Етика - Тофтул М.Г. - Насильство і мораль

Насильницькими є дії із застосуванням сили, з опорою на силу. Насильство можливе тільки у відносинах між людьми, оскільки лише вони мають свободу волі. Насильницькими вважають дії одних людей, безпосередньо спрямовані проти життя, здоров'я чи власності інших людей (убивства, каліцтва, розбій, пограбування, погрози, завоювання).

Чи не основною ознакою насильницьких дій є свідоме порушення загальноприйнятих норм, правил, домовленостей, що руйнує усталені форми комунікації, породжує хаос. Правда, хаос часто трактують як перехідний період до "нового" порядку. В цьому сенсі насильство можна розглядати як піднесення сили до рангу закону, що регулює відносини між людьми. Невипадково суб'єкти насильства нерідко апелюють до справедливості, людських цінностей, навіть до ідеалів.

Термін "насильство" асоціюється з негативними вчинками людей. Проте людство не може існувати, не вдаючись до насильства проти насильства. Історично першим його проявом було правило тальйону, яке зобов'язувало керуватися в насильницьких акціях за межами кровнородинного об'єднання правилом рівноцінної відплати.

Другою формою насильства проти насильства стала держава. Позиція держави щодо насильства характеризується такими ознаками: вона монополізує, інституціоналізує насильство, замінює його опосередкованими формами. Це означає, що в державі право на насильство зосереджується в руках особливої групи осіб (воїнів, працівників міліції, поліції), покликаної захищати життя і власність людей як від взаємних посягань, так і від зовнішньої експансії. Це насильство здійснюється за встановленими правилами — юридичними законами.

Побутує думка, що легітимність (узаконеність) насильства як у формі тальйону, так і в державно-правовій формі є способом його обмеження, оскільки одержує моральну санкцію лише тією мірою, якою виступає необхідним чинником й етапом на шляху подолання насильства. Це міркування засвідчує необхідність фактичного і термінологічного розмежування насильства і спрямованих на його приборкання дій прибічників тальйону чи представників держави.

Розрізнення насильства і подібних до нього дій передбачає з'ясування проблеми співвідношення мети, заради якої вдаються до насильства, і засобів, що при цьому використовують.

Мета і засоби її досягнення

Мета є однією зі складових поведінки і свідомої діяльності людини, яка характеризує передбачуваність результату її діяльності і шляхи його досягнення з використанням відповідних засобів. Це і своєрідний засіб інтеграції дій людини, адже завдяки меті вони набувають певної послідовності, системності, стають своєрідним проектом діяльності людини, що визначає характер і системну впорядкованість її різних актів і операцій. Під час досягнення мети відбувається процес переборення суперечності між реальною життєвою ситуацією і метою як прогнозованим результатом діяльності людини. Інтегральну функцію мети визнають не всі мислителі. Наприклад, В. Вундт переконаний, що між нею і результатами є суттєві розбіжності.

Проблема співвідношення мети і засобів її досягнення існує споконвіку. А міркування про те, що прогрес матеріальної і духовної культури спрямований проти людини, були відомі в різні часи. Факти іноді свідчать, що реалізація добрих намірів призводить до результатів, які є моральним злом. Натомість зло, низькі мотиви діяльності, як зазначають деякі мислителі, можуть бути і рушійною силою суспільного прогресу. У сфері моралі цей парадокс постає як суперечливість між цілями і засобами: висока мета досягається аморальними засобами. Така історична практика живила висновок, що задля досягнення високої мети виправданим є використання будь-яких засобів (макіавеллізм): обману, наклепів, жорстокості тощо. Противники макіавеллізму категорично стверджують, що висока мета має досягатися високоморальними засобами. Досвід підтверджує, що застосування негуманних засобів спотворює най гуманніші цілі.

Якщо проблема співвідношення мети і засобів стосується питань права і правозастосування, то набуває правового статусу. Наприклад, учасники кримінально-процесуальних відносин, діючи в установлених законом межах, мають різні цілі і для досягнення їх вдаються до різних засобів.

У тоталітарних державах метою кримінального процесу є неодмінне викриття злочинця і жорстоке його покарання "на науку іншим". Система доказування переважно ґрунтується на самообмові, а головним засобом одержання доказів є катування. У демократичних державах проблема співвідношення мети і засобів у кримінальному процесі розв'язується на принципово інших правових і моральних засадах. Метою кримінального процесу є захист особи і суспільства від злочинних посягань за допомогою справедливого правосуддя, яке водночас має бути і моральним.

Вступаючи в моральні відносини і відповідно діючи, люди, як правило, мотивують свою поведінку. Мотив є основою вчинку, внутрішньою спонукою до дії і виражає зацікавленість у її реалізації. Він взаємопов'язаний з метою, бажаним результатом дії. Реалізуючи мету, людина використовує засоби, що можуть бути як моральними, так і аморальними. Розрізнити їх непросто. Так, деякі засоби карного розшуку, на перший погляд, є тотожними тим, якими користуються злочинці: проникнення у злочинну групу, конспіративність, оперативна комбінація (дезінформація), вербування, облуда, приховане спостереження й розвідка тощо. Моральним вважається необхідний і достатній для досягнення моральної мети засіб, який не суперечить вищій і найвищій меті, не змінює її морального характеру. Це формулювання містить дві вимоги до засобів морального вибору — ефективність і моральну цінність.

Засоби в кримінальному процесі повинні бути не лише моральними й ефективними, а й дозволеними законом. Необхідною умовою їх ефективності є науковість.

Законодавство має створювати умови для постановки тільки суспільно корисних й узгоджених з інтересами людини як особистості цілей, а також для використання моральних засобів їх досягнення. Передумовою справедливості є незалежність судів, інших правоохоронних органів, створення відповідних матеріальних умов для їх працівників.