Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Домінанти формування експортного потенціалу

Розвиток експортного потенціалу неможливий без збереження наявних значних потенцій України у сфері експортної діяльності. За даними Держкомстату, в 1999 р. наша країна здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами майже 190 країн, і обсяги експорту становили 11581.6 млн дол. США. Щоправда, сальдо в зовнішній торгівлі товарами все ж залишалося від'ємним (понад 0,2 % ВВП).

Для здійснення програми перебудови експортного потенціалу, на думку автора, потрібно якнайшвидше прийняти Концепцію зовнішньоекономічної політики країни та сформулювати модель зовнішньої торгівлі України. А в конкретній діяльності слід ужити таких основних заходів:

* поступово лібералізувати експорт, тобто вводити обмежений протекціонізм і демонополізовувати експортоспроможні галузі за умов державного контролю та дотримання чинного законодавства, зокрема податкового. Необхідно передбачити тимчасову участь держави в експорті стратегічно важливої й валютомісткої продукції акціонерними спеціалізованими об'єднаннями, компаніями та товариствами:

* здійснювати диверсифікацію експорту, надавати державну підтримку суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, що виходять на нові міжнародні ринки:

* спиратися в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності на правила й вимоги Генеральної угоди з тарифів та торгівлі і СОТ з тимчасовим збереженням гнучких диференційованих експортних тарифів:

* надавати державну підтримку, зокрема кредити, пріоритетним експортним галузям із метою створення конкурентоспроможних на міжнародних ринках вітчизняних технологій, товарів і послуг:

* покласти в основу зовнішньоторговельних зв'язків та угод, у тому числі і з країнами СНД, світові ціни;

* ввести замість традиційних держзамовлень на експортну продукцію контрактну систему, у відповідності з якою держава купує продукцію за внутрішніми ринковими цінами з наданням суб'єктам господарської діяльності відповідних податкових пільг та ін. для додаткового стимулювання;

• послідовно перебудовувати товарну структуру експорту та імпорту і наближати її до структурних співвідношень, характерних для розвинутих країн. Основою такої перебудови мають стати реформування відносин власності на засоби та умови виробництва, трансформація форм господарювання, що сприятиме максимальному розширенню господарської свободи безпосередніх виробників і експортерів товарів та послуг фірм, банків, підприємств, корпорацій, концернів і кооперативів.

На першому етапі перебудови експортного потенціалу країни регулювання експорту певний час здійснюватиметься за відсутності чітко визначеного довготермінового його профілювання на основі міжнародної спеціалізації виробництва. Тому необхідно прискорити процеси персоректуризації промисловості, поглибити конверсію, активніше проводити диверсифікацію ринків збуту. В цей же період має бути започатковано, а на другому етапі розширено залучення вітчизняних НДІ, а також підприємств до розвитку наукомістких виробництв. Одночасно слід орієнтуватися на поступове зменшення обсягів експорту окремих видів продукції чорної металургії й електроенергетики, хімічної промисловості, які потребують значного імпорту дефіцитних енергоносіїв та ресурсів.

Необхідно також створювати і розвивати зовнішньоторговельну інфраструктуру: встановлювати зовнішньоекономічні відносини, у тому числі торговельні, з країнами далекого зарубіжжя, поглиблювати зовнішньоекономічні зв'язки з колишніми партнерами по СРСР на принципово нових засадах, притаманних світовому ринку. Економічним інтересам України найбільшою мірою відповідає модель взаємовигідних відносин інтеграційного характеру з Росією, Казахстаном. Білоруссю як найрозвинутішими в експортному відношенні, а також з Узбекистаном, Туркменістаном з їхніми стратегічними сировинними ресурсами, з Молдовою та країнами Балтії. Щодо цих країн необхідно проводити більш активну експортну стратегію, фінансувати з бюджету важливі для держави проекти і страхувати експортну діяльність, забезпечувати захист прав українських експортерів, створювати спеціальні економічні зони та спільні підприємства, розвивати прикордонну торгівлю.

На другому етапі перебудови експортного потенціалу України необхідно, спираючись на сильну, гнучку й комплексну державну економічну політику, поряд з використанням ринкових важелів (ціни, кредиту, валюти, податків) ужити стратегічних заходів для ефективного розвитку виробничо-експортного потенціалу з урахуванням найперспективніших з погляду досягнення стійкої конкурентоспроможності галузей та окремих видів виробництва. Потенційні порівняльні переваги України полягають у досить високому рівні освіти населення і кваліфікації багатьох категорій працівників (за порівняно низької заробітної плати), працелюбності народу та його готовності до співпраці з іншими народами і країнами: значних запасах деяких корисних копалин, родючих землях та вигідному географічному положенні країни; в нагромаджених науково-технічному та промислово-індустріальному потенціалах, що сприяють зниженню капіталомісткості технологічної модернізації. Використання цих переваг у процесі докорінної реконструкції й переспеціалізації машинобудівного, паливно-енергетичного та ресурсно-хімічного комплексів, створення на базі конверсії мережі малих і середніх підприємств із сучасним високоавтоматизованим виробництвом у галузі машинобудування, малотоннажної хімії, деревообробки, виробництва товарів народного споживання за максимального розвитку міжнародних коопераційних зв'язків та спільних підприємств із зарубіжними партнерами —оптимальний шлях до різкого підвищення можливостей експортного потенціалу України.

Розвиток експортного сектора України має спиратися передусім на високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (авіакосмічна галузь, літакобудування, електротехнічні підприємства, верстатобудування, виробництво зброї). Міжнародне визнання здобули вітчизняні електрозварювальні технології й порошкова металургія, виробництво штучних алмазів. Техніка і технологія в цих та в деяких інших галузях за багатьма показниками сягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку й освоєння власної "ніші" на світових товарних ринках. Щоправда, в Україні спостерігаються процес швидкого старіння продукції і досить повільне її оновлення.

Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований насамперед на країни СНД та партнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні й структурні перетворення на селі спроможні вивести сільське господарство і виробництво продовольства в розряд високоефективних галузей, що визначатимуть, поряд з іншими, експортний профіль країни в системі міжнародного поділу праці. Але за однієї умови — прискореного формування реального власника землі та створення нових ефективних форм господарювання.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати третім пріоритетним напрямом формування експортного сектора України. Україна може здобути гідні позиції у цій найбільш динамічній і вигідній сфері світової торгівлі за умов створення належної виробничої, соціальної й зовнішньоекономічної інфраструктури, вдосконалення відносин інтелектуальної власності, ефективних форм її реалізації на основі ринкового інструментарію та цивілізованого її захисту.

Добувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектора. Кольорові метали, уран, вугілля, марганець, сталь і прокат мають сталий попит на світових ринках. За кардинальної реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт цей блок може суттєво посилити експортний потенціал України.

Зокрема, великий експортний потенціал має чорна металургія. Сьогодні Україна не лише входить до першої п'ятірки держав—продуцентів сталі, а й виробляє її найбільше на душу населення. Потужна металургійна база, очевидно, ще довго залишатиметься однією з головних складових експортного сектора України, даючи можливості реалізувати на світовому ринку наявні переваги кваліфікованої, відносно дешевої робочої сили, власних природних ресурсів, розміщення виробництва та ефекту масштабу. Експортний потенціал цієї галузі реалізуватиметься за рахунок торгівлі з тими країнами "третього світу", що перебувають на етапі індустріалізації.

Нарешті, п'ятий пріоритетний напрям пов'язаний з надзвичайно вигідним географічним розташуванням нашої держави. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу тощо з євроазійської частини на захід та з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть стати важливим каналом валютних надходжень, що теж вимагає серйозних структурних перетворень на транспорті, переходу до нових технологій, дотримування світових стандартів.

Серйозним чинником входження України у світові ринки с забезпечення внутрішньоекономічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.). Як показує досвід "старих" і "нових" індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантією введення і підтримки валютної конвертації є товарна конвертованість. Тобто лише за наявності потужного і зростаючого потоку на світові ринки конкурентоспроможних товарів і послуг, що мають сталий попит, можливий відповідний попит на національну валюту, а отже, і її оборотність у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль і в регулюванні поточного курсу національної валюти. Вирішальне значення мас товарна інтервенція, завоювання надійних "ніш" на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів, а також фінансових і грошових. Тому залучення іноземних інвестицій г важливим додатковим фактором економічного відродження України, створення розвинутого експортного сектора. Основні принципи залучення іноземного капіталу — надання зарубіжним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (2—5 років), а також пільг, що надаються у спеціальних економічних зонах або в разі включення СП у державні програми, які передбачають відповідні пільги.

Серед пріоритетів державної імпортної політики на перше місце слід твердо й однозначно поставити залучення сучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг. У поєднанні з досить високим загальноосвітнім і професійним рівнем вітчизняних працівників саме такий підхід дасть найвагоміший результат. Доцільно розробити державну програму технологічної модернізації виробництва на базі новітніх зарубіжних технологій, яка має передбачити реальні джерела фінансування (внутрішні й зовнішні) галузей економіки, що с визначальними в системі науково-технічного прогресу і можуть справити позитивний вплив на інші галузі та їх зростання.

Другий важливий напрям імпортної політики — охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розбудова з іноземною участю галузей охорони здоров'я набуває першорядного економічного і соціального значення в умовах загострення демографічної ситуації в країні.

Третій напрям охоплює сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащення цих галузей новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного зберігання сільськогосподарської продукції — основа не лише вирішення продовольчої проблеми, а й створення необхідних експортних ресурсів продовольства.

Розширення зарубіжної підприємницької діяльності й розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту також сприятимуть активізації зовнішньоекономічних потоків. Нинішня зовнішньоекономічна політика за своєю суттю є пасивною, тимчасовою, перехідною. Зарубіжна підприємницька діяльність потребує вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів. Починати доведеться практично з нуля — зі створення за рубежем спільних підприємств і фірм з участю українського капіталу, заснування філіалів банків, інших структур, які б сприяли просуванню вітчизняних товарів і послуг на світові ринки. Сьогодні реальні перспективи партнерства пов'язані з Росією, іншими країнами СНД. ЧЕС. а також із країнами Близького Сходу.

Заснуванням Експортно-імпортного банку України започатковано формування системи зовнішньоекономічної інфраструктури. Вона має доповнюватись за рахунок комерційних банків, міжнародних фондових і товарних бірж, транснаціональних банків, консалтингових і аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо. Для досягнення помітних зрушень у сфері експортно-імпортних відносин потрібна сучасна, оснащена відповідною технікою і системою електронного зв'язку ринкова інфраструктура, яка б приваблювала, а не відштовхувала, як це часто відбувається, іноземних підприємців на ринки України.

Однією з ключових проблем формування ефективного експортно-імпортного потенціалу є проведення адекватної сучасним вимогам податкової, депозитної, цінової та кредитно-фінансової політики. Жодні постанови й рішення не нададуть бажаної активності й господарської енергії ні внутрішнім товаровиробникам і експортерам, ні зарубіжним інвесторам і банкірам без створення в Україні податкової системи, що стимулює експорт, імпорт, прибуток спільних підприємств і т. ін. В умовах фінансової дестабілізації, цінового свавілля, валютної блокади короткотерміновим виходом можуть стати впровадження двосторонніх розрахунків за клірингом, розвиток прикордонної та прибережної торгівлі, зон вільної торгівлі тощо.

Враховуючи досвід зарубіжних країн у стимулюванні експортних галузей, доцільно було б компенсувати експортозорієнтованим виробництвам податок на додану вартість прн перетинанні товарами митних кордонів України, а також запровадити пільгові умови кредитування інвестиційних програм і проектів. Цінова політика вже тепер має орієнтуватися на зближення внутрішніх і світових цін, депозитна — на світові грошові ринки.

Стратегія експортної зорієнтованості передбачає вибір її географічного вектора з огляду на можливості реалізації національних економічних інтересів. Найсприятливішим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, певна близькість історичних і духовних традицій, рівнів економічного й науково-технічного розвитку роблять його головним на нинішньому етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. Двосторонні зв'язки з окремими країнами Європи потребують значного посилення державної підтримки. Водночас слід наполегливіше шукати шляхів до розвитку багатостороннього співробітництва з Європейським Союзом, ЧЕС. Не варто ігнорувати й багатосторонні структури, які створюються на нових принципах країнами Східної Європи і СНД.

Та лише механічне відновлення зв'язків з цими державами, подальше перебування в стагнуючому. кризовому економічному просторі СНД може призвести до загострення економічних проблем нашої держави, загальмування процесу подолання кризових явищ, уповільнення і без того невисоких темпів економічних перетворень. Орієнтація на невибагливі економічно, технологічно та інфраструктурно нерозвинуті ринки СНД. рівень яких значно поступається ринкам індустріально розвинутих держав, приховує небезпеку консервації нашої економічної і технологічної відсталості, низької якості та конкурентоспроможності українських товарів і послуг. Тому необхідні ретельна інвентаризація всієї сукупності економічних зв'язків з країнами СНД, їх всебічний перегляд та оптимізація, виходячи з критеріїв доцільності та ефективності, відповідності національним економічним інтересам України. Аналогічні вимоги слід покласти й в основу економічного співробітництва України з переважною більшістю країн, що розвиваються.

Стратегічним зовнішньоекономічним вектором України має бути співробітництво з промислово розвинутими країнами. По-перше, саме в цих країнах нагромаджено величезний сучасний експортно-імпортний потенціал. По-друге, налагоджене економічне співробітництво з цими країнами дасть змогу виводити українські товари і послуги на потужні, вимогливі та досить жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з огляду на витрати, якість, дизайн, маркетинг тощо. Тим самим виробництво й зовнішня торгівля України матимуть перед собою світові орієнтири, що прискорить процес якомога органічнішого інтегрування її економіки у світогосподарські процеси і структури. До того ж розширення і поглиблення контактів з індустріально розвинутими державами. їх підприємцями і бізнесменами стимулюватимуть піднесення експортозорієнтованого виробництва в Україні.

У цьому напрямі вже спостерігаються позитивні процеси. Активізувалися економічні контакти із США. Канадою. ФРН, більший інтерес до України виявляє Японія, створюється нормативно-правова база для поглиблення і розширення відносин з країнами Європейського Союзу. Північної та Південно-Східної Європи, країнами ATP (КНР. Тайванем, Південною Кореєю).

Документом, що регулює економічні відносини України з державами Європейського Союзу, є Угода про партнерство і співробітництво. Це перша угода ЄС і країни СНД. яка була підписана в червні 1994 р. у Брюсселі. Згідно з Угодою, подальша торгівля сторін лібералізуватиметься за принципами ГАТТ з урахуванням поправок, внесених за підсумками роботи останнього Уругвайського раунду. Європейський Союз цілком знімає обмеження в торгівлі з Україною, за винятком групи так званих "чутливих" товарів, до яких належать сталь, вугілля, текстиль, сільськогосподарська продукція, ядерні матеріали. Торгівля зазначеними товарами має регулюватися спеціальними угодами на основі встановлених для України квот.

Угода передбачає, що після надходження товарів кожної із сторін на територію іншої на ці товари поширюватиметься національний режим, зокрема режим оподаткування. Крім того, ці товари мають прирівнюватися до аналогічних товарів вітчизняного виробництва стосовно всіх законів, правил і вимог щодо їх купівлі, продажу, перевезення, розподілу, використання.

Посиленню експортозорієнтованості виробництва та вдосконаленню структури торгівлі має сприяти гармонізація зовнішньоторговельних умов і правил України з нормами ГАТТ/СОТ. У липні 1992 р. Україна отримала в цій організації статус спостерігача. Вступ України до Світової організації торгівлі вимагає суттєвого доопрацювання зовнішньоторговельного законодавства, приведення його у відповідність із загальноприйнятими у світовому співтоваристві процедурами, кількісними і якісними співвідношеннями. Йдеться про вдосконалення торговельної, тарифної, податкової, фінансової, інвестиційної бази в Україні відповідно до світових норм і стандартів як передумову інтегрування економіки України в міжнародні ринки. Сьогодні стає дедалі зрозумілішим, що неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи при цьому членом СОТ.

Вплив інноваційної сфери на розвиток експортного потенціалу

Світовий досвід показує, що конкурентоспроможність країни на світових ринках, її пріоритети в міжнародному поділі праці забезпечуються в наш час за наявності двох головних умов. По-перше, країні необхідно мати досить розвинуті економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціали. По-друге, органічний контакт зі світовим ринковим господарством може забезпечити тільки сучасна ринкова внутрішня інфраструктура.

Досвід багатьох розвинутих країн переконує, що формування конкурентоспроможного експортного потенціалу безпосередньо залежить від рівня розвитку науково-інноваційної сфери країни та її впливу на технологічний стан та динаміку оновлення виробництва. Кризові явища в економіці України призвели до великого дефіциту державного бюджету і різкого скорочення державного фінансування науково-технічної сфери. У розвинутих країнах ефективно діють ринкові канали поширення інновацій. Але в Україні приватний сектор підприємницької діяльності та недостатньо розвинутий фондовий ринок поки що не справляють помітного впливу на цю сферу. Те ж саме можна сказати і про іноземний капітал. Базові показники стану та динаміки розвитку науки й інноваційної діяльності в Україні за останні роки представлено в таблиці.

З аналізу таблиці випливає загальний висновок про занепад науково-інноваційної сфери країни. За останній період помітно скоротилася кількість спеціалістів, зайнятих науковими дослідженнями й розробками. Так. з 1991 р.

Таблиця

Розвиток науки й інноваційної діяльності в Україні

вона скоротилася майже в 2,5 рази. Якщо в США, Японії на 1000 осіб припадає близько семи наукових працівників, то в Україні тепер — менш ніж три. Це можна пояснити зменшенням обсягу замовлень на наукову продукцію, які надходять від сфери матеріального виробництва, а також падінням престижу наукової й освітньої діяльності через невисокі доходи від неї.

За розглядуваний період більш як наполовину скоротився обсяг виконання науково-технічних робіт. До того ж зменшення робіт відбувається у базових сферах створення та виготовлення якісно нових зразків продукції — у сфері фундаментальних досліджень, НДДКР. в експериментальній базі виробництва.

Експортний потенціал промисловості вирішальною мірою залежить від розвитку машинобудування, електротехнічної та електронної галузей, які є лідерами в освоєнні нової конкурентоспроможної продукції. Але слабкий фінансовий стан фірм і науково-проектних організацій, зменшення їх кількості призводять до помітного скорочення робіт зі створення й освоєння нової техніки.

Йдеться, зокрема, про енергетичне устаткування, електротехнічні машини, металорізні верстати, ливарне, металургійне та гірничошахтне обладнання, а також прилади, засоби автоматизації та обчислювальну техніку тощо. А ще недавно ця продукція становила досить помітну частку в експорті України. Зменшення майже на 50 % за означений період виробництва нових типів машин, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації підриває саму основу виробництва і якісного оновлення продукції.

За даними обстеження Міністерства статистики, у 2000 р. створювали зразки нових видів машин, обладнання, апаратів, приладів тільки приблизно 8 % загальної кількості обстежених промислових підприємств і науково-дослідних організацій. Середня тривалість створення нових зразків становить майже 2 роки (це забагато порівняно з передовими країнами). До того ж технічний рівень зразків нової техніки не відповідає сучасним вимогам. Частка зразків техніки, де втілено принципово нові технічні рішення, в останні роки не перевищує 7 %. Тому й не дивно, що тільки 2,6 % створених у 1999 р. зразків нової техніки за своїми техніко-економічними параметрами перевищили кращі світові аналоги. Технічний рівень кожного третього зразка взагалі не визначений через відсутність інформації на підприємствах про найкращі світові аналоги. Триває скорочення випущеної вперше в Україні нової продукції, яка становить лише 2 % загальної кількості. А в кінцевому підсумку не відбувається оновлення основних фондів. Як сказано в Посланні Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради України, "ситуація в цій сфері... наближається до критичної межі"3.

Все це позначилося на інноваційній діяльності в цілому, яка різко скоротилася за останнє десятиріччя, хоча і на його початку (1991 р.) інноваційна активність не відповідала статусові України як великої індустріальної держави. Зруйновано старий механізм стимулювання НТП, технологічних змін, творчого пошуку в країні, але не створено нового механізму, базованого на поєднанні державних стимулів та ринкового інструментарію. Поки що спостерігається тенденція до подальшого скорочення кількості підприємств і організацій, сконцентрованих на новаторській науково-технічній діяльності, зменшується кількість винаходів. Усе це свідчить про слабкість, інертність та неефективність інноваційної політики.

По суті не відбувається принципових змін у ставленні промислових підприємств до інноваційної діяльності. В останні роки інноваційна діяльність майже 90 % промислових підприємств, що впроваджують нововведення, була спрямована на відновлення продукції, з них близько 70 % освоювали виробництво товарів народного споживання і тільки майже 8 % — машин і обладнання.

Чим же пояснити причини такого досить низького рівня інноваційної активності в Україні? На підставі регулярних обстежень ділової активності підприємств основних галузей промисловості, що здійснює НДІ статистики Мінстату України, можна виділити такі основні причини, що перешкоджають залученню внутрішніх і зовнішніх інвестицій: нестача власних коштів, високі процентні ставки за кредитами, побоювання щодо зростання заборгованості, труднощі з одержанням довгострокових кредитів, недостатня прибутковість інвестицій та інші причини. Щодо інноваційної діяльності, то її розгортанню багато в чому заважають ці самі причини, але до них ще можна додати недоліки законодавчої бази, відсутність підтримки держави, труднощі з якісною сировиною.

Таким чином, можна зробити висновок: інноваційний клімат в Україні в цілому є несприятливим, і якщо досить оперативно не вжити кардинальних заходів з метою його суттєвого поліпшення, то в перспективі нас чекає ще більш застаріла виробнича база, технічна залежність, скорочення можливостей інтегрування України в систему МПП, особливо в західноєвропейському напрямі, а як наслідок — втрата конкурентоспроможності промислового сектора країни на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Особливе занепокоєння у цьому плані викликає стан машинобудівного комплексу. Нині тут склався критичний дисбаланс між науково-технічним і виробничим потенціалами та фактичним рівнем виробництва, що зумовлено двома обставинами. По-перше, це скорочення експорту продукції машинобудування (тепловозів, екскаваторів, металорізних верстатів, обробних центрів і т. п.) до Росії і країн СНД, а також споживчих товарів довгострокового користування (телевізорів, магнітофонів, холодильників, пральних машин).

По-друге, і це головна причина, підприємства машинобудівного комплексу практично відмовляються від впровадження вітчизняних науково-технічних розробок, для яких необхідні кооперація виробників і науки, перекваліфікація кадрів, а також заміна застарілого виробничого обладнання. Деградація структури виробництва, занепад ВПК, який був провідником НТП, та невикористання вітчизняних новацій призводять до втрати висококваліфікованих кадрів, міграції їх за межі країни, посилюють соціальне напруження в суспільстві, гальмують подолання економічної кризи.

З метою підвищення темпів зростання та обсягів виробництва сучасної промислової продукції необхідно рішучіше задіяти такі чинники науково-технічної діяльності, як збільшення обсягів фінансування науки та розробок, залучення діючих ліцензій: активізувати роботу зі створення нових зразків та освоєння продукції: підготовки науково-технічних кадрів; інтенсифікувати науково-технічні роботи та винахідницьку діяльність. Важливо також зменшити податковий тиск (на 20—ЗО %) і кількість збиткових підприємств (не менш як на 70 %), що стане суттєвою передумовою відновлення можливостей підприємств щодо створення сучасного технологічного потенціалу та виробництва конкурентоспроможної промислової продукції не тільки на внутрішньому та на зовнішньому ринку.

Незважаючи на марнування науково-технічного оснащення промисловості та технологій, спад інноваційної активності. Україна, на нашу думку, ще в змозі, спираючись на власні науково-технологічні рішення, досить висококваліфікований корпус інженерно-технічних кадрів, ресурсні можливості і т. п., відновити у ВПК та створити за короткий час потужний сектор таких конкурентоспроможних виробництв, як ракетна та авіаційна техніка, електротехнічні вироби, металургія якісних сплавів, газові турбіни, зварювальні матеріали і т. д. Ідеться про досить сучасну і високоліквідну продукцію, яка дасть можливість заробляти валюту і просуватися на світові ринки. Для цього потрібно активізувати внутрішні державні й приватні джерела фінансування, а також сміливіше йти на залучення прямих інвестицій, створення СП із зарубіжними інвесторами та науковими центрами, спеціальних інвестиційних зон. Саме цей напрям є надзвичайно перспективним з погляду формування високотехнологічних елементів конкурентоспроможної продукції та зростання експортного потенціалу країни в цілому.