Естетика - Газнюк Л.М. - Постнекласична естетика

Культурно-цивілізаційні процеси завжди носять повільний і не одномоментний характер, старе ніколи повністю не буває подоланим і зміни культурних парадигм не є ні лінійними ні чітко визначеними. Для цих процесів в естетичній сфері XX ст. характерний інтенсивний, іноді хаотичний рух в просторі класика - нонкласики. Поряд з некласичними формами художнього мислення та естетичної свідомості протягом усього XX ст. існували й сягали значних висот в сфері художнього вираження феномени класичного (або заснованого на його традиціях) мистецтва. Серед майстрів, які працювали в класичній парадигмі багато великих імен: Бунін, Т. Манн, Пастернак, Мандельштам, М. Булгаков, Хемінгуей, Фолкнер, Гарсіа Маркес та багато ін. в літературі, Ейзенштейн, Бергман, Фелліні, Антоніоні, Вісконті, Пазоліні, Тарковський, Коппола та ін. - в кіно, Стравінський, Прокоф'єв, Шостакович, Барток, Мессіна та ін. - в музиці. З високохудожнім розвитком принципів класичної естетичної свідомості в XX ст. ми зустрічаємося в сферах архітектури та дизайну, де нові матеріали, сучасні технології та відповідна техніка дозволили по-новому вирішити проблеми сполучення утилітарності й практицизму, функціональності з традиційними естетичними прагненнями до краси, світлоносності, формальної виразності з опорою на нові принципи конструктивності. Поняття красоти не щезло з лексикону видатних дизайнерів та архітекторів, що найбільш наочно проявилося в сфері високої моди, яка за останні десятиріччя минулого століття перетворилася на самостійне не утилітарне мистецтво з орієнтацією виключно на естетичні цілі.

Сам постмодернізм, як було показано, досить свідомо звертається до традицій класики - любої відомої класики всіх часів і народів - з позицій іронізму, сполучаючи їх в такі суміші, які уявлялися неможливими. Це вже не класика, але і не нонкласика. Для постмодернізму характерний дух підвищеного естетизму в класичному стилі й, водночас, принципова відмова від суттєвих універсалій традиційної естетики (гарний приклад - фільми П. Грінуея "Контракт рисувальника", "Книги Просперо", "Інтимний щоденник"). Таке поєднання несумісного, класичного і некласичного свідчить про настання нового постнекласичного етапу в художньо-естетичній культурі.

Тобто, можна казати, що в XX ст. паралельно розвивалися два процеси: 1) накопичення, осмислення, переосмислення знань в галузі класичної естетики із значним акцентом на інтерпретацію глибинного історіко-естетичного досвіду (про це свідчить й розмаїття теоретичних праць з історії естетики, які саме в XX ст. створили потужну, науково фундовану базу естетичної теорії); 2) систематичне прагнення до принципового подолання цього досвіду, радикальній відмові від нього і до побудови на якихось нових засадах некласичної естетики. Сьогодні стали помітні активні тенденції до перетинання цих двох процесів, їх діалогічної взаємодії.

В естетиці XX ст. пройшло під знаком глобальної для європейського ареалу переоцінки цінностей, перебудови емоційних, художніх парадигм, парадигм мислення, стало символом суттєвого розлому, насамперед, в сфері свідомості. Головні естетичні поняття були піддані перегляду Й навіть запереченню, виявлені нові поняття (на перший погляд - далекі від будь-яких принципів мистецтва й художнього мислення взагалі), в сферу естетичного досвіду введено речі, явища, засоби організації арт-об'єктів і арт-практик, які фактично відчужені від класичної естетики, класичного мистецтва. Більшість нових понять (паракатегорій нонкласики) для класичної естетики або взагалі не мали місця в естетичному просторі, або були маргінальними.

Всі ці явища свідчать про суттєву трансформацію предмета естетики. Естетика на зламі століть постає як "транзитна", перехідна. Усвідомлення некласичною естетикою втрати центрального ядра (характерного для класики), розпорошення естетики на багато "естетик" викликало потребу нового її самовизначення в філософсько-культурному просторі. Як символи пошуків нової ідентичності можна розглядати девізи Міжнародних конгресів з естетики - "Естетика як практика" (1995 р.), "Естетика як філософія" (1998 р.), принципово неконцептуальний девіз - "Естетика в XXI столітті" (2001 р.). Самовизначення некласичної естетики пов'язане з її розумінням себе як філософської науки, що має прикладне значення. Найбільш відомим є визначення естетики як філософії мистецтва та культури. При цьому під культурою мається на увазі як духовна, так і матеріальна культура. Згідно Уставу Міжнародної естетичної асоціації "естетика постає як сукупність досліджень, присвячених художній творчості; естетичним цінностям мистецтва, природи, промисловості, повсякденності; співвідношенню естетичної діяльності з економікою, політикою, суспільним життям та іншими вимірами культури" [Маньк., Само рефлексія н.е.]. Таким чином, ми спостерігаємо очевидне й досить потужне зближення предметів естетики й теорії культури і можна говорити про подальше розмивання границь між цими дисциплінами як про ймовірний напрям розвитку сучасної естетики.