Естетика - Газнюк Л.М. - Структура естетичної свідомості

o естетичне почуття;

o естетична потреба;

o естетичне переживання;

o естетичний ідеал;

o естетичні погляди та теорії;

o естетичний смак.

Розглянемо більш детально кожен зі структурних елементів.

Естетичне почуття є одним з найскладніших видів духовного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Естетичні почуття - це психічне утворення, сфера людської психіки - особлива форма відображення дійсності, в якій об'єктивно-суб'єктивні відносини сутнісно відрізняються від тих самих взаємодій у пізнавальному відображенні дійсності. Саме за допомогою естетичних почуттів людина контактує з художніми цінностями.

Естетичне почуття, як почуття духовне й ідеальне, з'являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. При цьому воно, як багатство людської чуттєвості і духовності, виникає і розвивається під впливом різноманітних форм практичної діяльності, в яких людина стверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, що вільна і здатна творити поза такими потребами [2]. Із всіх живих істот тільки людина за допомогою зору вміє насолоджуватись красою предметів, тільки вона одна має музичний слух. При цьому активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості є культурно-історичним продуктом. Естетичне почуття є тим духовним утворенням, яке визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських.

Психологи вказують на зв'язок естетичних почуттів з інтелектом. Естетичні почуття ґрунтуються на досвіді розуму та самі викликають роздуми. Саме тому естетичні почуття називають світоглядними. Естетичні почуття - це своєрідні переживання людини, що виникають при сприйнятті специфічних феноменів: краси природи, витворів мистецтва, краси людського тіла. Ці почуття стимулюють соціальну активність людини, здійснюють регулятивний вплив на її поведінку та на формування естетичного та морального ідеалів. Вони допомагають сприймати світ та мистецтво як близькі нам та стимулюють творчу активність, їх особливістю є складна взаємодія в них естетичних та етичних моментів психічного життя.

Складність соціальної, культурної, етнічної, демографічної структури суспільства детермінує різноманітні естетичні почуття людей. При цьому, якщо ми беремо рівень суспільства, то форми естетичного сприйняття, що панують у суспільстві, виступають по відношенню до окремого індивіда не у вигляді норм, які нав'язують певне ставлення людини до дійсності, - вони скоріше набувають значення моделей, на основі яких людина будує власну систему світосприйняття. Якість індивідуального естетичного почуття залежить від комплексу соціо-культурних факторів, що найбільше впливає на індивідуальний розвиток особи. Ступінь розвитку естетичного почуття є індивідуальним і залежить від зусиль самої особи, її здатності оволодіти багатством естетичної культури. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини та її духовні устремління.

Таким чином, естетичні почуття виникають в процесі естетичного опанування дійсності, вони сприяють формуванню визначених рис особистості, приймають активну участь в її соціально-естетичному вихованні, відіграють важливу роль у саморегуляції психічних функцій організму.

Особливий вплив на розвиток естетичного почуття здійснює мистецтво. Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людські, тобто у формах культурно розвиненого споглядання. У цьому полягає спеціальна місія художника та його твору в розвитку всієї цивілізації. Але кожна людина є творцем свого власного життя, "художником", що малює свій життєвий шлях, який може викликати різноманітні естетичні почуття, і який створюється за допомогою певних почуттів.

Мистецтво розвиває вищі, найбільш рафіновані форми людського споглядання та спеціально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно від мистецтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому виникають особлива художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення.

Мистецтво є особливим досвідом світосприйняття, воно забезпечує збереження культури почуттів і сфери їхнього розвитку та збагачення.

Естетичні почуття є підвалинами естетичної свідомості, на яких можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства. Мається на увазі естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди і теорії. При наявності естетичного почуття виникає естетична потреба.

Естетичну потребу можна розглядати як взаємозв'язок людини із середовищем, що існує об'єктивно та в результаті якого виникає необхідність у виробництві, збереженні, засвоєнні та розповсюдженні естетичних емоцій, індивідуальних та соціальних почуттів, поглядів, знань, цінностей, ідеалів та їх об'єктивації у людській діяльності.

У структурі естетичної потреби можна виділити три взаємопов'язаних елемента: емоційний, раціональний, діяльнісний.

Поняття "естетична потреба" охоплює як потребу в сприйманні естетичних явищ світу, так і потребу в мистецтві та естетичній творчості. Естетична потреба є рушійною силою розвитку свідомості та практичної діяльності особистості і проявляється у намаганні перетворювати світ. Особливістю естетичної потреби є те, що вона може бути реалізована у всіх сферах діяльності людини: у відношенні до природи, у моральних відносинах, у труді, у приєднанні до мистецтва, у науковому пізнанні.

Естетична потреба проявляється як потреба у високому рівні впорядкованості, гармонізації всіх видів людської діяльності та організованості всіх її продуктів, намагання отримати духовні радощі.

Починаючи з античності, естетично-художнє розглядалось як невіддільне не тільки від космології, науки і ремесла, але й від тілесного, утилітарного. Наприклад, Сократ стверджував: "Все гарне і прекрасне по відношенню до того, що добре пристосоване..." Платон казав, що прекрасним є не те, що є приємним для зору і слуху, а те, від чого є практична користь. І. Кант першим протиставив ідею краси ідеї користі і доцільності, означив потребу в естетичному як незацікавлений інтерес. Це трактування естетичної потреби було розвинуте Ф. Шіллером. Він писав, що хоча розум і насаджує в людині основи суспільності, однак тільки одна краса може надати їй суспільні якості. Краса, за Шіллером, як своєрідна гра здібностей, що призводить до якогось "розширення", з одного боку, сприяє об'єднанню духовного з тілесним, сучасного з минулим і майбутнім, а з іншого - свідчить про наявність ідеалу за яким вимірюється дійсність і який виступає в ролі внутрішнього імпульсу до гри. Тільки в красі зникає матеріальний примус законів природи та духовний примус морального закону, і людина одержує свободу. Однак Ф. Шіллер пояснював естетичне тільки наявністю в людини "надлишкових сил" і вродженою її потребою у "веселій грі", в якій би вона звільнялась від реальності і матерії, тобто від усього предметного та утилітарного, а також споконвічною схильністю людей до прикрас та видимостей [3]. Таке замикання естетичного на гедоністичному і компенсаторному означає відхід від соціального життя в ілюзорне. Аналогічні ідеї були присутніми у А. Шопенгауера, Г. Спенсера й інших мислителів XIX століття, М. Гійо вважав, що краса базується на "забаві", отже треба її відділити від добра. На думку М. Гартмана естетичне є вільним від життєвих зв'язків, а прекрасне осягається тільки в стані екстазу і мрійливості. Таким чином, згідно з вищевказаними ідеями, краса є гра, в процесі якої людина одержує безкорисливе задоволення від вільного виявлення духовних і фізичних сил, тому потреба в естетичному зводиться до потреби у задоволенні. Але існує й інша точка зору (Г.В.Ф. Гегель), згідно з якою у задоволенні як такому багато випадкового і нестійкого, задовольняється тільки якась одна пристрасть, тому, задовольнивши її, людина не досягає гармонії та цілісності. Тому естетична потреба пов'язується з поняттям соціального процесу. Оскільки наявність потреби в естетичному детермінована певним суспільством як цілісною системою, становищем індивіда в суспільстві і умовами його буття, його вихованням, настроєм.

Таким чином, ми розглянули дві точки зору на природу естетичної потреби, які являють собою крайні позиції.

Сучасний рівень естетики дає підстави вважати естетичну потребу як специфічне духовне явище, що виникає і формується в людському суспільстві як життєстверджувальний і гармонізуючий, соціалізуючий та гуманізуючий порядок [3].

Потреба в естетичному - це специфічний вияв жадоби людини до цілісності і тотожності, єдності і завершеності індивідуального та родового. Естетичне виконує функцію гармонізації індивіда і відновлення його цілісності та функціональної життєздатності, загальної активізації і формування творчого потенціалу. Потреба в естетичному найбільш нагальна тоді, коли людина втрачає свою тотожність з дійсністю, вступає з нею в конфлікт і виражає свою незгоду з усім тим, що суперечить її ідеалам і прагненням, в момент занепаду, розчарування, втрати віри і стимулів до боротьби та творчості. Таким чином, потреба у предметі естетичного переживання виникає в людини у результаті нестачі життєвих проявів, неповноти існування індивіда в суспільстві і незадоволення таким станом справ.