]

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

Залежно від соціального підходу виділяють ринки: робочих кадрів; спеціалістів і менеджерів.

Залежно від співвідношення попиту і пропозиції робочої сили виділяють працедефіцитні, праценадлишкові та збалансовані ринки праці.

Крім класифікації ринків праці, в економічній літературі виділяються підходи до його сегментації. Основними відмінами між класифікаційним та сегментаційним підходами на ринку праці є наступні: І) класифікація ґрунтується на виявленні дії певного фактора, сегментація — на виявленні комплексного впливу багатьох факторів на ринок праці; 2) класифікація відображає процес диференціації ринку праці за певною ознакою, сегментація зосереджується на модифікаціях основних елементів суті ринку праці, відбиваючи дію як внутрішніх, так і зовнішніх факторів; 3) класифікація є методом вивчення та аналізу ринку праці, сегментація є складовою стратегії регулювання ринку праці [68, с. 108].

Сегментація ринку праці— це "поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами" [21, с. 141]. Найбільш поширеною та усталеною в світовій економічній науці є сегментація ринку праці на первинний і вторинний.

Первинний ринок праці— це ринок якісних робочих місць, що характеризується такими ознаками: стабільна зайнятість і надійність стану працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службової кар'єри з чітко вираженими можливостями професійного росту; використання у виробництві прогресивних технологій, які вимагають високої кваліфікації працівників; наявність сильних профспілок.

Вторинний ринок праці характеризується такими ознаками: висока плинність кадрів; низький рівень заробітної плати; практично відсутня система просування по службових сходинках; використання примітивних технологій; відсутність профспілок (табл. 1.2).

Представники первинного і вторинного ринків праці відрізняються формою організації праці. До первинного ринку відносяться підприємці, особи, зайняті висококваліфікованою і високооплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки, стабільні гарантії зайнятості, перспективи кар'єрного росту. В змісті праці переважають творчі та управлінські функції. До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні робітники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день, які мають низькі доходи.

Таблиця 1.2

КРИТЕРІЇ СЕГМЕНТАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ НА ПЕРВИННИЙ І ВТОРИННИЙ [68, с. 109—110]

Характерним є те. що конкуренція розгортається всередині сегментів, тоді як міжсегментна конкуренція відсутня [68, с. 110].

Аналіз первинних документів часів дореволюційної Росії на прикладі Полтавської губернії дозволяє зробити висновки, сегментація ринку праці на так званий "первинний" (із престижними робочими місцями) та "вторинний" (із робочими місцями, що не потребують високої кваліфікації, низькою заробітною платою, із нестабільним характером) вже була наявною в період формування ринку праці. Тобто процес сегментації ринку праці не є похідним від процесу його формування. Формування ринку праці відбувалось за двома протилежними сегментами: формування вторинного ринку праці як механізму отримання засобів існування безземельних та малоземельних селян, та формування первинного ринку праці як механізму збагачення (торгівці і землекопи) та соціального престижу (службовці) найбільш забезпечених селян.

Справа в тому, що при порівнянні ступеня розповсюдженості різних професійних занять по групах господарств з неоднаковою земельною забезпеченістю виявляється, що поденщина, батрацтво, а також зажон складають типові заняття найменш забезпечених груп та із збільшенням земельної забезпеченості відступають на задній план. Тобто, незабезпечені та малозабезпечені селяни вимушені були продавати свою робочу силу, бо не мали інших засобів існування. Ця група була найчисельнішою— 266 524 особи (табл. 1.3). Вони потрапляли до вторинного ринку праці.

В той же час, існували такі види праці, як торгівля та служба, до яких тяжіли переважно господарства із забезпеченістю вище середнього рівня [96, с. 228]. До цієї ж групи можна віднести і землекопів, що наймалися на роботу маючи найвищий рівень забезпеченості землею в розрахунку на одне господарство. До факторів, що впливають на розвиток цього ринку праці необхідно віднести, по-перше, престижність та задоволення моральних потреб, і, по-друге, можливість отримання додаткових доходів. Щодо цього сектору — первинного ринку праці вищенаведена теза приміненою бути не може. Відповідно положення про те, що умовою формування ринку праці є необхідність отримання засобів існування, правомірно застосовувати лише для вторинного ринку праці. На нашу думку, масова відокремленість робочої сили від засобів праці характерна не для етапу формування ринку праці, а для певного етапу його розвитку, що відповідає індустріальній стадії розвитку економіки.

Таблиця 1.3

ВИДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ СТАНОМ НА 1910 рік [96, с.31]

Співвідношення забезпеченості домашніх господарств землею та рівень їх доходів від професійних занять дають можливість згрупувати професійні заняття в дев'ять груп (таблиця 1.4).

Таблиця 1.4

ГРУПИ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАНЯТЬ ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЗЕМЛЕЮ ТА ДОХОДАМИ НА РИНКУ ПРАЦІ

Поряд із сегментацією ринку праці на первинний і вторинний, в період його формування розвивалась така форма зайнятості, як самозайнятість. Фактором розвитку ринку праці в сфері самозайнятості можна визначити як необхідність отримання засобів існування безземельних та малоземельних селян, так і можливість додаткового заробітку та отримання задоволення від використання професійних знань.

Тобто, загальновизнана теза про те, що умовою формування ринку праці є "відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування [69, с. 42]", може стосуватись лише вторинного ринку праці, і, частково, самозайнятості. Тоді як умовою формування первинного ринку праці були можливість додаткового заробітку та отримання задоволення від використання професійних знань.

Особливістю сегментації сучасного ринку праці є те, що для нього, на думку професора Петровій І. Л., характерною є не двосекторна, а "троїста" модель сегментації [68, с. 137—138], із приблизно однаковими за чисельністю секторами формальної, неформальної зайнятості та їх суміщення. Аналіз ринку праці України перехідного періоду дозволив Петровій І. Л. виділити сім його основних сегментів за наступними системоутворюючими показниками:

1) рівень використання робочого часу (повний та неповний робочий час, їх співвідношення в межах певного сегменту);

2) співвідношення попиту і пропозиції на послуги праці представників даного сегменту (виділено три ситуації: попит перевищує пропозицію; пропозиція перевищує попит; ринок праці збалансований);

3) рівень доходів зайнятих в певному сегменті.

За результатами досліджень Петрової І. Л. сегментаційна модель ринку праці в перехідній українській економіці включає три сектори економіки, що охоплюють сім сегментів. Перший сектор утворюють зайняті в офіційній (формальній) економіці, які об'єднуються в чотири сегменти:

1. Підприємці, менеджери, представники дефіцитних професій, пов'язаних з обслуговуванням ринку: дилери, брокери, ріел-тери, аудитори, працівники банків, страхових та кредитних установ.

2. Висококваліфіковані спеціалісти з професій, які користуються попитом в сучасному виробництві: працівники підприємств, що не потерпають від спаду виробництва, що здійснюють його техніко-організаційну реконструкцію; представники невиробничої сфери з високим попитом на послуги праці (юристи, консультанти, репетитори, викладачі приватних закладів).

3. Представники професій різної кваліфікації, різного освітнього рівня, які внаслідок економічної, організаційної, структурної перебудови виявились надлишковими: весь контингент прихованого безробіття; представники держсектору сфери послуг, що не мають достатнього фінансування.

4. Працівники, які в силу різних обставин не можуть знайти стабільне місце роботи — маргінальні групи населення: звільнені військовослужбовці; випускники шкіл, технікумів; жінки, що перебували вдома по догляду за дитиною; пенсіонери; особи з фізичними вадами; безробітні.

Другий сектор включає зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній (на засадах вторинної зайнятості) економіці. Це п'ятий сегмент ринку праці, що складається з двох категорій:

5.1. Працівники, які в силу неможливості існування на-доходи тільки від офіційної зайнятості, підробляють в неофіційній сфері;

5.2. Працівники, які використовують свої посади в офіційній економіці для одержання нелегальних доходів та привілей.

Третій сектор — зайняті в неофіційній економіці. Включає два сегменти:

6. Зайняті доходним нелегальним бізнесом переважно кримінального характеру.

7. Представники різних видів само зайнятості населення — від вирощування продукції на продаж до валютних махінацій та "че-лночного" бізнесу (табл. 1.5).

Для розвинутих країн характерні дещо інші підходи до сегментації ринку праці. Так, в західній літературі також представлені підходи до сегментації, одним із яких є підхід Г. Стендінга, який виділяє п'ять сегментів ринку праці:

1. Нечисленний, але стабільний сегмент висококваліфікованих керівних працівників із високим соціальним статусом.

2. Кадрові робітники і службовці, які конкурують між собою на ринку праці, але мають гарантії зайнятості.

3. Робітники фізичної праці, які внаслідок структурної перебудови потерпають від спаду виробництва.

4. Робітники трудоємних галузей з низькою продуктивністю, професії яких надлишкові на ринку праці.

5. Найбільш вразливі категорії працівників: молодь, особи похилого віку, особи з фізичними і розумовими вадами, хронічно безробітні (табл. 1.6).

Таблиця 1.6

ХАРАКТЕРИСТИКА СЕГМЕНТІВ ЗАХІДНИХ РИНКІВ ПРАЦІ ВІДПОВІДНО ДО КРИТЕРІЇВ Г. Стендінга (68, с. 121—122|

Ще одним проявом сегментації ринку праці є його поділ на внутрішній і зовнішній по відношенню до підприємства. Основний кадровий склад персоналу підприємства утворює внутрішній ринок праці. Працівники, що можуть бути залученими до роботи на підприємстві зі сторони, є зовнішнім ринком. Внутрішній ринок праці буде розглянуто в темі 4. Детально з характеристиками внутрішнього та зовнішнього ринку праці та їх відмінностями, а також з підходом до сегментації ринку праці на формальну і неформальну частини, можна познайомитись в монографії Петрової І. Л. [68, с. 121—122].