Етика - Тофтул М.Г. - Юридична мораль і етика

Мораль юриста є різновидом вселюдської і водночас професійної моралі, що функціонує у сфері правосуддя і правоохоронної діяльності й виявляється в домінуючій серед юристів громадській думці про належне (мораль) і в реальних моральних стосунках між юристами, юристами й іншими громадянами держави (моральність юриста).

Юридична етика не є усталеним терміном, оскільки часто замість нього послуговуються термінами " професійна етика юриста", "правова етика", "етика права", "етика представників права" тощо.

Юридична (лат. juridicus — судовий) етика — різновид теорії професійної моралі, в якому принципи й категорії загальної і професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.

Мораль юриста обумовлена специфікою його професійної діяльності, його соціальним станом. Ця діяльність істотно торкається прав, інтересів людей, впливає на їхні долі, тому таким важливим є її моральний вимір. Безперечно, передусім вона регулюється чинним законодавством держави, однак немало в ній залежить не тільки від правової, а й від моральної свідомості юриста.

Співвідношення моралі і права

Проблема співвідношення моралі і права посідає важливе місце в етиці, оскільки її осмислення пов'язане з розумінням відношення "людина — суспільство", розкриває специфіку моральних норм, сутність моралі. Про взаємозв'язок моралі і права свідчить афоризм: "Право є мистецтво добра і справедливості".

Мораль як форма суспільної свідомості має багато спільного з правосвідомістю. Як мораль, так і право є сукупністю відносно усталених норм, правил поведінки людини, які ґрунтуються на уявленнях про належне і справедливе. Ці норми є загальними і поширюються, принаймні формально, на всіх громадян суспільства. І моральні, і правові норми стосуються всіх сфер життя людини.

Усепроникність моралі загальновизнана. Про все-проникність права свідчать поняття "міжнародне право", "державне право", "економічне право", "цивільне право", "кримінальне право", "екологічне право" та ін.

Водночас між мораллю і правом існують суттєві відмінності. Так, норми права, крім звичаєвого, мають писаний характер, офіційно проголошуються державою. А норми моралі існують здебільшого у суспільній свідомості й виявляються насамперед у громадській думці. Та найістотніше відрізняє мораль і право спосіб, яким вони регулюють поведінку людей. Дотримання норм права забезпечується за необхідності заходами примусу (адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) з використанням апарату правосуддя. Вимоги моралі підтримуються силою громадської думки. Тобто моральні санкції здійснюються шляхом духовного впливу, причому не окремими людьми, наділеними особливими повноваженнями, а громадською думкою колективу, соціальної групи, суспільства загалом. Більшість суспільних відносин регулюється нормами права і моралі.

Між вимогами права і моралі часто виникають суперечності, тому закономірним є питання, на юридичні чи моральні норми орієнтуватися. Однозначна відповідь на це питання неможлива. Загалом право має орієнтуватися на принципи моралі. Принаймні воно не може ігнорувати моральних вимог. Найефективніше діє право, якщо його норми узгоджуються з нормами моралі. Саме до такого ідеалу прагне правова держава.

Оскільки дотримання норм права забезпечується здебільшого засобами примусу, а примус є проявом насильства, принаймні пов'язаний з ним, то осмислення специфіки юридичної моралі передбачає з'ясування сутності насильства, його спроможності бути морально санкціонованим.