Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Проблема "відпливу умів"

В сучасних умовах, коли національну конкурентоспроможність визначає не тільки нагромадження матеріальних активів, а й розвиток "людського капіталу", велику загрозу економічній безпеці країни становить "відплив умів". Мається на увазі і внутрішній перелив інтелекту з освіти, науки, культури в менш інтелектуальні сфери діяльності, а також "відплив умів" за кордон, який здійснюється двома основними шляхами.

Перший шлях — безпосередньо через еміграцію інтелектуалів в інші країни. За офіційною статистикою, протягом 1992—1995 рр. з України емігрувало 265 докторів наук (40 % — фізико-математичних та медичних, 20 % — технічних). У 1996—1999 рр. Україну залишили 700 докторів і кандидатів наук, чверть з яких були перспективними фахівцями у віці до 40 років і третина -у віці 41—50 років. Після трирічного зниження темпів еміграції вітчизняних висококваліфікованих фахівців у 1999 р. відбувся новий її сплеск: за межі України виїхало 136 докторів і кандидатів наук, що на 16.2 % більше, ніж у 1998 р. З України від'їжджають фахівці у галузях математичного аналізу, фізики твердого тіла, фізики напівпровідників, будівельної механіки, механіки твердого тіла, хірургії та інших спеціальностей, попит на які стабільно високий.

Що стосується кадрів Національної Академії наук, то за період 1991—1999 рр. вони теж значно скоротилися. Тільки за 1999 р. Національна Академія наук втратила 2,5 тис. осіб.

Молоде поповнення наукових установ Академії, як правило, не компенсує втрати висококваліфікованих науковців. Кадри Академії невпинно старіють: середній вік кандидатів наук становить 49 років, докторів наук — 58 років. Характерно, що еміграційні преференції українських учених — це не тільки далеке зарубіжжя (США. Німеччина, Ізраїль. Канада. Франція), а й країни СНД (насамперед Росія) і Балтії. на які припадає майже 50 % українських мігрантів-науковців. Україна ж як місце постійного проживання і наукової діяльності не приваблює вчених як ближнього, так і далекого зарубіжжя. Наукова імміграція в Україну — це лише поодинокі випадки переїзду вчених з Росії.

Таким чином, властива сучасному світу мобільність наукових кадрів у нас виявляється як односторонній процес знекровлення вітчизняної науки.

Головною причиною "відпливу умів", особливо з академічної фундаментальної науки, є усталена тенденція щорічного зменшення бюджетних витрат на науку. Темпи скорочення витрат на науку в останні роки були в 1,5—2,8 рази більші, ніж темпи скорочення валового внутрішнього продукту та фактичних обсягів державного бюджету. Частка валового внутрішнього продукту, спрямована на розвиток науки, неухильно зменшувалася: 1990 р. — 3.07 % ВВП; 1991 р. — 0.87; 1992 р. — 0.77; 1993 р. 0.3; 1994 р. 0.4. 1995 р. —0,45; 1996 р. — 0,47; 1997 р. — 0.5; 1998 р. —0,31; 1999 р. —0,22: 2000 р. — 0,34 %. Як бачимо, в 1999 р. номінальні обсяги бюджетного фінансування української науки були у відсотках до валового внутрішнього продукту найнижчі за останні десять років. Для порівняння: бюджетні витрати на науку становили у США — 2,54 %. ФРН — 2,26. Франції — 2.34. Росії 0,53 %.

Падіння асигнувань на розвиток науки призвело до згортання багатьох науково-дослідних програм, падіння престижності наукової роботи, швидкого та некерованого скорочення чисельності наукових кадрів, зниження рівня матеріального стимулювання науковців.

Середньомісячна номінальна заробітна плата на одного працівника в галузі "Наука та наукове обслуговування" в 1999 р. дорівнювала 218.91 грн. Це становило 123,3 % середньомісячної номінальної заробітної плати в Україні (177.52 грн), але 98,8 % середньомісячної номінальної заробітної плати в українській промисловості. За одну відпрацьовану годину зайнятий у галузі "Наука та наукове обслуговування" отримував у середньому 1,86 грн (в економіці загалом — 1.38 грн. у промисловості — 1.96 грн). Низька заробітна плата в галузі поєднувалася з незначною диференціацією заробітної плати. Так. більш як 1/5 працівників галузі у грудні 1999 р. нараховувалося до 105 гри заробітної плати. Майже 30% працівників заробітну плату нараховано в межах 105—195 грн. 1/5 — від 195 до 300 грн. Лише 9.0 % працівників у грудні отримали заробітну плату від 500 до понад 1000 грн.

Розрив у заробітній платі українського і. наприклад, американського спеціаліста однакової кваліфікації вимірюється десятками й сотнями разів. Запрошені в Японію українські вчені-фізики отримують 6.5 тис. дол. на місяць. Еміграція українських інтелектуалів підриває науковий потенціал країни: адже варто науковому закладу втратити лише 2—3 "генераторів ідей", як розпадається робота цілих творчих колективів, а іноді й інститутів.

Другий шлях — використання нашого наукового потенціалу зарубіжними інститутами і корпораціями в Україні. В останні роки у зв'язку зі зниженням попиту вітчизняної виробничої сфери на науково-технічну продукцію спостерігається поступове збільшення питомої ваги робіт, виконаних на замовлення зарубіжних фірм: у 1999 р. вона становила 21 % проти 17,7 % у 1998 р. та 11 % — у 1995 р. Таким чином. НДДКР України стають фактором інноваційного прогресу в інших державах.

Який можна запропонувати механізм стримання "відпливу умів"? Насамперед слід підвищити ефективність науки й освіти. Враховуючи складність ситуації, мабуть, є сенс тимчасово відмовитися від частини програм і зосередити зусилля і кошти на виконанні окремих досліджень, що можуть дати кінцевий результат у вигляді сучасних технологій, конкурентоспроможних товарів; скоротити кількість вищих навчальних закладів, які не мають достатньої наукової бази і викладацьких кадрів, а зекономлений фонд заробітної плати використати на підвищення зарплати викладачів.

Вагомою противагою "відпливу умів" може стати використання і рантової системи. До речі, американська наука багато в чому базується на грантах, іншими словами, на коштах, які виділяються приватною фірмою-за мовником на строго визначені дослідження.

Ще один напрям вирішення даної проблеми — здійснення системи заходів щодо тих учених і спеціалістів, які здобули міжнародне визнання, — аж до створення для них нових лабораторій і навіть інститутів.

В цілому на сьогодні важливо запобігти стихійному "відпливу умів", акцентувати увагу на регулюванні інтелектуального обміну, упередженні нелегальної міграції, захисті українських працівників за кордоном.