Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г - 5.7.3. Поранення і кровотечі

Усім людям важливо знати прийоми надання першої допомоги утопаючим. Якщо в потерпілого, якого витягли з води, свідомість не затьмарена, зберігається дихання й серцебиття, то передусім треба зупинити кровотечу з рани, накласти стерильну пов'язку, а при переломі кінцівок — іммобілізуючу пов'язку. В потерпілого, який наковтався води, бажано викликати блювання (подразненням кореня язика і задньої стінки глотки). За можливості потерпілого потрібно звільнити від мокрого одягу, після того витерти його, переодягнути в сухе, закутати ковдрою.

Коли врятований з води не виявляє ознак життя, то слід пальцем, обмотаним носовою хусточкою або марлею, очистити порожнину рота й глотки від піску та бруду, розстебнути комір і пояс. Потім спробувати видалити воду з дихальних шляхів і шлунка. Для цього той, хто надає допомогу, кладе потерпілого грудьми на зігнуту в коліні ногу так, щоб голова його була спущена вниз, а потім кілька разів натискає на нижню частину спини (рис. 5.15).

Після того потерпілого кладуть на землю спиною і розпочинають штучне дихання способом "рот до рота" або "рот до носа", а також непрямий масаж серця, виконуючи їх до відновлення самостійного дихання й серцевої діяльності.

Якщо ці функції організму не вдається відновити, масаж і штучне дихання роблять аж до прибуття медичних працівників.

5.7.3. Поранення і кровотечі

Залежно від виду предмета, яким поранено людину, форми і характеру ушкодження тканин рани поділяють на колоті, різані, рвані, розтрощені, забиті тощо. Вони можуть бути забруднені клаптиками одягу, піском, уламками скла і т. ін. При цьому в рану іноді потрапляють збудники гнійного зараження, газової гангрени, правця. Трапляється, що різні предмети проникають у черевну або грудну порожнину, всередину черепа, що може призвести до ушкодження внутрішніх органів (печінки, легень, мозку і т. ін.).

Рис. 5.15. Видалення рідини з дихальних шляхів і шлунка

Будь-яке поранення викликає гострий біль, у ділянці травми починається кровотеча, краї уражених тканин розходяться.

Найбільшу загрозу для життя потерпілого становить кровотеча з ушкодженої кровоносної судини.

Кровоносні судини поділяють на артерії, вени і капіляри. При ушкодженні артерій з рани витікає яскраво-червона кров — іде переривчастою цівкою. Коли поранено великі артерії, наприклад шиї, плеча, стегна, кровотеча може бути дуже масивною. І якщо негайно не зупинити її, людина вмирає.

Венозна кров темно-червона, витікає рівномірно, не пульсуючи, і швидко заповнює рану. Венозна кровотеча так само, як І артеріальна, може бути значною і становити серйозну небезпеку.

Капілярна кровотеча найчастіше спостерігається при поверхових ранах і саднах. Рана поступово заповнюється краплями крові. У людей з нормальною здатністю крові згортатися така кровотеча припиняється сама собою. Трапляються кровотечі й змішаного характеру, особливо при глибоких і великих за обсягом пораненнях, коли ушкоджуються різні кровоносні судини.

У потерплих внаслідок ушкодження внутрішніх органів (наприклад, легень, печінки, селезінки) виникає внутрішня кровотеча: кров збирається у порожнинах тіла, просякає тканини.

Внутрішню кровотечу виявити нелегко. Як при зовнішній, так і внутрішній кровотечі спостерігаються певні ознаки великої крововтрати: блідість обличчя і слизових оболонок губ; швидке, прискорене дихання; пульс 100 ударів на хвилину та більше; похолодіння кінцівок, запаморочення, позіхання, слабкість, короткочасна непритомність.

Надаючи першу допомогу потерпілому, слід не гаючи часу, зупинити кровотечу. Застосовують різні способи тимчасового зупинення кровотечі (остаточно кровотечу зупиняють звичайно в медичній установі).

1. Накладання на рану стискувальної стерильної пов'язки.

Якщо поранено руку або ногу, то, наклавши пов'язку, поранену кінцівку треба підняти догори або надати їй підвищеного положення. При невеликих венозних і капілярних кровотечах ці заходи досить ефективні.

2. Притиснення артерій до кістки вище від місця ушкодження. Артерії притискають там, де вони розташовані ближче до поверхні тіла (рис. 5.16). Роблять це великим або чотирма іншими пальцями. Стискування артерій пальцями потребує певних зусиль. А під час транспортування потерпілого стискувати артерії досить незручно. Тому, якщо є змога, накладають джгут або стискуючу пов'язку.

3. Надання кінцівкам певного положення. Коли дуже зігнути ногу в колінному суглобі, то можна зупинити кровотечу із судин стопи й гомілки. Максимально зігнувши руку, зупиняють кровотечу з рани в ділянці передпліччя й ліктьового суглоба. Зігнуті кінцівки перев'язують бинтом, косинкою, ременем тощо, попередньо поклавши в підколінну ямку або в ліктьовий згин невеликий валик з бинта чи вати (рис. 5.17).

Кровотечу з рани в пахвовій ділянці можна зупинити, якщо максимально відвести за спину і зв'язати обидві руки, зігнуті в ліктьових суглобах. При цьому ключиці наближаються до першого ребра і стискають підключичну артерію.

4. Накладання джгута. У разі ушкодження великих кровоносних судин кінцівок найбільш надійним способом зупинення кровотечі є накладання гумового еластичного або пневматичного джгута, а також зробленого джгута-закрутки.

Джгут накладають на кінцівку вище від місця ушкодження кровоносної судини. Перед тим бажано кінцівку трохи підняти догори, щоб прискорити відплив венозної крові.

Рис. 5.16. Місця притиснення артерій для тимчасового зупинення кровотечі

Рис. 5.17. Тимчасове зупинення кровотечі максимальним згинанням кінцівок

Під гумовий джгут треба обов'язково покласти щось м'яке — хустку, рушник, вату та ін. Джгут розтягають з певним зусиллям і накладають так, щоб витки його лягали поряд і не залишалося проміжків між ними. Кінці джгута закріплюють гачком, ланцюжком або зав'язують (рис. 5.18).

Ознаками правильно накладеного джгута є припинення кровотечі й пульсу в місцях прощупування артерій нижче від накладення джгута, воскувата блідість шкіри кінцівки.

Джгут, накладений слабко, не стискує артерій, а тільки перешкоджає відпливу венозної крові. При цьому кровотеча не припиняється, іноді навіть посилюється, кінцівка стає синюшною. В такому разі джгут замінюють іншим або накладають той самий знову, але трохи вище або нижче від попереднього місця. Надмірне стягування кінцівки джгутом може ушкодити м'які тканини, у тому числі й нервові стовбури.

Стискувати кінцівку джгутом можна не більш як 1,5—2 год, оскільки тривале знекровлення призводить до стійкого порушення функції і навіть до змертвіння тканин кінцівки. Транспортуючи потерпілого із джгутом у лікувальну установу, до одежі або до бинта прикріплюють записку, в якій зазначають час накладення джгута.

Тривале стискування кінцівки джгутом нерідко викликає значні больові відчуття. Тому бажано через кожні 30—40 хвилина послаблювати джгути на 2—3 хв, попередньо притиснувши артерію пальця ми до кістки.

Рис. 5.18. Тимчасове зупинення кровотечі гумовим еластичним джгутом

Потім джгут знову затягують або перекладають його, трохи відступивши від попереднього місця.

Якщо немає в автомобільній аптечці стандартного джгута, то застосовують джгут-закрутку (рис. 5.19). Для цього використовують гумовий шланг, косинку, рушник, шарф, краватку тощо. Кінці саморобного джгута міцно зав'язують, вставляють під нього дерев'яну чи іншу паличку і закручують петлю до повного зупинення кровотечі. Щоб джгут не розкрутився, паличку прив'язують до кінцівки.

Закрутку, як і джгут, можна накладати на стегно, гомілку, плече або передпліччя. Оскільки закрутка тисне сильніше, ніж еластичний джгут, то не слід застосовувати її в ділянці середньої третини плеча, де існує найбільша небезпека ушкодження нерва. Закрутку можна залишати на кінцівці не більш як 1,5—2 год. Невдовзі після перетягування кінцівки джгутом, особливо закруткою, нерідко з'являється сильний біль. Отже, хворого треба негайно доставити в лікарню.

Після того як удалося зупинити кровотечу, слід ужити відповідних заходів, щоб запобігти додатковому забрудненню рани мікробами та її травмуванню під час транспортування потерпілого. Шкіру навколо рани протирають спиртом або одеколоном, і змазують йодом або розчином брильянтової зелені. Поверхню рани очищають. Будь-яку рану, крім садна або подряпини, перев'язують. Для цього найкраще використовувати спеціальні пакети, що складаються із стерильних ватно-марлевих подушечок і бинта, а також стерильні бинти і марлеві серветки. Ці перев'язні матеріали є в наборі автомобільної аптечки першої допомоги.

Рис. 5.19. Тимчасове зупинення кровотечі джгутом-закруткою

Під час накладання пов'язки треба дотримуватись певних правил. Насамперед потерпілого кладуть або садовлять у зручній позі. Накладаючи пов'язку на ділянку суглобів, нозі чи руці надають такого положення, у якому вона буде під час транспортування. Наприклад, бинтуючи ділянку ліктьового суглоба, руку хворого згинають у цьому суглобі під кутом, близьким до прямого.

Пов'язка має вкривати всю рану і рівномірно охоплювати ділянку ушкодження. Якщо пов'язка накладена слабо, то вона сповзе. Коли рану забинтувати дуже тісно, то потерпілий невдовзі відчуватиме біль, зумовлений стискуванням кінцівки і порушенням кровообігу в ній.

Накладаючи пов'язку на кінцівку, пальці звичайно лишають відкритими, що дає змогу контролювати стан кровообігу в перев'язаній кінцівці за забарвленням нігтів. Якщо пов'язка накладена правильно, вони рожевого кольору, коли нога чи рука перев'язана дуже тісно, нігті стають синюшними.

Індивідуальний пакет розкривають безпосередньо перед накладанням пов'язки. Стерильний бинт виймають так, щоб руками не торкатися тих його місць, які потім вкриватимуть рану (рис. 5.20, а).

Перев'язуючи рану, бинт ведуть зліва направо, спіральними ходами в напрямі від пальців до тулуба, тобто знизу догори. Кожен виток має щільно прилягати до тіла, вкриваючи попередній виток бинта на 1/2 або 2/3 його ширини (рис. 5.20, б).

Залежно від того, де розміщена рана, застосовують різні способи бинтування. Так, при накладанні пов'язки в ділянці ліктьового, колінного й гомілковостопного суглобів витки бинта нагадують цифру "вісім" (рис. 5.21), пов'язка на ділянці плечового суглоба має колосоподібну форму (рис. 5.22).

Риє. 5.20. Розкривання індивідуального пакета (а) і накладання пов'язки (б)

Рис. 5.21. Пов'язка, накладена на ділянку гомілковостопного суглоба (цифрами позначено витки бинта)

Грудну клітку треба бинтувати, захоплюючи надпліччя (рис. 5.23). На голову пов'язку накладають круговими витками бинта (рис. 5.24). Потерпілий повинен тримати рот відкритим, щоб пов'язка не заважала .відкривати рот і не стискувала шию. При пораненнях обличчя та переломах щелеп застосовують так звані пращоподібні пов'язки (рис. 5.25). Як перев'язний матеріал можна використати чисту косинку (рис. 5.26), рушник тощо.

Рис. 5.22. Пов'язка, накладена на ділянку плечового суглоба (цифрами позначено витки бинта)

Рис. 5.23. Пов'язка, накладена на грудну клітку

Рис. 5.24. Накладання пов'язки на голову

Рис. 5.25. Пращоподібна пов'язка

Рис. 5.26. Косинкова пов'язка